Міжнародна економічна інтеграція

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

1 Основні етапи міжнародної економічної інтеграції………………………..…3

2 Економічні  наслідки міжнародної трудової  міграції……..…………………11

Тест 1……………………………………………………………………………..18

Тест 2………………………………………….………………………………….19

Список  використаної літератури……………….……………………………….20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 ОСНОВНІ ЕТАПИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

регіональна міжнародна економічна інтеграція

Розвиток продуктивних сил  країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних  зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації  господарського життя. На певному його етапі зближуються національні  економічні й політичні структури  групи країн, формуються форми взаємодії  між ними на основі економічної інтеграції.

 Міжнародна економічна  інтеграція є вищою формою  інтернаціоналізації господарського  життя, що передбачає зближення  і взаємопристосування всіх структур  національних господарств.

 Економічна інтеграція  суттєво відрізняється від економічного  співробітництва країн. На етапі  економічної інтеграції:

 а) формується міжнародний  господарський комплекс зі своєю  структурою та органами управління. Спільні умови господарської  діяльності визначаються і погоджуються  всередині кожної країни, на міждержавному  та наддержавному рівнях;

 б) зростає можливість  об'єднання різноманітних ресурсів  для спільного вирішення соціально-економічних  проблем;

 в) основою інтеграційної  діяльності є не зовнішньоторговельний  обмін, а взаємодія в галузі  виробництва, науки, причому на  пільгових, порівняно з іншими країнами, умовах;

 г) інтеграційне співробітництво  має комплексний і довготривалий  характер.

 Інтеграція має декілька  рівнів:

• взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);
• взаємодія на рівні держав;
• взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн;
• інтеграційне угруповання як результат міжнародного об'єднання.

 Важливе значення для  розвитку міжнародної економічної  інтеграції має наявність спільних  кордонів, спільних історичних, культурних  та інших умов існування. Економічна модель кожного інтеграційного угруповання – це результат тривалого історичного процесу, на протязі якого вибудовується співвідношення елементів, що формують регіональний господарський комплекс, укріплюючи механізм їх взаємодії. Отже, для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними з яких є:

1. сучасна HTP, яка об'єктивно зумовлює формування

міждержавного господарського простору з оптимальним  поєднанням можливостей і потреб національних економік;

2. соціально-економічна однорідність національних господарств,

що підлягають об'єднанню;

3. близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;
4. досить тривалий період і досвід взаємного економічного

співробітництва групи країн;

5. цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій,

соціальних  груп і класів щодо інтеграційних  процесів.

 Кожна інтеграційна система унікальна і механічне запозичення її досвіду малоефективне. Однак проведення порівняльного аналізу існуючих інтеграційних утворень і торгово-економічних груп говорить і про певні загальні закономірності розвитку інтеграції, послідовного проходження її через ряд етапів, кожному з яких притаманні особливі характерні риси, різний ступінь інтенсивності інтеграції, її глибина і масштаби. Розглянемо кожен з цих етапів (типів угод) детальніше:

1. Співробітництво прикордонних територіально-адміністративних одиниць.

В багатьох випадках такого роду співробітництво знаходить  свій прояв в створенні зони прикордонного співробітництва. Такі зони є найважливішим механізмом зближення країн ЄС. Створення зон прикордонного співробітництва не призводить до взаємної торгової лібералізації. Розвиток торгівлі і інших форм економічної взаємодії здійснюється на рівні територіально-адміністративних одиниць. Частіш за все співробітництво має місце в окремих областях економічної діяльності і соціального партнерства на рівні регіонів.

2. Асоціації і форуми економічного співробітництва (передінтеграційна стадія).

Виступають підготовчим  етапом більш глибоких інтеграційних  процесів. Предметом економічного співробітництва  виступає певна координація питань торгівлі, транснаціонального інвестування, конкурентної політики і т. ін. Цю форму  інтеграції називають "відкритим  регіоналізмом", так як вона не заснована  на торгових преференціях і не стимулює побудову більш жорстких відносин з  зовнішнім світом.

3. Преференційні торгові угоди невзаємного характеру (передінтеграційна стадія).

