Шпаргалка з "Iсторії України"

Автор: Пользователь скрыл имя, 07 Октября 2011 в 23:04, шпаргалка

Краткое описание

1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю.

2. Методологічні засади, джерела вивчення курсу «Історія українського суспільства».

3. Історичні та етнокультурні витоки формування східнослов’янської спільноти на території України.

4. Східнослов’янські племінні княжіння на території України в V – VIII ст. н.е. Започаткування державності.

5. Утворення Київської Русі. Роль в цьому процесі варязького і слов’янського чинників. Норманська теорія і її сучасні оцінки.

6. Етапи розвитку Київської Русі, їх специфіка та особливості.

6. Перші київські князі: Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав. Їх внутрішня і зовнішня політика.

8. Політичний устрій Київської Русі за князів Володимира і Ярослава. Роль князя, дружини. Боярська рада.

9. Економічне життя Київської Русі в ХІ – першій половині ХІІ ст.

10. Соціальна структура суспільства Київської Русі в ХІ – першій половині ХІІ ст.

11. Юридично-правові засади функціонування суспільства Київської Русі. «Руська правда». «Правда Ярославичів».

12. Міжнародні зв’язки Київської Русі за князів Володимира і Ярослава.

13. Формування феодальних соціально-класових відносин, їх вплив на тенденції розвитку Київської Русі.

14. Релігійне життя Київської Русі. Історичне значення прийняття християнства. Роль монастирів

15. Суспільно-політичні рухи. Ідеологія правителів Київської Русі.

16. Централізація Київської Русі за часи Володимира Мономаха.

17. Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі.

18. Зародження передумов формування української народності.

19. Культура, освіта Київської Русі.

20. Історичний вплив держави Київська Русь на формування європейської цивілізації.

21. Історичні та політичні обставини утворення Галицько-Волинської держави. Князь Роман Мстиславич.

22. Внутрішня і зовнішня політика князя Данили Галицького.

23. Культура Галицько-Волинської держави.

24. Причини занепаду Галицько-Волинської держави. Роль Галицько-Волинської держави в історії Європи ХІІ- першій половині ХІV століть.

25. Початок, основні етапи та наслідки захоплення Литвою територій давньоруських удільних князівств. Роль і місце в Литовській державі українських земель.

26. Польська експансія на українські землі. Унії. Політичний, соціально-економічний та правовий статус українських земель у складі Речі Посполитої.

27. Процес остаточної інкорпорації українських земель до складу Речі Посполитої. Передумови на наслідки Люблінської (1569 р.) унії.

28. Господарське життя на українських землях під владою Польщі. Особливості суспільного та економічного життя українських міст. Магдебурзьке право.

29. Соціально-класова структура українського суспільства у складі Речі Посполитої. Процес закріпачення селянства. Литовські статути.

30. Берестейська (1596 р.) унія та її вплив на подальший розвиток українського суспільства. Утворення братств. Їх роль і місце у збереженні національного етносу.

31. Виникнення козацтва та утворення Запорозької Січі. Життя та побут запорозьких козаків.

32. Організація реєстрового козацтва. Його роль у суспільно-політичному житті українського народу.

33. Визрівання кризових відносин між українським суспільством та польською адміністрацією наприкінці XVI - початку XVII с.

34. Повстання 1591-1596 рр. під проводом К. Косинського та С. Наливайка.

35. Національно-визвольні повстання українського народу 20-30 рр. XVII ст.

36. Розвиток культури, освіти, книгодрукування в Україні в ХVI – першій половині XVII ст.

37. Причини, характер, рушійні сили, періодизація Української національної революції.

38. Підготовка та початок визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Воєнні події 1648 р. та їх суспільно-політичні наслідки.

39. Воєнні та політичні передумови утворення Української гетьманської держави. Державницька концепція Б.Хмельницького.

40. Політико-адміністративний устрій, органи влади і управління гетьманської держави Б.Хмельницького.

41. Воєнно-політичні події на українських землях протягом 1651-1653 рр. та їх наслідки.

42. Основні напрями зовнішньої політики Б.Хмельницького.

43. Історичні обставини та хід Переяславської ради. Українсько-російський договір та його оцінки в сучасній історичній літературі.

44.Суспільно-політичні причини та обставини розгортання громадянської війни та поділу козацької України на два гетьманства (вересень 1657р. – червень 1663р.). Українське суспільство в умовах «великої руїни».

45. Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663р. – вересень 1676 р.). Внутрішня і зовнішня політика гетьманів П.Дорошенка, Д.Многогрішного.

