Задачи, содержание и условия развития внутренней культуры социального работника

       Дії повинні грунтуватися на розумінні й знанні корисності клієнту та суспільству, здійснюватися на основі поваги до клієнта та його соціального оточення, турботи про гідність та справжнє благополуччя. Відповідальність за розробку плану чи програми етично прийнятних дій щодо реалізації мети завжди повністю покладається на соціального працівника. Соціальний працівник зобов'язаний завжди інформувати свого клієнта про застосовувані дії, пояснювати їх суть, можливі результати та роль у досягненні поставленої мети.

       Кінцевий  результат - природній очікуваний продукт, як наслідок діяльності. Як правило, кінцевий результат відрізняється від запланованого. Соціальний працівник повинен:

• добре знати про можливі об'єктивні перепони на шляху до досягнення мети і своєчасно, у ході розробки плану діяльності, передбачити варіанти дій при їх виникненні;
• вживати   заходів   щодо   максимальної   нейтралізації негативної дії' суб'єктивного фактора;
• повинен постійно контролювати відповідність запланованого і реально очікуваного [58, с. 34].

       Оскільки  у процесі соціальної діяльності взаємодіють різні люди, які мають певну мету, закономірним є виникнення відповідних видів інтересів: особистих інтересів соціального працівника, інтересів клієнта соціальної служби та його оточення (при чому вони можуть не завжди співпадати), інтересів професійної групи соціального працівників та інтересів суспільства в цілому.

       При реалізації цих груп інтересів завдання соціальної роботи полягає у тому, щоб не допустити антагонізму між ними та використання інтересів однієї групи у якості інструмента реалізації інтересів інших груп.

       Найскладнішим для вирішення є питання співвідношення інтересів клієнта соціальної служби і суспільства.

1. Інтереси держави і суспільства вище інтересів окремої людини, тобто клієнта соціальної служби. За такого становища  повторюється ситуація,  яка існувала у  нашій державі  протягом тисячоліть - підпорядкування інтересів 
   особистості інтересам суспільства.
2. Інтереси окремого клієнта соціальної служби вище інтересів суспільства. З одного боку, такий підхід дає соціальному працівнику найвищі повноваження для захисту інтересів клієнта, для досягнення його блага, і клієнт починає у такому випадку практично відчувати свою високу соціальну значущість, свою цінність для суспільства [58, с. 36].

       3. Соціальний    працівник   повинен керуватися такими принципами: повага до індивідів та груп, чесність та відвертість; необхідна і достатня поінформованість клієнта про мету, хід та результати роботи; гарантованість   збереження   таємниці   (конфіденційність); контроль за перебігом роботи. Спеціаліст несе особисту відповідальність за: ґрунтовну етичну оцінку своєї професійної діяльності,   методів,   які застосовуються  у  її ході,   сфер використання результатів роботи; відповідність етичним нормам поведінки з громадянами, незалежно від їх соціального, психічного, психологічного, економічного статусу, їх поглядів та переконань тощо.

       Для подолання недоліків  у професійній  сфері соціальної роботи слід зробити наголос на кращій підготовці фахівцв та гідній оплаті їхньої праці. Але подолання недоліків у професійні сфері соціальної роботи залишаються відкритою проблемою через брак компетентних працівників та відповідних державних програм.

       Виокремлюють наступну градацію професіоналізму соціального працівника:

1. соціальний працівник - ремісник є обмеженим функціонером і формалістом. (На нашу думку, досить суперечливим є твердження про те, що соціальний працівник -ремісник може трактуватися в якості професіонала, оскільки поняття „професіонал” означає особливу статусно-кваліфікаційну якість працівника). На цьому рівні соціальний працівник відзначається низьким рівнем  розуміння своєї діяльності і вирішення її проблем тільки в нормативній площині. Прослідковується зорієнтованість особистості на технічне дотримання не тільки законів, але і всіх інструкцій та вказівок;
2. соціальний працівник – громадянин характеризується повноцінними характеристиками, які наближають його до бажаного. Це насамперед повноцінний працівник, який розуміє комплексний характер своєї діяльності;
3. соціальний працівник – духовно розвинена особистість характеризується потребою і здатністю особистості розуміти своє місце в світі і суспільстві; прагненням до торжества справедливості та милосердя , адже ,, Люби ближнього твого,як себе самого,,(Біблія.Мт.22:37-40) Становлення соціального працівника - професіонала неможливе без навності у нього так званої професійної концепції, яка представляє собою сукупність засвоєних особистістю правових і професійних знань, переконань і прагнень, які виражають розуміння ним місця соціальної роботи в соціальному житті („образ соціально-правової системи”). Окрім цього, професійна концепція – це ще і розуміння своїх завдань, прав та обов’язків, а також способів і шляхів їх реалізації („образ діяльності”). І звичайно ж, професійна концепція передбачає розуміння того, з якими людьми йому потрібно буде працювати („образ коллективу соціальних працівників ”) [47, с. 85].

