Задачи, содержание и условия развития внутренней культуры социального работника

      Соціальним  працівникам доводиться весь час  мати справу з різними людьми (клієнтами, місцевими мешканцями, фахівцями, консультантами). їх усне, письмове спілкування з  ними має бути довірливим, переконливим, що є передумовою його ефективності. Для цього необхідні володіння навичками презентації своїх ідей перед різними групами, під час різних зібрань, написання звітів, проектних заявок, уміння обґрунтовувати ідеї, знаходити союзників, просувати проекти громади, використовувати можливості служб і послуг тощо.

      Соціальний  працівник, який усвідомлено обрав  свій фах, осягнув його гуманістичну місію і моральну сутність, успіх своєї роботи вбачає в облагородженні світу людей, які з різних причин опинилися у складних життєвих обставинах, у сповненні цього світу, як би це не було складно, позитивними емоціями, у відчутті своєї потрібності суспільству і конкретним людям. Ця робота потребує не тільки певних професійних знань, уміння використовувати найпродуктивніші для кожної конкретної ситуації форми, методи, технології соціальної роботи, а й відповідних особистісних якостей, сформованої внутрішньої культури.

      З цього погляду особливо важливими  є такі індивідуальні якості соціального працівника, як гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність, загострене почуття справедливості, власна гідність і повага до гідності іншої людини, терпимість, ввічливість, порядність, емпатійність (здатність співпереживати, співчувати), готовність зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу, уважність, старанність, щирість, комунікабельність, соціальна адаптованість.

      Для клієнтів соціальної роботи важливо, щоб соціальні працівники володіли необхідною для цього виду діяльності гуманістичною спрямованістю (доброта, турботливість, чесність, чуйність, приязність, співчутливість, безкорисливість, урівноваженістьу спілкуванні з людьми); навичками спілкування (увага до інших, вміння вислуховувати, ввічливість); ставленням до роботи (сумлінність, виконавча дисципліна, відповідальність, вимогливість до себе). Неприйнятними для них є такі особистісні якості, як нервозність, користолюбство, черствість, пихатість, нечесність, жорстокість. У спілкуванні клієнти негативно оцінюють грубість, неповагу до людей, гидливість, сердитість, неввічливість, зухвалість соціальних працівників. У ставленні до роботи — байдужість до клієнтів, постійний поспіх, безвідповідальність, лінощі, несумлінність, небажання допомогти, легковажність, незібраність тощо.

      Отже, теоретичну, практичну, орієнтаційну цінність у формуванні внутрішньої культури має для соціальних працівників такий перелік їх особистісних якостей: емпатія — вміння бачити світ очима іншої людини; повага, реагування на проблему клієнта так, щоб вселити йому впевненість у здатності подолати її; конкретність і чіткість; знання себе і вміння допомагати іншим у самопізнанні; щирість, вміння природно поводитися у стосунках з клієнтом; дотримання правила «тут і тепер», що зобов'язує до невідкладного розв'язання проблеми, задоволення потреб клієнта.

      Одним із аспектів оцінювання діяльності спеціалістів у галузі соціальної роботи, соціальної роботи як специфічного виду професійної діяльності та моральних вимог, які ставляться до соціальної роботи, є їх відповідність критеріям моральності. Моральна поведінка соціального працівника визначається певними моральними і душевними якостями соціального працівника. Їх формування відбувається шляхом засвоєння духовних цінностей суспільства та професії, перетворення у процесі діяльності в переконання і потреби. Наявність відповідної моральної поведінки та моральних якостей сприяють підвищенню рівня суспільної моральності і, таким чином, вирішенню ряду соціальних проблем.

      Соціальна робота виходить передусім із гуманістичних ідеалів і є універсальною можливістю задоволення людських потреб, які виникають унаслідок взаємодії особи й суспільства, а також розвитку потенціалу людини. Професійні соціальні працівники віддані справі служіння людині заради її добробуту й реалізації її можливостей; розвитку й використанню знань з поведінки людини й соціальної поведінки; розвитку ресурсів, які б відповідали індивідуальним, груповим, національним і міжнародним потребам і прагненням; досягнення соціальної справедливості. Виходячи з Міжнародної декларації етичних принципів соціальної роботи, соціальний працівник зобов'язаний визнавати стандарти етичної поведінки [21, с. 156].

      Соціальна робота є видом діяльності і теж  характеризується певними структурними елементами, які можуть оцінюватися з позицій гуманізму, моралі. Соціальний працівник здійснює свою діяльність у ціннісно орієнтованому світі, де кожен вчинок, мета, мотив, засіб досягнення мети чи навіть намір отримує оцінку з точки зору відповідності його гуманістичним і моральним нормам.  

2. Реалізація  внутрішнього духовного  потенціалу соціального працівника у контексті професійного самостановлення

     Соціальний  працівник - це професійно підготований спеціаліст, який працює в державних (недержавних) соціальних інститутах і сприяє створенню соціальних умов для повноцінної життєдіяльності різних категорій населення, котрі потребують захисту і підтримки [45, с. 32].

     Сучасний  соціальний працівник — це фахівець у галузі соціальної інженерії і  соціальних технологій. Як соціолог і  педагог, він має глибоко знати  правові, моральні, психологічні регулятори життєдіяльності людей, має бути здатним і готовим прийти їм на допомогу, надавати її кваліфіковано, доброзичливо і терпеливо. Незалежно від конкретних умов професійної діяльності фахівець із соціальної роботи повинен:

• знати теоретичні й методологічні засади соціальної роботи, її історичні корені, традиції, вітчизняний і зарубіжний досвід, сучасні завдання, методи організації соціального захисту населення;
• мати навички соціально-психологічного і ситуаційного аналізу, діагностики умов і рівня життєдіяльності різних соціальних категорій і груп населення;
• уміти проводити соціологічні дослідження, прогнозувати розвиток соціальних процесів і враховувати їх результати у своїй роботі, а також під час врегулювання соціальних конфліктів;
• володіти організаторськими здібностями, високою загальною культурою, педагогічним хистом, бути комунікабельним, товариським, співчутливим, готовим до самопожертви;
• мати необхідну методико-психологічну підготовку, бути спостережливим, уважним, милосердним, витриманим, скромним тощо;
• бути готовим надавати кваліфіковану юридичну допомогу під час захисту прав клієнтів.

     У соціальній роботі існують критерії компетентності соціальних працівників загального профілю, які виразно окреслюють зміст їхньої діяльності та очікування клієнтів, суспільства від неї.

     Теоретичні  положення про суспільне призначення, сутність соціальної роботи, нормативні вимоги до неї, аналіз реальної практики фахівців свідчать, що належна компетентність соціального працівника передбачає такі вміння:

1. виявляти й оцінювати ситуацію за необхідності розпочати, посилити, відновити, захистити чи довести до логічного завершення стосунки між людьми, із соціальними інститутами;
2. оцінювати проблему, поставлену мету і способи її досягнення; вміти розробити план дій, спрямованих на відновлення або розвиток життєвих ресурсів і благополуччя людини;
3. стимулювати індивіда до розв'язання проблем, уникнення стресів, особистісного розвитку;
4. бути посередником між клієнтами й організаціями, структурами, що забезпечують людей ресурсами, послугами і можливостями;
5. ефективно втручатися у процес розв'язання проблем найдискримінованіших і найвразливіших груп населення;
6. сприяти ефективному і гуманному функціонуванню систем, організацій, які забезпечують людей послугами, ресурсами і можливостями;
7. брати активну участь у створенні нових систем послуг, ресурсів і можливостей, враховуючи запити споживачів послуг; прагнути нейтралізувати дії організацій, які створюють перешкоди для споживачів послуг;
8. оцінювати ступінь втручання і досягнутих змін;
9. постійно оцінювати свій професійний рівень і розвиток, поведінку і набуті навички;

     10) сприяти вдосконаленню послуг, розвиваючи професійні знання, підтримуючи стандарти й етичні норми професії.

     Професійне  становлення фахівця із соціальної роботи є багатогранним і безперервним процесом. Його розвитку сприяють глибоке розуміння особливостей обраної професії, її значущості для суспільства, усвідомлений професійний вибір і системна робота над собою [65, с. 10]. Саморух особистості до вершин професійної майстерності охоплює такі стадії:

     а) оптацію (бажання, обрання) — формування особистісних намірів, усвідомлений вибір професії з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей особистості;

     б) професійну підготовку — формування професійної спрямованості і системи професійних знань, умінь і навичок, набуття досвіду теоретичного і практичного розв'язання професійних проблем;

     в) професійну адаптацію — входження в професію, засвоєння нової соціальної ролі, професійне самовизначення, формування особистісних і професійних якостей, досвіду самостійної професійної діяльності;

     г) професіоналізацію — формування професійної позиції, інтеграцію особистісних і професійно важливих якостей, умінь у значущі утворення;

     ґ) професійну майстерність — цілковиту реалізацію, максимальний вияв особистості у професійній діяльності (творчо-креативний принцип) на основі рухливих інтегральних психологічних новоутворень.

