Специфіка роботи редактора в сучасних умовах

     Великих зусиль від редактора потребує такий етап редакційно-видавничого процесу, як робота над заголовками. Немало досвідчених редакторів можуть без перебільшення ствердити, що вибір влучного заголовка журналістського матеріалу, а надто ж – підбір і редагування заголовкового комплексу, який цементує все видання, є чи не найскладнішою справою. Найбільша робота над заголовками чекає редактора у книжковому, добре структурованому виданні. Адже назв тут потребують усі підрозділи книги (частини, розділи, параграфи, „ліхтарики”), структурні частини рубрик (допоміжних покажчиків, таблиць, окремих видів текстівок). Постійно тримаючи в полі зору весь заголовковий комплекс, редактор під час редагування має знати супідрядність заголовків та особливості розстановки розділових знаків як за місцем розміщення їх на шпальті (сторінці), так і стосовно тексту. Головним завданням редактора на цьому етапі є досягнути найоптимальнішої відповідності заголовків із змістом текстових фрагментів, що обрамлюють ці заголовки.

     Визначення  єдиного стилю подання тексту є легшим етапом, але не менш важливим. Дотримуючись у цілому загальних, вироблених у суспільстві, вимог підготовки для газетно-журнального і книжкового ринку друкованої продукції (випуску в ефір радіо- і телепрограм), кожна редакція чи видавництво може мати власний стиль представлення текстів чи програм. Йдеться зокрема про форми розміщення основного, службового чи допоміжного тексту текстів, змісту, виділення заголовків, повноту опису бібліографічних посилань. Виробивши єдиний стиль подання тексту в конкретному виданні, редактор уже не може дозволити собі в одному розділі переліку, скажімо прізвищ, залишати         М. П. Іваненко, В. І. Подолянко, в наступному – Микола Буряк, Сергій Коваленко, а ще в іншому – А. Дзюбенко, К. Шевчук. Ознакою недостатнього редагування вважатиметься також уживання в одному розділі слів область, район, село, місто, а в наступному – обл., р-н, с., м.

       Після роботи над основною частиною тексту розпочинається робота із вступною, заключною та службовою частинами видання. Наявність і повнота в майбутньому оригінал-макеті передмов, додатків, бібліографічних описів, покажчиків, глосаріїв, посторінкових виносок, змісту також залежить від редактора, його тісної співпраці з автором. Редагуючи текст основної частини, редактор завжди має пам'ятати, що будь-яка внесена тут правка має бути обов'язково врахована в інших частинах видання (вступній, заключній чи службовій). Найперше це стосується змісту, написів на колонтитулах.

     Останнім  етапом у редакційно-видавничому  процесі є редакційна правка (із застосуванням різних видів редагування). Здійснювати необхідні виправлення в тексті редактор розпочинає після першого, наскрізного, читання. Сутність правки полягає в тому, що в окремих словах, реченнях, а то й фрагментах тексту редактор може здійснювати: заміни; вставляння; видалення; переставлення; скорочення; перероблення. Головним завданням такої правки є досягнення чіткості формулювань, логічності викладу, дотримання вимог функціонального призначення, стилю і мови[14; 239-244].

     Редагування (у широкому розумінні) – це вид  професійної діяльності, пов'язаний з підготовкою до друку різних видів видавничої продукції, а також  теле-, радіопередач та кінофільмів. Така діяльність здійснюється здебільшого у сферах засобів масової інформації, книговидання та кінематографії.

     Редагування (у вузькому розумінні) – це складова редакційно-видавничого процесу, який передбачає послідовне виконання редактором низки організаційних, творчих та технічних функцій, спрямованих на удосконалення змісту і форми призначеного для друку (передачі в ефір) твору, приведення його у відповідність із загальноприйнятими в суспільстві вимогами і правилами[1; 4].

     За  М. Тимошиком редагування буває загальне (універсальне) та спеціальне[14; 245]

     Загальне  редагування передбачає цілісну  систему роботи редактора над  оригіналом, яка забезпечує його довершеність за змістом, формою і зручністю для  користування читачем (споживачем). Основними складовими цього виду редагування є усунення логічних та фактичних помилок.

