Задачи, содержание и условия развития внутренней культуры социального работника

              Висновки до другого розділу

     Для європейської спільноти характерне очікування від соціального працівника бути особистістю з високою моральною культурою,  рівень якої є результатом сімейного і суспільного виховання, а також постійної роботи над собою (морального самовиховання). Суспільство вимагає від особистості соціального працівника  високої моральної культури як показника морального розвитку і моральної зрілості, яка проявляється на трьох рівнях: виразом здатності особистості до співчуття, переживання і милосердя є культура моральних почуттів; культура етичного мислення є раціональною складовою моральної свідомості, яка виражається у знанні моральних вимог та цінностей, вимог суспільства, у змозі обгрунтовувати моральний вибір; культура поведінки як спосіб реалізації постановки та прийняття моральних цілей і здійснення вчинків відповідно до етично-етикетної системи соціуму.

     Професійний портрет фахівця-соціального працівника представлений системними складовими: сукупністю спеціальних знань, умінь, навичок, цінностей і відношення до професійної діяльності, які формуються в процесі професійної соціологізації.

     Професійна культура особистості – це рівень професійного розвитку особистості, розвиток творчого потенціалу особистості. Професіоналізм діяльності соціального працівника є системним  утворенням і визначається наявністю конкретних особистісних якостей та наявністю ряду основних структурних елементів: знань, необхідних для професійної діяльності; професійно значимих прийомів і навичок; відношення до діяльності, професійних цінностей тощо. Професіоналізм соціального працівника є властивістю його професійної культури.

     Професійна  етика виступає морально допустимим стандартом поведінки членів професійної групи соціальних працівників. В основі етичного кодексу соціального працівника – визначення принципів роботи в інтересах клієнта, сприяння втіленню ідеалів гуманізму, моральної та соціальної справедливості у професійній діяльності та суспільстві в цілому.

РОЗДІЛ  ІІІ

РЕАЛІЗАЦІЯ  СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА 

1. Гуманістична  спрямованість розвитку внутрішньої культури спеціаліста соціального захисту

     Фахова  соціальна робота спирається на принцип  гуманізму, відповідно до якого найвищою цінністю в суспільстві є людина. Гуманність соціальної роботи виявляється  в різних формах, найпоширенішою з  яких є альтруїзм.

      Альтруїзм є неодмінною умовою соціальної роботи. Якщо соціальний працівник не сповідуватиме  його стосовно клієнтів, він не зможе  бачити їхні інтереси першочерговими для себе, а тому не докладатиме  зусиль для розв'язання їхніх проблем. У такому разі йому важко буде розраховувати на довіру клієнтів, без якої неможлива ефективна їх співпраця. Отже, професія соціального працівника, ґрунтуючись на альтруїзмі, вимагає від нього й такої моральної якості, як співчуття.

      У формуванні якостей, необхідних соціальним працівникам для успішного виконання своїх обов'язків і спілкування з клієнтами, суттєву роль відіграють природні дані, прагнення до самовизначення, самоутвердження, бажання вчитися, ціннісні орієнтації і вольові зусилля людини, яка обрала цю професію.

      Визначальним  чинником формування гуманістично спрямованої внутрішньої культури соціального працівника є система цінностей, яка визначає ефективність практичної діяльності. Переконаність в абсолютній цінності кожної людини є базисною психологічною установкою, підґрунтям ціннісної орієнтації соціального працівника. Основою системи цінностей та особистісних якостей соціального працівника виступає моральність, яка розглядає поведінку та діяльність з точки зору їх моральної цінності.

      Гуманістична  спрямованість розвитку внутрішньої культури спеціаліста соціального захисту у професійному контексті представляється як комплекс характеристик особистості фахівця, які стають підґрунтям його професійної компетентності, а саме:

      1. Здатність до творчості, артистичність, натхнення. Соціально-консультативна діяльність соціального педагога потребуватиме цих якостей, сформованих на достатньо високому рівні. Творчості у соціально-педагогічні діяльності навчитися практично неможливо, однак кожна людина може розвинути у собі такі якості, керуючись спонукальним чинником значущості та привабливості соціально-педагогічної професії. Природна артистичність, підсилена знаннями, є однією з передумов успішної соціально-педагогічної діяльності. Ці особистісні якості відіграють домінуючу роль у характері впливу на підопічних і визначають кінцевий результат діяльності. Тому соціально-педагогічна діяльність є певною мірою мистецтвом, яке вимагає вміння встановити такі взаємини з вихованцем, які мають призвести до позитивного результату, до поваги ціннісної системи дитини, до постійного контролю над ситуацією.

