Відносини України з Туреччиною

 

План

 Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  3

  Розділ 1. МІЖДЕРЖАВНІ ЗВ'ЯЗКИ ТА ВІДНОСИНИ.

 1.1 Види і форми міждержавних зв’язків і відносин. . . . . . . . . . . . . . . . . .4

1.2. Підходи до досліджень міждержавних зв’язків. . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Розділ 2. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЗВ'ЯЗКІВ УКРАЇНИ ТА ТУРЕЧЧИНИ.

2.1. Етапи формування зв’язків. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .7

2.2. Радянська Україна  у зовнішній політиці Туреччини. . . . . . . . . . . . . . 10

2.3.  Відносини на сучасному етапі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11

Розділ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ВЗАЄМОДІЇ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ТУРЕЧЧИНОЮ.

3.1. Торгівельно-економічне співробітництво. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13

3.2. Українсько-турецькі відносини на сучасному етапі. . . . . . . . . . . . . . . 14

3.3. Економічні зв’язки  України і Туреччини. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17

Розділ 4. СПІВРОБІТНИЦТВО  У ВИРОБНИЦІЙ І КУЛЬТУРНІЙ

СФЕРІ.

4.1. Співробітництво у  виробничій та культурній сфері. . . . . . . . . . . . . . . 24

4.2. Співробітництво в  галузі туризму. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25

Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28

Список використаної літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

Вступ

 Україна й Туреччина  – сусідні держави, які межують  через Чорне море. Ще з давніх  часів між ними існували взаємозв’язки,  які мали різний характер: як  дружні та взаємовигідні стосунки, так і певні протиріччя і  боротьба. Історичний шлях України  й Туреччини відмічений тісними  зв’язками та взаємовпливами, що  почалися з доісторичного періоду,  продовжені в тюрксько-слов`янських  контактах раннього Середньовіччя,  спільним історичним минулим  часів Османської імперії. Їх  історія, культура, економіка та  політика повсякчас перетиналися  та впливали одна на одну. Між  Україною й Туреччиною і в  минулому існували різні контакти, від так наші народи мали  можливість пізнавати один одного  та підтримувати взаємини. Ці  міждержавні стосунки мали велике  значення в минулому, а тепер  тим більше, адже Україна –  молода держава, і їй необхідно  встановлювати та підтримувати  стосунки з різними країнами  світу, а особливо з сусідніми  державами. 

Розвиток відносин з Туреччиною є одним з головних пріоритетів  України в південному напрямку. Підписаний дуже важливий Договір про дружбу і співробітництво між обома  державами строком на 10 років. Після  отримання Україною незалежності між  Києвом і Анкарою не виникало спірних  питань. У вирішенні проблем військової й екологічної безпеки в регіоні  Чорного моря, його демілітаризації  складається прямий і безпосередній  інтерес обох країн. Але і в  пошуку балансу сил у новій  і складній геополітичній ситуації, що склалася в регіоні за останні  роки, інтереси Туреччини й України  багато в чому можуть збігатися. В  Україні високо оцінюють розуміння  Туреччиною проблем, пов'язаних з поверненням  з місць депортації до Криму етнічно  спорідненого туркам кримськотатарського  народу. Туреччина є ключовою державою для України, оскільки через неї  йдуть найбільш зручні транспортні  шляхи у Середземноморський та Близькосхідний регіони. Мотиви для зближення України  з Туреччиною виглядають досить обґрунтованими: необхідність забезпечення транспортування  енергоносіїв в і через Україну, компліментарність економік, співпраця  в межах ЧЕС тощо. Розвиток партнерських стосунків з Туреччиною, на яку  нині припадає близько половини всього обсягу торгівлі України з близькосхідними  країнами, слід вести переважно в  рамках двостороннього економічного співробітництва, або в межах системи ЧЕС, уникаючи їх перетворення на стратегічний військово-політичний альянс.

 

 

 

 

Розділ 1. МІЖДЕРЖАВНІ ЗВ'ЯЗКИ І ВІДНОСИНИ.

1. Види і форми міждержавних зв’язків і відносин.

