Аудит грошових коштів та їх потоків на прикладі ТОВ «Перемога»

 • предмет договору, мета і масштаби аудиту;

 • можливість доступу  до інформації;

 • права, обов'язки, відповідальність сторін;

 • строки надання  клієнтам документів;

 • оцінка вартості  аудиторських послуг з передоплатою  їх у межах 50%;

 • консультаційні  послуги.

 Оцінка вартості аудиторських  послуг може бути у вигляді:

1) акордної оплати, яка  полягає в тому, що аудитор  при знайомстві з бізнесом  клієнта визначає аудиторський  ризик і трудомісткість робіт,  фінансові можливості клієнта,  після чого визначається загальна  вартість робіт в межах 0,1 - 1% від реалізації за період, що  перевірявся.

2) Погодинної оплати, яка  базується на оцінці 1часа (дня)  роботи аудитора, залежною від  його кваліфікації.

3) відрядна оплата, що  застосовується при відновленні  бухгалтерського обліку виходячи  з вартості однієї операції, виконаної  аудитором або вартості одного  показника в звітності.

4) Оплати за результатами - у вигляді частки від зекономлених  для клієнта фінансових ресурсів.

Найважливішим методологічним принципом аудиту є планування. Планування аудиту повинно здійснюватися на підставі національних нормативів аудиту: "Планування аудиту" № 9, "Знання бізнесу клієнта" № 10, "Суттєвість та її взаємозв'язок з ризиком аудиторської перевірки" № 11, "Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов'язаного з ефективністю її функціонування "№ 12, інших нормативних і законодавчих актах.

Планування аудиторської діяльності здійснюється з метою  надання ефективних економічних  послуг у визначений проміжок часу, зосередження уваги аудитора на найважливіших  напрямах аудиту, виявлення проблем, які необхідно перевірити. Планування аудиту пов'язане з визначенням  його цілей і завдань, відповідності  та обов'язків аудиторів.

Таким чином, планування - це процес, який дає можливість найбільш раціонально виконати аудит і  одночасно зменшити ризик невиявлення найважливіших моментів діяльності клієнта. Планування аудиту повинно оформлятися документально. Згідно з Національним нормативом аудиту "Планування аудиту" № 9 передбачається складання двох документів: загального плану і програми аудиту.

 Загальний план проведення  аудиту має містити такі розділи:

- Розуміння аудитором  бізнесу клієнта: аналіз гавно  впливових факторів діяльності  підприємства, найважливіших його  характеристик та структури;

- Розуміння системи обліково-аналітичного  процесу підприємства, в тому  числі системи внутрішнього аудиту  і контролю, аналіз методології  і принципів бухгалтерського  обліку;

- Визначення аудитором  ризику та сутності: оцінка того, які операції клієнта є найбільш  ризикованими, і розробка аудиторських  процедур, які будуть сприяти  виявленню суттєвих факторів  викривлень фінансової звітності;

- Фактори управлінського  впливу: можливість участі в аудиті  інших аудиторів та аудиторських  фірм;

- Фактори економічних  відносин з іншими підприємствами;

- Види, терміни і повнота  процедур: існування можливості  оперативного внесення змін в  окремі ділянки аудиту.

 Аудиторська програма  розробляється з моменту конкретизації  загального плану аудиту згідно  з додатком до національного  нормативу аудиту "Договір на  проведення аудиту" № 4. В аудиторській  програмі вказуються:

 • основні ділянки  роботи клієнта і розділи обліку, що підлягають перевірці;

 • способи перевірки;

 • методи перевірки  (документальний, фактичний);

 • розподіл обов'язків  між перевіряючими аудиторами;

 • строки виконання  робіт;

 • порядок оформлення  робочих документів та результатів  перевірки.

 Таким чином, програма  є детальним розвитком плану  аудитора.

4. ОЦІНКА СТАНУ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО КОНТРОЛЮ ТА ДОДЕРЖЕННЯ ОБЛІКОВОЇ ПОЛІТИКИ НА ПІДПРИЄМСТВІ.

Внутрішньогосподарський контроль є різновидом внутрішнього аудиту, функція якого полягає в оперативному інформуванні керівництва підприємства про нераціональні витрати сировини, матеріалів, наявності браку продукції, розкрадання цінностей. При внутрішньогосподарському контролі аудитор керується Законами України "Про підприємства", "Про  підприємництво", "Про контрольно-ревізійну  службу".