Утворюють зону преференційної торгівлі, що формує сприятливий режим  для країн-експортерів, без взаємних поступок для країн-імпортерів, тобто  країна скорочує мито на імпорт із країн-партнерів, зберігаючи свої початкові тарифи для  решти країн світу. Дана стадія є  початковою в інтеграційній взаємодії. Подібні угоди виступають результатом  дво- і багатосторонніх консультацій, так як на даному етапі інтеграційної  взаємодії не створюються міждержавні  органи управління. Відповідно такі угоди  можуть підписуватися або на двосторонній основі між двома державами, або  між вже існуючим інтеграційним  угрупуванням і окремою країною  чи групою країн.

4. Створення зони вільної торгівлі (ЗТВ).

У сучасному розумінні  це преференційна зона, у рамках якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля товарами. Разом з тим по відношенню до третіх країн кожний учасник ЗВТ  має право проводити свою власну зовнішньоторгову політику. В рамках ЗВТ не допускаються дискримінаційні податки, квоти, тарифи, інші торгові бар’єри. Як правило, конкретні угоди про відповідні зони передбачають створення ЗВТ промисловими товарами протягом певного періоду. До позитивних рис таких угод варто віднести більш стабільний і передбачуваний характер торговельної політики країн-учасниць. Функціонування ЗВТ дозволяє країнам більш чітко виконувати прийняті на себе зобов’язання в рамках "Уругвайського раунду", удосконалювати всю систему зовнішньоекономічної діяльності, більш гнучко пристосовуватися до міжнародної практики. Разом з тим слід зазначити, що взаємодія країн-учасниць ЗВТ, регулювання діяльності у відповідній сфері відбувається без створення постійно діючих наднаціональних систем управління або прийняття спеціальних загальних рішень. Усі рішення, як правило, приймаються вищими посадовими особами країн-учасниць і керівниками міністерств і відомств (зовнішньоторговельних, фінансових тощо). Ці рішення вже на даній стадії повинні носити обов’язковий характер, забезпечуючи скоординованість кроків і обов’язковість сторін.

Що стосується сфер співробітництва  в рамках ЗВТ, то на початковому етапі  це, відповідно, зовнішня торгівля. ЗВТ  це перш за все, угода між країнами про ліквідацію всіх тарифних і кількісних обмежень на взаємну торгівлю. Основою  такої угоди є правила походження. Вони перешкоджають імпорту товарів  з третіх країн в ЗВТ. При умові  існування такої зони виникає  ситуація, коли знімаються всі бар’єри  на шляху торгівлі товарами і послугами  між країнами-учасницями. Споживачі  отримують доступ до найбільш дешевого джерела пропозиції в усій зоні в  цілому і в результаті отримують  виграш від торгівлі.

При створенні ЗВТ має  місце і цілий ряд негативних моментів, що уповільнюють процес зближення, але не мають руйнівного характеру. Створення ЗВТ приводить до посилення конкуренції на внутрішньому ринку, що не завжди сприятливо впливає на якість і технічний рівень товарів в національній промисловості. Лібералізація імпорту створює серйозну загрозу для національних виробників товарів, збільшує небезпеку банкрутства тих з них ,що не можуть конкурувати з більш якісними імпортними товарами. Без підтримки їх з боку держави велика небезпека того, що іноземні виробники витиснуть вітчизняних зі свого ж внутрішнього ринку.

5. Митний союз (МС).

Митний союз – це угода двох або більше держав про скасування митних податків і зборів у торгівлі. Головна різниця між ЗВТ та митним союзом полягає в тому, що в першому випадку передбачається поступове зниження митних податків, усунення нетарифних бар’єрів і т.д. В остаточному підсумку ЗВТ покликана забезпечити безмитну торгівлю між країнами-учасницями. У рамках митного союзу існує безмитна торгівля між країнами-членами і спільний митний тариф стосовно країн, які не входять у союз.

У рамках митного союзу  відбуваються серйозні зрушення у структурі  виробництва і споживання країн-учасниць. По-перше, проводячи єдину зовнішньоторгову політику стосовно митних тарифів, різні  зовнішні преференції, протекціонізм  і т.д., країни регулюють товарні  потоки з урахуванням рівня зовнішнього  тарифу і результуючих цін.

