Міжнародна економічна інтеграція

Тривалість етапів інтеграції визначається комплексом різноманітних  факторів внутрішньоекономічного, зовнішньоекономічного  і політичного характеру. Однак  практика показала, що реальний процес інтеграції в силу своїх внутрішніх протиріч не може відбуватися так  прямолінійно і поступально, як передбачає розглянута вище логічна схема. Історія  свідчить, що не існує ні строгих  закономірностей, ні автоматизму між  фазами інтеграції: все залежить від  конкретних історичних умов в міжнародних  економічних відносинах в окремих  країнах, від економічних і політичних інтересів даних країн.

Україна взяла курс на євроінтеграцію. Зовнішньекономічну діяльність України з ЄС на сучасному етапі характеризують високі темпи зростання. Відзначено наявність певних змін у геоекономічній структурі зовнішньої торгівлі України, зокрема зростанні зовнішньоторговельного обороту з країнами ЄС. Це значною мірою зумовлено вступом до ЄС нових країн-членів, які були й залишаються одними зі значних зовнішньоекономічних партнерів України.

Отже, міжнародна економічна інтеграція – це об’єктивне, складне й суперечливе явище, що характеризується процесами об’єднання держав і народів для спільного розв’язання проблем та реалізації спільних цілей, супроводжується посиленням взаємозалежності між ними аж до злиття в єдине ціле, виникненнямспільних інститутів та правових норм, що забезпечують функціональну ефективність. Послідовний розвиток етапів міжнародної економічної інтеграції забезпечує більш повне і раціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики, як внаслідок об’єктивно зумовленого зниження цін на основні товари і послуги та створення нових робочих місць, так і через концентрацію зусиль країн-учасниць на пріорітетних програмах соціально-економічного розвитку. В зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються і реалізуються потужні та дійеві механізми і інструменти забезпечення групової економічної безпеки.

2 ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ МІЖНАРОДНОЇ  ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ

 

Основною причиною трудової міграції  є низький рівень доходів значної частини населення, різке зростання витрат громадян на освітні, медичні та комунальні послуги. Тривалий час у нашій країні зберігається високий рівень бідності, бо середньомісячна зарплата залишається дуже низькою, в порівнянні з іншими Європейським країнами, а рівень безробіття – одним із найвищих.

Поняття міграції дуже тісно  пов’язане з поняттям світовий ринок трудових ресурсів, який є системою відносин, що виникає з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв’язку з нерівномірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу. Іншими словами це сукупність трудових ресурсів світу, які пропонуються і купуються на міжнародній діловій арені.

Трудові ресурси розміщені  по світу нерівномірно, а тому в  одних країнах відзначається  недостача робочої сили, в той  же час, як в інших країнах населення  набагато перевищує потреби в  робочих руках. Найбільші проблеми з безробіттям виникають у  густонаселених регіонах світу і  малорозвинених країнах, що часто співпадає. Густонаселеними вважаються в основному Південна і Південно-Східна Азія, Північна і центральна Африка, північна частина Латинської Америки.

Світовий ринок трудових ресурсів знаходиться постійно в  русі, тобто переживає тенденційні  зміни.

Основною особливістю динаміки професійної структури і форм зайнятості активного населення світу є те, що збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках в галузі електронної техніки, а відповідно збільшується кількість людей, потреба в професії яких відмирає.

Явище міжнародної міграції населення досить давнє і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн, наприклад, США, Канада, Австралія, складається з нащадків колишніх емігрантів.

Міграція трудових ресурсів – це переміщення людей у територіальному  просторі з метою пошуку місця  роботи. Міжнародна трудова міграція – це форма міжнародних економічних відносин, яка полягає у переливі трудових ресурсів з одних країн інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Основні причини існування  міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

• велика густота населення.
• масове безробіття.
• низький життєвий рівень і заробітна плата.
• виробнича необхідність (для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають  міграцію:

• потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.
• потреба у додатковій дешевій робочій силі.
• порівняно висока заробітна плата.

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому  ринку трудових ресурсів склалися чітко  визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси:

• США, Канада – постійно працює 5% іммігрантів(5-12млн.чол.)