Робота щодо забезпечення збереження суспільної власності на підприємстві полягає не тільки в  тому, щоб створити умови, які зробили  б неможливими розкрадання і  зловживання, а також безгосподарність і марнотратство в зберіганні і витрачанні матеріальних і фінансових ресурсів. Виконання цих функцій  покладається на внутрішньогосподарський  контроль. Його організація покладена  на керівника і головного бухгалтера підприємства. Здійснюється він безперервно  працівниками підприємства відповідно до планом, складеним головним бухгалтером  і затвердженим керівником. У план поточного внутрішньогосподарського контролю, складеного за рік, включається  контроль трудової дисципліни, і використання робочого часу працівниками, місць  зберігання грошових і матеріальних цінностей, документування господарських  операцій, перевірки продукції в  місцях її виробництва, норм і нормативів витрачання ресурсів, використання обладнання, виробничих площ .

Найважливішою формою внутрішньогосподарського контролю є інвентаризація грошових коштів і розрахунків. До завдань  внутрішньогосподарського контролю ставиться  комплексна ревізія структурних  підрозділів підприємства, що знаходяться  на самостійному балансі. Джерелами  такої перевірки є акти ревізії, рішення, прийняті за їх результатами. Результати діяльності внутрішньогосподарського контролю аудитор перевіряє за даними бухгалтерського обліку на рахунку "Нестачі і втрати від псування цінностей", де відображають всі  нестачі і втрати, а потім списують згідно з рішеннями центральної  інвентаризаційної комісії, на витрати  виробництва і обігу, віднесення на матеріально відповідальних осіб , на результати фінансово-господарської  діяльності. Використовуючи документальні  методичні прийоми, аудитор досліджує  ці операції і складає висновок.

Після досягнення розуміння  структури внутрішнього контролю (вивчення середовища облікової системи і  контрольних процедур) аудитор робить попередню оцінку ризику контролю, яку починають з аналізу середовища контролю. Якщо адміністрація підприємства неадекватно ставиться до контролю, то виникають сумніви в тому, що конкретні контрольні процедури і моменти є надійними. У такому разі можна вважати, що ризик контролю максимальний, тобто дорівнює одиниці. І навпаки, якщо керівництво серйозно ставиться до контролю, то після аналізу аудитором встановлюється ризик контролю, рівень якого нижче максимального.

При перевірці невеликих  підприємств аудитор автоматично  приймає ризик контролю максимальним, незалежно від фактичного рівня  цього ризику. Якщо аудитор вважає, що фактичний ризик контролю може виявитися значно нижче його попередньої  оцінки, то він може прийняти рішення  про збір доказів меншого рівня  ризику.

Вивчення системи внутрішнього контролю вимагає від аудитора розробки процедур для збору доказів щодо відповідної оцінки системи. При  цьому процедури, які використовувалися  на стадії розуміння розробки і застосування системи внутрішнього контролю, називаються  процедурами досягнення розуміння. Процедури, що використовуються для  перевірки ефективності і підтвердження  нижчого рівня ризику контролю, називається  тестами контрольних моментів. Якщо результати тестування контрольних  моментів підтверджують розробку і  використання на підприємстві відповідної  структури внутрішнього контролю, то аудитор залишається вірним обраному рівню оцінки ризику контролю. Але  якщо тести контрольних моментів свідчать про неефективність елементів  внутрішнього контролю, то вибраний рівень ризику слід переоцінити, необхідно  зробити більш високий оціночний  ризик контролю.

Працюючи у великих  господарських системах, аудитор  планує свою роботу таким чином, щоб  оцінний рівень ризику контролю вважався низьким для більшості сегментів  аудиту. При цьому спочатку досягають  розуміння середовища контролю і  облікової системи, а потім визначають конкретні контрольні моменти. Це дозволяє знизити ризик контролю і оцінити його, протестувавши контрольні моменти на ефективність.

 Проведемо оцінку власного  ризику і ризику контролю в ТОВ "Перемога» .