Можливі два варіанти розвитку подій: установлюваний на зовнішніх  границях МС зовнішній тариф на будь-який товар може бути вище середньозваженого  тарифу, що існував до виникнення даної  інтеграційної структури, або нижче. Якщо зовнішній тариф вище, то країнам-членам МС доводиться відмовлятися від більш  дешевого зовнішнього джерела постачання на користь внутрішньосоюзних ресурсів, більш дорогих [20,с.48].

Таким чином, регулювання  зовнішньоторгового тарифу певним чином  впливає на розвиток інтеграційних  процесів усередині МС. Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу в цілому сприятливо впливає на розвиток внутрішнього ринку товарів і  послуг. Відбувається зниження або  уповільнення зростання цін, підсилюється конкуренція між товаровиробниками і постачальниками імпортних товарів у рамках МС. Велике значення для митного союзу має наявність у складі союзу однієї-двох великих держав. Функціонування МС потребує змін у підході до управління інтеграційними процесами. Як уже зазначалося вище, діяльність у рамках ЗВТ не обумовлює створення постійно діючих органів. Для МС уже виникає необхідність у регулюючих інститутах. Це пов’язано з тим, що по-перше, перехід до єдиних митних податків і спільного здійснення координаційних заходів потребує істотного перегляду підходів до розвитку багатьох галузей національної економіки в кожній країні. По-друге, необхідна координація розвитку окремих галузей на макроекономічному рівні, що призводить до появи нових проблем в інших сферах діяльності. По-третє, виникає потреба в переговорах про узгодження не лише митно-тарифної політики, але і координації або пристосування внутрішніх ринків до спільних інтересів. У зв’язку з цим постає питання про створення наднаціональних органів, що будуть розробляти, координувати, контролювати діяльність окремих сфер зовнішньої торгівлі і виробництва. Практика інтеграції показує, що цей етап є найбільш складним в процесі досягнення домовленостей, так як національні уряди при митному союзі залишаються незалежними.

6. Спільний ринок (СР).

Є якісно більш високою сходинкою інтеграції. Нині цей етап інтеграційного розвитку реалізований у ЄС, на основі досвіду якого можуть бути зроблені практичні висновки і оцінки. Переростання митного союзу у спільний ринок обумовлюється як суто економічними факторами, так і політичними. Спільний ринок – це об’єднання національних ринків декількох країн в єдиний великий ринок з вільним переміщенням в його межах капіталів, товарів, послуг і робочої сили. У процесі вирішення знаходяться такі питання як повне узгодження економічної політики , вирівнювання економічних показників тощо.

Досвід показує, що узгодження широкого кола питань є досить складною справою і домогтися консенсусу вдається не завжди. Для досягнення успіху необхідно реалізувати наступні задачі:

– скасувати митні обмеження  між державами-членами;

– розробити єдину торгівельну  політику розвитку окремих галузей  і секторів економіки. Вибір їх повинен  здійснюватися виходячи з того, наскільки  це важливо для наступного закріплення  інтеграції, який буде соціальний резонанс після вживання відповідних заходів ,як це відобразиться на потребах конкретного  споживача;

– створити умови для вільного руху капіталу, робочої сили, послуг і інформації, що доповнюють безперешкодне  переміщення товарів;

– сформувати загальні фонди  сприяння соціального і регіонального  розвитку, що передбачає поворот безпосередньо  до інтересів і потреб споживача, орієнтацію на задоволення потреб на місцях, що дозволяє реально відчути  переваги інтеграційних процесів. Ці економічні кроки обумовлюють узгодження серйозних заходів для гармонізації й уніфікації національних законів. При цьому особливе місце приділяється введенню системи заходів, що запобігають  порушенню норм, що регулюють конкуренцію. Тим самим визначається необхідність формування спеціальних, у тому числі  наднаціональних органів управління і контролю. Так наприклад, в ЄС це Європарламент, Рада міністрів, Єврокомісія.

7. Економічний і політичний союз.

Будівництво спільного ринку  повинне завершитися створенням єдиного економічного, правового  й інформаційного простору і дати імпульс для переходу інтеграційного угруповання на якісно новий рівень – економічного і політичного союзу. Ці форми інтеграції передбачають повну економічну інтеграцію, узгодження економічної політики, створення єдиної валютної системи, уніфікацію податкової, соціальної політики, повну уніфікацію законодавчої бази. В результаті цього з’являється єдине неподільне утворення.