Шпаргалка з "Iсторії України"

Керівниками нової влади були Євг.Петрушевич та Кость Левицький

 Внутр.  політика:

Було  запроваджено 8-годинний робочий день, оголошено про початок аграрної реформи. Національні меншини дістали  широкі права, їхнім представникам  у майбутньому парламенті було обіцяно 30% депутатських місць.

Зовніш. політика:

З перших днів свого існуван. Республ.опинилася  в стані війни з Польщею. Спроби добитися міжнар. визнання ЗУНР закінчилися  невдачею. Представники Антанти натомість  визнали права Польщі на окупацію Сх. Галичини.

 Акт  злуки:

 Керівники  ЗУНР і УНР пішли на переговори  про створення єдиної держави. 22 січня 1919 р. у Києві на площі  біля Софійського собору було  проголошено Акт Злуки УНР  і ЗУНР. ЗУНР дістала назву  Західна область УНР (ЗО УНР)  і одержала повну автономію.  Це однак не мало практичних наслідків.

Ліквідація:

З перших днів свого існування - в стані  війни з Польщею, яка прагнула встановити контроль над Зах. Укр. До того ж ЗУНР опинилася в міжнародній  ізоляції. Антанта погоджувалася  на передачу Галичини Польщі, допомагаючи їй озброєнням і спорядженням, перекидаючи в Зах.Укр.найбоєздатніші польські війська.

Поль  армія змусила війська ЗУНР відступати- 16-18 липня 1919 відступили до Збруча, де з'єдналися з частинами армії УНР.

Через 9 місяців свого існування ЗУНР була ліквідована, виїзд уряду ЗУНР в еміграцію.

Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала 257 днів. Безсумнівно, поразку ЗУНР зумовив  цілий ряд факторів. Проте жоден  із них не здатний перекреслити роль цього державного утворення в  історичному просуванні українського народу шляхом національної свободи і державної незалежності. Реальне існування протягом восьми з половиною місяців національної галицької державності поставило на практичний ґрунт в українському русі гасло Соборної Української держави. Досвід ЗУНР підтвердив, що здобути і відстояти незалежну національну державу можливо тільки завдяки напрузі сил усіх соціальних верств і політичних сил нації.

ЗУНР  увійшла в історію як героїчна сторінка у боротьбі українського народу за незалежність, вільний демократичний розвиток. 

82. Утворення Директорії  УНР, її реформи  і зовнішньополітичні  орієнтації.

 Прихід Директорії до влади у грудні 1918р. започаткував нову добу в розвитку національно – демократичної революції – добу Директорії УНР.

Директорія  була урядом соціального спрямування. Прийшовши до влади, вона розгорнула активну державотворчу діяльність. Була, зокрема, відновлена назва держави УНР, визначені органи влади: вища влада належала Директорії, законодавча – Трудовому конгресу, виконавча – Раді народних міністрів, а на місцях – трудовим радам селян. Також було ухвалено новий земельний закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу, 22 січня 1919р. проголошено Злуку УНР із ЗУНР. Землевласники і підприємці позбавилися політичних, а саме, виборчих прав.

З 21 по 29 січня 1919р. працював Трудовий конгрес, який: схвалив Акт Злуки, висловився за демократичний лад в Україні, визнав за Директорією право призначати членів Ради народних міністрів, видавати закони, які мали затверджуватися Трудовим конгресом, доручив Директорії оборону України.

2 лютого 1919р., після приходу до влади,  Директорія під тиском більшовицьких  військ залишила Київ, перебравшись  до Вінниці, а згодом – на  територію ЗУНР, до Тернополя. 
 
 
 
 
 
 

83. Причини поразки  та історичні уроки  української національно – демократичної революції 1917 – 1920-х рр.

Основні причини поразки:

- Низький  рівень національної свідомості  українців і, як наслідок, слабка  соціальна база визвольного руху. Очолила національну революцію  українська інтелігенція, яка розраховувала  на підтримку селян. Інтелігенція була малою, а селяни – політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими. Робітники, підприємці, поміщики не підтримали ідею незалежності України.

- Відсутність  єдності в діях українських  національних сил, які не пішли  на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П. Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР.

- Несприятлива  міжнародна ситуація. Боротьбу проти  українського визвольного руху  вели набагато сильніші вороги: у Наддніпрянській Україні –  радянська Росія, білогвардійці,  війська Антанти; у Західній  Україні – Польща, яку підтримувала  Антанта.

Історичні уроки:

У ході революції український народ  створив власну державу і кілька років підтримував її існування.

Героїчна  боротьба українського народу 1917 – 1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без  цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991р. 

84. Брест – Литовська  конференція та  українське питання.

Керівники Центральної Ради бажали зблизитися з Францією і Великою Британією, які перемагали у війні з Німеччиною та її союзниками. Антанта, однак, була настроєна вороже до УНР, тому що не бажала розчленування своєї союзниці Росії. Вона не сумнівалася в недовговічності Раднаркому. Для Центральної Ради залишався тільки один вихід: взяти участь у переговорах у Брест-Литовську разом з делегацією Радянської Росії. Німеччина та її союзниця Австро-Угорщина були зацікавлені в укладенні миру з УНР, щоб мати можливість використати її продовольчі ресурси. З Брест-Литовська у Київ надійшло повідомлення, що представників УНР чекають на мирних переговорах.