 В цілому, оцінюючи  власний ризик і ризик контролю  на даному підприємстві, можна  сказати, що найбільшу питому  вагу займає високий рівень  ризику, що негативно впливає  на прибутковість і подальший розвиток підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3: АУДИТОРСЬКА ПЕРЕВІРКА ГРОШОВИХ КОШТІВ ТА ЇХ ПОТОКІВ

Аудит руху коштів починається з визначення суми коштів, одержаних у результаті операційної діяльності підприємства (розділ 1 форми 3). Для цього за даними ф. 1, ф. 2, приміток до балансу та звіту про фінансові результати необхідно визначити прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування (чистий прибуток до оподаткування і заліку результатів надзвичайних подій, який відображається в рядку 170 ф. 2). Після цього провадиться його послідовне коригування на:

-амортизацію необоротних активів (амортизаційні відраху 
вання щодо матеріальних та нематеріальних необоротних акти 
вів, які нараховано протягом звітного періоду). Оскільки нараху 
вання амортизації основних засобів і нематеріальних активів 
зменшує прибуток підприємства, але не призводить до витрати 
його коштів, то сума амортизації додається до прибутку. Ця сума також є у формі 2 в рядку 260.

-збільшення (зменшення) забезпечень, тобто на зміни в складі 
забезпечень наступних витрат і платежів, які не пов'язані з інвес 
тиційною та фінансовою діяльністю (у графі «надходження» — 
збільшення, у графі «видаток» — зменшення). Ця сума збільшує 
витрати звітного періоду, які, проте, не є витратою коштів. Тому 
ця сума додається до прибутку. Для її визначення за даними 2-го 
розділу пасиву балансу порівнюють суми на кінець звітного пе 
ріоду (гр. 4) із сумою на початок цього періоду (рядок 430);

-прибуток від нереалізованих курсових різниць, тобто на 
прибуток від курсових різниць, що виникає внаслідок перерахун 
ку статей балансу в іноземній валюті. Нереалізовані курсові різ-ниці, які пов'язані з перерахунком сум статей в іноземній валюті, відображаються в балансі на кінець звітного періоду. На цій статті враховуються курсові різниці, пов'язані з перерахунком статей дебіторської та кредиторської заборгованості в іноземній валюті, з інвестиційною та фінансовою діяльністю, а також із перерахунком залишку коштів у іноземній валюті;

- збиток (прибуток) від неопераційної діяльності, тобто на збитки і прибутки від володіння (дивіденди, відсотки) фінансовими інвестиціями та від їх реалізації— продаж основних засобів нематеріальних активів та інших довгострокових активів. Ця сума буде відображатись у рядку 050 звіту про рух коштів, а оскільки цей прибуток не пов'язаний з операційною діяльністю, то його слід відрахувати від загальної суми прибутку від звичайної діяльності;

- витрати на сплату відсотків, нарахованих протягом звітного періоду. Так, у звіті про рух коштів передбачено окрему статтю «Сплачені відсотки», що відображає витрату коштів на сплату відсотків за фінансовими зобов'язаннями. Нараховані відсотки, які зменшують прибуток, але можуть не збігатися із сумою реально сплачених відсотків, необхідно додати до операційного прибутку. Необхідна інформація до цієї статті подається в примітках до фінансового звіту (примітка № 6, стаття «Відсотки за позиками»).

-після розрахунків руху коштів за перерахованими статтями 1-го розділу ф. З розраховується перший показник руху коштів у результаті операційної діяльності: прибуток (збиток) від опера-ційної діяльності до зміни в чистих оборотних активах. Для аналізу цього показника складається аналітична таблиця (табл. 1).

Далі, в процесі  аудиту руху коштів необхідно визначити кошти від операційної діяльності з урахуванням змін в оборотних активах підприємства. Для цього необхідно проаналізувати 2-й розділ балансу «Оборотні активи» .

Лист-зобов'язання

Цей лист підтверджує наше розуміння умов і цілей нашого завдання, а також характеру та обмежень наданих нами послуг.

Ми надамо такі послуги.

Ми проведемо огляд балансу підприємства ТОВ «Перемога» на З1 грудня  2010 - 2011р., а також огляд відповідних звітів про прибутки та збитки і про рух грошових коштів за рік, що закінчився, відповідно до Міжнародного стандарту аудиту (або вказати відповідні національні стандарти чи практику), які застосовуються до оглядів. 
Ми не будемо проводити аудиторську перевірку таких фінансових звітів, а отже, не будемо висловлювати аудиторську думку щодо них. Відповідно, ми надамо такий висновок щодо фінансових звітів:

Відповідальність за фінансові  звіти, у тому числі за відповідне розкриття інформації, несе управлінський  персонал компанії. Ця відповідальність включає також ведення належного  бухгалтерського обліку і здійснення заходів внутрішнього контролю, а  також вибір і застосування облікової  політики. (У процесі проведення огляду нам будуть потрібні письмові пояснення управлінського персоналу  стосовно тверджень, сформульованих у  зв'язку з оглядом¹).