     Професіоналізм  як високий стандарт цілеспрямованої  діяльності соціального працівника виражається передусім у її стабільності і результативності, в ефективному  індивідуальному стилі. Характеризується він об'єктивними і суб'єктивними  показниками.

     Об'єктивні  показники професіоналізму  соціального працівника визначаються його відповідністю професії, особистим внеском у соціальну практику, здатністю фахово розв'язувати проблеми клієнта, надавати допомогу різним групам населення. Важливим об'єктивним критерієм є також рівень фахових знань і вмінь, які: сприяють ефективному посередництву між клієнтом і державними структурами, успішному функціонуванню в ролях організатора, координатора, технолога соціального захисту клієнта; забезпечують його вплив на соціальну політику в регіоні, суспільстві, вміння аналізувати процеси в соціальній сфері, свою діяльність і прогнозувати їх розвиток у найближчій і віддаленій перспективах.

     Суб'єктивні  показники професіоналізму  соціального працівника обумовлюються його особистісними якостями, що залежать від особливостей перебігу основних психічних процесів, сформованості комунікативних навичок, уміння діяти у складних і неординарних фахових і психологічних ситуаціях тощо. Ефективність діяльності соціального працівника оцінюють за такими критеріями:

• аналіз проблем клієнтів і результатів їх розв'язання;
• динаміка залучення клієнта до різних видів соціальної діяльності;
• результати включення дорослого населення в діяльність, спрямовану на поліпшення соціальних умов;
• особливості соціально-психологічного клімату в соціумі;
• рівень професійного зростання соціального працівника як спеціаліста.

     В аналізі фахового рівня соціального  працівника послуговуються також процесуальними (використання методів, прийомів, технологій), нормативно-етичними (засвоєння і дотримання у своїй роботі норм, стандартів, принципів, еталонів професії) показниками. Не менш важливі при цьому його ставлення до професійного навчання (прагнення до навчання, підвищення рівня кваліфікації, готовність вивчати фахові теоретичні й методичні аспекти, обмінюватися досвідом з колегами), інноваційна налаштованість (орієнтація на новаторство, пошук індивідуального стилю, творче використання різних методів і прийомів відповідно до вимог часу і конкретної ситуації).

     Професійний портрет фахівця-соціального працівника представлений системними складовими: сукупністю спеціальних знань, умінь, навичок, цінностей і відношення до професійної діяльності, які формуються в процесі професійної соціологізації. Професіоналізм можна також розцінювати як специфічний вид службової діяльності, направлений на підтримання порядку в соціумі та захист прав людини.

     На  думку сучасної дослідниці Бочарової В., справжній професіонал, який досягнув висот в своїй спеціальності, повинен характеризуватися такими рисами: “постійна готовність до роботи, постійне незадоволенням собою, прагнення до подальшого самоудосконалення..., гранична зосередженість на справі. ...підвищенні вимоги до себе і до колег, критичне і непримириме відношення до всього, що заважає роботі, добровільне самообмеження в способі життя, в звуженні кола спілкування”[7, с. 15].

     Носієм  професіоналізму соціального працівника в суспільстві є фахівець соціальної роботи як виконавець певної соціальної ролі. Вимоги до виконання професійної ролі є деонтологічними імперативами, відповідність яким є основою професійного успіху.

