Хід аграрної реформи в Україні

Аграрне законодавство України  визначає спеціалізацію майнового статусу сільськогосподарських виробничих та Інших кооперативів, фермерських господарств, особистих селянських господарств.

Майнові аграрні відносини  мають внутрішній і зовнішній  характер. І навіть тоді, коли внутрішні виходять за межі аграрних структур і розглядаються судами, вони не втрачають своєї первісної юридичної аграрне-правової природи, оскільки органічно пов’язані з внутрішніми аграрними відносинами.

До предмета аграрного  права належать також організаційні  та управлінські відносини. Вони теж можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Слід зазначити, що суть таких відносин істотно змінилася під час переходу від адміністративних до ринкових методів господарювання в аграрному секторі України.

За умов ринкової економіки  посилюється значення внутрішніх організаційно-управлінських  відносин, які набирають самостійного характеру щодо вирішення проблем організації і управлінської діяльності в усіх структурних формах сільськогосподарського виробництва. При цьому значно зміцнюються демократичні засади управлінської діяльності, роль правових актів, особливо статутів фермерських господарств, сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативів та ін.

Зовнішні організаційно-управлінські відносини у реформованому секторі аграрної економіки стосовно державного управління ними, переважно теж істотно змінюються. Проте це не означає цілковитого невтручання державних органів у зазначену сферу. Йдеться лише про заміну метолів адміністрування методами всебічної підтримки аграрного підприємництва.

За сучасних умов розвитку соціальної правової держави, визнання людини, її життя і здоров'я, честі й гідності найвищою соціальною цінністю, чомусь права селян захищено значно менше, ніж права міського населення. Зважаючи на це, аграрне право має містити також і комплекс соціальних аграрних відносин. На жаль, поки що цим відносинам як елементу змісту сучасного аграрного права приділяється мало уваги, законодавство у цій сфері перебуває не на належному рівні. Що істотно впливає на стан виробничої сільськогосподарської діяльності всіх аграрних структур.

Отже, предмет аграрного  права України можна визначити  як сукупність комплексних, інтегрованих і спеціалізованих суспільних аграрних відносин, які за своїм змістом  є земельними, трудовими, майновими, організаційно-управлінськими, а також  соціальними; вони функціонують у процесі  здійснення різними аграрними суб'єктами сільськогосподарської виробничої та пов'язаної з нею іншої діяльності.

Специфічної й органічної єдності предмету аграрного права  надають норми, які регулюють пріоритетний вид землекористування — використання земель сільськогосподарського призначення (передусім — ґрунтів) як об'єкта аграрних відносин.

Галузь права традиційно визначається не тільки предметом, а  й методами правового регулювання. Найбільш характерно це для основних профільних і однорідних за змістом галузей права. Для комплексних галузей цей фактор менш істотний, але його не можна й цілком відкинути.

Аграрне право як комплексна галузь, що увібрала в себе різні  суспільні відносини, "зцементовані" характером сільськогосподарської виробничої діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення, не може мати якогось одного способу і засобу правового впливу на сферу своїх різноманітних відносин, тобто одного і єдиного методу правового регулювання. Має йтися про наявність в аграрному праві елементів методів тих галузей права, певні складові яких у спеціалізованій формі увійшли до змісту цієї комплексної галузі права. Але при цьому істотними с профілююче місце і значення аграрно-земельних відносин у системі аграрного права.

Сучасним аграрним земельним  відносинам, що базуються переважно на засадах приватної земельної власності, і складаються в ході організації виробництва сільськогосподарської продукції різними аграрними суб'єктами, замість характерного раніше методу імперативного державного впливу найбільш відповідним є метод диспозитивного впливу на поведінку цих суб'єктів, тобто надання їм можливості вільно й самостійно регулювати свої взаємовідносини у встановлених межах.

Ринкові економічні засади в  АПК істотно впливають на активізацію методу юридичної рівності сторін у майнових аграрних відносинах. Це не зменшує протекціоністської ролі держави в забезпеченні гарантованості прав аграрних суб'єктів і надання їм державної допомоги в складних природних умовах господарювання.

З економічними та демократичними засадами діяльності сучасних аграрних суб'єктів пов'язане поширення методу локальної про-потворності. Іноді це означає не так зменшення централізованого правового регулювання, як наявність прогалин в аграрному законодавстві (наприклад, стосовно регламентації земельних відносин у сільськогосподарських кооперативах).

Метод поєднання імперативних і рекомендаційних норм у сучасних аграрних відносинах мас правомірну тенденцію до посилення елементів рекомендаційності в їх регламентації.

