Основні завдання етики у сучасних умовах

1. Основні завдання етики у сучасних умовах.

      Завдання етики в сучасному суспільстві полягають в адаптації людини протягом її життя до швидких і кардинальних змін цивілізації, що виражається у трьох напрямках:

1. звільнити свідомість  від лишніх забобонів, пережитків  і непотрібних обмежень;

2. виокремити, обґрунтувати  і закріпити моральні цінності  необхідні для нормального існування  і розвитку людства.

3. створити шляхи впровадження  в життя вищезазначених цінностей.

      Зміст предмета етики, як свідчить історичний досвід, відображений в історії етичної думки, залежить від філософської світоглядної системи, на якій базується етичне знання, від соціокультурного фону конкретно-історичного етапу розвитку суспільства, рівня розробки самого етичного знання, — тобто теоретичної рефлексії моральної свідомості про саму себе і соціального замовлення суспільства, окремих спільнот, держави на відповідні ідеї, концепції, теорії.

      Етика як наука виконує низку функцій. Головними серед них є: описова, ціннісно-орієнтаційна та функція вироблення етичних знань, які реалізуються в єдності, а їх розмежування має умовний характер.

      Моральні явища дещо розпливчасті, невловимі, вони важко фіксуються. Тому завдання етики — вирізнити моральну сторону (складову) з різноманіття людської діяльності, визначити й описати реальні звичаї, мотиви поведінки людей. Описування моралі — важке дослідницьке завдання. Мораль не є результатом людського свавілля, вона об'єктивно детермінована і виступає необхідною умовою самоорганізації суспільних індивідів. Соціально-моральна поведінка має свою чітку логіку. Завдання етики полягає в тому, щоб вивчити реальні моральні процеси. Отже, на описовому рівні етика виділяє об'єкт дослідження (мораль), вводить у науковий обіг факти, які підлягають поясненню, інтерпретуються теоретично. Описова функція етики реалізується переважно у розділі про етапи історичного розвитку моралі, або історичну типологію моралі.

      Філософсько-світоглядні орієнтації етики не є морально нейтральними, вони мають ціннісне значення, характеризуються моральною визначеністю. Етика узагальнює моральні процеси і задає ціннісні нормативні перспективи. Вона не створює нових форм моралі, а дає їм закінчені формулювання, орієнтує на те, що має бути. Це досить складне і, по суті, аналітичне завдання. Для того, щоб з існуючого різноманіття моральних цінностей виділити ті, що найточніше виражають глибинні інтереси суспільства та його спільнот, мають історичне майбуття, їх необхідно піддати науковому аналізу. Таке складне дослідницьке завдання має важливе орієнтуюче зна­чення для практики морального виховання. Звідси друга функція етики — ціннісно-орієнтаційна. Історичний досвід свідчить, що ця функція, залежно від головного принципу філософського світогляду, пануючої ідеології, може виявлятися в апологетико-прикрашальній або оціночно-критичній формах, а також у формі моралізаторства чи ригоризму тощо.

      Функція вироблення етичних знань пов'язана з поясненням походження моралі, фактів морального життя, обгрунтуванням моральних цінностей, принципів, норм, ідеалів, оціночних уявлень конкретно-історичного типу суспільства і зрештою — із створенням знань про мораль. Етика виробляє наукові знання про мораль, перетворюючи емпіричні моральні факти на наукові.

       Ця функція детально описана у розділі про історію етичних вчень, або етичної думки. Ціннісно-орієнтуюча функція є складовою нормативної етики.

      Кризові явища, пов'язані з розвитком існуючої цивілізації, глобальні проблеми, які на весь голос заявили про себе людству (екологічні, демографічні, проблеми війни і миру, голоду, хвороб, культури тощо) можуть бути вирішеними людьми з гуманістичними орієнтирами, які б прагнули будувати світ і своє життя на загальнолюдських моральних цінностях. За таких обставин зростає роль морального чинника в усіх сферах життєдіяльності суспільства і людини. У минулому (та й сьогодні) існувало немало чинників, які обмежували або за допомогою яких обмежувалася дія морального чинника. Зокрема, це сфери політики, права, економіки, інші напрями духовного життя. Це не обійшло й Україну. Українське суспільство, яке поступово трансформується, має морально відродитися. Тому за сучасних умов етичні знання стають важливим чинником розвитку духовної культури суспільства і морального світорозуміння особистості, а до етики як науки ставляться нові вимоги. Сьогодні інтерес до вивчення моралі виявляють соціологи, політологи, правознавці, що посилює вимоги, які ставляться до етики — послідовно впроваджуючи свій специ­фічний підхід до вивчення моралі, виявляти її власну природу, специфіку і роль у житті людини, закономірності функціонування і розвитку, джерело походження моральних цінностей. Усе це має важливе значення як для самої етики, так і для того, щоб підкріпити інші науки, які мають справу з мораллю, науковим розумінням її особливостей, а також для координування досліджень моралі соціальними і гуманітарними науками.

