Відносини України з Туреччиною

Автор: Пользователь скрыл имя, 24 Февраля 2013 в 16:53, курсовая работа

Краткое описание

Україна й Туреччина – сусідні держави, які межують через Чорне море. Ще з давніх часів між ними існували взаємозв’язки, які мали різний характер: як дружні та взаємовигідні стосунки, так і певні протиріччя і боротьба. Історичний шлях України й Туреччини відмічений тісними зв’язками та взаємовпливами, що почалися з доісторичного періоду, продовжені в тюрксько-слов`янських контактах раннього Середньовіччя, спільним історичним минулим часів Османської імперії.

Оглавление

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Розділ 1. МІЖДЕРЖАВНІ ЗВ'ЯЗКИ ТА ВІДНОСИНИ.
1.1 Види і форми міждержавних зв’язків і відносин. . . . . . . . . . . . . . . . . .4
1.2. Підходи до досліджень міждержавних зв’язків. . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
Розділ 2. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЗВ'ЯЗКІВ УКРАЇНИ ТА ТУРЕЧЧИНИ.
2.1. Етапи формування зв’язків. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .7
2.2. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини. . . . . . . . . . . . . . 10
2.3. Відносини на сучасному етапі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11
Розділ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ВЗАЄМОДІЇ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ТУРЕЧЧИНОЮ.
3.1. Торгівельно-економічне співробітництво. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13
3.2. Українсько-турецькі відносини на сучасному етапі. . . . . . . . . . . . . . . 14
3.3. Економічні зв’язки України і Туреччини. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17
Розділ 4. СПІВРОБІТНИЦТВО У ВИРОБНИЦІЙ І КУЛЬТУРНІЙ СФЕРІ.
4.1. Співробітництво у виробничій та культурній сфері. . . . . . . . . . . . . . 24
4.2. Співробітництво в галузі туризму. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28
Список використаної літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Файлы: 1 файл

Дніпровський національний університет ім.docx

— 140.28 Кб (Скачать)

- надавати пріоритет  пожвавленню обміну туристами  та потенційним можливостям сфери  для збільшення туристичного  потенціалу обох країн у рамках  співробітництва на рівні приватного  та державного секторів;

- ознайомлювати  міжнародний ринок із продукцією  місцевого туризму, встановлювати  безпосередні зв'язки між туристичними  фірмами, збільшення продуктивності  у сфері пролажу туристичних  послуг, збільшувати суму коштів, отримуваних з туризму, в бюджеті  країни та заохочувати до участі  у цьому спеціалістів обох  країн;

- інформувати один  одного про всі туристичні  заходи, що проводитимуться на  території обох країн;

- забезпечувати взаємну підтримку в питанні полегшення портових закордонних формальностей і, згідно з цим, надаючи особливого значення чорноморському ралі "Кайра", підтримку зацікавлених організацій у реалізації цього заходу;

- розглядати спільні  можливості входу в базис розвитку  міжнародних транспортних коридорів,  разом зі спрямованими інвестиціями  включно, а також обмінюватися технічною інформацією стосовно можливості реалізації інвестиційних проектів.

2.2. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини.

2 січня 1922 р. було  підписано Договір про дружбу  і братерство між Туреччиною  та Україною. Виступаючи 3 січня 1922 р. на прийомі з нагоди підписання  договору, голова Великих Національних  зборів М. Кемаль-паша відзначав:  «Туреччина та Україна — найближчі  одна до одної країни. Так само  є близька й дружба між народами  цих двох країн».

