Економічна рівновага у довгостроковому періоді

 

 

Вступ

Проблема економічної рівноваги — одна з основних в економічній теорії і привертає до себе велику увагу економістів протягом XIX—XX ст. Рівновага — це збалансованість і пропорційність економічних процесів у масштабі всього народного господарства: сукупного попиту і сукупної пропозиції, виробництва і споживання. Досягнути макроекономічної рівноваги можна, але лише тимчасово, адже вона має динамічний характер і діє скоріше за принципом "рівновага— нерівновага". Однак суспільство зацікавлено, щоб відхилення від рівноваги були мінімальними і короткочасними, тому воно дійшло висновку про необхідність регулювання макроекономічної рівноваги у процесі реалізації відповідної економічної політики. Для оцінки такої рівноваги використовують агрегатні показники кінцевих результатів розвитку макроекономіки — ВНП, ВВП і НД.

Механізм економічної рівноваги макроекономіки істотно відрізняється від механізму мікроекономіки. Для останньої рівновага означає встановлення такої ціни, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропозиції. Така рівновага встановлюється стихійно механізмом саморегулювання ринкової економіки. Макроекономічна рівновага є не наслідком поведінки покупців та продавців, а результатом дії складного механізму збалансованого кругообороту структурних частин валового національного продукту та національного доходу, тобто величин сукупної пропозиції і сукупного попиту. Збалансоване, рівноважне зростання економіки передбачає узгоджений динамізм її складових структурних ланок залежно від розвитку народного господарства як цілісної системи.

 

 

 

 

 

 

1.Економічна рівновага  у довгостроковому періоді.

За своїм змістом поняття "економічна рівновага" досить просте. Під ним розуміють такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо). В ринкових системах урівноваження досягається завдяки ринковому механізму через встановлення відповідних пропорцій. Рівновага відбиває внутрішній стан ринкової системи, яка самоупорядковується. За визначенням П. Самуельсона, рівновага - це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв'язки.

Автоматичним механізмом самонастроювання економічних зв'язків є механізм досконалої конкуренції, що не зазнає дії монополії. Отже, економічна рівновага є конкурентко - ринковою. Формування її відбувається за певних умов: по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних суб'єктів; по-друге, можливість еластичного використання виробничих ресурсів і вільне ціноутворення; по-третє, відсутність монополії та прямого адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності; по - четверте, наявність розвинутої ринкової інфраструктури. В умовах сьогодення в системі економічної рівноваги поряд з ринковими відносинами значне місце має державне регулювання.

Більш чітко специфіка монополістичної конкуренції як особливого типу ринкової структури спостерігається в довгостроковому періоді (мал.1).

Припустимо, що крива витрат не змінюється, припустимо також, що спочатку фірма здобуває економічний прибуток (лінія D1лежить вище мінімального рівня LATC). В умовах чистої монополії така ситуація мала би тенденцію до закріплення на тривалий час, тому що пануюча фірма не допустила б на ринок нових виробників. При монополістичній конкуренції вхід на ринок порівняно вільний. Тому в довгостроковому періоді на нього неминуче проникнуть, зваблені економічним прибутком, інші компанії, які стануть робити товари, за своїми характеристиками, що близькі до продукції розглянутої фірми. У результаті крива попиту на продукцію існуючої фірми пересунеться вліво, тому що частина клієнтів перейде до конкурентів і її сегмент ринку скоротиться. Очевидно, що цей процес буде продовжуватися доти, поки не зникне економічний прибуток і крива попиту не займе положення дотичної до кривої витрат D3на(мал.1). 
 
мал.1 Довгострокова рівновага фірми при монопольній конкуренції

Розглянемо стан стійкої довгострокової рівноваги фірми на ринку монополістичної конкуренції що відповідає точці А, яка лежить на кривій LATC. Таким чином, монополістична конкуренція виявляє тенденцію до одержання фірмами нульового економічного прибутку. Це є наслідком можливості вільного входження на ринок і виходу з нього.  
 Інша важлива особливість положення точки довгострокової рівноваги полягає в тому, що знаходячись на кривій LATC, вона не збігається з точкою мінімуму середніх витрат, тому що крива попиту може бути дотичною до кривої витрат у точці їхнього мінімуму тільки в тому випадку, якщо крива попиту горизонтальна, а при монополістичній конкуренції крива попиту має негативний нахил. Якщо ж крива попиту не торкається, а проходить через точку мінімуму витрат під кутом (крива D2на мал. 1), то це значить, що якась її частина проходить вище кривої витрат, тобто існує зона економічного прибутку. У цьому випадку збережеться надходження нових фірм у галузь і крива попиту продовжить свій зсув, поки не займе положення дотичної в якійсь іншій точці.