9 лютого (27 січня) 1918 р. мирний договір між УНР і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Османською імперією було підписано. Українська делегація більше не приховувала, що ЦР потребує негайної збройної допомоги. Союзники теж розуміли, що одержати продовольство з України можна лише в разі її окупації значними силами.

85. Встановлення радянської  влади в Україні  : передумови, причини,  наслідки.

Передумови:

Після громадянської війни постало  питання про остаточне врегулювання відносин між республіками. Спеціально утворена для цього комісія на чолі зі Й.Сталіном, розробила так званий «план автономізації», який передбачав включення республік на правах автономії до складу Російської федерації. Але В. Ленін відкинув сталінський план, розробивши власний, за яким усі республіки на рівних правах входили до складу СРСР, зберігаючи за собою право вільного виходу.

На основі ленінського плану І з’їзд  рад СРСР 30 грудня 1922р. прийняв рішення  про утворення СРСР. До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська РСР, Білоруська РСР, Закавказька федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан).

Причини:

- головною  причиною утворення СРСР стало  посилення впливу у всіх республіках  єдиної, централізованої більшовицької  партії; 

- територіальні  межі республік, які ввійшли  до РС, були об’єднані в межах колишньої Російської імперії. Між ними існували історичні тісні економічні зв’язки;

- у  роки громадянської війни 1917-1920 рр. між радянськими республіками  склався воєнно-політичний союз, а пізніше, у 1921-1922 рр., воєнно-господарський  та дипломатичний союзи.

Наслідки:

Юридичне  оформлення СРСР остаточно завершилося  в 1942 р., коли була прийнята Конституція  СРСР.

Конституція СРСР позбавила союзні республіки права  на зовнішню політику і торгівлю, прийняття  власних рішень щодо розвитку транспорту, зв’язку, оборонної промисловості. Повноваження республіки обмежувалися сільським господарством, внутрішніми справами, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням. 
 
 

86.Економічна  та суспільно-політична  криза радянського  суспільства на  початку 1920-х рр.: пошуки виходу. НЕП, її суть та особливості впровадження в Україні.

Економічна  криза:

- промисловість  знаходилася у стані розрухи.  У 1921 р. в Україні промислове  виробництво становило 1/10 частину  довоєнного рівня.

- сільське  господарство також перебувало в катастрофічному стані: порівняно з 1913 р. посівні площі в Україні скоротилися на чверть, збір зерна - на третину. Все це ускладнювали засуха 1921 р. і голод, від якого загинуло близько 1 млн. осіб;

- у галузі  фінансів – повна інфляція  грошей.

Суспільно-політична криза:

- почалися  повстання селянства проти політики  «воєнного комунізму». Повстанським  рухом була охоплена майже  вся Україна.

- тяжкий  економічний стан викликав незадоволення  радянською владою з боку робітників, яке призводило до протестів, страйків.

- висувалися  політичні вимоги, в тому числі  – «Ради без більшовиків»;

- склалася  криза в більшовицькій партії, в якій загострилися суперечки  щодо подальшого розвитку країни.

Сутність  непу:

Загальна  криза в країні змусила більшовиків  з 1921 р. перейти від політики «воєнного комунізму» до нової економічної політики.

Неп передбачав часткове повернення до ринкових відносин, різних форм власності, економічних  методів управління народним господарством. Проте більшовики розглядали неп  як вимушений захід, за допомогою якого можна буде подолати труднощі і досягти кінцевої мети – побудови комунізму.

У 1926 р. основні показники рівня розвитку легкої і харчової промисловості  були вищі за довоєнні. У 1925-1926 рр. обсяг  промислового виробництва в Україні  досяг 99%. 

87. Кооперативний рух  в Україні на  етапі 1920-х рр.: особливості в  УСРР і на західноукраїнських  територіях.

У 1920-ті рр. кооперування здійснювалося досить успішно. Подальше втілення ідеї кооперації дістали в рішеннях ХV з’їзду ВКП(б) і в першому п’ятирічному плані, затвердженому на весні 1929. Це давало можливість зробити вирішальний крок у здійсненні Ленінського кооп. плану. Проте у 1928 р у зв’язку із хлібозаготівельною кризою під тиском Сталіна було прийняте рішення посилити роль колгоспів і радгоспів, і надалі було порушено добровільну основу розвитку кооперації. Ця заборона мала негативні економічні і соц.-політ. наслідки. Ідеї ленінського кооп. Плану були спотворені. Відтак в УСРР суть кооперації було обмежено самим лише терміном «колгосп» й здійсненням політики насильницької колективізації. В розвитку економіки зах.-укр.  земель важливе значення мав кооперативний рух. Важливим чинником у зростанні ролі кооперативів стали ветерани укр. армії, що вступали до них. Кожен організований кооператив, кожен гріш, що клався до укр. , а не польської кишені, вони вважали за удар по польському ворогові, ще одним кроком до незалежності. Кооперативи швидко утворили розгалужену мережу. У міжвоєнний час кооперативи об’єднували переважно сільських споживачів і торгівельні орг-ї і регулювали ціни на с\г продукти та готові вироби. Кількість кооперативів у Сх. Галичині різко зросла. Польський уряд перешкоджав розвитку кооперативного руху Галичини. Але попри всі труднощі кооперативний рух прискорював суспільну мобілізацію та національну інтеграцію серед укр. Галичини і свідчив про їхнє прагнення опікуватися власними справами. 

88. Політика українізації  в УСРР. Її зміст  і результати.

Українізація — Тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізації — здійснювана з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УРСР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу представників української національності Причини проведення: