Задачи, содержание и условия развития внутренней культуры социального работника

     Дотримання  кожним соціальним працівником вимог етичного кодексу стають необхідною умовою визнання та закріплення високого статусу професії у суспільстві, основою для підвищення авторитетності її представників, веде до самоповаги та самоствердження особистості спеціаліста у професійній групі та в суспільстві.

     «Міжнародні етичні стандарти соціальних працівників» ґрунтуються на положеннях прийнятого у МФСП 1967 р. «Міжнародного морального кодексу професійних соціальних працівників». У вступі до нього  йдеться, що соціальна робота орієнтується на гуманістичні, релігійні та демократичні ідеали і філософські концепції, мета яких полягає у задоволенні суспільних потреб і розвитку людського потенціалу. Відповідно до цих ідеалів, концепцій соціальні працівники мають:

• служити людині заради її добробуту і реалізації її можливостей;
• розвивати і використовувати обґрунтовані знання з поведінки людини, в т. ч. й соціальної;
• сприяти розвитку ресурсів, які б відповідали індивідуальним, груповим, національним, міжнародним потребам і прагненням;
• бути відданими справі заради досягнення соціальної справедливості.

    У цьому документі сформульовано  також загальні норми їх етичної  поведінки щодо клієнтів, установ  і організацій, колег, а також  фахові стандарти, від дотримання яких залежать ефективність і результативність їхньої діяльності [44, с. 60]. Ці стандарти охоплюють:

     1. Загальні норми етичної поведінки соціального працівника, які вимагають від нього розуміння кожного клієнта (клієнтів), а також ситуації і чинників, які впливають на їхню поведінку. Відповідно до цих норм соціальний працівник повинен підтримувати і розвивати цінності, знання і професійні методи соціальної роботи; утримуватись від поведінки, яка перешкоджає фаховій роботі; визнавати фахові й особистісні обмеження; відповідно до своєї компетенції брати участь у розробленні соціальної політики і програм, які поліпшують якість життя в суспільстві; досліджувати й обґрунтовувати соціальні потреби, індивідуальні і групові соціальні проблеми.

     2. Норми соціальної роботи стосовно клієнтів, відповідно до яких соціальний працівник повинен брати на себе відповідальність за клієнтів. Ця відповідальність стосується пошуку оптимальних шляхів розв'язання проблем клієнтів, відповідальності за наслідки прийнятих рішень.

     Відносини соціальних працівників з клієнтами мають вибудовуватися на довірі, визнанні права на приватне життя і його конфіденційність, а також на відповідальному використанні інформації. Це означає, що збір і використання інформації про клієнта неможливі без його особистої згоди, за винятком випадків, коли клієнт не може відповідати за свої вчинки або якщо це може серйозно зашкодити іншим особам. Слід також забезпечити доступ клієнтів до документації соціальних працівників, яка їх стосується.

     Соціальні працівники повинні «поважати наміри клієнтів нести відповідальність за особисті дії і допомагати з однаковою готовністю всім клієнтам. За неможливості надати професійну послугу на таких умовах клієнтам слід повідомити про це в такий спосіб, щоб залишити за ними свободу дії».

     Соціальне обслуговування має бути спрямоване і на допомогу клієнтам (групі, громаді) досягти самореалізації у максимальному використанні свого потенціалу за поваги прав інших. Відповідно «слід допомогти клієнту зрозуміти і використати надані послуги для підтримки реалізації його законних бажань та інтересів».

     3. Норми відносин соціального працівника з установами і організаціями, які зобов'язують соціального працівника працювати і (або) співпрацювати лише «з тими установами та організаціями, політика, процедури і діяльність яких скеровані на адекватне надання послуг і стимулювання професійної практики відповідно до етичних принципів МФСП».

     Соціальний  працівник повинен «відповідально виконувати встановлені обов'язки і  завдання установ або організацій, робити внесок у розробку реальної політики, методології і практики з метою створення кращих норм і досягнення кращих результатів», виступати з ініціативами щодо бажаних змін політики, методології і практики, використовуючи відповідні канали установ і організацій. Вичерпавши усі доступні засоби для досягнення цілей, він має звертатися до вищих органів влади або громадськості, зацікавлених у розв'язанні проблеми.