Нове керівництво  Туреччини легко пішло на забуття  основ двосторонніх зв’язків, закладених у перші повоєнні роки, і охоче  підігравало відповідному підходу  більшовиків. Таким чином Анкарський договір про дружбу та братерство став наступною важливою віхою в добросусідських стосунках між Україною та Туреччиною. Він передбачав установлення дипломатичних і консульських відносин, заклав правові підвалини їх політичного союзу, започаткував активне співробітництво в торговельно-економічній та культурній сферах. Ще на початку та в середині 20-х років турецько-українські торговельні стосунки були досить інтенсивні. Українські офіційні кола надали турецьким купцям право без будь-яких перешкод приїжджати в Україну та здійснювати комерційні операції на ярмарках, які влаштовувалися у 20-ті роки. Турецькі судна могли заходити в українські чорноморські та азовські порти без спеціальної візи радянських представників у Туреччині. Значна частина турецького експорту до СРСР йшла саме через українські порти. У 1925 р. в Харкові було засновано Українсько-Східну торговельну палату з філіями у Києві та Одесі. Палата сприяла зовнішньоторговельній діяльності різних українських організацій. За даними Народного Комісаріату торгівлі УСРР, у зовнішній торгівлі України саме Туреччина посідала перше місце: у 1926– 1927 рр. частка зовнішньої торгівлі України з Туреччиною становила 45% всього обороту зовнішньої торгівлі УРСР. Важливу роль у розвитку українсько-турецьких відносин, наукових контактів, культурних зв’язків відіграла створена в січні 1926 р. Всеукраїнська наукова асоціація сходознавства (ВУНАС), діяльність якої зосереджувалася на політико-економічному та історико-етнологічному напрямах. Багато досліджень стосувалися саме Туреччини — її економіки, політики, історії, мови. Саме ВУНАС, Тюркологічна комісія на чолі з академіком А.Кримським та окремі діячі культури наприкінці 20-х у 30-ті роки завдяки контактам з турецькими колегами підтримували діалог між двома країнами.

У подальшому сталінський  ізоляціонізм і світова війна  призвели до майже повного згортання  українсько-турецьких стосунків. Тільки в 60–80-ті роки, з нормалізацією та відчутним поліпшенням відносин між Радянським Союзом і Туреччиною, активізувались і її економічні, науково-технічні та культурні зв’язки з Україною.

2.3 Відновлення  та розвиток двохсторонніх відносин  на сучасному етапі.

 Реальні двосторонні стосунки починають відтворюватися вже в умовах глибокої кризи CРСР і виникнення передумов для незалежності України. Першим документальним свідченням цього став протокол між Турецькою Республікою та Українською РСР про розвиток торговельно-економічних відносин від 1989 р.

Розпад Радянського  Союзу і утворення незалежної України поставили перед Туреччиною нові завдання і виявили нові перспективи. 5–6 березня 1992 р. відбувся офіційний  візит до Києва міністра закордонних  справ Туреччини Х.Четіна, під час якого було підписано Протокол про консультації з питань зовнішньополітичної діяльності. Вже в травні 1992 р. відбувся перший в історії наших двосторонніх відносин офіційний візит до Туреччини Президента України Л.Кравчука та був підписаний Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою.

Сторони підтвердили  «свої зобов’язання в рамках усіх підписаних між ними раніше та нині діючих актів, особливо Договору про  дружбу і братерство між Україною і Туреччиною від 2 січня 1922 р.». Договір  від 4 травня 1992 р. заклав основу для  всебічного двостороннього співробітництва  в політичній, економічній, культурній та інших сферах. Він передбачає розвиток прямих зв’язків між підприємствами, а також тісне співробітництво  в галузі охорони навколишнього  середовища, науки і техніки, зв’язку, інформатики, туризму та спорту. Зафіксовано, що «сторони погоджуються проводити  консультації з метою упорядкованого розвитку їхніх відносин та обміну думками з міжнародних і регіональних питань». Особлива увага надається  взаємодії в Чорноморському регіоні  на основі «Декларації про Чорноморське економічне співробітництво», яка була підписана в Стамбулі 25 червня 1992 р. одинадцятьма країнами причорноморського  регіону і включає взаємні  зобов’язання країн-учасниць щодо поступового  зняття обмежень на пересування капіталів, товарів, послуг і людей. Угода передбачає розвиток інфраструктури, а також  максимальне заохочення ділового партнерства. Україна й Туреччина, виходячи з  прийнятих на себе міжнародних зобов’язань, домовились також про тісне співробітництво  в рамках Наради з безпеки і  співробітництва в Європі, а також  в органах ООН. Одне з головних завдань, яке поставила перед  собою Туреччина, — допомагати новим  незалежним державам у перехідний період до ринку. Однією з причин цього є  те, що всі ці держави — її сусіди. «Перша причина — це наші власні інтереси, ми хочемо сусідів без  проблем, ми хочемо, щоб вони стояли на власних ногах і робили цей  перехід. Ми хочемо допомогти цьому  процесові». Серед своїх перших сусідів  турецький президент назвав Україну  — «одного з могутніх сусідів  Туреччини» 21. Виступаючи з промовою в українському парламенті 31 травня 1994 р., президент Туреччини, зокрема, сказав: «Туреччина надає значення тому, щоб бути для України надійним другом, корисним сусідом та серйозним  економічним і торговельним партнером, і докладає зусиль у цьому напрямі. Ми з задоволенням бачимо, що й Україна з подібними почуттями та підходами простягає нам руку дружби й співробітництва».