46. Історичні обставини міжнародно-правового поділу України між Росією і Польщею. Андрусівське перемир’я (1667 р.). Мирний договір (1686 р.)

47. Особливості української національної революції. Причини її поразки та значення в історії України.

48. Українська національна революція в контексті європейського революційного руху ХVI - XVII ст.

49. Гетьманщина наприкінці ХVII-XVIII ст.; кордони, населення, адміністративно-територіальний, політичний та соціально-економічний устрій.

50. Державотворча діяльність І.Мазепи.

51. Діяльність української політичної еміграції на початку XVIIІ ст . Основні положення Конституції Пилипа Орлика.

52. Процес та наслідки інкорпорації України до складу Російської імперії в XVIII ст.

53. Центра

Файлы: 1 файл

Шпаршалка з історії українського суспільства.doc

— 947.00 Кб (Скачать)

- встан-ня спадк. гетьманату, тенденція до монархії

Соціально-економічна політика Б.Хмельницького залежала від: Результатності воєн. і політ. протист-ня з Польщею.; Позиції козацької старшини; Розмаху селянської антифеодальної боротьби.

Державобудівнича  діяльність Богдана Хмельницького  полягала в тому, що необхідно було створити могутню козацьку державу, яка б засновувалась на державних традиціях Запорізької Січі, мала численне боєздатне військо, гетьмана, свої органи влади, право, суд та судочинство, фінансову систему. 

46. Історичні обставини  міжнародно-правового  поділу України між Росією і Польщею. Андрусівське перемир’я (1667 р.). Мирний договір (1686 р.)

У вересні 1659. Військова козацька рада обрала гетьманом Юрія Хмельницького , сподіваючись, що він продовжит справу свого  батька. У жовтні 1659р. У Переяславі між гетьманом і російським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України: обмежуавлас влада гетьмана, Український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська митрополія підпорядковувалась московському патріарху. Переяславські статті, укладені під тиском Москви і промосковської лівобережної старщини, викликали розчарування і обурення козацтва. Незадоволення політикою російського уряду висловлював і молодий гетьман. Восени 1660р. Після невдалих військових операцій проти Польщі Ю. Хмельн. пішов на укладення угоди з польським урядом . У жовтні 1660р. Сторони підписали Слододищенський трактат.Основні умови: -скасовано невигідні для Гетьманщини Переяславські статті 1659р.; -Гетьманщина розривала союз з Московською державою і відновлювала свій державний союз з Річчю Посполитою на умовах Гадяцької угоди 1658р.; -Вилучалася стаття про створення «князівства руського»; -гетьманщина отримувала право лише на автономію на чолі з гетьманом; -гетьман позбавлявся права зовнішньополітичних зносин, зобовязувався брати участь у воєнних діях польської армії проти Московської держави і не нападати на Кримське ханство.Більшість козацтва і старшини Лівобережної України , де переважали проросійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю.Хмел. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невдалими. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність, Ю.Хмел. склав булаву. Правобережне козацтво новим гетьманом обрало Павла Тетерю, а Лівобережне обрало кошового отамана Івана Брюховецького. Так українська держава розкололася на два державних утворення з орієнтацією на різні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу Украхни по Дніпру між Росією та Річчю Посполитою. Події 1663 р. ще раз підтвердили, що територіальна цілісність України залишалася порушеною. Лівобережжя перебувало у складі Росії, а Правобережжя знову увійшло до Польщі.Протягом наступних років в Україні продовжується боротьба за владу між гетьманами, що принесло велике розорення українській землі. Однак об'єднання України так і не відбулось. У 1667 р. в селі Андрусово під Смоленськом було досягнуто угоди про перемир'я між Росією та Польщею (Андрусівське перемир'я), згідно якого було закріплено поділ України: Правобережна Україна (без Києва) відійшла до Польщі, а Лівобережжя залишилося за Росією. Запоріжжя мало визнавати владу обох держав. А в 1686 р. Росія та Польща уклали мирний договір, так званий "Вічний мир", який визнавав існуючі кордони. Умови договору: Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну УкраїнуКиївЗапоріжжяЧернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом та Смоленськ; Річ Посполита отримувала 146 тис. крб. компенсації за відмову від претензій на Київ; Північна КиївщинаВолинь і Галичина відходили до Польщі; Південна Київщина й Брацлавщина від містечка Стайок по річці Тясмин, де лежали міста Ржищів, Трахтемирів, КанівЧеркасиЧигирин та інші, дуже спустошена турецько-татарськими і польсько-шляхетськими нападами, мала стати "пусткою", нейтральною територією між Московією і Річчю Посполитою. Польський уряд обіцяв надати православним свободу віросповідання, а російський уряд обіцяв їх захищати; Поділля залишалося під владою Туреччини (в 1699 було приєднано до Польщі). Московське царство анулювало попередні договори з Туреччиною та Кримським ханством і вступило до антитурецької Священної ліги, а також зобов'язувалось організувати воєнний похід проти Кримського ханства (Кримські походи 1687 і 1689).Хоча умови Вічного миру набували чинності відразу після підписання договору, польський сейм ратифікував його тільки в 1710. Вічний мир остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало і послаблювало національно-визвольний рух в Україні 

