Вікові періоди розвитку особистості

   4. Нітрітивна теорія: акселерацію  вважає результатом поліпшення  і вітамінізації харчування.

   5. Теорія опромінювання: поширення  рентгенівських пристроїв, використання  атомної енергетики, випробування  ядерної зброї на полігонах  створюють фони випромінювання, але в таких дозах, які стимулюють  поділ клітин.

   Протилежний до акселерації — процес ретардації (лат. retardatio — затримка) — значного відставання розвитку дитини від  середніх фізичних і психофізіологічних показників. Він може бути наслідком  пияцтва, алкоголізму батьків, народження дітей в більш пізньому віці, спадкової  хвороби батьків або одного з  цих факторів. Такі діти відстають  не тільки фізіологічно, а й інтелектуально.

   Розвиток  психіки і пізнавальної діяльності. Підлітковий вік характеризується значним розвитком психіки, пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності, проте зазнає значних  змін в організації, змісті. Воно характеризується довільністю, зростанням активності й  самостійності, зміною пізнавальних і  соціальних мотивів навчання.

   Удосконалюється сприйняття, стаючи більш плановим, різнобічним, але не досягає ще повного  розвитку. На нього впливає не лише характер об'єкта, що сприймається, але  й емоційний стан підлітка.

   Зазнає  якісних змін мотивація навчання. Поглиблюючись і диференціюючись, пізнавальні інтереси підлітків  стають виразнішими, стійкішими і змістовнішими. Навчальний процес ставить підвищені  вимоги до уваги підлітків, здатності  зосереджуватись на змісті навчальної діяльності й відволікатись від  сторонніх показників. Навчання вимагає  як мимовільної, так і довільної  уваги, сприяє зростанню обсягу уваги, вдосконаленню уміння розподіляти  і переключати її. Для підлітків  характерним є прагнення виховувати в собі здатність бути уважними, елементи самоконтролю й саморегуляції.

   Підлітки  прагнуть до логічного осмислення матеріалу, застосовуючи при цьому порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікацію тощо. Підвищується рівень абстрагування, формуються системи прямих і зворотних  логічних операцій, міркувань та умовиводів, що стають більш свідомими, обґрунтованими.

   Пам'ять  набуває більшої логічності, довільності  й керованості. Підлітки використовують різноманітні засоби запам'ятовування: логічну обробку матеріалу, виділення  опорних пунктів, складання плану, конспектування.

   Розширюються  і поглиблюються пізнавальні  інтереси учнів, більш вибірковим стає інтерес до навчальних предметів.

   Основним  у мовному розвитку підлітків  є вдосконалення уміння користуватись  мовою як засобом спілкування. У  здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, ознаку свого  авторитету в колективі. У зв'язку з цим посилюється інтерес  до оволодівання засобами виразної мови, до алегорій, крилатих слів і метафор. Підлітки розуміють гумор, мовні  засоби його вираження. Користуючись внутрішнім мовленням, вони шукають адекватні  способи передачі своїх думок.

   У цьому віці зростає значення праці  в житті, розширюється участь дітей  у продуктивній трудовій діяльності в школі і поза нею. Це відповідає їх фізичним можливостям і потребам. Підлітки здатні до тривалої систематичної  праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності. Їх приваблює  праця, в якій можуть виявляти певну  ініціативу і творчість.

   Ігрова  діяльність зберігає своє значення, але  набуває якісно іншого характеру  за змістом і способами здійснення. Виділяють такі її види: творчі ігри (драматизація, ігри-походи, імпровізація і фантазування при відтворенні  історичних подій, сучасних ситуацій); спортивні ігри (футбол, хокей, волейбол та ін.); інтелектуальні (шахи, шашки, розв'язування різних мисленнєвих завдань); комп'ютерні, військові ігри тощо. Особливо захоплюють підлітків колективні ігри. Успіхи і помилки їх стають предметом  жвавих обговорень, критичних зауважень. В іграх підлітки проявляють підвищену  емоційність, збуджуваність.