     У формуванні, самоформуванні особистості  соціального працівника важлива  роль належить професійному вихованню. У широкому розумінні це відбувається у процесі трудового і суспільного життя, у вузькому — у процесі підготовки висококваліфікованих фахівців із соціальної роботи, здатних працювати у нестандартних, постійно змінюваних навчальних закладах. Ґрунтовне оволодіння фаховими знаннями і навичками передбачає: створення умов для вільної реалізації розуму і почуттів майбутніх соціальних фахівців, що є основою освоєння принципів гуманізму і способів вияву людяності; творчу спрямованість навчального процесу; підготовку студентів до входження в систему професійної діяльності «людина — людина», успішної адаптації в ній; створення умов, за яких кожна навчальна група була б своєрідною лабораторією розвитку навичок спілкування, взаємодії, ефективної комунікації. Не менш важлива орієнтація навчального процесу на розвиток унікальності й неповторності особистості майбутнього соціального працівника, що є основою формування його індивідуального стилю роботи; на усвідомлення ним значущості обраного фаху, вироблення вміння реалістично оцінювати свої можливості, достоїнства і недоліки, навичок роботи над собою.

     Початковою  стадією професійного виховання  соціальних працівників є профорієнтація — комплекс психолого-педагогічних заходів, спрямованих на оптимізацію процесу вибору молодою людиною своєї майбутньої професії відповідно до індивідуальних нахилів, уподобань, здібностей і суспільної потреби. Завершується профорієнтація фактом вибору професії. Подальшими складовими професійного виховання є підготовка до свідомого досягнення передбачуваної мети, оволодіння професією, початок і становлення самостійної трудової діяльності, безперервне підвищення кваліфікації.

     Основою всебічного й ефективного професійного виховання майбутнього фахівця  із соціальної роботи є дотримання таких принципів:

     а) принципи творчого саморозвитку. Передбачає поєднання логічного й евристичного (пошукового, творчого), раціонального й емоційного; здійснення саморозвитку через безперервне самовдосконалення; поширення власного досвіду, власних знань з одночасним запозиченням досвіду колег;

     б) принципи самопізнання. До них належать: орієнтація на рефлексивне мислення; усвідомлення своїх сильних і слабких якостей; опора на сильні якості і робота над подоланням слабких; використання тестів самоконтролю, договорів із собою, самоспостереження, самоаналізу, аналізу чинників своїх успіхів і причин невдач;

     в) принцип дотримання пріоритетів практики. Суть його полягає у визнанні необхідності вивчення теорії з розумінням того, що критерієм істини є практика. Практична реалізація ідей, вивчення теорії відбувається не лише з метою усвідомлення, а й для використання її узагальнень на практиці;

     г) принципи співтворчості соціального працівника і клієнта.

     Творча  особистість, незалежно від віку, виду діяльності, постійно розвивається, спрагло всотуючи нові знання, заохочуючи до співтворчості всіх, із ким вона взаємодіє. Дбаючи про успіхи своїх колег, учнів не менше, ніж про свої, вона виявляє до них довіру, щирість, терпимість, дотримується демократичних засад у взаємодії з ними, розв'язанні спільних завдань тощо.

     Поширені  випадки, коли соціальними працівниками стають люди, які не мають відповідної  фахової підготовки. Наприклад, колишні  клієнти, їхні родичі або люди, які  самотужки здолали свої проблеми і прагнуть допомогти іншим. Вони мають життєвий досвід, який поціновують клієнти, проте таким соціальним працівникам доводиться опановувати базові професійні навички, розвивати в собі необхідні якості. Для них у соціальних службах організовують спеціальне навчання, покликане сприяти новачкам у набутті цілісного уявлення про завдання, функції та правила поведінки соціальних працівників, що дає змогу інтегрувати знання, навички, професійні та особисті цінності, впливає на професійний розвиток. Такого підходу дотримується Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ, у центральному і регіональних осередках якої працюють консультантами чимало тих, хто має статус ВІЛ-позитивного.