Отже, характерною ознакою  сучасної методології аграрного  права України є поєднання  державного правового регулювання  аграрного сектора економіки з господарською самостійністю аграрних суб'єктів (переважно як підприємницьких структур).

4. Методи регулювання в  аграрному праві

1. У теорії права дістав  загальне визнання принцип розмежування галузей права залежно від притаманних кожній з них предмета і методу правового регулювання. Саме за цими ознаками було визнано галуззю права колгоспне право з властивими йому предметом і методами регулювання. Постійно діючий діалектичний процес розвитку продуктивних сил і вдосконалення суспільних виробничих відносин привів до державно-правової потреби у визнанні аграрного права як нової галузі права. Суттєві зміни в характері та змісті суспільних виробничих агропромислових відносин і реально існуюча зміна у їх відповідному правовому забезпеченні зумовлює визнання нової галузі права, а саме — аграрного.

Ця галузь права характеризується наявністю в ній груп суспільних відносин, які відокремилися від  основних галузей права. Зокрема, таку групу відносин становлять майнові  відносини приватної і державної власності. Державна власність перебуває у повному господарському віданні державних сільськогосподарських підприємств (організацій, об'єднань). Приватною власністю є власність КСГП, ВСГК, АСГТ. Трудові правовідносини в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності у сфері трудового права за видами суб'єктів, об'єктів і змістом є лише незначною частиною предмета трудового права, в той час як у системі аграрних правовідносин інститути трудового права стосовно до правового регулювання трудових відносин між працівниками і аграрними працедавцями набувають специфічного змісту, зумовленого особливостями сільськогосподарських продуктивних сил і виробничих відносин.

Цими ж факторами зумовлюється зміст економічних методів, як правило, спільних для сучасної виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм. Звідси випливає спільність правових методів, що використовуються в процесі правового регулювання виробничо-господарської діяльності суб'єктів агропромислового комплексу.

Викладене свідчить, що наявність  різновидів предмета аграрного права зумовлює потребу в різновидах методів аграрного права. На думку проф. С. С. Алексеєва, метод правового регулювання об'єднує чотири тісно пов'язані між собою ланки: правосуб'єктність, яка виражає загальне юридичне становище сторін; юридичні факти; зміст правовідносин; юридичні санкції.

2. Визначення методів правового  регулювання суспільних відносин, що існують у процесі функціонування  агропромислового комплексу, має і теоретичне, і практичне значення. Теоретичне полягає в тому, що встановлення таких методів та їх функціонування забезпечують наукову обгрунтованість аграрного права як галузі права. Практичне ж значення виявлення цих методів сприятиме встановленню стану і ступеня їх дієвості в досягненні завдань аграрного права, в додержанні його принципів; у визначенні, наскільки ці методи є ефективними, виправдовують себе у правозастосувальній практиці в системі АПК.

3. В аграрному праві,  як і в інших галузях права,  методи правового регулювання  являють собою встановлені або  санкціоновані державою способи та засоби правового впливу, за допомогою яких визначаються правомочності суб'єктів права — учасників аграрних правовідносин; це способи з'ясування, визначення характеру виникнення, зміни і припинення відносин між суб'єктами АПК. Предмет правового регулювання охоплює ті конкретні суспільні відносини, які регулюються нормами аграрного права, а метод правового регулювання визначає, яким чином ці конкретні аграрні відносини чи їх група регулюються нормами аграрного права.

В аграрному праві, як і  в інших галузях права, методи правового регулювання являють собою встановлені або санкціоновані державою способи правового впливу, засоби, прийоми, завдяки яким встановлюються або реалізовуються правомочності суб'єктів прав і правовідносин. Це способи визначення характеру (природи) правовідносин між ними; за допомогою цих способів визначаються і закріплюються права і обов'язки особи (фізичної або юридичної), а також регулюється їхня юридична відповідальність в разі невиконання або неналежного виконання цих обов'язків.

Методи правового регулювання  — це такі способи, за допомогою яких держава на основі існуючої сукупності правових норм забезпечує необхідну їй поведінку людей як учасників правовідносин або впроваджує ті засоби регулювання, які в конкретних умовах (політичних, економічних, соціальних тощо) можуть дати максимальний очікуваний результат у здійсненні аграрних та земельних реформ, вирішенні продовольчої кризи, становленні ринкових відносин, у розвитку інфраструктури ринку тощо.

4. Методи правового регулювання,  що застосовуються в практиці  правового забезпечення суспільних  аграрно-правових відносин, містяться в законах та інших нормативно-правових актах, котрі є джерелом аграрного права. Це правило не виключає використання в аграрних правовідносинах правових методів, властивих іншим галузям права, у випадках однорідності та спорідненості суспільних відносин.

