Хід аграрної реформи в Україні

2.Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості

Галузь права — основний підрозділ у структурі права, його диференційована складова. Вона є сукупністю певних норм права, що регулюють якісно особливі суспільні відносини.

Разом узяті галузі права  становлять систему права — його закономірно послідовний склад. До нього входять як основні (профільні, фундаментальні) галузі права, так і вторинні, зокрема комплексні. До перших належать цивільне, адміністративне, кримінальне право тощо. До других — господарське, аграрне, екологічне й багато інших галузей права. Слід зазначити, що нині у зв'язку із урізноманітненням суспільних відносин, а також форм їх правового врегулювання, кількість комплексних галузей збільшується. Аграрне право було однією з перших комплексних галузей.

Комплексні галузі права  містять як норми основних галузей  права, при цьому істотно їх спеціалізуючи, так і свої власні галузеві норми, які створюють їх базу. Усі разом вони формують цілісну правову галузеву сукупність норм.

Найхарактернішими рисами правової спільності комплексних спеціалізованих  галузей права є не так методи правового регулювання, як особливі принципи (загальні вихідні положення). Саме ці принципи, як зазначає С. С. Алексєєв, надають комплексним галузям права специфічного галузевого відтінку.

Починаючи з 30-х і до 90-х  рр. минулого століття єдиною комплексною галуззю права, яка обслуговувала суспільні відносини в сільському господарстві колишнього СРСР, у тому числі й в УРСР, було колгоспне право. Ця галузь права стосувалася тільки одного суб'єкта суспільних відносин — колгоспів, що було зумовлено наявністю самостійної колгоспно-кооперативної форми власності та адміністративними методами керівництва господарськими процесами на селі.

У 70-х рр. закономірно виникла  наукова ідея про потребу сукупного галузевого правового регулювання діяльності не лише колгоспів, а й інтегровано всіх сільськогосподарських (аграрних) підприємств. Вперше її сформулював М. І. Козир як потребу формування сільськогосподарського права, котре згодом почали називати аграрним. У дискусії, яка розгорнулася щодо цього, брали участь українські вчені — В. З. Янчук, Н. І. Титова, В. С. Шелестов, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова, З. А. Павлович та ін. Уже тоді необхідність існування аграрного права обґрунтовано доводили не стільки особливостями суб'єктів аграрних відносин, скільки унікальною специфікою їх виробничо-сільськогосподарської діяльності як єдиного об'єкта цих правовідносин. Адже тільки у сфері сільського господарства існує унікальне органічне поєднання господарської діяльності (праці) із землекористуванням, а самі землі виступають як основний засіб виробництва. Неповторні особливості процесу виробництва сільськогосподарської продукції дістають вияв у всіх сільськогосподарських структурах незалежно від форм власності та господарювання. Саме ця юридична специфіка суспільних аграрних відносин стала першоосновою вирізнення їх як предмета правового регулювання окремою комплексною, інтегрованою і спеціалізованою галуззю аграрного права.

Аграрне право — порівняно  нова галузь у системі права, яка  об'єктивно сформувалась у 70-х рр. минулого століття внаслідок об'єднання  в єдиний комплекс правових норм, які  регулювали суспільні відносини в колгоспах, державних сільськогосподарських підприємствах, інших сільськогосподарських виробничих структурах, що існували у той час. Об'єктом аграрних відносин цих різних суб'єктів стала насамперед їх сільськогосподарська виробнича діяльність. Вона є розмаїта, а за змістом реалізується різними аграрними суб'єктами, проте має єдину спрямованість — на використання земель сільськогосподарського призначення для виробництва відповідної продукції. Ця діяльність може бути безпосередньо сільськогосподарською або тісно з нею пов'язаною.

З виникненням України  як суверенної держави, радикальними змінами  суспільних відносин на селі у зв'язку з реалізацією земельної та аграрної реформ істотно розширилося та набуло якісно нового змісту аграрне законодавство, що становить нормативно-правову базу аграрного права як галузі права. Проте, як і раніше, воно акумулює законодавчі акти, що регулюють земельні, трудові, майнові, організаційні, управлінські та інші відносини різних аграрних суб'єктів.

