Специфіка роботи редактора в сучасних умовах

       Декларація перша: завдяки комп'ютерам паперовий обмін версток при підготовці оригінал-макетів видань є необов'язковим.

     Йдеться про так зване екранне редагування, яке не передбачає виведення на папір  різних варіантів авторського чи видавничого оригіналів для роботи редактора. Зовні виглядає надто  по-модному: автор передає видавництву  електронною поштою свій твір, там його редагують, верстають, роблять звірку й таким же способом – електронною поштою – передають на друк до поліграфічного підприємства. Всі ці процеси редакційні працівники контролюють лише на екрані комп'ютера.

     Ініціаторів такого способу реорганізації редакційної роботи підкупляла очевидна вигода, яка лежала на поверхні: економиться папір, інші витратні матеріали. Однак за цим приховувалася серйозна проблема. Як засвідчує практика, спроби таким чином готувати до друку книжкові видання провалилися. Книги виходили в світ з численними змістовими й технічними помилками.

     Найголовніша  причина лежить у площині різного  сприйняття людиною своїм зором  текстової інформації, розміщеної на різних носіях: на екрані не вловлюється значна частина тих граматичних, смислових чи логічних помилок, які є очевидними під час читання цього ж тексту на паперовому відбитку. Тут спрацьовує тривале в часі пристосування ока саме до паперового носія інформації. Крім того, навіть зовсім непомітне мерехтіння екрана впливає на чіткість зору, сприяє проскакуванню різноманітних „чортиків” і через очі досвідченого редактора, не кажучи вже про початківця. Другою причиною є недосконалість комп'ютерних програм контролю правопису.

     Таким чином, за нинішнього програмного забезпечення комп'ютерів перша декларація не витримує критики. Спробувавши готувати лише за посередництвом монітора комп'ютера будь-яке видання й „обпікшись” фактом наявності цілого ряду несподіваних помилок, виявлених уже в сигнальному примірнику, серйозний видавець більше не ризикне уникати паперових варіантів верстки, а тим більше верстки підписної, на основі якої виводиться на плівки оригінал-макет[9; 28].

     Декларація  друга. За повністю комп'ютеризованим редакційно-видавничим процесом коректура  видання, як і сам коректор, у видавництві є непотрібними.

     Цю  поспішну й нічим не обґрунтовану тезу категорично обстоює З. Партико: „Процес коректури потрібен лише в тих випадках, коли для видання  використовують традиційний видавничий процес (наприклад, із металевим набором) або коли використовують частково комп'ютеризований видавничий процес (автор подав рукопис у ЗМІ на нецифровому носії інформації, наприклад, на папері). Коли ж використовують повністю комп'ютеризовану технологію (автор подав свій оригінал і на папері, і на цифровому носії інформації), то в цьому випадку проведення коректури є зайвим”[].

     Нині  можна як завгодно перекроювати штатний  розклад власного видавництва чи видавничого підрозділу: коректорів об'єднати з редакторами, а останніх називати операторами чи адміністраторами комп'ютерного складання чи верстки. Однак від цього не зміниться сутність, змістове наповнення функціональних обов'язків представників цих професій. Видавцеві-початківцю слід назавжди запам'ятати вироблену практикою аксіому: „Аби підготувати до друку і видати високої якості видання, відповідальні й складні процеси редагування, звірки, зчитування та вичитування на різних етапах перетворення авторського оригіналу у видавничий оригінал-макет не може виконувати одна людина”[11; 265]. Її око звикає до тексту за другим чи третім разом, звикає до ряду явних чи прихованих помилок, закладених у ньому від початку, або привнесених черговими виправленнями. Ідеальний варіант редакторської підготовки якісного видання – наявність на всіх етапах його проходження парного контролю: „редактор-коректор-редактор”, або „редактор-молодший редактор-редактор”.