47. Особливості української національної революції. Причини її поразки та значення в історії України.

Селянсько-козацькі повтання першої половини 17 ст. сприяли  накопиченню воєнного досвіду, зростанню  нац. самосвідомості укр. Народу, посиленню  єдності козаків та селян у  боротьбі за національне визволення, формуванню психічної готовності боротися до переможного кінця. Важливими причинами, що робили козацьке повстання можливим є посилення та розширення сфери впливу Запорізької Січі, яка того часу була своєрідним зародком української державності, що за певних умов міг стати основою для сворення повноцінної держави. Доба широкомасштабної національно-визвольної боротьби середини 17 ст.склад. з неоднаких за тривалістю і змістом періодів, у межах яких домінувала то одна то інша тенденція. Саме ця особливіст ьнаціонально-визвольних змагань певною мірою і зумовила таку розбіжність у термінології щодо цього народного виступу. Народне повстання, яке розпочалося у 1648р. , охопивши більшу частину території і населення Україги незабаром переросло у визвольну війну, а війна-зумовивши докорінні зміни у суспільному розвитку- в національну революцію. До найважливіших особливостей української революції належать:

— боротьба не лише проти Речі Посполитої, але й інших ворогів української незалежності — Московії та Криму;

—тісний взаємозв'язок і взаємовплив національно-визвольної, релігійної й соціальної боротьби;

— переростання соціальної боротьби в селянську війну 1648—1652 pp., що завершилася утвердженням у козацькій Україні нової моделі соціально-економічних відносин;

—революція тривала довго, її розвиток був нерівномірним і суперечливим;

—відхід з 1649 р. від боротьби Західного регіону;

—провідну роль у розвитку революції відігравало козацтво — стан дрібних землевласників фермерського типу;

— зрада національних інтересів частиною панівного стану українського суспільства;

—слабка участь в революції міського патриціату, інтелігенції, вищого й середнього духовенства;

—домінування збройних форм боротьби, яка час від часу набирала жорсткого характеру й супроводжувалася проявами етнічних чисток;

—вкрай негативна роль геополітичних обставин, оскільки уряди найбільших сусідніх держав всіляко протидіяли вибореній Українською державою незалежності.

Революція завершилася для українського народу поразкою. Не вдалося ні створити державу в етнічних межах України, ні відстояти незалежність козацької України, хоча за свободу було заплачено неймовірно високу ціну. Людські втрати від воєнних дій, голоду, епідемій, захоплення в ясир, переселень становили до 65—70% всього населення України; зазнали руйнувань майже всі міста та села; великої шкоди було завдано розвитку ремесел, промислів і торгівлі. Усе це — жахливий негатив революції.

Значення революції полягало в тому, що вона:

—привела до тимчасового створення національної держави, частина якої на теренах Лівобережжя на правах автономії проіснувала в складі Російської імперії до початку 80-х років XVIII ст.;

—сформувала і проголосила національну державну ідею;

—відіграла значну роль у формуванні нової політичної еліти;

—стала імпульсом для розвитку національної самосвідомості.

— зумовила закріплення за витвореною державою назви «Україна» й започаткувала зміну назви «руський народ» на «український народ»;

—збагатила традиції боротьби проти національно-релігійного та соціального гноблення;

—справила глибокий і тривалий вплив на розвиток усної народної творчості, історичної, художньої літератури;

— протягом тривалого часу після її завершення козаки, селяни й міщани користувалися плодами соціально-економічних завоювань в роки революції. 

48. Українська національна  революція в контексті  європейського революційного  руху ХVI - XVII ст.