У другій половині XX ст. міжнародні економічні відносини у світовому  господарстві набули надзвичайного  значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Міждержавні  відносини відображають господарські зв’язки між державами, регіональними об'єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну товарів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми. У світовому господарстві розвиваються усі найважливіші форми міжнародних економічних відносин:

1) міжнародна торгівля  товарами та послугами;

2) міжнародна міграція  капіталу;

3) міжнародна міграція  робочої сили;

4) міжнародна передача  технології;

5) міжнародні валютно-фінансові  та кредитні відносини;

6) міжнародна економічна  інтеграція;

7) міжнародні зусилля  у вирішенні глобальних економічних  проблем.

Усі форми міжнародних  економічних відносин взаємопов'язані  й взаємозалежні. Для них на сучасному  етапі характерне:

1) зростання масштабів  і якісна зміна характеру традиційної  міжнародної торгівлі готовою  продукцією — із суто комерційної  вона значною мірою перетворилась  у засіб безпосереднього обслуговування  національних виробничих процесів;

2) інтенсифікація міграції  капіталу в різних формах;

3) зростання масштабів  міграції робочої сили;

4) прискорення і розширення  інтеграції економік країн і  регіонів;

5) швидкий обмін науково-технічними  знаннями;

6) розвиток сфери послуг;

7) об'єднання зусиль у  вирішенні глобальних економічних  проблем.

1.2. Підходи до досліджень міждержавних зв’язків.

  Вкрай важливим виявився комплексний історико-політологічний підхід до аналізу міждержавних відносин України і Туреччини. Співпраця з Туреччиною набуває для України особливого значення. Вона - найближчий сусід, історично пов'язана з Україною і належить до п'ятірки країн, з якими відносини останнім часом розвивались найінтенсивніше. Тому її проголошено стратегічним партнером України. Туреччина визнала незалежність України 16 грудня 1991 р. Протокол про встановлення дипломатичних відносин було підписано 3 лютого 1992 р. 4 травня 1992 р. було підписано Договір про дружбу та співробітництво між Україною і Турецькою Республікою. Зближення України з Туреччиною зумовлено взаємною зацікавленістю у транзиті енергоносіїв, компліментарністю економік, співпрацею у форматі Чорноморського економічного співробітництва тощо. Між Україною і Туреччиною існує багато спільного: обидві країни визнають політичну погоду в Чорноморському регіоні, мають однакову стратегічну мету, зокрема вступ до Євросоюзу та розбудову (на різних рівнях) відносин з НАТО. Україну цікавить розвиток двосторонніх торговельно-економічних відносин, у тому числі продаж Туреччині зброї. Регулярні взаємні візити на вищому рівні з часу здобуття Україною незалежності-запорука вдосконалення різновекторних добросусідських контактів. Так, за останні роки було поповнено новими документами договірно-правову основу україно-турецьких відносин, що має істотно сприяти розширенню співробітництва двох держав у економічній, енергетичній, юридичній та інформаційній сферах. Зокрема, за підсумками переговорів на найвищому рівні в Анкарі в листопаді 2000 р. було ухвалено дев'ять україно-турецьких документів. Окрім того, підписано Міжурядову угоду стосовно оперативного сповіщення про ядерні аварії, Міжурядову угоду про правову допомогу та співпрацю у цивільних справах, обмін інформацією щодо ядерних установок, Міжурядову угоду про взаємний захист інформації і матеріалів, обмін якими здійснюється в процесі співробітництва в галузі оборонної промисловості; Міжвідомчу угоду про співпрацю в галузі фармацевтичної промисловості, Угоду про співробітництво в галузі обміну інформацією між Українським національним інформаційним агентством Укрінформ та Анатолійським агентством. Як наголосив Міністр закордонних справ, вперше на переговорах прозвучала думка про вироблення довготривалої економічної програми на 10-15 років. Туреччина - четвертий найбільший торговий партнер України (після Росії, Німеччини і Туркменії), а Україна - 16-й торговий партнер Туреччини. Рівень товарообміну між двома країнами 2002 р. досяг рекордної позначки - 1 млрд. 430 млн. доларів США. Щодо інвестицій в Україні, то Туреччина посідає 20 місце серед 111 іноземних держав. Обсяг турецьких інвестицій збільшився і досяг 37 млн. доларів. В Україні працює 257 компаній з турецькими інвестиціями, переважно в Одесі, Києві, Криму та Донецькій області, 20 турецьких будівельних компаній у межах 41 проекту на загальну суму 500 млн. доларів США. Українські ж інвестиції в Туреччині дуже маленькі - майже 300 тис. доларів.

