Задачи, содержание и условия развития внутренней культуры социального работника

     Отже, людина існує у створеному нею самою світі - культурі. І виникнення цієї культури пов'язано з особливостями людського  буття.

     Зараз науковці все більше приходять до висновку, що не можна вказати на одну причину та джерело культури. Що треба, навпаки. проаналізувати і виділити певну сукупність умов і обставин життя людини, поєднання і зв’язок яких роблять історично необхідним і неминучим виникнення культури як особливого способу буття людини [13, с. 103].

     На  важливість цього підходу слід звернути особливу увагу, тому що на відміну  від розуміння культури як виробленого  людиною продукту цей підхід намагається  винести культуру з усього життя  людини і зрозуміти культуру саме як спосіб буття і життя людей, а не номенклатуру продуктів "культурного виробництва"[21, с. 215].

     Культура  виникає з особливостей людського  буття. Які ж ці особливості?

     Українські  вчені налічують їх декілька. Перша  з них і головна - це праця, діяльність, за допомогою якої людина вийшла з  безпосереднього підлягання природному середовищу і почала створювати для себе власне середовище шляхом цілеспрямованого перетворення природи, тобто людина створює свій власний світ - "олюднену", "другу природу" [28, с. 118]. Праця людей створює світ людей, в якому кожна людина буде жити інакше, ніж її предки.

     Але окрема людина в міру свого розуміння  створює тільки найближчий результат - предмети для задоволення потреб (їжу, зброю, одяг, житло тощо), з яких складається предметне середовище - світ людського буття. В цьому світі втілюються не тільки духовні здібності окремої людини, а й надбання, якості всього людства, створювані протягом довгого часу розвитку суспільства. В загальному розумінні те, що ми називаємо культурою, і є людскість світу, що зашифрована у багатстві предметів, явищ, цінностей, норм, звичаїв тощо і які кожна окрема людина повинна зробити власним надбанням. Культура, таким чином, означає і "олюднення" людини.

     Звідси  друга особливість людського буття, яка, крім праці, визнає за необхідне становлення культури: суспільно-історична організація всього людського життя. Тобто культура може виникнути тільки як продукт життєдіяльності суспільства, яке перебуває в історичному розпитку. Тільки суспільство е єдиним засобом самореалізації людини. Адже людина - соціальна істота, її унікальність розкривається тільки через ставлення до себе подібних, у взаємозв'язках з ними.

     Третя особливість людського буття  міститься в суспільно-індивідуальній структурі життя, суть якої зводиться  до різниці між індивідом і  абстрактною людиною. Мається на увазі та обставина, що сутність людини суспільна і є наслідком виховання: людина стає людиною не в результаті народження, а протягом життя, у взаємодії з іншими людьми. 1 саме в людському суспільстві виникає факт культурної різниці між людьми, а також культурного розвитку як індивідів, так і суспільства в цілому.                

     Тільки  людині, яка має свідомість, осмисленість поведінки і дій, властива здатність  не просто бути і жити, а також  бути і жити "для себе", тобто  мати внутрішній, суб'єктивний духовний світ. Це четверта особливість людського буття.

     Отже, культура - загальнолюдський феномен, породжений своєрідністю людської життєдіяльності, її особливостями. З цієї точки зору, у світі культури людина - суб'єкт  культурного розвитку. Об'єктивним критерієм, показником розвитку культури у суспільстві є міра універсальності усієї сукупності людських відносин. Досконалість цих відносин - показник якості загальнолюдської значимості культури [28, с. 54].

     Культура, подібно мові, суспільній організації, укладу життя і іншим суспільним формам, не виробляється у якості безпосереднього продукту певної діяльності. Вона - не цілеположний, хоч і у деякій мірі доцільний результат, її створює вся цілісність суспільної життєдіяльністі людей. Те, що ми називаємо культурною творчістю - це не творчість культури у прямому смислі, а створення нових явищ і цінностей, які разом із існуючими цінностями культури з часом змінюють її (культури) обличчя і тенденції розвитку. Тобто суб'єктом культури виступають не творці культурних цінностей і взагалі не суб'єкти праці, а людина як носій всього культурного світопорядку, чи усвідомлює вона це чи ні.