Раніше події української революції зображувались у відриві від розвитку європейського революційного руху. Українська революція 1648—1676 pp. типологічно належить до одного ряду з європейськими революціями XVI—XVII ст. Вона мала багато спільного з Німецькою, Нідерландською та Англійською революціями XVI—XVII ст. Найближче вона була до Нідерландської революції 1566—1609 pp., що мала на меті виборення національної незалежності та встановлення буржуазних відносин. Українська революція, на відміну від Англійської та Нідерландської, що завершилися перемогою, зазнала поразки (як і Німецька). Але у зовнішньополітичному аспекті вона викликала серйозну зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Східній і Центральній Європі. Вона різко послабила позиції Речі Посполитої та Криму й .зумовила зміцнення ролі Московської держави, Швеції й Брандербургу. Революція вплинула на загострення соціальної боротьби в Польщі, Московії, Молдові; національно-визвольної боротьби — в Білорусі, Валахії, Сербії, Болгарії. 

49.Гетьманщина  наприкінці ХVII-XVIII ст.; кордони, населення,  адміністративно-територіальний, політичний та соціально-економічний устрій.

Гетьманщина — напівофіційна назва Лівобережної України разом з Києвом, котра після Андрусівського перемир'я 1667 р. залишалася у складі Російської держави (в офіційних документах царської Росії Лівобережна Росія називалася Малоросією).На Лівобережжі велику групу населення складали козаки. Козацтво було звільнене від багатьох податків, мало право власності на землю, користувалося пільгами у торгівлі та заняттях промислами.У перші повоєнні роки починає збагачуватися козацька старшина. Найбільшими землевласниками були гетьман та полковники. Крім земельних угідь, гетьману та полковникам належали млини, рудні, ґуральні (підприємства по виробництву горілки), броварні (пивоварні), гути (підприємства по виробництву скла), рибні ставки тощо.У 50-60-х pp. окремі категорії селян уже епізодично виконували панщину на користь козацької старшини та певні повинності (заготовляли дрова, ловили рибу, будували мости тощо), старшина обмежує особисті права козаків, захоплює їхні землі.За переписом 1666 р. на Лівобережжі нараховувалося близько 90 міст і містечок. У багатьох з них існували магістрати, які керували їх внутрішнім життям. Великі міста (Київ, Полтава, Чернігів, Ніжин) були важливими центрами ремесла і торгівлі. У другій половині XVII ст. на Лівобережжі працювали ремісники близько 300 спеціальностей.У перші повоєнні роки на Гетьманщині зберігалися ті органи управління, які склалися ще в роки визвольної війни: об'єднане військово-адміністративне управління, виборність гетьмана (після виборів на військовій раді його мав затверджувати цар), генеральної, полкової і сотенної старшини, податкова система, судочинство, право на дипломатичні відносини з різними країнами (за винятком Польщі й Туреччини). Керівництво адміністративними, військовими, судовими та іншими справами очолював гетьман (звідки й походить назва Гетьманщина). Як і в попередній час, уся територія Гетьманщини поділялася на полки та сотні. Усі поточні справи на території полку чи сотні вирішували полкові та сотенні канцелярії.Поступово роль виборних органів занепадає. Гетьмани все рідше скликали загальні військові ради, обмежуючись обговоренням питань внутрішньої політики у вузьких радах, на яких була присутня тільки козацька старшина; полковники і сотник у кінці XVII ст. уже не обираються, а призначаються гетьманом і царським урядом.Царський уряд відразу ж після Переяславської ради став на шлях послідовного обмеження прав гетьманської адміністрації. У1669 р. у Глухівських статтях було скасовано права Гетьманщини на самостійну зовнішню політику. Коломацькі статті 1687 р. ще більше обмежили економічну самостійність, соціальну та зовнішню політику Гетьманщини (заборонялося вести торгівлю з Кримом, рекомендувалося сприяти російсько-українським шлюбам, вимагалося під страхом смерті приймати неповноцінні монети, які спеціально карбувалися для московського війська). Усі справи, пов'язані з Україною, царизм вирішував через Малоросійський приказ, що прагнув поставити під контроль діяльність органів управління Гетьманщини.  

50. Державотворча діяльність І.Мазепи.

