Хід аграрної реформи в Україні

Методи правового регулювання, що застосовуються в практиці правового  забезпечення суспільних аграрних відносин, містяться в законах та інших нормативно-правових актах, котрі є джерелом аграрного права. Це правило не виключає використання в аграрних відносинах правових методів, властивих іншим галузям права, у випадках однорідності та спорідненості суспільних відносин.

Юридичним інструментом впливу на аграрних підприємців з боку держави, способами регулювання внутрішніх і зовнішніх правовідносин цих суб'єктів виступають як загальні, так і специфічні методи регулювання в аграрному праві (див. схему 2).

9. З урахуванням загальних  методів і статутної правоздатності аграрних товаровиробників у аграрному праві є ряд методів, що використовуються при здійсненні внутрішньої та зовнішньої діяльності суб'єктів аграрного підприємництва. Практичний прояв засобів правового регулювання здійснюється через встановлення відповідних юридичних фактів (державної реєстрації фермерського господарства, агрогосподарського товариства, інших суб'єктів аграрного підприємництва, прийняття на роботу спеціаліста за трудовим договором, контрактом), виключення чи виходу з членів підприємства або з членів товариства тощо.

Застосування відповідних  методів юридичного правового регулювання  орендних відносин зумовлюється особливостями цих відносин. У цьому аспекті способом правового регулювання є порядок і умови надання суб'єктам аграрного підприємництва прав юридичної особи (явочний метод), що забезпечується такими юридичними фактами, як прийняття Статуту конкретного підприємства загальними зборами громадян — засновників суб'єктів аграрного підприємництва і державна реєстрація цього підприємства. Саме такий правовий метод породжує правоздатність і самостійність їхньої виробничо-господарської діяльності у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх господарських сфер економічних стосунків.

10. Законом "Про колективні  сільськогосподарські підприємства" (ст. 22) і Законом "Про сільськогосподарську кооперацію" встановлено право колективного самоврядування як системи управління діяльністю названих органів цих утворень, що становить метод колективної демократії.

її суспільно-організаторське  призначення, юридичне закріплення і практичне застосування забезпечують здійснення управлінської функції органів колективного самоврядування у процесі діяльності колективних сільськогосподарських підприємств, реалізацію її властивостей. Зокрема, виборність органів самоврядування, їхня підзвітність загальним зборам (зборам уповноважених) членів КСГП або ВСГК, обов'язок, за яким меншість підкоряється більшості. Саме в цьому виявляється відмінність методу самоврядування в колективних сільськогосподарських підприємствах від методу управління діяльністю державного сільськогосподарського підприємства. У цих підприємствах розпорядником їхньої діяльності є особа (наприклад, директор), уповноважений власником підприємства (державою). Кожний працівник має лише трудові відносини з адміністрацією. Повне господарське відання майном і коштами здійснює тільки директор. Рішення зборів або ради трудового колективу мають лише дорадчий характер. Метод колективної демократії передбачає використання методу підлеглості. При здійсненні колективних організаційних, управлінських, трудових та інших правовідносин члени КСГП та ВСГК підкоряються розпорядженням (вказівкам) голови правління, спеціалістам, бригадирам, завідуючому фермою та іншим посадовим особам.

Метод колективної демократії реалізується шляхом виборності представників колективних сільськогосподарських підприємств до виборних представницьких органів —

Всеукраїнського з'їзду, обласної та районної рад представників. Діяльність цих виборних органів регулюється згідно з прийнятими ними корпоративними актами (положеннями, статутами). Юридичної сили правового акта вони набудуть лише після затвердження їх органом державного управління.

Демократія і гласність  є своєрідним державно-правовим засобом  правового забезпечення самоврядування. Завдяки цьому створюється можливість для активної участі членів колективних підприємств та акціонерів у вирішенні виробничо-господарських, соціально-економічних та інших проблем діяльності цих суб'єктів господарювання. Активність членів у роботі органів управління від загальних зборів до зборів виробничих підрозділів аграрних суб'єктів підприємництва кооперативного типу, забезпечення порядку голосування таємного чи відкритого, наявності кворуму, свободи критики дає підстави вважати, що широка демократія і гласність є методом правового регулювання управлінських взаємин у цих підприємствах.

11. Наведені вище методи  правового регулювання головним чином застосовуються в системі внутрішніх аграрних правовідносин. Зовнішні аграрні правовідносини перебувають одночасно у тісному зв'язку з цивільними, земельними, фінансовими правовідносинами. Регулювання цих відносин проводиться методами відповідних галузей права, де вони і визначаються.