     У цьому контексті важко не погодитись з іншим дослідником цієї проблеми Т. Крайніковою, яка слушно зауважує: „...Природне чуття мови, стилістичні  відтінки слова, гнучкість синтаксичних конструкцій, а значить і доречність тих чи інших пунктуаційних знаків може збагнути тільки людина – машина в цьому плані не витримує конкуренції”[6; 15]. Отже, комп'ютер може тільки суттєво допомогти коректору, полегшити його роботу, а не замінити. 

         2.2.     Завдання редактора в умовах техногенного процесу 

     Всесвітньовідомі  компанії – розробники різноманітних  комп'ютерних програм – у конкурентній боротьбі за свого споживача постійно удосконалюють новинки, щоразу пропонуючи на ринок комп'ютерних послуг довершеніші й зручніші в користуванні програмні засоби.

     Програма  текстового редактора Microsoft Word має унікальні можливості. Найперше вони спрямовані на виявлення в тексті помилок орфографічного характеру: наявний у пам'яті комп'ютера словниковий запас дає можливість зіставляти набрані слова з існуючими в базі даних. Неправильно набране слово або таке, якого немає в словниковому запасі, буде підкреслене червоною хвилястою лінією – сигнал для редактора звернути на нього увагу. Виділивши курсором підкреслене слово, програма запропонує редакторові варіанти його заміни. У багатьох випадках помилкове натиснення складальником клавіші з якоюсь іншою літерою в слові, набрану після крапки або з власної назви малу літеру комп'ютер виправить самостійно (далеко не всіх, а лише найбільших типових).

     Для українських видавців, які працюють здебільшого з українськомовними  текстами, група фахівців київської  фірми ПроЛінг розробила 1995 року досить ефективну і зручну програму мовного контролю тексту, що набирається  на комп'ютері. Називається вона також по-українськи – „РУТА”. Можливості цієї програми такі:

• перевірка правопису і виправлення орфографічних та пунктуаційних помилок;
• здійснення граматичного контролю за узгодженістю слів;
• виявлення стилістичних вад тексту;
• пропозиція синонімічної заміни із наявного в програмі словника.

     За  правильного вибору мови та наявності  вказівки „перевіряти правопис”  засоби перевірки з цієї програми будуть автоматично використовувати  доступний словни[8; 12]к.

     Однак кожна програма має свої проблемні аспекти. Вразливість аргументів на користь їх бездоганності можна проілюструвати на такому прикладі. Подаємо фрагмент реального тексту, який набирався на комп'ютері з метою його публікації в журналі. Напівжирним шрифтом виділимо слова, які при читанні редактором на паперовому варіанті тексту виявилися проблемними щодо загальної логіки викладу матеріалу:

     „Розповідь  про цьогорічний  форум видавців у  Львові хотілося б  розпочати з дещо несподіваного відкриття. Наша так звана  часова вітчизняна журналістика з осідком реакційних офісів у столиці, в переважній більшості духовно й національно майстрована, зациклена на бездумному виконанні далеко не праведних замовлень своїх грошовитих власників, у середині вересня раптом дружньо заговорила про українську книгу. Про Львів і довкола нього в контексті саме книги в ті вересневі дні не писали хіба що вигнання рекламно-еротичного спрямування, для яких проблема духовності суспільства завжди гула чужою, або ж просто невиправні ледарі від пера”.

     Перепустимо тепер такий фрагмент тексту через систему автоматичної перевірки правопису. Комп'ютерна програма абсолютно спокійно відреагувала на нього. Хвилястою червоною лінією підкреслене лише одне слово – осідком, якого в словнику програми немає, але машина пропонує замінити його зсідком, обідком, осадком. Натомість ніякої реакції на слова часова, реакційних, майстрована, вигнання, гула програма не дала.