25 липня 1687 р. на козацькій раді було обрано нового гетьмана. Ним став генеральний писар Іван Мазепа. Свою діяльність Мазепа розпочав в умовах підписання нових "Коломацьких статей", що застерігали Україну від порушення умов вічного миру між Росією та Польщею. Гетьману заборонялося мати дипломатичні зносини з іншими державами. Для постійного контролю за гетьманським урядом мала постати залога в гетьманській столиці — Батурині.І. Мазепа був добре освіченою людиною, мав значний військовий і дипломатичний досвід, пройшов добру школу управління Україною під керівництвом Дорошенка і Самойловича.На першому етапі гетьманування Мазепа дотримувався політики добрих відносин з Москвою: доповідав про "витівки" запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки то в далекі північні райони, то в Польщу, то на південь. За рахунок України утримувалися не лише козацькі, а й російські війська. За все це Мазепа одержував щедрі подарунки від царя, Петро І довіряв українському гетьману.Одним з найважливіших напрямків загальної державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні гроші з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами. Промовистим є факт, що лише під його безпосереднім наглядом і керівництвом споруджувалося 12 храмів. За гетьманування Мазепи було відновлено багато старовинних храмів княжої доби. Внесок Мазепи розвиток архітектури й будівництва настільки значний, що навіть тогочасний архітектурний стиль дослідники називають "мазепинським бароко". Інша царина культурницької діяльності Мазепи - друкарська справа. Видання Мазепинської доби були одними а кращих українських книгодруків. До речі, сам гетьман мав чи не найкращу в Україні книгозбірню й обдаровував книжками з цієї бібліотеки монастирі, церкви, окремих осіб. Не менш, ніж церквами й монастирями, опікувався Мазепа Києво-Могилянською академією. Дбає Мазепа й про виникнення нових осередків культури, одним з них була Чернігівська академія. На думку дослідників, така цілеспрямована й всеохоплююча культурницька діяльність Івана Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як про сплановану далекоглядну державну політику.Щирим прихильником Москви гетьман залишався доти, доки метро І не почав ламати основи української автономії, Тоді Мазепа вирішив йти на союз зі Швецією. З 1700 р. Росія веде війну зі Швецією, що дістала назву Північної, за вихід до балтійського моря. Ця війна ніяким чином не перетиналася з Інтересами України. Проте від самого початку козацькі полки постійно брали участь у воєнних діях, воюючи на територіях Московії, Прибалтики, Речі Посполитої не проти своїх ворогів, а обстоюючи Інтереси царя. ЦІ походи були важким тягарем для козацтва. Адже козаки за свою службу не отримували ніякої винагороди, а, навпаки, потерпали від утисків 1 образ московських воєначальників. Жорстоке ставлення з боку командування й тяжкі умови служби викликали скарги й нарікання, а часом й самовільне повернення додому. Приводом для незадоволення було й те, що досить часто козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів, нових доріг, фортець та інших укріплень. Справжнім лихом стала Північна війна й для Інших верств українського населення, бо саме його коштами споряджалися козацькі війська для щорічних походів на північ, гетьманщина мусила також утримувати в ряді міст московську армію й воєнні гарнізони. Крім того, з України у великих кількостях вивозився хліб й інші продукти. Усе це призводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало незадоволення політикою московського царя.Крім воєнних негараздів, козаків непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Так, зокрема, гостру реакцію викликав указ 1705 р. про перетворення двох козацьких полків, висланих до Прусії, на регулярні драгунські. Серед козацької старшини поширювалися чутки про ще суттєвіші зміни: усунення козацького самоврядування, насадження губернаторів і воєвод, переселення козацького війська в Московію тощо. Непевність майбутнього України примушувала старшину й гетьмана замислюватися над подальшою долею Гетьманщини. Охоплена антимосковськими настроями, старшина тиснула на гетьмана. Та й сам Мазепа почав розуміти згубність відносин України з Московією.Взявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московії, І.Мазепа розпочинає таємні переговори зі шведським королем Карлом XII. Коли шведський король у ході військових дій просувався територією. України, гетьман перейшов на його бік. У квітні 1709 р. було підписано угоду з Карлом XII. У першому пункті договору Карл XII обіцяв захищати Україну й не укладати миру з царем, поки українці остаточно й назавжди не визволяться від Москви та не відновлять своїх давніх прав і привілеїв.Та цим планам не судилося здійснитися. Після Полтавської катастрофи Мазепа опинився на чужині, де й помер 2 вересня 1709 р. Однак внесок І.Мазепи зміцнення української державності за умов неухильного наступу на неї з боку російського царату величезний. Прагнення Мазепи створити власну еліту, його політика в царині культури та освіти мали далекосяжну мету й забезпечили навіть після його поразки ще майже 80-літнє існування гетьманської держави, вплинули на весь подальший розвиток українського народу та його державницьких традицій, на формування національної культури. 
 
 
 
 
 

Информация о работе Шпаргалка з "Iсторії України"