Юридичним інструментом впливу на аграрних підприємців з боку держави, способами регулювання внутрішніх та зовнішніх правовідносин цих суб'єктів виступають як загальні, так і специфічні методи регулювання в аграрному праві.

5.Принципи аграрного права.

Принципи — це основні  вихідні засади певного суспільного  явища, що якнайактивніше виражають  його зміст. Принципи права — це засади, які закріплені в правових нормах і відображають закономірності певної галузі права. В них розкриваються системні особливості галузі права, які зумовлюють її галузеву суть. Проте принципи права можуть мати й ширший, міжгалузевий характер. Такі загальні принципи відображаються в галузевих правових принципах.

Сучасний період розвитку українського суспільства характеризується такими загальними правовими принципами, які повинні відображатися в законодавстві (в тому числі — й в аграрному):

1) спрямованість на зміцнення  юридичних засад правової демократичної держави;

2) спрямованість на гарантування  прав людини;

3) відповідність об'єктивним  закономірностям сучасного суспільного розвитку, його науковим засадам;

4) відповідність усіх нормативно-правових  актів Конституції України; 

5) врахування ієрархічної  послідовності та внутрішньої  гармонії нормативне-правовихактів;

6) підвищення ролі законів  як основних елементів законодавчої  системи; 

7) кодифіковане й системне  правове забезпечення суспільного  розвитку (для усунення існуючого  спонтанного розвитку законодавства, численних фактів його доповнень та змін і формування стабільного законодавства).

Аграрне право як комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь права має систему спеціальних принципів, наявність яких зумовлена особливостями мети та змісту аграрних відносин. При цьому слід враховувати 2 таких фактори:

1) селяни своєю працею  створюють життєво необхідні  й незамінні блага для всього суспільства: виробляючи сільськогосподарську продукцію, вони вирішують одну з найважливіших суспільних проблем — продовольчу;

2) аграрні відносини безпосередньо  або опосередковано пов'язані  з процесом сільськогосподарського  землекористування. 

У зв'язку із зазначеним, провідним  спеціальним принципом аграрного права слід вважати пріоритетність сільського господарства в системі всіх інших галузей народного господарства. Основною складовою цього принципу є пріоритетність сільськогосподарського землекористування серед інших видів користування землею. Одним із прикладів юридичного закріплення цього спеціального принципу є Закон України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.). Існує потреба в прийнятті спеціального, ширшого за змістом, Закону — "Про сільське господарство".

Другим важливим спеціальним  принципом сучасного аграрного  права є рівність суб'єктів аграрних відносин. Перехід України до ринкових відносин, урізноманітнення форм власності  на землю та майно, підприємницькі засади аграрного господарювання створили умови для виникнення нових суб'єктів аграрних відносин — фермерських господарств, особистих селянських господарств, приватних аграрних підприємств та ін. І для якісної зміни правового статусу суб'єктів аграрного господарювання, які існували раніше, зокрема сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів. Рівність цих та інших суб'єктів аграрних відносин, в тому числі великих афарних державних підприємств, є закономірним відображенням демократичних засад у розвитку аграрного підприємництва.

Наступним принципом сучасного  аграрного права є право добровільного вибору селянами організаційно-правових форм господарства та господарювання. Слід звернути увагу на те, що сільськогосподарські кооперативи нині в Україні посідають провідне місце серед інших типів і видів кооперативів і відіграють важливу роль у становленні ринкових відносин на селі.

Специфічним принципом аграрного  права є тісний органічний взаємозв'язок трудових І земельних відносин, за якого процес сільськогосподарського землекористування означає використання в процесі трудової діяльності об'єктивних природних властивостей ґрунтів, зокрема родючості, і внаслідок цього поєднання людського і природного факторів — одержання сільськогосподарської продукції. Це — найхарактерніший принцип для основної галузі сільськогосподарського виробництва — рослинництва.

Ведення сільського господарства завжди пов'язане з природним  виробничим ризиком, кліматичними умовами, тривалим проміжком часу між вкладенням праці й одержанням прибутків виробленої (виготовленої) продукції та з багатьма іншими факторами. То му в усьому світі сільське господарство є дотаційним. І для України стабільна державна підтримка сільськогосподарського товаровиробника має стати постійним принципом державного керівництва сільським господарством, а отже — принципом аграрного права. Держава повинна забезпечувати охорону земель сільськогосподарського призначення, створювати соціально-економічні умови життя й праці селянина.