Аграрне право це,

по-перше, комплексна галузь права, яка є сукупністю різних за юридичною природою норм, що регулюють органічний за змістом комплекс аграрних суспільних відносин, а саме: земельних, трудових, майнових, організаційних, управлінських та ін.;

по-друге — інтегрована галузь права, норми якої регулюють відносини багатьох аграрних суб'єктів: фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, особистих селянських господарств, приватних і державних аграрних підприємств та ін. їхня діяльність може бути заснована на приватній, комунальній та державній формах власності;

по-третє — це спеціалізована галузь права, що зумовлено таким узагальнюючим для всіх аграрних суб'єктів принципом їх основної діяльності, як сільськогосподарська виробнича та пов'язана з нею діяльність. У свою чергу, ця діяльність має певну специфіку — пов'язаність із використанням природних властивостей земель сільське господарського призначення.

Можна назвати ще одну специфічну рису аграрного права, яка полягає  в тому, що воно відповідає окремій  аналогічній галузі економіки. По суті, йдеться про адекватність галузі права й галузі економіки.

Норми сучасного аграрного  права України не можуть не регулювати певною мірою й соціальні проблеми селян, кількість яких, за переписом 2001 р., становить 32,8% віл усього населення країни.

Розширення предмета правового  регулювання сучасного аграрного права України відбувається завдяки тому, що воно стосується не тільки відносин у сфері виробництва сільськогосподарської продукції (які залишаються основними), а й відносин у сфері переробки сільськогосподарської сировини, реалізації відповідної продукції та ін.

Отже, аграрне право України  — це комплексна, інтегрована і  спеціалізована галузь права; вона охоплює різні правові норми, які регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення різними аграрними суб'єктами.

Ця галузь виникла у 70-х  рр. минулого століття, пройшла дискусійний етап свого становлення, утвердилась у комплексну, інтегровану та спеціалізовану галузь права, яка істотно розширила й якісно збагатила свій зміст внаслідок здійснення в Україні земельної та аграрної реформ.

3.Предмет аграрного права  України; його зміст та особливості

Предмет аграрного права  — це сукупність однорідних суспільних відносин, які регулюються нормами цієї галузі права.

Дискусія з питань існування  сільськогосподарського (аграрного) права, яка відбувалася в 70-х рр., була зумовлена начебто відсутністю у нього власного предмета правового регулювання. Проте при цьому не бралося до уваги те, що для комплексних галузей права однорідність суспільних відносин як предмета правового регулювання є відносною. Це пояснюється тим, що комплексна галузь права охоплює первинні норми інших галузей права, спеціалізуючи їх відповідно до галузевого об'єкта правової регламентації та їх суб'єктного складу, і водночас має "власні" специфічні (здебільшого — інтегровані) норми. Незважаючи на такий поліструктурний склад норм комплексних, спеціалізованих та інтегрованих галузей права, яким є аграрне право, воно все ж складає системну цілісну сукупність правових норм. Остання здебільшого зумовлена специфікою єдиної сфери виробництва сільськогосподарської продукції. Саме цим чинником визначається єдина предметно-змістовна спрямованість норм аграрного права та їх спеціалізований характер. Тому, як зазначає С. С. Алексссв, комплексні утворення є досить міцною правовою спільністю, що складається із спеціальних норм1.

Отже, предмет правового  регулювання с основою виокремлення аграрного права в комплексну, спеціалізовану та інтегровану галузь у системі права.

Комплексність аграрного  права означає, що частина його норм — похідні віл норм основних профільних галузей права: цивільного, адміністративного, трудового та ін. Тому в системі  аграрного права є норми, які регулюють майнові, трудові, управлінські й інші відносини.

Спеціалізованість аграрного права означає, що норми основних профільних галузей не механічно переходять до його складу, а зазнають глибокої аграрної спеціалізації. Внаслідок цього вони стають аграрно-майновими, аграрно-трудовими, аграрно-управлінськими та ін. Характер спеціалізації значною мірою зумовлений особливостями правового статусу суб'єктів аграрних відносин. Так, наприклад, для таких поширених суб'єктів, як фермерські господарства та сільськогосподарські кооперативи, ці норми регулюють відповідні членські відносини (майнові, трудові, управлінські та ін.).

Інтегрованість норм аграрного  права означає узагальнене або  єдине правове регулювання відносин різних аграрних суб'єктів. Підставою  для інтегрованого правового  регулювання аграрних відносин цих суб'єктів є те, що всі вони — користувачі земель сільськогосподарського призначення як основного й незамінного засобу виробництва в процесі здійснення ними виробничої та пов'язаної з нею іншої діяльності.