     В той же час людина є і об'єктом  культурного розвитку [25, с. 47]. Не будучи автором культури, а лише її суб'єктом, вона вбудована в культуру вже фактом свого людського існування, вона є її буттям, її природнім середовищем, і тільки в ньому вона може виявити себе як людина, як суб'єкт культури. Циклічний і повторювальний характер суспільної діяльності (історія) утворює регулятиви людського буття. Ці регулятиви в культурі набувають людського внутрішнього (сутнісного) характеру.

     Таким чином, культура формує у людини ( об'єкта) "світ людського" - сукупність умов і цінностей, через які людина (суб'єкт) виявляє себе у повноті своїх можливостей, у світі свого буття [35, с. 8].

     Культура  при цьому виступає як природна умова  існування людини, її самостворення  в конкретних формах її матеріальної і духовної  діяльності в суспільстві. Суспільство ж неоднорідне: в  ньому є нації, класи, етнографічні групи, племена тощо. Культура будь-якого суспільства, людської спільноти - це не тільки сума індивідуальних культур її членів, а ті цінності і норми, які прийняті групою і стали в тій чи іншій мірі обов'язковими для всіх. Загальнолюдська функція культури згуртовує всіх, формуючи перш за все людину, а не члена якоїсь групи. Але людина виростає у своїй культурі, і тому вона не є просто людина, а представником певної нації чи класу тощо. Ми бачимо тут конкретний зв'язок культури з конкретним суспільством.

     Діяльність  кожного нового покоління обов’язково  включає в себе наслідування, засвоєння  і переробку минулого досвіду. Завдяки  цьому стає можливим історичний зв'язок, культурна спадкоємність між поколіннмми.

     Таке  стабільне засвоєння минулого досвіду створює можливість існування творчої діяльності, спрямованої на створення нових матеріальних і духовних цінностей. Культура являє собою продукт суспільної діяльності людей, у якій би формі - індивідуальній чи спільній - ця діяльність не здійснювалася б. Творчість, новаторство робить можливим прогрес культури, перехід до більш високих ступенів культурного розвитку. Розвиток культури міститься в тому, що людина, з одного боку, через засвоєння попередньої культури формує себе як суспільна істота, а з іншого - через свою творчу діяльність створює нові матеріальні і духовні цінності, формує свій предметний світ.

     Предметну форму існування культури складає  сукупність предметів, створених не природою як такою, а людьми. Із всього створеного людиною складається предметне середовище, світ людського буття і життя. Цей світ являє собою таку дійсність, яку люди створили спільно за час свого існування і праці, а пристосовуватися і жити в цьому світі має кожний індивідуально, навчаючись, правилам, законам і нормам, які панують в цьому світі. Подібне пристосуванняі означає "жити по людськи" [36, с. 210].

     Будь-яка  річ займає певне місце у просторі, має свою форму і із чогось зроблена, має властивості, які ми сприймаємо органами відчуттів. Використовуючи природні предмети, ми їх видозмінюємо так, щоб вони відповідали нашим потребам, .Тому створення культурного, "предметного", світу - це по суті формотворення природи. Людина навчилася створювати речі, яких нема в природі, надаючи їм функціонального значення, але людина має вміти ними користуватися: предмет формує .поведінку людини. Зовнішній культурний світ - "друга природа" - вчить людину адекватній поведінці, без якої неможливе нормальне людське життя. Межі зовнішнього культурного світу – це просторово-часова траєкторія людини.

     Кожний  предмет культури е перш за все  продукт праці - матеріальної чи духовної. В предметах, їх формі втілені  досвід, знання, смаки, уяви багатьох поколінь людей, наочно виражений рівень їх історичного  і суспільного розвитку. За формою речі ми можемо судити про тих, хто їх створив, про характер епохи, про ступінь інтелектуального, морального, естетичного розпитку людей на тому чи іншому стані історії. Предмети, створені людьми, є не щось інше, як предмети втілення їх здібностей, сил і ставлень. Можна скачати, що в предметах культури закріплена суспільна сутність людини. Але слід створені багатьма поколіннями людей предмети є лише зовнішня форма існування культури. Саме розвиток людини як суспільної істоти, тобто розвиток її творчих сил, потреб, здібностей, форм спілкування тощо, є справжнім змістом культури. Створюючи багатий і різноманітний світ предметів; людяна одночасно створює і саму себе, формує свої власні сили і відносини.