       На даному етапі головним завданням етики є обгрунтування й розуміння моралі як явища загальнолюдського на

противагу класовому, національному, корпоративному, як за-гальнородової базисної основи усіх форм духовного життя.

      Етика покликана допомогти сучасній людині осмислити життя в усій його багатозначності та глобальності, розширити горизонти індивідуального сприйняття світу, вводячи у нього широкі соціоморальні, гуманітарні критерії оцінки усього, що відбувається, показати зв'язок сучасного з минулим і майбутнім.

       Перед етикою постають завдання, пов'язані з подоланням апологетико-прикрашального характеру аналізу моральної практики, моралізаторства. На основі аналізу морального життя у ринковому суспільстві слід обгрунтувати моральні цінності, ідеали, моделі поведінки, міжособистісних стосунків, узагалі нормативну етику, відповідну такому суспільству.

      Актуальною залишається проблема формування моральної культури суспільства й особистості.

2. Етична категорія: відповідальність.

       Проблема відповідальності є досить актуальною, так як саме вона фокусує важливі загальні проблеми етики. Класична проблема відповідальності в екологічному контексті приводить до зіставлення свободи для етики і особливо екологічної етики, що є не можливим в умовах сьогодення при принциповій зміні умов здійснення вільної та відповідальної діяльності особистості. Цілком очевидно, що сучасний екологічний стан примушує нас усвідомити відповідальність на деякому новому рівні. І саме екологічна етика вказує на те, що людина мусить враховувати ефекти діяльності на навколишнє середовище. (Наприклад: Принцип розділеної відповідальності - один із чотирьох практичних принципів вказаний в стратегічному нормативному документі ЮНЕСКО "Екологічна етика: Політичний документ ").

       Відповідальність - це відношення залежності людини від чогось (від іншого), що сприймається нею як визначальна основа для прийняття і здійснення рішення, прямо або непрямо спрямованих на збереження іншого або сприяння йому. Об'єктом можуть бути інші люди, майбутні покоління, спільноти, а також тварини, навколишнє середовище, матеріальні і духовні цінності та ін.30

       Відповідальність як етична категорія має кілька значень: за що людина відповідає та перед ким вона відповідає. В даному аспекті можна виділити відповідальність людини перед собою (здійснюючи вибір "обираю саму себе" та несу відповідальність); відповідальність за конкретні вчинки перед іншими людьми; відповідальність перед людством і світом (відповідаю за все). Бути відповідальним означає думати про інших та про наслідки своїх вчинків - чи не принесуть вони шкоду Іншому.

      Людина, якій притаманна свобода волі та свобода вибору, здатна осмислено обирати той або інший шлях поведінки (з урахуванням можливих наслідків), а тому й нести відповідальність за обране нею та здійснене. При цьому свобода, на думку українського вченого В. Малахова, є лише простором для відповідальності як особливої "моральної скерованості суб'єкта", адже осмислюючи власне буття, як здійснення життєвого призначення людина потрапляє до духовної атмосфери, де стверджується моральна відповідальність.

        Відповідальність у взаємовідносинах людини і природи завбачає насамперед певний "момент переживання" - усвідомлення себе відповідальною особистістю і одночасне розуміння, в чому саме для людини і суспільства в цілому завбачається різнобічна цінність природи.    Усвідомлення людиною себе і природи як суперечливої єдності є необхідною передумовою для вироблення певних узагальнених принципів, моделей поведінки і діяльності в навколишньому середовищі, які реалізують духовні та фізичні потреби людини та не завдадуть шкоду довкіллю.

        Тому одним із важливих аспектів категорії відповідальності в контексті екологічної етики є вирішення питання: чи зможе людина керувати природою? У даному аспекті існують різні точки зору: - людство не має права і не може керувати природою; - людина керує природою (екологічний менеджмент).

       Досить чітко різницю у даних підходах показують чотири закони екології сформульовані американським екологом Б. Коммонером, які наголошують, що природа знає краще і їй потрібно довіритись, але не керувати нею. Беручи до уваги саме цей аргумент, - закон відповідальності полягає в зменшенні дій на природу та її відновлення, а не в тому щоб нею раціонально керувати.