   Формування  особистості. Підлітковий вік —  період переходу від дитинства до дорослості, інтенсивного становлення  почуттів і волі, спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють  дорослі. Підліток усвідомлює себе дорослою особою. Зростає його активність, відбувається ціннісна переорієнтація під впливом  прагнення бути дорослим. Проте він  поводиться ще як дитина. Психічному його розвитку властиво багато суперечностей. Підліток є ще дитиною, і вже —  не дитина, має деякі риси дорослого, але — ще не дорослий, намагається  обмірковувати свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але своєрідно, по-дитячому. Саме ця суперечність у  психічному розвитку потребує у спілкуванні  з ним значного такту, обережності, делікатності, які є суттєвими  у процесі нормального становлення  його особистості.

   Прагнення до самостійності особливо характерне для підлітків. У ньому виявляється  почуття власної дорослості та потреба  в її визнанні дорослими. Самооцінка набуває не меншого значення, ніж  оцінювання його дорослими. Прагнення  розібратися в собі та своїх особливостях, бажання порівняти себе з іншими та оцінити їх якості породжують підвищену  чутливість до оцінювання особистісних якостей, поведінки, ставлення до себе загалом. Це основна причина вразливості  підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослих, бурхливих  реакцій на зауваження.

   Моральні  почуття, які ще перебувають на стадії формування, засвоєні норми поведінки  визначають зміст і спрямування  його дій. Проте в поведінці не завжди поєднуються слова, почуття  та дії. Деякі з них не усвідомлюють зв'язку між відомими їм загальними нормами і власною поведінкою в конкретній ситуації.

   Цей віковий період відрізняється бурхливим  перебігом емоцій, раптовими змінами  емоційних станів, переживань, настроїв, переходами від піднесення до нестриманості, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. У динаміці емоцій виявляються стосунки підлітка з  близькими людьми, колективом, успіхи в діяльності. До раптових змін настрою  можуть спричинити погана оцінка, розчарування в другові, неуважність дорослих до інтересів і почуттів, нетактовний  спосіб втручання в його емоційне життя.

   Моральні  якості пов'язані з вольовими. У  цей період зникає навіюваність, зміцнюється  сила волі підлітка, його самовладання, зростає здатність до подолання  труднощів, вияву рішучості й  наполегливості. Але підліток не завжди правильно розуміє, в чому саме полягає  сила волі. Часом упертість, за допомогою  якої він нерозумно домагається  здійснення своїх недоцільних бажань, вважається ним позитивною вольовою якістю. За силу волі іноді приймається негативізм, що виявляється в небажанні підкорятися розумним вимогам дорослих і правилам поведінки. Вольовими вчинками підлітки часом вважають і безглузді витівки, які вимагають значних зусиль (не спати дві доби, проколоти шкіру голкою). Це свідчить про хибне їх уявлення справжньої сили волі.

   Колектив  має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є прагнення до самоствердження. Бажання зайняти своє місце в  колективі, бути лідером, помітним або  малопомітним виконавцем, активним або  пасивним, діяти заради колективу  або заради себе є виявом внутрішніх, недостатньо усвідомлених позицій  дитини. Але в процесі їх прояву, оцінювання колективом підліток під  впливом колективної думки починає  усвідомлювати свої устремління, домагання, вчинки і місце в колективі, стає суб'єктом виховання.

   Особливого  значення набувають дружба і товаришування, які стають активними, набирають  нових форм: просто товариші, близький товариш, друг. Важливим фактором формування особистості підлітка є дружні взаємини з батьками. У цьому віці втрачають  своє значення «керування» і «підкорення», категоричне наслідування авторитету. І це природно, адже підліток є вже  напівдорослою людиною, має власні оцінні судження, вміє їх обстоювати і  доводити. Дружба між батьками і  дітьми — один із каналів виховного  впливу на дитину. Тільки дружні взаємини викликають підлітка на відвертість, допомагають  дізнатися про переживання дитини, впливати на них, використовуючи для  цього силу власного досвіду та авторитету.