     Таким чином, виробництво людиною предметного світу виявляється її "самовиробництвом", її саморозвитком, самовизначенням. Отже, виникаючи з людського буття, культура має ряд особливостей. Головні з них: 1) культура зв'язана з діяльністю людини, вона є формою буття суб’єкта; 2) культура - суспільно-історична форма буття, «друга природа» людини; 3) культура являє собою особливий вимір розвитку людини; 4) культура формує певний тип особистості, який характеризує суспільство. 

1.2.  Взаємозв’язок духовної  культури соціального  працівника з професійною  культурою

     Культура  постає як уся людська діяльність в усіх її формах (духовних і матеріальних), усе спілкування людини, усе її мислення, як феномен самоспрямованості і основа можливості долати потужні сили детермінації зовнішнього світу, самому індивіду вільно визначати своє життя. В цьому разі безумовне культуротворче значення отримує усе те, що оточує людину в безпосередності найближчого життєвого світу, який складається з усіх життєвих відношень людей. В онтологічному аспекті культура розуміється як увесь масив людського буття, як спосіб буття людини [37, с. 85].

     Перш  за все культура виділяється з  потоку життя як своєрідне узагальнення історичного досвіду у вигляді  форм спілкування, норм поведінки, систем цінностей, сукупності універсально-визнаних форм діяльності [38, с. 71]. І, по-друге, як безпосереднє буття людини, пов’язане з особливими предметами і індивідуальними обставинами їх повсякденної практики і спілкування.

     Духовність, індивідуальний дух являє собою  відповідальне визнання і слідування вищим взірцям сукупної людської культури, переживання моральних норм співжиття як внутрішнього "категоричного імперативу", засвоєння вищих цінностей родового буття людини як своїх власних.

     До  духовної культури відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, які доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє інтелектуальні та емоційні потреби людей, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

     Завдяки закріпленню в знаках, символах, організаційних формах, комп'ютерній  техніці, духовна культура стає відносно самостійною від свого творця, людини. У ній об'єктивуються і  виділяються особливі сфери духовної творчості. Духовне і духовно-практичне освоєння всієї реальності оформлюється в філософії, мистецтві, різноманітних науках. Духовно-практичне освоєння (включаючи регулювання) суспільного життя здійснюється в політиці, праві, моралі.

     Розвиток  духовної культури супроводжується виникненням і становленням самостійних систем цінностей.

     Цінності - це специфічні соціальні визначення об'єктів навколишнього світу, що виявляють їх позитивне або негативне  значення для окремої людини або  суспільства (добробут, зло, прекрасне, потворне) [38, с.29]. До цінностей відносяться суспільні свідомості, які відображають інтереси в ідеальній формі (поняття добра і зла, справедливості та несправедливості, ідеали, моральні нормативи та принципи).

     Одні  дослідники характеризують цінність як об'єктивну суть речей, інші - як власне цінність, грошову вартість предмета, треті — ототожнюють із поняттям блага, корисності для особистості, четверті - пов'язують із суб'єктивною значущістю даного предмета для життєдіяльності людини, п'яті - з його властивостями задовольнити потреби, інтереси, бажання. Отож і класифікуються вони по-різному, залежно від того, які види потреб вони задовольнятимуть, яку роль виконуватимуть, у якій сфері застосовуватимуться, зокрема: за об'єктом засвоєння - матеріальні, матеріально-духовні; за метою засвоєння - егоїстичні, альтруїстичні; за способом вияву - ситуативні, стійки; за роллю у діяльності людини - термінальні, інструментальні; за змістом діяльності - пізнавальні, предметно-перетворювальні (творчі, естетичні, наукові, релігійні та ін.); за належністю - особистісні (індивідуальні), групові, колективні, суспільні (також демократичні), загальнонародні (національні), загальнолюдські [19, с. 64].