        На конференції у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. відзначено такий етичний принцип, як моральна відповідальність людини за збереження природи. Людина не повинна "керувати" природою, вона має навчитися кооперуватися з її силами з метою гармонійного співіснування всього живого. Найскладнішим є "вироблення" уваги до зовнішнього світу, в тому розумінні, що він існує на тих самих правах, що і "я" і може вижити лише без насильства над ним, і найважливіше мабуть, не лише виживання, а й глибокого усвідомлення для чого жити.

       В основі екологічного імперативу російського вченого М. Моїсеєва прослідковується абсолютно інше розуміння відповідальності, що наголошує на рішучій відмові від пануючої стратегії життя людства, на визнанні і ствердженні нової стратегії, що ґрунтується на усвідомленому виборі і розумних обмеженнях, збереженні біосфери. Це відповідальність, що завбачає - вчиняти так, як на твоєму місці має вчинити інша розумна моральна істота у відношенні до будь-кого, навіть до безвідповідальних і невдячних об'єктів, ніколи не обмежуйся прагматичним підходом, пам'ятай, що будь-яке життя є самоцінним і розвивається за своїми внутрішніми закономірностями; саме людині у взаємовідносин з природою належить роль вільного та відповідального суб'єкта, що досить чітко вказує на особисту відповідальність за стан навколишнього середовища.

       Морально-екологічна відповідальність розглядається як усвідомлена людиною необхідність екологічної діяльності, яка орієнтована на принцип коеволюції людини і природи та подальшу гармонізації їх взаємодії. Тому відповідальність виступає як розділена відповідальність, оскільки вона не може відноситися до будь-якої країни, це відповідальність кожного з нас, так як характеризує прийняття рішення, яке має вагоме значення для подальшого розвитку людства в цілому.

       Екологічна відповідальність, як і морально-екологічна свобода, на думку білоруської дослідниці Т. Мішаткіної, базується на принципових постулатах:

• необхідним є перехід від "моделі превалювання" над природою до "моделі співіснування" людини і природи, що завбачає встановлення стійкої рівноваги між сучасним та минулим екосистемним існуванням;
• нова концепція охорони навколишнього середовища має включати в собі захист середовища існування "братів менших", не стільки для людини, як від людини;
• необхідно навчатися керувати собою, для чого потрібно розвивати такі якості як: самообмеження, відповідальність, чесність, справедливість; стверджувати віру в цінності любові, альтруїзму, взаємодопомоги, прав людини і права Іншого живого;
• потрібно прагнути до примирення конфліктів (економіку і виробництва з екологією), оцінюючи все за моральними критеріями;

         У свою чергу екологічна відповідальність стверджує принцип людської відповідальності за збереження навколишнього середовища, а ети-ко-екологічна відповідальність завбачає не лише індивідуальну відповідальність, а й соціальну - виявляючи адекватні економічні, юридичні та інші форми відповідальності, що розкриваються взаємодією мотиваційно-ціннісним і оцінно-результативним компонентом, базовим для яких виступає ціннісний. Саме ціннісний компонент визначається соціальними мотивами ставлення людини до природи, розумінням універсальної цінності природи, природоохоронною діяльністю.

         Таким чином, відповідальність виступає базовим підґрунтям екологічної етики - це насамперед відповідальність перед нашими нащадками, це моральна відповідальність вчених, індивідуальна, особиста відповідальність за природу, відповідальність за існування людства, екологічна відповідальність, що знаменує собою відповідальність суб'єкта за наслідки своїх дій (про що неодноразово наголошували В. Вернадський, О. Леопольд, А. Швейцер, Г. Ионас). В загальному значенні - це готовність і здатність людини діяти по відношенню до навколишнього середовища і до всього живого в співвідношенні зі своїми моральними якостями. Це усвідомлення людиною необхідності екологічної діяльності, яка орієнтована на гармонійне відношення людини і природи у їх взаємодії.

         Проблеми екологічної етики активно обговорюються в останні десятиліття XX - початку XXI ст. в зарубіжній та вітчизняній філософській думці. Під екологічною етикою розуміють сукупність норм і цінностей, що висловлюють багатоманітні зв'язки і відношення людини та суспільства з навколишнім середовищем. Саме екологічна етика відповідає на питання: "Як нам гармонійно жити з природою?". Це основоположне питання екологічної етики залежить від того, що ми розуміємо під словом "нам" - індивіда чи суспільство та піднімає проблему формування екологічної відповідальності і екологічної поведінки кожної людини.