  З розбіжності точки довгострокової рівноваги з точкою мінімуму середніх витрат випливають три важливих наслідки:  
По-перше, рівноважна ціна при монополістичній конкуренції в довгостроковому періоді перевищує рівноважну ціну, що встановилася б при досконалій конкуренції. Іншими словами, структура ринку монополістичної конкуренції змушує споживача переплачувати за різноманітність товару.  
По-друге, за монополістичної конкуренції обсяг виробництва кожної фірми трохи менше оптимального, тому що весь ринковий обсяг товару міг би бути випущений дешевше більшими за розмірами фірмами.  
По-третє, в точці довгострокової рівноваги ціна вище граничних витрат фірми, оскільки знайдуться покупці, що погодиться заплатити за додаткову одиницю товару більше, ніж витрачає на виробництво цієї одиниці фірма. І така ситуація виникає на всіх сегментах ринку. Таким чином, галузь недостатньо використовує ресурси для виробництва потрібного покупцям товару. Але збільшення випуску не в інтересах фірм, тому що при цьому скоротиться їхній прибуток.

У довгостроковому періоді будь-яка фірма на ринку монополістичної конкуренції, може збільшити виробництво шляхом введення нових потужностей. Можуть також з'явитися нові фірми, що мають можливість виготовляти безалкогольний напій з тими ж характеристиками, і їхній товар користуватиметься попитом.На ринках монополістичної конкуренції цей процес інновації й імітації продовжується увесь час. Коли одна компанія пропонує новий напій, що не містить кофеїну, то її суперники швидко роблять те ж саме, звичайно, якщо вони можуть здобути з цього економічний прибуток. У міру того як число фірм, що випускають новий напій, і пропозиція подібних товарів збільшується, ціна за літр, буде знижуватися, а крива попиту, як і крива граничного доходу на товар, зміститься вниз. Це значить, що в довгостроковому періоді через підвищену пропозицію товару ціна і граничний доход, знизяться. Ймовірно також, що попит на товар кожної окремої фірми також буде наближатися до того, щоб стати більш еластичним за даною ціною. Це відбувається тому, що підвищення ціни конкуруючими фірмами, збільшує число замінників. Нові фірми продовжують входити на ринок доти, поки можна діставати економічний прибуток.  
               MR=LMC=LAC  
 
мал.2 Довгострокова рівновага фірми при монополістичній конкуренції

 

Отже, довгострокова рівновага на ринку монополістичної конкуренції

аналогічна рівновазі на конкурентному ринку, коли усі фірми дістають нормальний прибуток, а ціна дорівнює середнім витратам.  
При довгостроковій рівновазі, крива попиту на товар будь-якої фірми в галузі є дотичною до довгострокової кривої середніх витрат фірми. На мал.(2) фірма випускає 3000 літрів свого продукту на місяць, після розширення виробництва для використання переваги більш низьких, у довгостроковому плані, щомісячних середніх витрат. Це випуск при якому MR = LMC після зміни попиту, через появу конкурентів. Рівноважна ціна при цьому складе тільки 1,5 гривні за літр відповідаючи точці А на кривій попиту. При цьому випуску середні витрати так само рівні 1,5 гривні за літр і, отже, прибуток дорівнює нулю як з одного літра, так і з всього обсягу на ринку монополістичної конкуренції. Вільний вхід на ринок перешкоджає фірмам здобувати економічний прибуток у довгостроковому періоді.  
Цей процес працює й у зворотному напрямку, якщо попит на ринку монополістичної конкуренції знизився після досягнення рівноваги, то фірми залишили б ринок. Це відбувається тому, що скорочення попиту зробило б неможливим для фірм покривати свої економічні витрати.  
 