Іншою причиною особливої  зацікавленості Туреччини у своїх  північних сусідах є тюркський, а щодо України конкретно —  кримсько-татарський чинник. У Криму проживають, як відзначив турецький президент, «наші брати». Туреччина вважає не тільки своїм обов’язком, але й обов’язком інших держав надати їм допомогу. І якщо зараз сотні тисяч кримських татар повернулися до Криму, то сьогодні — це проблема не тільки України, яка не в змозі розв’язати її самостійно, а й усіх цивілізованих країн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  3. СУЧАСНИЙ СТАН ВЗАЄМОДІЇ УКРАЇНИ ТА ТУРЕЧЧИНИ

3.1 Торгівельно-економічне  співробітництво 

Розпад СРСР і  відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року визначили сучасний етап розвитку дружніх і добросусідських  відносин між Україною та Турецькою  Республікою. У січні 1992 року було відкрито Посольство Турецької Республіки в Києві, і в січні 1993 Посольство України розпочало свою діяльність в Туреччині.

Зараз Україна і  Туреччина переживають період нової  інтенсивної співпраці без будь-яких політичних проблем. Важливою умовою, що вносить свій вагомий внесок у  подальший розвиток стосунків між  Україною і Туреччиною є Чорне  море, яке не розділяє, а поєднує  обидві держави з практично подібними  стратегічними цілями, які в основному  зорієнтовані на інтеграцію в Європейські  та Євроатлантичні структури. Обидві країни мають велику користь від взаємної співпраці. Одним із найважливіших результатів співробітництва за дванадцятирічний період стало те, що українсько-турецькі стосунки виведені на рівень конструктивного партнерства. Динамічно розвивається політичний діалог між Україною й Туреччиною. У листопаді 2000 року Президент України Леонід Кучма перебував з офіційним візитом в Туреччині, в ході якого президенти обох держав домовилися запровадити механізм регулярних політичних консультацій на найвищому рівні. У червні 2003 року відбувся державний візит Президента Туреччини Ахмета Недждета Сезера до України, що відкрив новий етап конструктивної взаємодії між нашими державами в сучасних геополітичних умовах. У грудні 2003 року та квітні 2004 року Глави Урядів України й Туреччини обмінялися взаємними візитами. Під час офіційного візиту Прем’єр-міністра Туреччини Реджепа Тайипа Ердогана до України 1-3 квітня 2004 року був підписаний Спільний план дій між Кабінетом Міністрів України й Урядом Турецької Республіки з розширеного співробітництва, що визначає основні напрямки українсько-турецької практичної співпраці на наступні роки. Двосторонні торговельні відносини постійно розвиваються по висхідній. Наприклад, якщо обсяги взаємної торгівлі в 1992 році був лише близько 126 млн. доларів США, то вже в 2003 році вони зросли майже у 14 разів і досягли позначки 1,7 млрд. доларів США. Рушійна сила розвитку українсько-турецьких відносин - торговельно-економічне співробітництво, основою якого є промисловий, сільськогосподарський і науково-технічний потенціал. Проте за останнє десятиріччя цей потенціал катастрофічно знизився. Україна втратила значну частину зовнішніх ринків, а внутрішній заповнився імпортним "ширпотребом". За індексом людського розвитку, визначеного ООН, Україна опустилася на 102 місце серед 175 держав-членів ООН. Врахування цього фактору необхідне для правильного розуміння динаміки розвитку українсько-турецьких відносин на сучасному етапі. На сьогоднішній день Туреччина є третім за обсягом споживачем українських експортних товарів після Росії та