До системи аграрного  права належать і власні первинні норми, які регламентують суспільні  відносини, комплексний характер котрих лише генетичне походить від основних профільних галузей, а за своєю суттю вони є аграрно-правовими. До цієї профільної частини аграрно-правових норм належать норми, які регулюють відносини з використання земель сільськогосподарського призначення.

Йдеться про правову регламентацію  специфічного виду землекористування — сільськогосподарську виробничу діяльність із використанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення (передусім — ґрунтів) як об'єкта аграрних відносин.

Під час переходу до ринкових відносин істотно розширилось і  урізноманітнилося коло суб'єктів  аграрних відносин. Виникли та набрали  розвитку фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи (виробничі та обслуговуючі), особисті селянські господарства, приватні аграрні підприємства тощо.

Земельний кодекс (ЗК) закріпив в Україні приватну, комунальну та державну власність на землю (ст. 78). Він досить чітко врегулював правовий режим земель сільськогосподарського призначення, які є природною базою сільськогосподарської виробничої діяльності. Ці землі мають пріоритетне значення серед інших категорій земель України.

Отже, предмет правового  регулювання аграрного права  України на сучасному етапі переходу до ринкових аграрних відносин значно розширився і набув нового змісту порівняно з періодом становлення сільськогосподарського (аграрного) права та його функціонування до 90-х рр.

По-перше, якісно нового змісту набули відносини, які й раніше були предметом аграрного права. Йдеться  насамперед про земельні відносини  щодо земель сільськогосподарського призначення, які є базовими в системі аграрних відносин. Це сталося завдяки ліквідації монополії державної власності  на ці землі та запровадженню приватної власності на них.

По-друге, приватна власність  поширилась І на майнові аграрні  відносини, що уможливило виникнення нових суб'єктів аграрних відносин, яких раніше взагалі не могло бути. Це — фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи різних видів, особисті селянські господарства, приватні аграрні підприємства, орендні організації тощо.

Отже, предмет аграрного  права увібрав у себе систему  якісно оновлених, і цілком нових суспільних відносин. Проте незмінним для їх юридичної природи є те, що об'єктом цих суспільних відносин була й лишається виробнича господарська діяльність на землях сільськогосподарського призначення. Можна лише стверджувати, що поняття й зміст цієї діяльності стали ширшими і вагомішими.

Виробнича сільськогосподарська діяльність — це не що інше, як процес землекористування, який породжує єдиний комплекс земельних і трудових відносин. Саме вирощування сільськогосподарських культур як процес праці на землі становить першооснову предмета аграрного права.

Отже, крім безпосередньо  земельних відносин (в частині  регламентації правового режиму земель сільськогосподарського призначення), до предмета аграрного права належать земельно-трудові відносини (їх часто називають просто трудовими).

Якщо земельне право регулює  правовий режим усіх категорій земель, у тому числі — земель сільськогосподарського призначення, то аграрне право — лише правовий режим останніх. При цьому норми земельного права є загальними положеннями, вихідними засадами, які дістають специфічний вияв у нормах аграрного права, що регулюють господарсько-виробничу діяльність, пов'язану з раціональним використанням сільськогосподарських земель різними аграрними суб'єктами. Земельно-трудові відносини складаються переважно під час використання земель як основного засобу виробництва сільськогосподарської продукції. Проте іноді це можуть бути й "відокремлені" земельні або трудові відносини. Що має місце тоді, коли йдеться про менш характерні, ніж рослинництво, галузі сільськогосподарської діяльності.

У процесі аграрію-правової спеціалізації норм земельного права для різних суб'єктів аграрних відносин (особливо — для сільськогосподарських кооперативів) у сучасних умовах важливу роль відіграють норми локальної правотворчості, зокрема статути цих аграрних суб'єктів.

Із земельно-трудовими  щільно пов'язані й майнові аграрні  відносини, в які вступають різні аграрні суб'єкти. Радикальні зміни відносин власності під час переходу до ринкової економіки, виникнення приватної власності не лише на землю, а й на майно (здебільшого через паювання майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств) істотно позначилися на характері сучасних аграрних майнових відносин.

Цивільний кодекс (ЦК) закріпив підприємницьку сутність таких аграрних суб'єктів, як виробничі кооперативи (ст. ст. 163-166).

Господарським кодексом (ГК) деталізовано майнові відносини  у виробничих кооперативах та юридичне зафіксовано існування приватних підприємств, селянських (фермерських) господарств і орендних підприємств як підприємницьких структур (ст. ст. 113-115).