від загальної  кількості всього працюючого населення.

• Західна Європа – кількість працюючих іммігрантів 4-7млн.чол.

Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

• Близький Схід – в середньому тут працює 3-5млн. іммігрантів.

Найбільше іноземців  працює в Об’єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.

• Латинська Америка – число іммігрантів 3-8млн.

Найпривабливішими країнами є Аргентина та Венесуела.

• Австралія – це традиційний центр міграції, котрий стягує на

роботу 2-3% іммігрантів  від кількості всього числа працівників.

• Азіатсько-Тихоокеанський регіон – основними імпортерами

робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд, Сінгапур.

Міжнародна міграція трудових ресурсів, безумовно, впливає на економічний  розвиток як країн-експортерів, так  і країн-імпортерів робочої сили. Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають як позитивні, так і негативні сторони.

Напрями впливу міжнародної  міграції трудових ресурсів на економіку  країни-експортера:

1) країна-експортер залишається  без активної та цінної частини  своїх трудових ресурсів (за деякими  оцінками, втрати складають 10 % національного  доходу);

2) постійна орієнтація  на експорт трудових ресурсів  спричиняє певне падіння довіри  до економіки країни, що знижує  рівень її інвестицій;

3) «відтік розумів» –  серйозна проблема для більшості  країн, що розвиваються, особливо  Африки (Малаві, Судан, Замбія);

4) у багатьох випадках  грошові перекази на батьківщину  громадян, які працюють за кордоном, суттєво пом’якшують негативні  наслідки виїзду.

 У деяких країнах,  що розвиваються, розмір переказів  приватного характеру сягає 25-50 % доходів країни, одержаних від  товарного експорту (Бангладеш, Шрі-Ланка,  Судан, Буркіна-Фасо). В Йорданії, Лесото, Йемені перекази досягають  50 % ВНП;

5) повертаючись на батьківщину,  мігранти привозять з собою  значні матеріальні цінності, до  того ж повертаються більш  кваліфіковані працівники;

6) часто після повернення  на батьківщину мігранти використовують  накопичені за кордоном кошти  та цінності для організації  підприємницької діяльності в  своїй країні;

7) еміграція позитивно  впливає на економіку країн,  які характеризуються значними  розмірами безробіття.

 Напрямки впливу міжнародної  міграції трудових ресурсів на  економіку країни-імпортера:

1) імміграція висококваліфікованих  професіоналів сприяє економічному  зростанню, оскільки:

 – заощаджуються кошти  на підготовку таких фахівців;

 – скорочуються витрати  на придбання ліцензій, патентів, ноу-хау за кордоном;

2) залучення іноземної  робочої сили підвищує конкуренцію  на внутрішньому ринку праці,  що стимулює зростання ефективності  виробництва в країні.

 Зауважимо, що економіки  ряду промислово розвинених країн  були створені за рахунок масового  залучення працівників ззовні. Практично  на 100 % створення та розвиток таких  країн, як Канада, Австралія, Нова  Зеландія, Ізраїль уможливили іммігранти. Важко переоцінити їх внесок і у розвиток економіки США, ПАР, Аргентини.

3) додаткова конкуренція  на ринку праці призводить  до зростання безробіття.

 Потрібно зауважити,  що іммігранти в переважній  більшості випадків займають  вакансії, на які немає претендентів  серед місцевого населення. У наш час майже 85 % економічно активних іммігрантів працюють на важких, монотонних та небезпечних роботах, 60 % з них відносяться до розряду некваліфікованих або малокваліфікованих. На важку роботу охоче наймаються палестинці в Ізраїлі, індонезійці в Малайзії, болівійці в Аргентині. Більше того, деякі галузі виробництва не функціонували б, якби не робітники–іммігранти (гірничо-видобувна промисловість ПАР, сільське господарство Домініканської Республіки та Малайзії). Але, безумовно, імміграція знижує реальну заробітну плату некваліфікованої робочої сили;

4) зростання соціальної  напруги в суспільстві, конфлікти  на расовій, національній та  релігійній основі.