Отже, європейська інтеграція передбачає складний і тривалий процес внутрішнього реформування, а також  реформування відносин із третіми сторонами. До інтеграційного процесу належать багато обов'язкових стадій, які  має пройти будь-яка країна, що має  намір навіть у майбутньому стати  складовою єдиної Європи. Це стосується і України: зволікання не додає дивідендів, а лише ускладнює процедури узгодження. Сам процес інтеграції повинен допомогти  Україні розвинути сильнішу економіку, підвищить ефективність системи  демократії та рівень внутрішнього розвитку. Звичайно, сильна економіка, ефективне  господарювання потрібні, незалежно  від того, до якого союзу країна воліла б пристати. Радше навпаки: чим вищий рівень економічної  динаміки продемонструє країна, тим  бажанішим партнером вона зможе  стати у міжнародних відносинах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЗВ'ЯЗКІВ УКРІЇНИ ТА ТУРЕЧЧИНИ.

2.1 Етапи формування  зв’язків.

Туреччина і Україна, як самостійні держави, народилися на уламках імперій, що розпалися. Ряд  соціально-економічних і політичних чинників, зокрема, національно-визвольна  боротьба народів, що входили до складу Російської та Османської імперій, призвели зрештою до їх занепаду.

Після повалення  Російської імперії, голова Центральної  Ради М.Грушевський, перший президент  УНР, прагнучи побудувати суверенну  демократичну Українську державу, підкреслював особливу важливість "економічного й культурного співробітництва, кооперації народів Чорного моря". Османська імперія на кінець XIX ст. втратила значну частину своїх територій  у Європі, Північній Африці та Азії. Вступивши в Першу світову  війну на боці австро-німецького блоку, імперія зазнала поразки. За умовами  перемир'я, нав’язаними Антантою, Османська  імперія фактично припинила своє існування. 29 жовтня 1923 р. Туреччина  була проголошена республікою. Так, на руїнах Османської імперії виникла  нова суверенна держава. У той  час Україна здійснювала активну  зовнішньополітичну діяльність щодо підтримки  Туреччини, хоча ситуація тут також  була досить складною. В Україні  в результаті подій жовтня 1917 р. та проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УРСР) на певний час встановилося двовладдя, розпочалася громадянська війна. Таке внутрішньополітичне становище не сприяло широкому розгортанню зовнішньополітичних відносин України і Туреччини. Проте вони мали місце. Туреччина, одна з перших країн світу, визнала незалежну Українську державу (УНР) і встановила з нею дипломатичні відносини. Першим послом УНР у Туреччині був призначений М.Суховкін, якого пізніше змінив О.Лотоцький. У Туреччині султанський режим змінився республіканським. У той же час, була ліквідована УНР і на території України встановився режим радянської влади.

Уряд УРСР продовжував розвивати і зміцнювати дружні відносини з урядом Туреччини. Початком цих відносин стало підписання представником УСРР Ю.Коцюбинським (сином визначного українського письменника М.Коцюбинського) та надзвичайним посланником Ангори (Анкари) Алі-Фуад-пашою конвенції про репатріацію турецьких військовополонених та громадян, інтернованих під час Першої світової війни.