Німеччини. Проте існуючий рівень торговельних стосунків все ще не повністю відповідає потенціалу України й Туреччини. Існує велика потреба в диверсифікації двосторонньої співпраці та реалізації широкомасштабних спільних проектів у сфері високих технологій, спільного виходу на ринки третіх країн, а також заохочення зростання потоку взаємних інвестицій. Торговельно-економічне співробітництво двох країн є важливим чинником їх відносин. Туреччина є потенційно великим торговельним партнером України, враховуючи близькість кордонів та відносну дешевизну шляхів транспортування товарів. За підсумками 1999 р. Туреччина посіла п'яте місце серед країн - торговельних партнерів України. Зовнішній торговельний обіг між двома державами склав майже 876 млн. дол. (за турецькими даними, він перевищив 1 млрд. дол.) при позитивному сальдо для України в 500 млн. дол. Стратегічним завданням на перспективу, як його визначила турецька сторона, є доведення двостороннього річного товарообігу до 2 млрд. 2дол. Експорт з України в Туреччину - це, в першу чергу, прокат чорних металів, залізо, чавун, сталь, металовироби, а також олія, спирт, добрива, хімічна продукція, вугілля тощо. Постачання з Туреччини в основному складаються з продуктів харчування, цитрусових, одягу, тканин, шкіряних виробів тощо. Обидві сторони шукають взаємовигідні шляхи розширення співробітництва. Серед проблемних питань - певний дисбаланс у двосторонній торгівлі, запровадження турецьким урядом квотування для деяких видів металургійної продукції походженням із держав не членів ЄС та Європейської угоди про вільну торгівлю, підвищення митних ставок на імпорт гарячого і холодного прокату, що обмежує експорт до Туреччини металу з України. За обсягами інвестицій в Україні Туреччина посідає 20 місце зі 114 зарубіжних країн. З 1998 р., коли набула чинності двостороння Угода про взаємне сприяння і захист інвестицій, рівень інвестицій з боку Туреччини в українську економіку помітно зріс і досяг 53,3 млн. доларів США. В основному вони перерозподіляються між промисловим сектором, сільським господарством та харчовою промисловістю, будівництвом та транспортними послугами.

3.2. Економічні зв'язки України і Туреччини

Україна і  Туреччина  є  близькими сусідами  і  стратегічними  партнерами в  багатьох   промисловості, торгівлі, економіки взагалі. У  цей  час  українсько-турецькі відносини можуть бути прикладом для інших країн. Турецька Республіка є одним з найбільших торговельних партнерів України, а товарообіг між двома країнами має стабільну тенденцію до збільшення .Економічне співробітництво між двома країнами має значний потенціал, інтерес до України турецьких інвесторів постійно підвищується. Турецькі компанії активні в секторі виробництвахімічних товарів і миючих засобів (компанія "Олівія-Бета"). Крім того, турецькі інвестори виявляють цікавість до виробництва харчових продуктів, зокрема  пива. Із залученням турецькихінвестицій побудовані пивзаводи в Одесі, Харкові. Прикладами міжнародного економічного співробітництва є спільний проект DCC і компанії Turkcell - підприємство DCC-GSM.

   Туреччина є другим найбільшим партнером України за обсягами експортних поставок.

Структура експортних поставок України за територіальною ознакою  у 2007 році. Аналізуючи структуру експортних поставок в 2007 році слід зазначити провідну позицію Туреччини, що склала 7%. Туреччина поступається тільки Росії, чиє беззаперечне лідерство доводить 26% українського експорту в цю країну.

