Ефективність розвитку інноваційної діяльності підприємств

УДК 658 

Ефективність  розвитку інноваційної діяльності підприємств

О. С. ЗАГІКА

Студентка інституту післядипломної освіти, спеціальність  Економіка підприємства, науковий керівник М.П. Денисенко 

     В статті розглянуті ефективність інноваційної діяльності на підприємствах. Наведені основні фактори, які впливають на розвиток інноваційного процесу. Розглянуто ступінь розвитку елементів інноваційного потенціалу підприємств України. Проаналізовано стан та умови інноваційної діяльності підприємств машинобудівної промисловості.

     Інноваційна діяльність є стрижнем науково-технічного процесу, який перетворюється на вирішальний фактор соціально-економічного розвитку і відіграє провідну роль у вирішенні економічних, екологічних, соціальних та культурних завдань. Недооцінювання його загрожує швидкою втратою позицій на світовому ринку, спадом виробництва, банкрутством підприємств та переходом виробничих проблем у соціально-економічні й політичні. Але, незважаючи на загальновизнану думку про соціальну роль інноваційної діяльності в забезпеченні зростання випуску продукції та продуктивності праці, майже в усіх регіонах і галузях нашої країни відстежується тенденція її поступового зниження. Найгіршим є те, що негативних змін зазнали і базові підприємства промисловості.

     Особливістю підходів до оцінки ефективності інновацій господарюючих суб’єктів різних рівнів є різниця в цілях, які вони визначають у своїй діяльності.

     Державні  органи влади, що мають регулювати соціально-економічні процеси в державі, виходять із глобальних завдань розвитку суспільства в цілому. Держава формує зовнішні умови для господарювання підприємств, стимулюючи зростання національної економіки.

     Виходячи  з того, що інноваційна діяльність є вирішальним елементом розвитку сучасного виробництва, проблеми економічного обґрунтування інноваційних рішень набувають особливої актуальності. Ці проблеми важливі як на рівні підприємств, так і на рівні управління національною економікою, а саме при розподілі бюджетних коштів на фінансування науково-технічних, соціальних та інших загальнодержавних програм.

     Об’єкти та методи дослідження.

     Дослідженням  практичних і теоретичних проблем  здійснення інноваційної діяльності займалися  багато вітчизняних дослідників (В. С. Міщенко, Л. Л. Антонюк, А. М. Поручник, В. С. Савчук та ін.) [3]. Зарубіжні фахівці (А. А. Любич, Ю. М. Харазшивілі, А. М. Бойко, А. С. Слєпокуров) [4] розвили сучасну теорію економічних відносин, які відображають інноваційний характер підприємництва у виробничій сфері. Але роботи цих учених носять переважно загальнотеоретичний характер або присвячені рішенню окремих проблем.

     З точки зору А. Е. Герасимова, питання щодо визначення ефективності інноваційної діяльності є особливо актуальним. Одержуючи інновацію (у вигляді нового продукту, технології, методів організації й управління), що є результатом інноваційного процесу, важливо не тільки одержати нововведення з мінімальними витратами, а й саме нововведення як цінність, що має бути корисною і потрібною, тобто відповідати певним вимогам як з боку підприємства, так і з боку споживачів цієї інновації [5].

     В умовах ринкової економіки за оцінками економістів найближче майбутнє – це час інновацій і змін в  усіх сферах бізнесу. Вивченням цих  питань займалися такі відомі економісти як В. Джевонсон, П. Завамін., Дж. М. Кейнс, М. Кондратьєв, К. Маркс, А. Пригожин, А. Сміт, Й. Шумпетер. Інновації можуть бути реалізовані лише за умови задоволення необхідних і достатніх умов.

     Постановка  завдання.

     Метою статті є визначення необхідних та достатніх умов для інноваційного  розвитку підприємства. Розглянути питання фінансування в інноваційну діяльність. Визначити фактори впливу на інноваційний розвиток та визначенні  основних шляхів активізації інноваційної діяльності.

     Результати  та їх обговорення.

     Згідно із Законом України „Про інноваційну діяльність”, інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукції чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери. Інноваційною вважається діяльність, спрямована на використання та комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок, яка зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів та послуг [1].

     Правові, економічні та організаційні основи формування та реалізації інноваційної діяльності в Україні визначає Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" [2]. Його основною метою є створення правової бази для концентрації ресурсів держави на провідних напрямах науково-технічного оновлення виробництва та сфери послуг у країні, забезпечення внутрішнього ринку конкурентною наукоємною продукцією та виходу з нею на світові ринки.