     Справа  в тому, що наявні правописні комп'ютерні програми нездатні логічно мислити, вони не орієнтуються у випадках омонімії чи паронімії, їхні можливості обмежуються відстеженням наявного слова в тезаурусі та відмінковим узгодженням. І тільки коректор або редактор за уважного читання чи звіряння тексту з оригіналом може легко віднайти відповідники правильних слів у фразах:

     журналістика масова, а не часова;

     колективи редакційні, а не реакційні;

     журналістика  кастрована, а не майстрована;

     рекламно-еротичні видання, а не вигнання;

     чужою була, а не гула.

     Таким чином, автоматичний режим програми „РУТА” гарантує граматичну правильність написання слів, однак змістовий їх контекст не завжди виглядає коректним. Переоцінка редактором можливостей такої програми і неуважне читання тексту після внесених правок часто призводить до появи у віддрукованих виданнях справжніх смислових „перлів”. Приведемо для прикладу деякі з них:

     „У  першому розділі  йдеться про становлення  його як реактора і видавця” (мало бути редактора);

     „Міні стерво у справах сім'ї та молоді” (міністерство);

     „До давнього Херсонесу  засилали з Риму й  інших міст християн на засідання” (заслання);

     „Українська еміграція з середини 20-х  років поступово  передиралася з Польщі до Чехії” (перебиралася);

     „Такі порушення можуть стати предметом  судових дозорів” (позовів);

     „Багато сил ішло на утихомирення розварених князів” (розсварених).

     Як  бачимо з наведених фрагментів речень, комп'ютер зробив помилку переважно в загальновживаних словах, які в принципі є в його тезаурусі (скажімо, реактор і редактор, засідання і заслання). Першопричина появи неточного слова в контексті словосполучення в тому, що саме тут при складанні була допущена якась буквена помилка. Комп'ютер спробував самочинно вгадати, але невдало. Виловити помилку можна лише уважно читаючи текст, оскільки виділені напівжирним шрифтом слова на екрані не підкреслюються червоною хвилястою стрічкою (за винятком розсварених, якого нема в програмному словнику).

     Особливу  увагу редакторові слід приділяти  звірці прізвищ і географічних назв. Саме тут комп'ютерна програма „допомагає”  видавцеві робити чергові помилки. Виділимо кілька характерних випадків:

       - коли в частині українського прізвища прочитується якесь загальновживане слово; незалежно від його відмінка, програма розділить це прізвище на два слова:

Головащук – Голова щук;

Ярмусь  – Яр мусь;

Бабишин – Баби шин;

Стасов  – Ста сов;

Лукарис – Лука рис;

Мукомела  – Мук омела;

Жиленко – Жиле око;

Шовгенів  – Шов генів.

     - рідкісні іншомовні прізвища з допомогою комп'ютера раптом набирають форму дуже відомих:

Гейнч – Гейне;

Курков  – Сурков;

Піллер  – Міллер.

- рідкісні прізвища перетворюються в загальновживане слово:

Доценка – Доцента;

Долмат  – Догмат;

Котовський  – Косовський;

Мойсик  – Мопсик;

Сальський – Сільський;

Сохацька  – Снохацька;

Табінський  – Табунський. 

- українізація прізвищ:

Касіянович  – Калинович;

Матвійчук – Матвійчик;

Сергійчук – Сергійчик;

Сопович – Попович;

Фіоль – Філь.

- перетворення прізвища в географічну назву:

Ганицький – Галицький;

Ражський  – Римський;

Вілінська – Віленська;

Козирський  – Мозирський.

     Подібних  прикладів назбирується під час  редагування текстів чимало. Перекручення в прізвищах за умови побіжного перегляду, а не уважного прочитання редактором, гарантоване на виході видання в світ.

     Незважаючи  на те, що словниковий запас програми „РУТА” – понад 160 тисяч слів, туди не введено багато таких, які часто  вживаються в наших текстах, особливо з історичної тематики. Скажімо при наборі слова „Велесова книга” комп'ютерна програма самочинно виправить її на „Вересова книга”, „Реймська Євангелія” стане „Рейнською”, а Болонська конвенція стає Булонською.