 

Основні показники торгівлі між Україною та Туреччиною (млрд. дол. США)

 

Показники/Роки

2006 рік

2007 рік

зміни, %

Товарообіг

3,387

4,932

45

Експорт

2,39

3,65

52

Імпорт

0,769

0,972

26

Сальдо

+1,609

+2,687

67


 

 

За 2007 рік загальний товарообіг між Україною та Туреччиною збільшився на 45% і склав 4 млрд. 937 млн. дол., що майже на 1,5 млрд. більше ніж в 2006 році. При цьому експорт збільшився на 52%, а імпорт - на 26%. В 2006 році в торгівлі товарами з Туреччиною Україна мала найбільше позитивне сальдо серед усіх зовнішньо-торгівельних партнерів, воно склало 1 млрд. 609 млн. дол. Ця тенденція знайшла підтвердження і в 2007 році, де позитивне сальдо збільшилося на 67%.Аналізуючи взаємовідносини України і Туреччини слід зазначити, що протягом  останніх років державними структурами двох країн були створені сприятливі умови для подальшого розвитку взаємовигідного співробітництва в широкому спектрі напрямків. Найважливішими напрямками спільної діяльності є співробітництво в економічній, науковій галузі і сфері високих технологій.

Однією з основних статей турецького експорту в Україну є  легка промисловість. Виробництво  і експорт текстилю й одягу  має для Туреччини життєво  важливе значення. Ця індустрія стала  однією з найбільш прибуткових для  бюджету Туреччини, формуючи 10% ВВП, становлячи 17,5% промислового виробництва  і більше 20% всієї робочої сили. На малюнку 2 наведені дані про основні  країни виробниках легкої промисловості, представлені на ринку України.

Географічна структура легкої промисловості України

 

 

Туреччина є головним світовим постачальником товарів легкої промисловості  і займає провідне місце серед  присутніх на українському ринку  країн-імпортерів. Вона випереджає за показниками Китай, країни Східної  й Західної Європи. Основною проблемою  української промисловості продовжує  залишатися різке збільшення поставок імпортних товарів на українські ринки.

Розвиток двостороннього співробітництва між Україною і  Туреччиною в науково-технічній  сфері є також одним з механізмів рішення актуальної для нашої  держави проблеми підтримки і  розвитку національного науково-технічного комплексу. У наш час Туреччина  направляє значні зусилля для  розвитку і модернізації стратегічно  важливих високотехнологічних галузей, зокрема аерокосмічної сфери, а також розширення власної науково-технологічної бази. Тому Україна, що володіє відповідним науково-технологічним потенціалом, може вважати Туреччину перспективним партнером і ринком збуту наукомісткої продукції. Сьогодні на базі науково-дослідного "Мармара-центру" в Туреччині працює спільна  українсько-турецька науково-дослідна лабораторія.

Одним з перспективних  напрямків співробітництва України і Туреччини є  військово-промисловий комплекс. Для України Туреччина становить великий інтерес як ринок збуту продукції національного ВПК. Щорічно Анкара витрачає більше 4, 5% ВВП (близько 8 млрд. доларів з 2002 року) на глибоку модернізацію своїх збройних сил. Причина цих витрат, у першу чергу, це зобов'язання перед НАТО, членом якого є Туреччина. Представники українського ВПК беруть участь у перспективних тендерах на поставку танків і озброєння. Економічні зв'язки України і Туреччини обумовлені не тільки близьким розташуванням держав, але і партнерськими відносинами в ряді  напрямків. За обсягами експорту Туреччина є другою країною-партнером України, а основними статтями українського експорту є металопродукція, сільське господарство та інші. Товари турецької текстильної   промисловості і готовий одяг на українському ринку досягли лідируючої позиції і займають 32% ринку аналогічних закордонних товарів. Міністерство економіки України відзначило, що сприятиме розвитку двосторонніх взаємовигідних торгово-економічних відносин і готове до тісного співробітництва з Турецькою Республікою для досягнення позитивних результатів.

Информация о работе Відносини України з Туреччиною