Шпаргалка з "Iсторії України"

62. Адмін-територ устрій  та регіон. поділ  укр. земель у  складі Австр.  імперії. Населення  західноукр. земель. Національне і  соц. становище  українців у 18- перш. пол. 19 ст.

Унаслідок 3х поділів Польщі до Австрії відійшли такі укр. землі: Галичина, Буковина та Закарпаття.

 Влада  Австрії, здійснюючи адміністративно-територіальний  поділ, як і царський уряд, не  зважала на етнічний склад  населення. Так, східногалицькі  землі (де більшість становили  українці) і західногалицькі (де  у більшості були поляки) потрапили в одну адміністративно-територіальну одиницю «Королівство Галіції і Лодомерії» з центром у Львові. У представницькому органі краю переважала польська шляхта, хоч вона і не була вирішальною силою місцевого управління. Повнота, влади зосереджувалася в руках губернатора, що призначався австрійським імператором. «Королівство Галіції і Лодомерії» поділялось на 12 округів. Окремим округом до королівства до 1861 р. входила Буковина (також без етнічного поділу на Північну — українську і Південну — румунську); Закарпаття входило до складу Угорщини, що була частиною Австрійської імперії.

У багатонаціональній Австрійській імперії західноукраїнські  землі, в свою чергу, самі були багатонаціональними. Разом із представниками корінної нації  — українцями — тут жило багато поляків, євреїв, німців, румун та ін. Але на соціальній драбині західноукраїнського суспільства українці знаходились на нижніх щаблях, оскільки здебільшого були представлені феодально залежним селянством. Щодо них провадилась асиміляторська політика. 

64. Національно-політичний  рух українців у Галичині і  Буковині під час революції  1848–1849 рр.

 Західна  У. у результаті трьох поділів  Польщі (1773,-1793, 1795 р.), виявилася під  владою Австро-Угорщини. З початку  XIX в. на захоплених землях починає рости  укр. національно-визвольне прямування. Причини національно-визвольного прямування: 1) ріст феодального утиску в складі  Австро-Угорщини (збільшення феодальних повинностей селян), суворим бюрократическо-полицейским режимом і ін.; 2) зростання національного утиску (заборона на викладання укр. мови в школах і культурно-суспільних заснуваннях, насадження німецької мови, прагнення Австро-Угорщини асимілювати укр. населення й ін.).

      У березні 1845 р. спалахнула  буржуазно-демократична революція в Австро-Угорщині (відбулося народне повстання у Відні і Будапешті, був скинутий уряд Меттерниха, (імператор Фердинанд I пообіцяв увести конституцію і демократичні свободи), що дало поштовх національно-визвольному прямуванню в західно-укр. землях.

       Основні події і результати нац-визв. прямування 1848-1849 р. у західній У: 1) Березень 1848 р. - величезна демонстрація у Львові, що склала петицію до імператора з вимогами здійснення буржуазних реформ і перетворення Галичини в польську автономну провінцію2) Квітень 1848 р. - почалися штурмування селян, що могло породити значне селянське повстання. Для запобігання його Австро-Угорщина скасувала 17 квітня в Галичині кріпосне право: панщину й особисту залежність селян від феодалів. 3) У травні 1848 р. укр. ліберальна буржуазна інтелігенція й уніатське духівництво створили у Львові першу укр. політичну організацію - «Головну Руську Раду», на чолі з єпископом Г. Яхимовичем. Рада домагалася установлення власної укр автономії Галичини, формування рядів національної укр. гвардії і введення в навчальних закладах навчання на укр. мові. У результаті: уряд затвердив лише вимогу про викладання предметів у школах і гімназіях на укр. мові. 4) У листопаді 1848 р. - відбулося збройне повстання у Львові с. вимогою введення укр. автономії в Східній Галичині і проти спроб Австрії роззброїти ряди укр. національної гвардії У повстанні взяли участь широкі народні маси: від ремісників до інтелігенції. Повстання було жорстоко придушено каральними військами після артилерійського обстрілу міста. 5) У Північної Буковині - протягом 1848 р. селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі, пасовища і лісу, створювали збройні ряди.  У листопаді 1848 р. спалахнуло збройне повстання, придушене карателями лише через 1,5 року - у квітні 1850 р.  

65.   Розвиток української  культури наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.