     Спеціальне  редагування можна поділити на літературне, наукове та художньо-технічне редагування.

     Головною  метою літературного редагування  є аналіз, оцінка і виправлення мовностилістичної структури твору. Йдеться передусім про вдосконалення мови і стилю оригіналу, уникнення граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок.

     Основне завдання наукового редагування  – аналіз, оцінка твору і виправлення  неточностей з наукового погляду.

     Процес  художнього редагування передбачає замовлення художнього оформлення видання, оцінку ескізів і пробних відбитків  та елементів художнього оформлення обкладинки, а також змістову відповідність  видання художньому та поліграфічному оформленню.

     Технічне  редагування передбачає детальне втілення в матеріалі художнього і графічного задуму видання. Воно включає технічні параметри складання й верстки, шрифтову палітру складання, величину та гарнітуру шрифтів, відступи, спуски, підверстки.

     Усім  цим займається редактор. Отже, спостерігаємо, що робота редактора є однією з найважливіших у процесі редагування будь-якого виду та у редакційному процесі в цілому. 

       1.2. Поєднання редакторських професій в сучасних умовах 

     Сьогодні  навички редактора-видавця застосовуються в таких сферах:

      - власне видавництва як самостійні підприємства (юридичні особи), що спеціально займаються підготовкою, опрацюванням, випуском і реалізацією різних видів видавничої продукції. Це класичні видавництва, найпотужніший сегмент видавничого ринку, який в останні роки динамічно розвивається і стверджується. Сюди відносимо: державні видавництва сфери управління Держкомтелерадіо України; видавництва сфери управління іншими державними організаціями; видавництва інших форм власності (приватні, кооперативні, спільні тощо).

     - різноманітні організації, фірми, агенства, підприємства, інституції, окремі особи, які мають право займатися видавничою діяльністю згідно зі статутними документами і які зареєстровані в Національному агенстві ISBN. Перелік видавничих організацій у цьому блоці може бути таким: видавництва навчальних закладів, наукових інститутів; видавництва підприємств та фірм; видавництва громадських, наукових, релігійних організацій; видавництва політичних партій; видавництва редакцій газет та журналів; видавництва друкарень та інших редакційно-видавничих підприємств.

     - редакції газет та журналів, де фахівці-редактори  працюють на творчих посадах літературних редакторів, коректорів, або на керівних посадах редакторів чи головних редакторів.

     - редакції радіомовлення та телебачення, де випускники цієї спеціальності займають посади редакторів інформаційних, аналітичних та інших програм, шеф-редакторів, випускових редакторів, літературних редакторів.

     - рекламні агенції та рекламні відділи підприємств, організацій і фірм (творча й організаційна робота з підготовки рекламних текстів або сюжетів).

     - державні органи законодавчої та виконавчої влади різних рівнів (від центральних до міських та районних). Грамотний, професіонально підготовлений редактор потрібен тут не лише на посадах референтів, аналітиків, прес-секретарів інформаційних служб, відділів діловодства, прес-центрів, а й високих посадовців – від міністрів, голів адміністрацій до депутатів.

     - маркетингові відділи крупних та середніх виробників промислової, сільськогосподарської продукції, ліків, де готують до друку різноманітні інструкції, правила користування виробами, рекламну продукцію.

     - бібліотечні або науково-дослідні установи, де є посади референтів, творчих працівників.

     - центри, організації, що займаються багатопрофільною виставковою, ярмарковою діяльністю. Проводити значну за обсягом рекламну та промоційну діяльність вони не зможуть без представників редакторських професій.

     - органи масової та спеціальної комунікації тощо[3; 9-15].

     Практика  сьогодення висуває багато фахових  вимог щодо навичок і вмінь  видавничого працівника:

       Працівник редакторсько-видавничого  цеху має отримати поглиблену  гуманітарну освіту, яка передбачає  набуття знань з таких нормативних  дисциплін, як історія, філософія, політологія, культурологія, економіка, правознавство, соціологія, психологія, логіка, українська й зарубіжна літератури. Останнім часом поширеною стає практика, коли такі знання, шляхом одержання другої освіти, здобувають ті випускники природничих, економічних чи юридичних спеціальностей, які відчувають у собі нереалізований творчий потенціал. Це чи не найкраща форма підготовки висококваліфікованих редакторів для випуску, скажімо, природничої, математичної чи юридичної літератури.