У 1922 р. в Анкарі було підписано Договір про дружбу і братерство між Україною і Туреччиною. Він відповідав життєвим інтересам  обох країн, став правовою основою зміцнення  і подальшого розвитку добросусідських  відносин, закріпивши, зокрема, оформлення політичного союзу і започаткувавши досить активне торговельно-економічне і культурне співробітництво. В  умовах дипломатичної та економічної  блокади Туреччини з боку країн  Антанти цей договір значною  мірою сприяв військовим перемогам  турецьких патріотичних сил. З утворенням 30 грудня 1922 p. CPCP, союзні республіки втратили безпосереднє право на участь у міжнародних відносинах. Тоталітарний режим обмежив, але не припинив добросусідські відносини України з іншими країнами. Україна займала важливе місце в загальносоюзному експорті у країни зарубіжного Сходу, в тому числі Туреччину. Туреччина ввозила в Україну свої традиційні товари - вовну, тютюн, бавовну, цитрусові, горіх-фундук тощо. До Туреччини експортували чавун, різні види сталі, електродвигуни, а також вугілля, ліс, борошно, цукор. Частка України в зовнішньоторговельному обороті СРСР з Туреччиною у другій половині 20-х pp. складала 45%. У 30-х і наступних роках була надана значна допомога Туреччині в спорудженні велетнів текстильної промисловості - комбінатів у Кайсері і Назіллі, заводів по виробництву скла поблизу Стамбула та ряду інших підприємств.

Складалися добрі  традиції в українсько-турецьких  відносинах у галузі культури і науки. Значна роль тут належить Всеукраїнській науковій асоціації сходознавства, створеній у 1936 р. за ініціативою  академіка А.Ю.Кримського (1871-1942). Велике значення у зближенні українського і турецького народів, поглибленні  їх культурних зв'язків мав обмін  делегаціями діячів культури, візити на різних рівнях. Проте весь потенціал розвитку українсько-турецьких відносин на той час не був використаний. Ситуація змінилася у 1944 p., коли Верховною Радою СРСР був прийнятий Закон про надання союзним республікам повноважень у зовнішній політиці. Україна стала однією із засновниць ООН, членом багатьох інших міжнародних організацій, що де-факто означало міжнародне визнання статусу України як суб'єкта світової політики. В україно-турецьких відносинах це призвело до посилення економічних, науково-технічних, культурних зв'язків.

Новий період в історії українсько-турецьких  відносин пов'язаний з відновленням незалежності України 1991 р. Проголошення незалежності України значно активізувало українсько-турецькі відносини, піднявши їх на якісно новий рівень. 16 грудня 1991 р. Туреччина однією з перших країн світу офіційно визнала Україну як незалежну державу. З лютого 1992 р. між країнами були встановлені дипломатичні відносини на новому рівні. Базовим документом цих відносин став Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою, який укладено строком на 10 років з автоматичним продовженням його чинності на наступні п'ятирічні періоди. В Анкарі та Києві діють посольства обох країн, а в Стамбулі - Генеральне консульство України.

Перші кроки Туреччини  та України у справі розвитку двосторонніх стосунків у нових історичних умовах продемонстрували взаємну зацікавленість, наміри досягнути якісно нового рівня  міждержавної взаємодії. Про це свідчать високі темпи зближення позицій  України й Туреччини з широкого кола актуальних проблем, вирішення  яких може відіграти важливу роль в економічному, соціальному та культурному  житті обох країн. Подальша активізація  контактів між обома державами  сформувала по суті новий вектор у  їхніх зовнішньополітичних курсах, спроможний радикально змінити пріоритети міжнародних орієнтацій держав Близького та Середнього Сходу, Центральної та Східної Європи.

Турецько-українські зв'язки у сфері туризму починаються  з підписанням 30.04.1994 р. Договору про співробітництво. Згідно з цим договором сторони зобов'язуються виконувати таке:

надавати пріоритетного  значення розвитку та розширенню туристичних  Ликів між двома країнами:

- заохочувати близьке  співробітництво між туристичними  організаціями та установами  двох країн;

- організовувати  тури, молодіжний туризм та різного  роду культурні і спортивні  заходи з мстою збільшення  потоку туристів;

- заохочувати проведення  виставок туризму в обох країнах  і збільшення обміну основними  статистичними даними, дослідницьким  матеріалом, туристичними виданнями  та досвідом.

- співпрацювати  в таких сферах, як розширення  туристичних пропозицій в обох  країнах, організація належного  інформування та реклами, реалізація  проектів щодо збільшення ваш  туризму и економічному та  соціальному житті, у сфері  туристичної освіти, шляхом обміну  студентами та спеціалістами  ціп сфери па додаток до  існуючих освітніх програм, і  метою збільшення потоку туристів;