   Кінець XVIII і перша половина XIX ст. — час розкладу феодально-кріпосницької  системи в Росії та на Україні,  зародження і зміцнення буржуазно-капіталістичних відносин. У галузі економіки цей період дає багато прикладів виникнення окремих підприємств та цілих галузей промисловості: на Донбасі – вугільної, в Харкові й Одесі – чавуноливарної, на Київщині – цукрової, на Чернігівщині, Поділлі і в Галичині – суконної.

    Наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. в Укр. розпочинається національно-культурне  відродження. Зріс інтерес до  націон. історії(збирання та публікації  історичних джерел, видання журналів…). Твір “Історія Русів” з’явився  на рубежі сторіч і тривалий час поширювався в рукописному варіанті. Твір змальовує істор. розвиток Укр. з найдавніших часів до 1769р.

      У 1777р. виходить у світ в  Петербурзі “Опис весільних укр.. простонародних обрядів” Г.Калиновського  – започатковано укр. етнографію.

   Велику роль у піднесенні культури  мали навчальні заклади. У 1805 р. було засновано Харківський,  а в 1834 р.– Київський університети. У 1817 р. відкрито Одеський ліцей,  у 1820 р.– Ніжинську гімназію  вищих наук (з 1832 р. ліцей). Почали  функціонувати чимало гімназій і повітових шкіл. Певну роль у розвитку культури відігравав найстаріший на Україні Львівський університет (1661 р.).

         Фундаментом вітчизняної фольклористики  став Цертелєв – збірка “Опыт  собрания старинных малороссийских песен.” (1819)

    На поч. 19 ст. з’явилася перша  ластівка укр.. мовознавства –  друкована  “Граматика малоруського  наречия”(1818) Павловського.

    Сприяло нац.. відродженню 4-и томна  праця Д.Бантиш-Каменського “Історія  Малої Росії”, яка побачила світ  в 1822р. в Москві. Фактично,це перша узагальнююча праця з історії України.

   У 1823 вийшов словник укр.. мови, укладений Вейцеховичем.

   На розвиток українського образотворчого  мистецтва великий вплив справляла  Петербурзька академія художеств.  Професійні майстри живопису, що працювали на Україні, переважно були її випускниками, зокрема вихованцями видатного російського художника К. Брюллова — І. Сошенко, Д. Безперчий, Т. Шевченко та ін. Випускник Петербурзької академії художеств 1815 р., К. Павлов відіграв важливу роль у розвитку української художньої культури.

    Широкого розповсюдження на Україні  набули сімейне музикування, аматорські  молодіжні розважальні співи.  Осередками розвитку музичної  культури були духовні учбові  заклади, гімназії.

    Сприятливі умови для розвитку сценічного мистецтва склалися на Полтавщині, де завдяки І. Котляревському та М. Щепкіну започаткував свою історію професійний український театр. Великі зрушення у його розвитку відбулися з постановкою у 1819 р. «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» І. Котляревського.

    Перша збірка Шевченка ”Кобзар”(1840) продемонструвала світу широкий  спектр лексичних, семантичних,  та фразеологічних можливостей  укр.. мови. Це підтверджувала й  творчіть Котляревського, Гулака-Артемовського,  Гребінки, Квітки-Основяненка.

    Новий міністр освіти в Рос.  Імперії граф Уваров наполягав  на тому, що шлях до процвітання  лежить через зміцнення трьох  суспільних основ – самодержавства, православ’я, народності => посилення  процесу русифікації та новий  наступ на права соц.. меншин. У цьому контексті слід сприймати появу 1846р. у Києві укр.. політ. організ. – Кирило-Мефодіївського товариства. Засновники – Білозерський, Костомаров, Куліш, маркевич… приймав активну участь Шевченко. Основні програмні положення сформовані у “Книзі буття укр. народу” і “Статуті словянського братства Св. Кирила і Мефодія”.   

66. Ліберальні реформи 1860–70-х рр. в Росії та специфіка їх реалізації  в Україні. Соціально-економічний і політичний розвиток підросійської України на етапі становлення капіталізму.

Селянська реформа.

19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ підписав  маніфест і серію законів про  скасування кріпосного права. 