   Підлітковий вік ще називають критичним. Справді, кризи бувають, але вони не є неминучими. Цей період може стати важким у  виховному відношенні, якщо батьки, вчителі не обізнані з особливостями  розвитку підлітків, не зважають на них  і продовжують діяти, як раніше, або, навпаки, ставлять до них такі вимоги, як до дорослого. Підлітки потребують особливої уваги, любові до себе. Труднощі зникають, якщо вихователі розуміють  зміни, які відбуваються в психічному житті дітей, поважають нові його тенденції, сприяють реалізації підлітків, відповідно організовуючи різні  види їх діяльності, взаємини в колективі, участь у громадському житті.

Юнацький  вік

   Рання юність (від 15 до 18 років) — вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості  до життя як дорослої людини, вибору професії, виконання соціальних функцій.

   Анатомо-фізіологічні особливості. Фізичний розвиток старшокласників  характеризується подальшими анатомо-й  фізіологічними змінами. У цей період закінчується видозмінення організму, яке, у зв'язку із статевим дозріванням, розпочалося в підлітковому віці. Юність — завершальний етап фізичного  розвитку індивіда. У зовнішньому  вигляді зникає властива підліткам  диспропорція тіла й кінцівок, незграбність рухів, довгов'язість. Розвивається моторика, досконалішою стає координація рухів. Тілесна конституція, особливо обличчя, набуває специфічно індивідуального  характеру.

   Фізичний  розвиток полягає насамперед у збільшенні зросту, ваги тіла й окружності грудної  клітини. Акселерація фізичного  розвитку помітна і в юності. Вона виявляється в скороченні строків  статевого дозрівання і закінченні росту. Статеве дозрівання юнаків і  дівчат порівняно з попередніми  поколіннями закінчується на 2—3 роки раніше, показники їх фізичного розвитку зараз стали вищими за ті, що були 10—15 років тому.

   У старшокласників в основному  закінчується окостеніння скелета, удосконалюється м'язова система. Відбувається розвиток м'язової тканини, відповідно збільшується м'язова сила. Підвищується фізична витривалість і працездатність організму. Відбувається подальше удосконалення координації  рухів.

   У юнацькому віці вдосконалюється  функціонування серцево-судинної системи, нервова регуляція її діяльності. Стабілізується кров'яний тиск, серцево-судинна  система стає витривалішою до навантажень. Збільшується життєва ємність легень, особливо у хлопців, витриваліше функціонує дихальний апарат.

   Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку удосконалення  нервової системи сягає високого ступеня. Встановлюється стійка рівновага  у функціонуванні ендокринної системи. Співвідношення активності залоз внутрішньої  секреції стає таким, як у дорослого. Поступово зникає характерна для  підлітків підвищена збудливість  і неврівноваженість.

   Отже, рання юність є періодом відносно спокійного біологічного розвитку організму, більш ритмічної його життєдіяльності, збільшення фізичної сили і витривалості.

   Розвиток  психіки і пізнавальної діяльності. В юнацькому віці закріплюються  і вдосконалюються психічні властивості  особистості. Водночас відбуваються якісні зміни всіх показників психічної  діяльності, які є основою становлення  особистості.

   Одним з важливих аспектів психічного розвитку в юнацькому віці є інтенсивне інтелектуальне дозрівання, провідна роль в якому належить розвитку мислення. Навчальна діяльність створює сприятливі умови для переходу учнів до вищих  рівнів абстрактного й узагальнюючого мислення. Старшокласники більш усвідомлено  і міцно оволодівають логічними  операціями. Наукові поняття стають не тільки предметом вивчення, а  й інструментом пізнання, аналізу  й синтезу.

   Дедалі  відчутнішою стає потреба в науковому  обґрунтуванні та доведенні положень, думок, висновків, критеріями істинності яких виступають не конкретні факти  дійсності, а логічні докази. Здатність  логічно мислити стає джерелом критичного ставлення до засвоюваних знань, висловлювань дорослих.

   Розвиток  мислення характеризується подальшим  збагаченням фонду добре засвоєних  умінь, навичок мислительної діяльності, способів і прийомів розумової роботи. Формування їх залежить від методів  навчання.