     На державному рівні розвиток інноваційної діяльності підтримувався головним чином у двох напрямах: шляхом формування різноманітних фінансових механізмів – фондів, у тому числі венчурних і позабюджетних, а також через співфінансування створення інноваційної інфраструктури, такої як технопарки, інноваційні-технологічні центри, інкубатори. У теперішній час планується також формування кількох особливих економічних (техніко - впроваджувальних) зон [6].

     На  сьогодні інноваційний шлях розвитку є невід’ємною або навіть визначальною складовою економічного зростання будь-якої країни світу. Досвід інших країн засвідчує, що лише за умови широкого впровадження інноваційних розробок можливо наповнити як український, так і світовий ринки конкурентоспроможною продукцією вітчизняного виробництва. Натомість, на даний момент спостерігається зовсім інша ситуація: замість високотехнологічної наукоємної продукції вітчизняний експорт здебільшого представлений напівфабрикатами низького рівня обробки та сировиною, що, у свою чергу, є найяскравішим доказом нераціонального використання природних багатств. У зв’язку з цим вкрай необхідним і доцільним є процес інноваційного заміщення на багатьох промислових підприємствах країни та навіть в цілих галузях, оскільки майбутній образ національної інноваційної системи багато в чому буде залежати від можливостей держави вчасно мобілізувати свій внутрішній інноваційний потенціал.

     Інноваційна діяльність — це та категорія діяльності, яка є на сьогодні досить актуальною і необхідною одночасно. Виходячи з  цього варто зазначити, що існують  кілька типів підприємств, які займаються діяльністю такого роду:

     — стратегічні інноватори — це підприємства, на яких інноваційні процеси виконуються  на постійній основі для розробки оригінального продукту;

     — періодичні інноватори — фірми, які  розробляють інновації виключно всередині фірми, коли це необхідно, але інновації не є стратегічною діяльністю;

     — технологічні модифікатори — організації, які вдосконалюють свої товари не через інноваційну діяльність;

     — технологічні послідовники —  фірми, які вводять нововведення, які розроблені іншими організаціями.

     Оцінку  експертами їх поширеності в Україні  наведено у таблиці 1 [7].

Таблиця 1. Оцінка рівня поширеності в Україні інноваційних компаній, %

     Опитування  фахівців показало, що в Україні  найбільш поширені такі види інноваційних компаній, як технологічні модифікатори (35,7 %) і технічні послідовники (65,2 %). Більше половини експертів вважають,  що серед українських інноваційних компаній, які можна віднести до періодичних інноваторів або технологічних модифікаторів, поширені в середньому. Значна частка експертів (56,2 %) зазначили майже повну відсутність в Україні стратегічних інноваторів, а 9,5 % підкреслили, що таких фірм взагалі немає. Тому така ситуація у реальному секторі не відповідає вимогам формування моделі конкурентної України.

     Статистичні дані свідчать про те, що у місцевих бюджетах бракує коштів на  фінансування інновацій. Інвестори (як українські, так й іноземні) теж не сприяють технічному переозброєнню вітчизняних підприємств. Через нестабільну політичну ситуацію в країні та недосконале податкове законодавство іноземні інвестори не прагнуть вкладати кошти в промисловість України та нести невиправдані фінансові ризики. Наслідком цього є неможливість досягнення сучасних міжнародних стандартів багатьма підприємствами України та, відповідно,не конкурентоспроможність на світових ринках. Україна відрізняється від розвинених країн досить низьким рівнем розвитку інновацій (табл.).

Таблиця 2. Місце України у міжнародному рейтингу за рівнем розвитку інновацій [8]

     Активізація інноваційної діяльності підприємств  в умовах ринкової економіки пов'язана  передусім з пошуком джерел і  форм інвестування, які мають забезпечити  баланс між інноваційними витратами  та фінансовими можливостями.

     В Україні, практично не створені умови  для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Перешкоди фінансового, політичного, правового характеру  постають на шляху масової реалізації інновацій. А саме процеси створення  нових інноваційних структур, які здатні реалізовувати цілком комерційні проекти, мають стихійний характер. Тому Україна гостро потребує вирішення завдання перетворення інновацій та інноваційної політики на двигун якісно нового етапу розвитку ринкової економіки.

     Особливу  увагу слід звернути на процес фінансування інноваційного розвитку. За офіційними даними Держкомстату [9], розмір фінансування інноваційної діяльності від різних можливих джерел за період з 2000 по 2009 рік можна подати в таблиці 3.

Таблиця 3. Джерела фінансування інноваційної діяльності