      2. Емпатія. Це почуття дає можливість створити єднання особистостей, коли соціальний педагог проникає у переживання, почуття вихованця і бажає розділити з ним ці почуття, чуттєво ототожнюючись з дитиною. Це почуття лежить в основі любові у найширшому значенні цього слова. Більшість людей ніколи не замислюються над існуванням у них емпатії і постійно виявляють її. Однак спеціалісту соціально-педагогічного рівня така якість є фахово необхідною, оскільки за допомогою емпатії можливо пізнати причини страждань чи суперечностей у житті вихованця. Практична соціально-педагогічна діяльність не є можливою без емпатії, що підтверджується як спостереженнями, так і науковими теоріями. Без емпатії неможлива нормальна взаємодія між людьми, тим більше якщо одна з них професіонал, котрий працює з людьми.

      Емпатія має не лише якісні, але й кількісні  показники. Соціальні педагоги виявляють  різні рівні емпатії не лише стосовно різних дітей, але й щодо тої само дитини у різних ситуаціях, оскільки важко і не завжди доцільно знаходитися у внутрішньому світі дитини і розділити її почуття, переживання і проблеми.

      3. Душевне тепло. Воно супроводжує вияви поваги, інтересу та уваги до проблем вихованця і бажання допомогти у їх вирішення Душевне тепло дає можливість виявити рівень розуміння соціальним педагогом глибини переживань вихованця, незалежно від рівня його розвитку, статусу, соціальної чи фізичної девіантності.

      4. Щирість. Ця якість тісно пов'язана з емпатією, яку неможливо виявити без щирості. Якщо вихованець не буде відчувати щирої зацікавленості з боку соціального педагога, останньому буде складно вирішити проблеми дитини. Діти ж, зі свого боку, болісно реагують на вияви нещирості з боку професіоналів соціально-педагогічної діяльності, бажання виконувати роботу лише тому, що це вид фахової діяльності. Емпатія, тепло та щирість – це триєдина формула особистісного успіху соціального працівника у своїй професійній діяльності.

      5. Ініціативність. Вона є ще одним чинником результативності професійної діяльності. Соціальний працівник має справу з процесом змін у житті клієнта, які вимагають постійної трансформації та адаптації до реальних умов життєдіяльності особи. Характерними ознаками ініціативності є поєднання знання предмета діяльності з оригінальними підходами до вирішення проблем клієнта.

      6. Гнучкість і наполегливість. Гнучкість - характерна риса професійної соціальної діяльності, необхідна для досягнення очікуваних змін. Відсутність цієї риси призводить до однобокості розуміння проблеми, без урахування всіх чинників та міркувань сторін, які беруть участь у ситуації. При цьому може виникнути ситуація, за якої оптимальним стилем поведінки стане наполегливість, від якої залежатиме позитивний соціальний результат соціалізації клієнта.

      7. Здоровий глузд. Природа дій щодо надання допомоги особистості, кожна з яких є унікальною і неповторною, вимагає вияву цієї особистісної якості на кожному етапі: оцінювання ситуації, обмірковування варіантів виходу, прогнозування наслідків тощо. Розвинений здоровий глузд впливає на формування професійної зрілості соціального працівника. Останнє, як правило, не залежить прямо від досвіду (стажу) роботи соціального працівника [68, с. 73].

      Гуманістична  спрямованість розвитку внутрішньої культури спеціаліста соціального захисту лежить в основі формування системи цінностей, притаманних професії соціального працівника:

      1. Повага до основних прав людини. В основі цієї цінності лежить віра в те, що всі люди повинні мати рівнозначний доступ до соціальних послуг та благ.

      2. Почуття соціальної відповідальності. Йдеться про те, щоб різні соціальні інститути (сім'я, освітні заклади, державні інституції) повною мірою виконували свої соціальні функції щодо соціального виховання.

      3. Повага до свободи особистості. Професійна діяльність покладається на визнання цінності розмаїття світу людини і поваги до прав особистості на вибір власного життєвого шляху.

