Розвиток юридичної психології в Україні

  Розвиток юридичної психології в Україні

  Беззаперечно, починаючи з 60-х років і до кінця XX ст., юридична психологія на радянському та пострадянському просторі пережила етапи відродження, інтенсивного розвитку та перетворення в самостійну галузь людської науки і практики. Були сформовані основні її уявлення, положення: поняття, предмет, об'єкт, місце в системі інших наук, основні принципи й методи.

  Серед ознак наукової зрілості юридичної психології в Україні можна назвати: - офіційне її визнання та включення в державний перелік наукових спеціальностей

  (19.00.06);

  -         підготовка фахівців вищого рівня кваліфікації за даною спеціальністю (докторів та кандидатів юридичних і психологічних наук);

  -         створення в правоохоронних органах психологічних служб, де психологи-практики впроваджують напрацювання з юридичної психології в практичну діяльність;

  -         зростання з року в рік кількості дисертаційних досліджень та наукових публікацій, проведення науково-практичних конференцій, поява періодичного видання «Юридична психологія і педагогіка».

  Перспективним для подальшого розвитку юридичної психології нам видається створення наукового співтовариства фахівців, що професійно займаються проблемами юридичної психології. Це допоможе координувати зусилля, зробить більш реальним впровадження юридико-психологічного знання в правотворчу, правоохоронну та правозастосовну діяльність.

  Сьогодні вже ніхто не заперечує, що юридична психологія - родове поняття стосовно «судової психології» (А.В. Дулов, О.Р. Ратінов), «кримінальної психології» (А.Ф. Зелінський, С.В. Познишев), «правової психології» (В.О. Коновалова). Але в деяких вищих закладах освіти системи МВС України (особливо підпорядкованих Харківському національному університету внутрішніх справ) вона досі не визнається як самостійна наука й викладається як низка спецкурсів: «Психологія девіантної поведінки», «Кримінальна психологія», «Судова психологія», «Психологія допиту» тощо. 

  Є певні проблеми й із визначенням структури й основних категорій юридичної психології. Для її вирішення нами проведений аналіз поглядів А.В. Дулова, В.О. Коновалової, В.Ф. Пирожкова, О.Р. Ратінова, В.Ю. Шепітька та інших учених. 

  В результаті такого аналізу ми дійшли до висновків, що психологічні особливості поведінки, властивості особистості розглядаються в юридичній психології на базі знань загальної, соціальної психології, психології праці чи інших галузей психологічної науки. У той же час, набуваються нові знання про факти, закономірності, механізми людської психіки у сфері правових відносин, правової поведінки. Саме так визначаємо юридичну психологію як науку. 

  Найбільш фундаментально проблеми системи та структури юридичної психології висвітлюються в монографії М.В. Костицького «Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблеми» (К., 1990) [1]. Автор розглядає юридичну психологію: а) як науку, б) як навчальну дисципліну. 

  У першому випадку вона повинна бути представлена наступними підсистемами: 1) вступ до юридичної психології; 2) особистість юриста та його діяльність; 3) особистість і правова, у тому числі протиправна, поведінка; 4) психологічні особливості правового регулювання; 5) психологічні особливості юридичного процесу; 6) теорія і практика застосування спеціальних психологічних знань у юридичному процесі. 

  Система юридичної психології як навчальної дисципліни, на думку автора, не може бути однаковою для всіх, вона повинна різнитися залежно від контингенту слухачів (студентів, курсантів, магістрантів) та рівня їх підготовленості. Така дисципліна повинна включати лише частину наведеного теоретичного матеріалу, викладатися в доступній для аудиторії формі, передбачати формування відповідних практичних умінь і навичок застосування психологічних знань для підвищення ефективності діяльності. 

  У другому  виданні підручника «Юридична психологія» (К., 2007 р.) [2] нашим авторським колективом запропоновано наступне бачення системи і структури юридичної психології як навчальної дисципліни. 

  У загальній частині розглядаються теоретичні засади науки, психологічні аспекти нормативної регуляції соціальної поведінки, надається психологічна характеристика девіантної та делінквентної поведінки особистості; далі висвітлюються юридико-психологічні феномени (психологія особистості злочинця, психологія злочинних груп, психологія масовидної поведінки й екстремальних ситуацій у правоохоронній діяльності). У спеціальній частині надається психологічна характеристика юридичної діяльності загалом, окремих її напрямів (слідчої, адвокатської, профілактичної, пенітенціарної, управлінської, судово- психологічної експертизи). Такий підхід зручний тим, що дозволяє в подальшому, при накопиченні відповідного матеріалу та залежно від категорії слухачів (студентів, курсантів, магістрантів) доповнювати як загальну, так і спеціальну частину, не руйнуючи системи в цілому, а також обирати для викладання ті теми, що найбільш актуальні для аудиторії. 

  На відміну від першого видання (К., 2000), авторський колектив відмовився від висвітлення проблем, що більшою мірою належать до царини загальної психології (психологія особистості, особистість та діяльність, психічні пізнавальні процеси й емоційно- вольова сфера особистості працівників правоохоронних органів, специфіка соціально- психологічних явищ у діяльності правоохоронних органів, психологія спілкування) та деяких проблем, що в Київському національному університеті викладаються як спецкурси (методи і засоби психологічного впливу на об'єкти професійної діяльності, психологія конфлікту) у діяльності працівників правоохоронних органів, психологія оперативно-розшукової діяльності), мають відповідне навчально-методичне забезпечення. 

  Вважаємо, що юридична психологія в Україні сьогодні представлена такими основними напрямами: 

  1)                      кримінальна психологія - вивчає психологічні закономірності формування антисуспільної спрямованості особистості, мотивів вчинення злочинів, особливостей виникнення й динаміки протиправних установок поведінки; психологію формування та розвитку злочинних груп (натовпу) тощо; 

  2) психологія процесуальної (слідчої, судової, адвокатської та ін.) і непроцесуальної (оперативно-розшукової, управлінської тощо) діяльності - досліджує психологічні засади розкриття й розслідування злочинів; 

  3) пенітенціарна психологія - визначає психологічні закономірності динаміки особистості у процесі відбування покарання, у тому числі - у місцях позбавлення свободи, особливості формування і функціонування мікрогруп засуджених; 

  4) правова психологія - вивчає психологічні аспекти правотворчості і змісту права, загальної та спеціальної превенції закону, його впливу на формування правосвідомості (суспільної / індивідуальної), суб'єктів правовідносин; 

  5)психологія юридичної праці - досліджує психологічні аспекти професійного психологічного відбору, психологічного супроводження оперативно-службових заходів, психологічної підготовки фахівців для здійснення юридичної діяльності; 

  6) судово-психологічна експертиза й інші форми використання спеціальних психологічних знань у юрисдикційному процесі (кримінальному, цивільному, адміністративному). 

  Кожен із зазначених напрямів має якісні та кількісні показники свого розвитку, причому відбувається це зусиллями авторських колективів, окремих науковців, матеріалізується у вигляді монографій, статей, підручників, навчальних посібників та дисертаційних досліджень. Серед друкованих джерел переважають саме навчально-методичні видання, що свідчить про наявність актуальної потреби у психолого-юридичних знаннях, недостатність глибокого опрацювання окремих проблем. Таким чином, можна говорити про своєрідний дисбаланс у напрямах наукового пошуку, розвитку окремих напрямів юридичної психології.