В Україні з часу проголошення її незалежності прийнято закони, в  яких передбачено державну реєстрацію сільськогосподарських підприємств. Відповідну правову норму вміщено в законах "Про підприємства в Україні" (ст. 6), "Про підприємництво" (ст. 8), "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ст. 3), "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 6), "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 9) та ін. Державна реєстрація товаровиробників є неодмінною умовою їхньої участі в ринкових економічних відносинах. Вона становить собою юридичний факт, з моменту виникнення якого товаровиробник набуває правоздатності суб'єкта майнових, земельних, фінансово-кредитних, податкових, аграрно-договірних правовідносин! Державна реєстрація є тим юридичним фактом, який призводить до виникнення або припинення юридичної особи, має безпосереднє відношення до виникнення у суб'єкта правовідносин здатності нести юридичну відповідальність або притягати контрагента до юридичної відповідальності. Таким чином, державна реєстрація сільськогосподарського виробника має ознаки правового методу в аграрному праві.

5. Наведені вище закони  та інші підзаконні акти є  засобом законотворчого здійснення  державно-правового регулювання  сільського господарства і правовою  формою волевиявлення держави  у сфері регулювання суспільних  аграрних відносин. Ці відносини  тому і є суспільними, що  в них є рівнозначна основоположна  сторона — селяни як члени  колективного сільськогосподарського  підприємництва (КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ), так і як працівники державних сільськогосподарських утворень. Своє рівнозначне волевиявлення вони висловлюють у статутах відповідних виробничо-підприємницьких утворень. Статут кожного з таких утворень є внутрішньогосподарським локальним правовим актом і виразником волевиявлення селян, як членів колективного, так і робітників державного сільськогосподарського утворення. Наявність Статуту є неодмінною умовою державної реєстрації такого підприємства. Статут є правовим актом, який визначає зміст правоздатності юридичної особи, регламентує організаційні, членські, майнові, управлінські, трудові та соціальні питання, властиві такому підприємству. На цій підставі Статут належить розглядати як статутний метод правової регламентації в аграрному праві.

6. В Україні основними  виробниками продуктів харчування, продовольства і сільськогосподарської сировини для переробних підприємств харчової і легкої промисловості є аграрні підприємці зі статусом юридичної особи. Головною економічною і юридичною особливістю цих підприємств, їх утворення і системи внутрішньогосподарських відносин є те, що вони базуються на основі членства громадян в КСГП як підприємствах кооперативного типу. Будучи врегульованими ст. 5 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство", статтями 8, 12 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію", членські відносини між КСГП та громадянами—членами цих утворень набувають змісту права членства. Це право охоплює норми Статуту і таким чином регулює відносини щодо умов і порядку вступу до КСГП і ВСГК, суб'єктивні права та юридичні обов'язки членів цих утворень, порядок і правові наслідки припинення членства, тобто здійснюється регулюваннявідносин правовим засобом членства. На цій підставі право членства належить розглядати як метод правового регулювання, властивий аграрному праву.

7. Конституція України  наділяє громадян України правом  об'єднуватися у політичні та  громадські організації для здійснення і захисту своїх економічних і соціальних прав (ст. 36).

Право членства в колективному сільськогосподарському підприємстві е правовою основою майнових відносин між кожним членом КСГП і колективним сільськогосподарським підприємством. Чинне законодавство і Статут підприємства накладають обов'язокна особу, яка хоче стати членом КСГП або ВСГК, внести відповідний вступний пай (в грошовій або натуральній формі) для створення статутного фонду (основних та обігових коштів) підприємства. Колективно-кооперативна сутність КСГП чи ВСГК включає в себе зазначену правомочність і як право члена КСГП чи ВСГК на отримання відповідних дивідендів. Паювання (внесення паю та отримання дивідендів) є неодмінною ознакою колективно-кооперативного утворення, має майнову природу. Суспільні відносини з цього приводу мають майновий характер і є предметом аграрного права. Одночасно правові норми щодо паювання визначають способи регулювання цих відносин і становлять собою метод правового регулювання в аграрному праві.

Право членства в колективному сільськогосподарському підприємстві для кожного його члена як суб'єкта права колективної власності на громадські землі сільськогосподарського призначення надає право на земельну частку, що припадає йому як земельний пай.

8. В аграрному праві  застосовуються методи, що використовуються при здійсненні внутрішньої та зовнішньої господарської діяльності підприємств. Практичний прояв засобів правового регулювання здійснюється шляхом встановлення відповідних юридичних фактів (прийняття або вихід, виключення із складу підприємства та ін.).