     Окремим рядком у цьому блоці слід виділити вимогу щодо бездоганного володіння державною та однією-двома іноземними мовами.

       Ідеться про цілий комплекс  професійно зорієнтованих нормативних  дисциплін, без усвідомленого  засвоєння яких годі говорити  про становлення кваліфікованого редактора-видавця. Умовно поділимо їх на кілька головних розділів:

     - історичний (історія видавничої  справи – в світі і в своїй  державі, історія редагування);

     - теоретичний (основи видавничої  справи та редагування, теорія  масової комунікації, теорія твору, текстознавство);

     - творчий (редагування за видами  видань, художнє та технічне редагування,  редакторська майстерність);

     - організаційно-практичний (вступ до  спеціальності, організація і  планування видання, коректура,  поліграфія, режисура та архітектоніка видання);

     - нормативно-правничий (видавничі  стандарти, авторське право, правові  основи масової комунікації);

     - маркетинговий (видавничий бізнес, видавнича справа за рубежем,  електронна комерція).

       У зв'язку із зміною технології  підготовки виробничих оригіналів, що сталася після суцільної комп'ютеризації всього редакційно-видавничого процесу, на порядок денний нагально постала проблема не просто оволодіння редактором оргтехнікою на рівні користувача (комп'ютером, принтером, сканером), а саме рівень його комп'ютерної „просунутості”. Йдеться, отже, не лише про здатність редагувати різні види текстів та вносити правки в режимі „on line”, не лише про готовність замінити поширені раніше у видавництвах посади оператора комп'ютерного складання, а й про вміння перевтілювати тексти у відповідні формати й на цьому етапі вдосконалювати текст, бути на „ти” з електронними таблицями, текстовими, графічними та ілюстративними редакторськими програмами.

     Цього не можна досягнути без оволодіння такими предметами, як „Системи верстки”, „Макетування і верстка”, „Дизайн видання”.

     Ще  один блок фахових вимог, які не засвоюються  під час лекційних чи семінарських занять, а набуваються в процесі  формування особистості, в тім числі  й за роки навчання в університеті. Йдеться про порядність і патріотизм редактора. Такі вимоги особливо важливі для фахівців, які формуються в перехідних суспільствах, де ще живучі телефонне право, та цензура, де домінує не закон і право, а якась „невидима рука”[]. Патріотично налаштований редактор, який є особистістю, ніколи не буде на догоду начальнику, за можливість просунутися по службовій лінії чи отримати зароблені аморальним шляхом додаткові кошти, готувати до друку неправдиві тексти, фальшувати факти тощо.

     З вищевикладеного випливає своєрідна  формула узагальнених кваліфікаційних вимог до сучасного редактора та видавця в нинішніх умовах розвитку українського суспільства. Це – професіоналізм, порядність, патріотизм.

     Відповідаючи  таким кваліфікаційним вимогам, фахівець видавничої справи та редагування здатний буде виконувати цілий ряд виробничих функцій: творчу, аналітичну, коригувальну, дослідницьку, організаційну, технологічну, координаційну, комунікативну, маркетингову, освітньо-виховну[12; 8].

     Незалежно від величини, структури чи спеціалізації  за тематичними напрямками випуску друкованої продукції того чи іншого видавництва, в штатному його розкладі кадрів мусять бути посади, без яких діяльність цього творчо-виробничого підрозділу буде недоцільною й неефективною. Йдеться про такі посади, як головний редактор, редактор, коректор, художній редактор, технічний редактор, менеджер з продажу. Але сьогодні перелічені посади нерідко суміщаються. Особливо часто це простежується в невеликих видавничих структурах, коли одному-двом працівникам випадає виконувати функціональні обов'язки усіх редакторських професій.