 Таким чином, ми переконались, що розподіл економічних вигод  від міграції відбувається нерівномірно. Позитивні економічні ефекти  від міграції межують з негативними,  які теж мають місце.

Активне наукове дослідження  проблем міжнародної міграції почалось з кінця 60-х років у межах  моделі економічного зростання. Основна  ідея полягала в тому, що міжнародне переміщення робочої сили як одного з факторів виробництва впливає  на темпи економічного зростання; причиною міжнародної міграції робочої сили є різниця в рівнях заробітної плати в різних країнах.

 Розглянемо модель, яка  графічно представляє наслідки  міжнародної міграції робочої  сили для країни-експортера та  країни-імпортера (рис. 2.2).

 

Рисунок 1 – Наслідки міжнародної міграції робочої сили

 

Останнім часом акцент в аналізі міграції змістився  в бік дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного  фактору економічного зростання  країн. Виходячи з того, що нагромаджений  людський потенціал є важливою передумовою  економічного розвитку, в межах цієї групи моделей міжнародна міграція розглядається як одне з пояснень різниці в темпах економічного зростання країн:

Нехай у світі існує  країна I, яка забезпечена трудовими  ресурсами в розмірі LA, та країна II, що має трудових ресурсів AL*. У  цілому світ має трудових ресурсів – LL*. Прямі S1 та S2 показують зростання вартісного обсягу виробництва залежно від обсягів робочої сили, яка використовується у виробництві в країнах I та II.

 За умови, якщо міжнародної  міграції трудових ресурсів не  існує, то країна I використовує  весь свій запас трудових ресурсів  всередині країни і забезпечує  середній рівень заробітної плати  в розмірі LC. Країна II також використовує  запас трудових ресурсів, який  є у неї в наявності всередині  країни, і забезпечує середній  рівень заробітної плати в  розмірі LD. Обсяг виробництва  країни I становить a+b+c+d+e+f, а обсяг  виробництва країни II – i+j+k. Те, що LC<LD, означає, що вартість робочої  сили в країні I нижче, ніж в  країні II.

 За умови, якщо обидві  країни зняли обмеження на  вільне переміщення робочої сили  за межі національних кордонів, частина робітників з країни I (BA), прагнучи заробляти більше, перемістяться  з країни I до країни II, в результаті  чого заробітна плата в обох  країнах встановиться на рівні  ВR.

 Обсяг виробництва  трудових ресурсів, що залишились  в країні I та виїхали до країни II, складе a+b+c+d+e+g+h, причому продукт  a+b+c+d виробляється працюючими в  країні I, а h+e+f – тими, що емігрували  до країни II. При цьому в результаті  більш продуктивного використання  трудових ресурсів внаслідок  їх часткового переміщення до  країни II сукупний продукт, вироблений  тією ж кількістю зайнятих, виявиться  більшим від того, який вироблявся  за умови обмеження міжнародного  руху трудових ресурсів (на величину сегменту h). Дохід працюючих зросте до a+b+d+e+f+h, у той час як дохідність решти факторів виробництва скорочується до сегменту с.

 З іншого боку, приплив  іммігрантів з країни I до країни lI спричинив зниження в ній  реальної заробітної плати з  LD до LF=BR. У той же час, за  рахунок використання як своєї  праці, так і праці іноземців  з країни I, у країні II відбулось  розширення внутрішнього виробництва  з i+j+k до i+j+k+q+h+e+f. Щоправда, сегменти h+e+f – це продукти, які вироблені  іммігрантами, більшу частину яких (за винятком податків) потрібно  повернути у вигляді заробітної  плати іноземним працівникам  з країни I. Тобто, чистий приріст  внутрішнього виробництва складає  тільки сегмент g. Через падіння  середньої реальної заробітної  плати в країні II доходи працюючих  скоротяться з j+k до k, а доходи  власників інших факторів виробництва  збільшаться з і до i+g+j.

 З боку вигідності для світу в цілому в результаті міграції робочої сили з однієї країни в іншу сукупний обсяг виробництва виріс з [a+b+c+d+e+f]+[k+j+i] до [a+b+c+d]+[e+f+g+h+j+k], тобто на розмір сегментів g+h, з яких h належить країні I, а g – країні II.