     4. Норми соціальної роботи щодо колег, відповідно до яких соціальний працівник має «визнавати освіченість, професійну підготовку і ефективність роботи колег і фахівців інших галузей, розширяти співробітництво з ними, покликане сприяти підвищенню ефективності послуг». Для забезпечення плідності такого співробітництва слід «визнавати різні точки зору і практичний досвід колег із соціальної роботи та інших фахівців, висловлюючи критичні зауваження в коректній формі».

     Соціальний  працівник повинен «використовувати і створювати можливості для обміну знаннями, досвідом і думками з  колегами, фахівцями інших галузей, а також волонтерами з метою взаємного вдосконалення».

     Етичним нормам відповідає привертання соціальним працівником уваги відповідних  організацій до будь-яких порушень професійної етики і норм у  межах і поза межами його професійних  обов'язків.

     5. Норми професії соціального працівника, які зобов'язують «зберегти цінності, етичні принципи, знання і професійні методи соціальної роботи, сприяти їх уточненню й удосконаленню», підтримувати професійні стандарти практики і намагатися поширювати їх.

    Етичним обов'язком соціального працівника є «захист професії від несправедливої критики». Водночас важливо конструктивно аналізувати, критикувати теорії, методи і реальну практику задля їх удосконалення, стимулювати вироблення оригінальних підходів і методик, необхідних для розв'язання існуючих і нових проблем [15, с. 43].

     Сформульовані у міжнародних документах норми  мають загальний характер і не враховують національних особливостей. Попри те, вони є важливою етичною  основою розвитку теорії і практики соціальної роботи, фахового прийняття  рішення у будь-яких стандартних і особливих ситуаціях.

        Нами було проведене соціологічне  опитування „Етичні стандарти у професійній діяльності соціального працівника ” з метою виявлення рівня етико-професійної компетентності працівників соціальної сфери (на прикладі працівників Центру зайнятості Тернопільського району) (Додаток А). Дослідження було проведене за допомогою анкетування (опитано 30 осіб).

        За результатами опитування можна  представити наступні висновки. Більшість респондентів мають  вік до 35 років. 60% з них – жінки. 80% соціальних працівників мають вищу освіту, фахової вищої з них має 2 особи. Досвід роботи більшості – до 5 років. Лише 47% вважають, що володіють належними професійними якостями. Працюють за покликанням 6% респондентів. 67% надають перевагу індивідуальній формі спілкування. 73 % опитаних не байдужі до принципу соціальної справедливості. На емоційний контакт з клієнтом вказало 47% опитаних. На упереджене ставлення до окремих груп клієнтів вказали 1% опитаних. Відповідальними за свої професійні дії вважають 87% респондентів. Вміння слухати клієнта притаманне 36% працівників, 27% при спілкуванні недостатньо уважні. 100% опитаних зберігають професійну компетентність, стільки ж бажали б вдосконалити свої етико-професійні якості. 53% опитаних при спілкуванні з клієнтом зазначають, що результативність у вирішенні проблеми потребує комплексного підходу.

       Отже, рівень етико-професійної компетентності  соціальних працівників (на прикладі  соціальних працівників Центру  зайнятості Тернопільського району) є недостатнім. Однією з поважних причин цього є відсутність вищої фахової освіти. Опитані працівники не володіють в достатній мірі професійними якостями, недостатньо також є освоєними форми взаємодії з клієнтом, внаслідок чого наявний низький рівень результативності у вирішенні проблем клієнта.

      Опитані практики-спеціалісти вказують на необхідність отримання ними теоретичних знань задля здобуття відповідних соціальних установок та особистісних якостей у сфері спілкування. Респонденти вказують на важливість навчального процесу, спрямованого на розвиток професійної компетентності соціального працівника, метою якого є вирішення таких завдань: закріплення умінь і навичок у різних сферах соціальної та соціально-педагогічної діяльності; розвиток професійного мислення, уміння проектувати, планувати й алгоритмізувати власну професійну діяльність і самовдосконалення окремих компонентів.