Надзвичайно важливе практичне  значення має принцип реальної гарантованості суб 'єктивних прав селян як громадян України й як суб'єктів аграрних відносин. Селянство — це та структурна детермінанта, від якої залежить продовольчий добробут суспільства. Водночас воно уособлює усталений спосіб життя, є носієм національних традицій та добропорядних звичаїв. Проте продовжує Існувати великий розрив у реальному забезпеченні матеріальних, соціальних і культурних умов життя й праці жителів міст і сіл. Це зумовлює необхідність гуманізації статусу селянина на сучасних законодавчих засадах, забезпечення справедливого розподілу благ у демократичному правовому суспільстві.

6. Аграрне право як галузь  юридичної науки

Наука аграрного права  — одна зі спеціальних галузей  юридичної науки. Її предметом є  теорії, уявлення й ідеї, у яких відображається аграрне право як об'єктивна реальність, що склалася на основі об'єднання взаємозалежних норм, що складають комплексну галузь права. Правові норми, що складають  аграрне право, правова наука  вивчає як цілісну органічну систему, зв'язану внутрішнім єдиним юридичним  змістом, для якого характерна диференціація  по правових інститутах і інших структурних  підрозділах.

Правова наука вивчає також  практику застосування аграрного законодавства  органами державної влади й органами місцевого самоврядування, сільськогосподарськими підприємствами й об'єднаннями, органами юстиції, судами і прокуратурами.

Аграрно-правова наука  пройшла етап осмислення кардинальних проблем, що відносяться до розкриття  сутності й основних принципів організації  правового регулювання аграрних відносин. Численні дискусії по найважливіших  теоретичних проблемах формування аграрного (сільськогосподарського) права  дозволили сформулювати основні  поняття цієї нової галузі права, більш чітко визначити предмет  і систему аграрного права, системоутворюючі фактори його формування, джерела і принципи, а також основні інститути самого аграрного права. Було переконливо показано, що оптимальне правове регулювання аграрних відносин може бути досягнуто тільки при повному обліку всіх особливостей сільського господарства, насамперед багатоукладності організаційно-правових форм сільськогосподарського виробництва, що базується на різноманітті форм і видів власності.

Відбулися зміни в методиці аграрно-правових досліджень. Активніше  стали використовуватися методи порівняльного правознавства, конкретні  соціологічні дослідження. Матеріали  досліджень юристів-аграрників вивчаються й узагальнюються економістами, філософами, соціологами. Проводяться спільні  обговорення теоретичних проблем  розвитку сільського господарства й  АПК у цілому, ведеться спільна  підготовка проектів нормативних актів  в області сільського господарства й АПК.

Аграрне право - галузь права, котра регулює правовідносини в  сфері виробництва продуктів  харчування, продовольчих товарів і  сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації останніх суб'єктами підприємницької діяльності.

Предметом аграрного права  є ті загальні (у тому числі виробничі  і підприємницькі) відносини, котрі  виникають у зв'язку з утворенням (підставою) і статутною діяльністю суб'єктів аграрних підприємств  усіх форм власності і легальних  організаційно правових форм господарювання.

В аграрному праві, як і  в інших галузях права, методи правового регулювання являють  собою встановлені чи санкціоновані  державою способи, засоби прав впливу, за допомогою котрих визначається правоздатність суб'єктів права - учасників аграрних відносин; це способи з'ясування, визначення характеру виникнення, зміни і  припинення відносин між суб'єктами АПК. Юридичним інструментом впливу на аграрних підприємців з боку держави, способами регулювання внутрішніх і зовнішніх правовідносин цих  суб'єктів виступають як загальні, так  і специфічні методи регулювання  в аграрному праві.

Загальними, основними методами регулювання виступають методи (способи) : дозволення; імперативної вказівки; заборони.

До специфічних методів  можна віднести: нормативно-явочний; дозвільно ліцензійний; економічного стимулювання; дотримання технологій, дисципліни і законодавства; локально-правового  регулювання; організаційно-управлінський  і т д.

У загальній теорії права  під принципами розуміють основні  початки, ідеї, наукові положення, котрі  визначають загальну спрямованість  і найбільш істотні риси правового  регулювання; принципи визначають характер права в цілому чи окремих груп правових норм, інститутів галузей  права.

Основними принципами права, закріпленими в чинному законодавстві, є: примат права власності, захист прав власника, рівноправність, нерозривний  зв'язок прав і особливостей, захист соціально незахищених шарів  населення, законність, винна відповідальність тощо.

Система (структура) аграрного  права - це науково обґрунтоване, логічно  послідовне розміщення аграрно-правових інститутів, нормами котрих регулюються  аграрні відносини суб'єктів аграрного  підприємництва усіх форм власності  і форм господарювання їхніх представницьких  органів керування.