      4. Підтримка прагнення людини до самовизначення. Грунтується на необхідності підтримувати прагнення людини до самостійного вирішення проблем свого життя.

      Натомість головними ознаками непрофесіоналізму соціального працівника, а значить і негуманного ставлення до людини можуть стати такі:

      1. Відсутність гнучкості. Призводить до жорсткого слідування інструкціям та бажання надавати рекомендації відповідно до строго визначених формальних установок, без урахування специфічної індивідуальної ситуації клієнта.

      2. Надопіка (надконтроль). Виникає здебільшого у ситуаціях, коли соціальний працівник прагне повністю підкорити собі хід подій і будь-що досягти поставленої мети. З іншого боку, жорстке слідування певним методикам може закріпостити клієнта і зробити його життя залежним від зовнішнього впливу.

      3. Вузька спеціалізація (ризик "віртуозності"). Почасти соціальному працівнику легше засвоїти вузьке коло методик, аніж постійно розвивати свій професіоналізм і поширювати коло знань, умінь і навичок.

      Високий рівень розвитку моральної, етичної  свідомості та моральних якостей  соціального працівника дають йому моральне право займати провідне становище соціального працівника у стосунках із клієнтом і є основою гуманістично розвиненої особистісної культури.

      Формування  внутрішньої культури соціального  працівника відбувається як процес накопичення  професійних знань, та як процес розвитку особистісних якостей соціального працівника. У науковій літературі виокремлюють наступні групи професійних здібностей та спрямувань:

      1. Психофізіологічні характеристики, від яких залежать здібності до цього виду діяльності. До них належать психічні процеси (сприйняття, пам'ять, уява, мислення), психічні стани (втома, апатія, стрес, тривожність, депресія), увага як стан свідомості, емоційні та вольові прояви (стриманість, індиферентність, наполегливість, послідовність, імпульсивність). Психологічні характеристики мають відповідати вимогам до фахової діяльності соціальних працівників. Одні з них є базовими, інші — на перший погляд, другорядними. Невідповідність когось із соціальних працівників психологічним вимогам до цієї діяльності не завжди швидко породжує негативні наслідки в роботі, проте за неблагополучних умов вони є неминучими.

      Психологічна  невідповідність вимогам професії особливо різко виявляється у  складних ситуаціях, за необхідності мобілізації  всіх особистих ресурсів для розв'язання складних, небуденних проблем. Наприклад, допомагаючи людям похилого віку, соціальний працівник може зіткнутися з необхідністю долати загострення стосунків. За таких обставин недоцільно поглиблювати конфлікт, акцентувати увагу на ньому, наполягати на власному баченні ситуації. Більш продуктивними є розмови тільки про факт розбіжностей, без особистісних оцінок, образливих слів. Позиція соціального працівника має бути переконливою, аргументованою. Зауваживши, що співбесідник почав надмірно хвилюватися, необхідно запропонувати відкласти на якийсь час розв'язання конфліктної ситуації.

2. Психологічні якості, що характеризують соціального працівника як особистість. До цієї групи якостей належать самоконтроль, самокритичність, самооцінка власних вчинків, а також стресовитривалість (фізична тренованість, самонавіювання, вміння переключатися й управляти власними емоціями). Вони допомагають уникнути професійних стресів, здійснювати самоменеджмент — послідовне, цілеспрямоване використання ефективних методів і технологій самореалізації, саморозвитку творчого потенціалу. Наприклад, працівники у громаді повинні бути здатними до ініціативи, діяти за умов ризику, впроваджувати новаторські ідеї. Для цього необхідні висока сприйнятливість до нового, здатність працювати самостійно, створювати власну мережу підтримки, розв'язувати конфлікти в громаді, а також суперечливі ситуації взаємодії громади із зовнішнім середовищем.

      Психолого-педагогічні  якості, від яких залежить ефект особистої  привабливості. Такими якостями є комунікабельність (уміння швидко налагоджувати контакт із людьми); емпатійність (вловлювання настрою людей, виявлення їхніх установок і очікувань, співпереживання); атрактивність (зовнішня привабливість особистості); красномовність (вміння гарно, майстерно говорити, ораторський хист) тощо [45, с. 109].