    Соціальний  працівник має володіти наступними професійно значущими якостями: стриманість, урівноваженість (володіння собою, уміння керувати емоціями і організовувати рівне, спокійне спілкування без прояву роздратування, гострого тону тощо); доброзичливість, привітність у спілкуванні із людьми (готовність сприяти благополуччю інших людей, прояв співучасті і щирості у спілкуванні з ними); повага (прояв поваги до інших у процесі спілкування, шанобливе ставлення до них, визнання їх гідності тощо);  довір'я, відкритість (прояв довіри до клієнта); оптимізм (соціальне світовідчуття, яке концентрує життєлюбство у домінанті добра); внутрішня енергія, впевненість у собі, які поєднуються з високим рівнем контролю, справедливість, організаторські уміння і навички; педагогічний такт, який підказує фахівцю найбільш делікатну лінію поведінки; емпатія (здатність до співпереживання); рефлексія (усвідомлення соціальним педагогом того, як він сприймається партнером по спілкуванню).

         На нашу думку, у складі етико-професійної  компетентності варто виокремити таку якість, як гуманістичну спрямованість. Це система ціннісних орієнтацій і смислових установок у сфері взаємодії з людьми, яка означає морально виховане ставлення до людей, розуміння їх цінності і значущості особистості.,,Поки маємо час робімо добро усім…,,(Біблія.Гал.6:10) Гуманістична спрямованість є відображенням гуманізму і людяності — базових характеристик соціального працівника, на яких і будується етико-професійна компетентність.

      Дана установка змушує соціального працівника враховувати особливості клієнта, а також реалізовувати індивідуальний підхід до особистості, беручи до уваги особливості характеру, темперамент, здібності, життєвий досвід, соціальне становище з врахуванням усіх особливостей клієнта, а також ситуації спілкування. І вже на основі комплексу своїх професійно значущих особистісних якостей соціальний працівник вибирає найбільш ефективний метод роботи і форму спілкування з конкретною людиною.

   Згідно  з проведеними соціологічним опитуванням, соціальна робота розуміється як така, яка повинна бути спрямована на подолання несправедливості, що існує в суспільстві, на забезпечення соціального і культурного рівня життя та всіх його членів і передбачає використання широкого спектру можливостей надання допомоги та соціальних послуг різним категоріям населення.

   Принципи  соціальної роботи та професійної етики соціально працівника повинні передбачати повагу до особистості та прав клієнта прийняття його таким яким він є, гнучкість до вирішення його проблем.

   Отже, результати дослідження „Етичні стандарти у професійній діяльності соціального працівника ” порушують низку питань, розв’язання яких, на нашу думку, дозволить вплинути як на процес, так і на результати явища, що вивчається.

   1. Ставлення особистості до професійної діяльності як чинник особистісного зростання, всебічного розвитку особистості, залишає бажати кращого. Близько половини опитаних висловили загалом позитивне ставлення до своєї професійної діяльності, ще третина – невизначене або суперечливе ставлення, решта – негативне ставлення.

   2. Мотиви, що спонукають фахівців соціальних працівників працювати нині, свідчать про споживацьку тенденцію і включають: переважаючий мотив матеріального забезпечення, задоволення потреб у трудовій діяльності (включаючи незначний відсоток відповідей, пов’язаних з альтруїстичною мотивацією допомоги клієнтам), спілкуванні, належності до групи та мотив кар’єрного просування. Позитивним є те, що майбутні соціальні працівники усвідомлюють високе значення їх професійної діяльності для суспільства, тобто можемо говорити про потенційну можливість для активізації просоціальних мотивів у професійній діяльності фахівців соціальної сфери. У трудовій перспективі, поряд з найбільш значимими мотивами кар’єрного зростання та матеріального забезпечення, спостерігаються також мотиви продовження роботи за фахом та реалізації в ній. Існує також необхідність вироблення системи заходів для забезпечення можливостей стосовно професійного, інтелектуального, культурного, духовного та організаційного зростання соціальних працівників.