мал. 3 Монопольно конкурентна фірм, що потерпає від збитків

Як показано на мал. 3, при випуску Q1при якому MR=LMC після скорочення попиту типовий продавець розуміє що ціна Р1, яку він повинний встановити для того, щоб продати цю кількість товару менше, ніж середні витрати AТC1 на виробництво цього товару. Оскільки при таких обставинах фірми не можуть покривати свої економічні витрати, вони вийдуть з галузі та перемістять свої ресурси у вигідніші підприємства. Коли це відбудеться, то крива попиту і криві граничного доходу продавців, що залишилися на ринку, змістяться вгору. Це відбудеться тому, що скорочення наявної кількості товару на ринку збільшить максимальні ціни і граничний доход, характерні для будь-якого його випуску, який одержуватимуть продавці, що залишилися. Вихід фірм із галузі буде продовжуватися доти, доки не буде досягнута нова рівновага, за якої крива попиту знову стане дотичною до кривої LAТC, а фірми будуть одержувати нульові економічні прибутки.

 

 

 

 

 

2.Рецесійний та інфляційний  розриви

Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов: при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або без інфляційній основі. Ці умови залежать від співвідношення між сукупними витратами і потенційним обсягом виробництва (ВВП). Рівновага в економіці не гарантує такого рівня сукупних витрат, за яких економіка може перебувати в стані повної зайнятості й без інфляції. Але саме в цьому стані економіка працює найефективніше. Тому потрібно розглянути ВВП в умовах різного співвідношення між фактичними сукупними витратами й тими, які відповідають потенційному ВВП.

Розглянемо спочатку варіант, коли сукупних витрат не вистачає для досягнення потенційного ВВП. Звернемося до рис. 3.

	СуВ            СуВ2        СуВ1
				ВВП1     ВВП2 ВВП

Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості. Недостатність сукупних витрат, їхня неспроможність забезпечити досягнення потенційного ВВП, який відповідає умовам повної зайнятості, називається рецесійним розривом. Іншими словами, рецесійний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково збільшитися, щоб забезпечити досягнення потенційного ВВП.Розрив називається рецесійним тому, що він зумовлює в економіці рецесію, тобто скорочення виробництва порівняно з її потенціалом.На графіку (рис. 3) рецесійний розрив – це відстань по вертикалі між лінією фактичних сукупних витрат (СуВ1) і лінією потенційно необхідних сукупних витрат (СуВ2).

В умовах рецесійного розриву економіка потенційно втрачає, недовиробляє певну величину ВВП (це різниця між ВВП2 і ВВП1). Обсяг цих витрат визначається як добуток рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат) на мультиплікатор витрат:

DВВПр=DСуВп*Мв і навпаки, якщо рівень ВВП за умов повної зайнятості є відомим, то величина рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат (+DСуВп)) визначається за формулою (в умовах стабільних цін):

                                         +DСуВп=+DВВПр/Мв,

де +DВВПр – реальний приріст ВВП, необхідний для досягнення ВВПп (+DВВПр=ВВПп-ВВПф); Мв – мультиплікатор витрат.

Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і “перемістити” рівновагу з точки  Т1 точку Т 2.

Протилежні результати мають місце в тому випадку, коли фактичні сукупні витрати перевищують їхню величину, яка відповідає умовам повної зайнятості (рис. 4).

На графіку (рис. 4) потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ2. Але фактично економіка витрачає більше – СуВ1. Отже, має місце надлишок сукупних витрат: СуВ1 більше СуВ2. Тому фактичний ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП1 більше ВВП2. Таке явище називається інфляційним розривом.

На графіку величина інфляційного розриву дорівнює відстані по вертикалі між лініями СуВ1 і СуВ2. Іншими словами, інфляційний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитись, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.

Розрив називається інфляційним тому, що він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП. Величину інфляційного розриву (-DСуВп) – необхідного початкового зменшення сукупних витрат – можна визначити за формулою (без урахування цінового фактора):

-DСуВп=-DВВПі / Мв

де -DВВПі – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості (-DВВПі =ВВПп-ВВПф).

	СуВ            СуВ1        СуВ2
				ВВП2    ВВП1   ВВП

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інфляційний розрив виникає у зв’язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фізичних обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Єдиним природним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву викличе лише зменшення номінального ВВП без зміни реального ВВП.