     З психологічної точки зору основними  умовами становлення професіонала Бочарова В. виділяє такі: “адекватна самооцінка і готовність до диференційованої оцінки свого рівня професіоналізму”, “уявлення  людини про професію, критерії оцінки самої професії, професіоналізму в ній, а також критерії оцінки професіонала в себе” [7, с.54]. До критеріїв професіоналізму автор відносить – прагнення розвивати себе як професіонала; внутрішній локус професійного контролю, тобто пошук причин успіху/неуспіху в самому собі і в середині професії, усвідомлення в повному обсязі рис та ознак професіонала, розвиток професійної свідомості, цілісне бачення себе як професіонала; розвиток себе засобами професії, самокомпенсанція тих якостей, яких не вистачає [7, с. 40-41].

     Якісний зміст категорії “професійна культура особистості” означає: рівень професійного розвитку особистості, розвиток творчого потенціалу особистості. Професіоналізм діяльності соціального працівника є системним  утворенням і визначається наявністю конкретних особистісних якостей та наявністю ряду основних структурних елементів: знань, необхідних для професійної діяльності; професійно значимих прийомів і навичок; відношення до діяльності, професійні цінності тощо. Вказані структурні елементи потребують змістовного розшифрування.

     Під професійними знаннями розуміється  сукупність наукових знань в сфері соціальної роботи. Змістовною  вимогою набуття необхідних знань є загальна гуманітарна підготовка, а також галузеві та спеціальні (прикладні) системи знань. Ці знання повинні бути міцними і засвоєними на все життя, але з постійним поглибленням та удосконаленням. Одержані знання як результат індивідуальних пізнавальних зусиль сприяють становленню і розвитку особистості, а спеціальні (професійні), стають мірою трудової активності людини. Професіонал має природну установку на знання, він завжди і скрізь вчиться, він розуміє і встановлює внутрішні зв’язки як в своїй справі, так і з рядом найближчих професій, які органічно з нею пов’язані. Всі знання професіонала вибудовуються в чіткий план дій, стають основою його доcвіду, майстерності. Оволодіння знаннями пов’язані з рівнем кваліфікації, під якою розуміється ступінь придатності працівника до виконання даного виду праці або ж ступінь досконалості оволодіння професією.

     Професійні  уміння – це здатність самостійно, в межах певного часу і з певною якістю вирішувати професійні завдання на основі набутих знань і досвіду [8, с. 16]. Формуються уміння шляхом спеціальних вправ та набутого особистого досвіду професійної діяльності, що дає можливість її здійснення не тільки у звичних, але і у екстремальних ситуаціях.

     Навички – це “уміння, створені вправами, звичкою” [8, с. 19], які характеризуються високим ступенем  засвоєння і набуваються в процесі активного виконання своїх професійно-службових обов’язків. 

       Що стосується  професійних  цінностей, то можна виділити дві групи – професійно-моральні цінності (гуманізм, порядність, чесність, об’єктивність) і службово-професійні (професійна майстерність, лідерство, трудова дисципліна).

     Взяті разом, в комплексі основні елементи структури професіоналізму визначають кваліфікацію соціального працівника та рівень його професійної підготовленості. Можна стверджувати, що кваліфікація соціального працівника – це є його професійна діяльність на репродуктивному рівні, тоді як професіоналізм соціального працівника – це властивість його професійної культури.

     Професіоналізм  проявляється в тому, що професія стає способом життя людини, її життєвою потребою. Соціальний працівник -професіонал – це людина, яка цінує своє „ремесло” і невіддільний від нього спосіб життя (побут, громадські справи, стиль та уклад життя).

     В професіоналізмі соціального працівника можна виділити три пласти. Перший пласт – це світоглядна основа професійної діяльності, де вирішуються питання про цілі, сенси і цінності власної професійної діяльності (що ми з’ясовуємо в контексті нашого дослідження).

     Другий  пласт – конкретні прийоми  і засоби виконання конкретної професійної дії: “професіоналізм – володіння методами своєї роботи.

     Третій  пласт – зміст і форми професійної  свідомості, тобто питання про  технології та загальні способи організації  своєї професійної діяльності.

     Багато  з авторів, які розглядають періоди  професійного розвитку виділяють такий важливий етап як зміну ціннісного відношення до самого себе в якості представника професії [20, с. 150]. Усвідомлення себе як професіонала передбачає з боку особистості етап творчої самовизначеності як особистості професіонала,  розвиток уявлень про себе  як про реального професіонала і як про бажаного професіонала. В цілому це приводить до виникнення такого явища як “професійне становлення”.