Особливості аграрної реформи:

1. Звільнення  селян відбувалося  поетапно  і мало тривати 20 років. Селяни  спочатку переходили на становище тимчасово зобов’язаних  2. Тимчасово зобов’язаний селянин повинен був викупити наділ, після чого він ставав селянином-власником. Селянин зобов’язувався виплачувати державі борг у кредит протягом 49 років. 3. Після закінчення 20-річного терміну (1881 р.) було прийнято закон про обов’язковий викуп, інакше селянин втрачав право на земельний наділ. З 1883 р. категорія тимчасово зобов’язаних селян перестала існувати.

    Таким чином, селянська реформа  внесла істотні зміни в правове  становище селянства України. А саме: 1) селянин мав право самостійно вирішувати сімейні і господарські питання; 2) набувати у власність нерухоме майно; 3)займатися торгівлею і різними промислами; 4)селянин ставав суб’єктом судового процесу – за ним закріплювалось право подавати позов і відповідати в суді тощо

Земська реформа 1864 р.

Відповідно  до цієї реформи у губерніях і  повітах створювалися виборні (на три  роки) земські установи, що мали дві  ланки: земські збори і земські  управи Земства не мали політичної влади і відали лише місцевими господарськими та культурно-освітніми проблемами. Уся діяльність органів земського самоврядування перебувала під наглядом губернатора і міністра внутрішніх справ.

Міська  реформа 1870 р.

Ця реформа  спочатку була проведена лише в шести містах України: Києві, Харкові, Херсоні, Катеринославі, Полтаві і Миколаєві, а згодом в інших українських містах. Згідно з нею створювалися виборні (на 4 роки) міські думи як розпорядчі та міські управи, як виконавчі органи. У виборах брало участь все населення, що платило податки. Міські думи і міські управи займалися в основному питаннями життєдіяльності міст і підпорядковувалися губернаторові. В 1892 р. нове міське положення урізало повноваження органів міського самоврядування.

Судова  реформа 1864 р.

Ця реформа  проголошувала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних  засідателів, незалежність і незмінність  суддів, рівність всіх перед законом, гласність тощо. Вину підсудного встановлювали  присяжні судді, вибрані населенням. Вони мали вирішувати справу згідно зі своїм сумлінням. Судові засідання були відкриті, і у них брали участь зацікавлені сторони, прокурор та адвокат (адвокатура засновувалась згідно з реформою 1864 р.).

Військова реформа 

Цією  реформою вводилась загальна військова служба, час якої зменшувався з 25 до 4–5 років.

Отже, оцінюючи реформи 1860-х – 1870-х років, потрібно зазначити, що вони були черговою спробою царського самодержавства провести потрібні реформи «зверху», не допустивши вирішення назрілих протиріч шляхом революції. Вони були обмеженими, непослідовними, незавершеними. Царизм не зробив головного кроку – не створив нової політичної надбудови, не проголосив Конституцію, не створив парламент. Росія і далі залишилась абсолютною монархією. 
 
 
 
 

67. Соціально-економічний і політичний статус українських земель у складі імперії Габсбургів. Конституційні реформи 1860-х рр., їх вплив на українську суспільність.

     Нове пожвавлення українського  руху в Західній Україні було  викликане прийняттям нової Конституції  1860р., за якою краям було надано автономних прав і дозволено мати свої законодавчі органи – крайові сейми. У Галицькому сеймові українцям вдалося зайняти 49 депутатських місць. “Народовці” відбивали інтереси укр.. нац. буржуазії та уніатського і православного духовенства. У 1868р. народовці засновують громадське товариство  “Просвіта”, що мало на меті поширення освіти та пробудження нац.. свідомості.  “Просвіта” стала основою для виникнення нових товариств. При допомозі меценатів В.Симиренка та Є.Скоропадської-Милорадович народовці засновують у Львові Літературне товариство ім.. Шевченка, яке в 1892 було перетворене на Наукове товариство і стало центром української науки. Лідером народовців був Танякевич. Представниками лівого, радикального крила нац..-визв. руху Сх. Галичини, Пн. Буковини, Закарпаття були укр.. соціа.-демократи Франко, Павлик, Терлецький. Під впливом Драгоманова вони 4 жовтня 1890р. засновують Першу Українську Політичну Партію - “Русько-Українську радикальну партію”, політична програма якої базувалась на основі етичного і наукового соціалізму, демократії, соборності України. Партія мала представників у Віденському перламенті.