Вікові періоди розвитку особистості

   Діти  цього віку дихають частіше, ніж  дорослі. Для підтримання їхньої працездатності особливо важливо, щоб  у класі та вдома було чисте  повітря.

   У дітей добре розвинені всі  органи чуття, але деякі з них  мають свої особливості. Так, очі, завдяки  еластичності кришталика, можуть швидко змінювати свою форму залежно  від пози під час читання і  письма. Якщо не враховувати цієї особливості  органів зору молодших школярів і не виправляти їх пози під час уроків, то це може призвести до підвищення очного тиску, нечіткості зображень на сітківці й до короткозорості.

   Вага  мозку молодшого школяра наближається до ваги мозку дорослої людини. Особливо збільшуються лобні долі, пов'язані  з діяльністю другої сигнальної системи. Водночас відбуваються значні зміни  у розвитку і роботі центральної  нервової системи. Аналітико-синтетична діяльність кори великих півкуль  головного мозку ускладнюється.

   Розвиток  психіки і пізнавальної діяльності. Під час навчання — основної діяльності учнів — якісно і кількісно  розвиваються пізнавальні процеси. Вони виявляються у розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у  збільшенні швидкості процесу сприймання та кількості сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни свідчать про зростання  пізнавальної ефективності.

   Сприймання  стає довільнішим, цілеспрямованим  і категоріальним процесом, але трапляються  труднощі в сприйманні форми та її відображенні, написанні букв, цифр. Розвивається здатність розрізняти висоту звуків, чому сприяють заняття  з музики і співів. Для початку  занять з музики молодший шкільний вік є найсприятливішим.

   В учнів формується здатність спостерігати явища навколишньої дійсності, тобто, виходячи з певної мети, помічати їх, виявляти істотні деталі, з'ясовувати  взаємозв'язки між ними.

   Значні  якісні зміни відбуваються в розвитку пам'яті. Під впливом навчання формується логічна пам'ять, яка має вирішальне значення у здобутті знань. Але не вміючи ще диференціювати завдання (запам'ятати  і відповісти) від інших навчальних завдань (зрозуміти тощо), молодші  школярі виробляють у себе настанову  на дослівне запам'ятовування і відтворення. За правильного педагогічного керівництва  учні осмислено запам'ятовують доступний  для них матеріал. Проте дослівне запам'ятовування й відтворення  має і позитивне значення. Воно є важливим засобом нагромадження  словникового запасу і культури дитячого мовлення, розвитку довільної пам'яті. У процесі заучування розвиваються самоконтроль, уміння помічати помилки  у відтвореному та їх виправляти. Зростають  продуктивність, обсяг, міцність, точність запам'ятовування матеріалу. У цей  період учні частіше вдаються до спеціальних  мнемічних прийомів запам'ятовування.

   Розвиток  пам'яті полягає в зміні співвідношення між мимовільним і довільним  запам'ятовуванням (зростає довільне), образної та словесно-логічної пам'яті. Для розвитку логічної пам'яті важливою є настанова вчителя — зрозуміти (проаналізувати, порівняти, співвіднести, згрупувати тощо) матеріал, завчити  його. Довільне запам'ятовування продуктивне  тоді, коли запам'ятовуваний матеріал стає змістом активної діяльності учнів.

   Розвиток  уяви відбувається у напрямі від  репродуктивних її форм до творчого осмислення уявлень, від довільного їх комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Зростає вимогливість дітей до витворів їх уяви, швидкість  створення образів фантазії.

   Мислення  стає конкретно-образним, але все  більшого значення набувають абстрактні компоненти. Під впливом навчання змінюються співвідношення між його образними і понятійними, конкретними  та абстрактними компонентами. Молодші  школярі швидше оволодівають індуктивними умовиводами, ніж дедуктивними.

Умовивід — специфічна форма зіставлення кількох суджень. 
 
Індукція — процес переходу одиничних, часткових суджень до загального судження. 
 
Дедукція — процес переходу від судження, що виражає загальне положення, до судження, що виражає вужчі положення або частковий випадок.

   Ці  умовиводи переплітаються в мисленні, спрямованому на вирішення пізнавальних завдань, зокрема тих, що вимагають  розкриття причин різних явищ, мотивів; поведінки людини.

   У розвитку мовлення важливим є використання різних форм слова, писемного та внутрішнього мовлення, яке виявляється у функціональних формах: повторення, монолог, колективний  монолог, повідомлення, критика, наказ, прохання і погрози, питання і  відповіді. Відбуваються також зрушення в морфологічній структурі усного й писемного мовлення, розвиток словесних  асоціацій, оволодіння писемним мовленням, розширення взаємозв'язків між компонентами структури мовлення. Значно збільшується кількість слів, якими діти позначають предмети, явища, їх ознаки, дії, процеси. Проте є ще чимало дефектів в усному мовленні (шепелявість, заміна одного звука іншим, заїкання, картавість тощо), які вимагають уваги, не тільки вчителя, а й спеціаліста-логопеда.

   Показником  успіхів учнів у оволодінні мовленням  є мовчазне читання. Воно відрізняється  від голосного згорненістю зовнішніх  мовно-рухових актів: спочатку дитина читає пошепки, а потім мовчки. Мовчазне читання розвиває самоконтроль, увагу, внутрішнє мовлення.

   Переважає мимовільна увага. Діти активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. Мимовільна увага має позитивне  значення, але недостатня для досягнення успіхів у навчанні. З віком  зростає обсяг і стійкість  уваги, пов'язані із значущістю навчального  матеріалу. Усвідомлення учнями важливості його засвоєння — умова стійкості  довільної уваги.

   Формування  особистості. У молодшому шкільному  віці відбувається подальший розвиток особистісних якостей не тільки в  інтелектуальній, а й в емоційній, вольовій сферах, спілкуванні з дорослими  та однолітками. Джерелом емоцій у молодших школярів є навчальна та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи та невдачі у навчанні, взаємини в колективі, читання художньої  літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри тощо. До емоційної  сфери належать переживання нового, здивування, сумнів, радощі пізнання —  основи формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Колективні заняття  сприяють розвитку моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість, колективізм.

   Молодші школярі емоційно вразливі. Відбувається диференціація сором'язливості; яка  виявляється в реагуванні на людину, думка якої має значення для них. Розвивається почуття самолюбства, що виявляється в гнівному реагуванні на приниження їх гідності й позитивне  емоційне переживання за визнання їх позитивних особистих якостей.

   Розвитку  моральних почуттів (дружби, товариськості, обов'язку, гуманності) сприяє перебування  учнів у колективі, об'єднаному спільною навчальною діяльністю. Розвивається почуття симпатії, важливе для  утворення малих груп, з яких складаються  колективи.

   Формуванню  вольових якостей (самостійності, впевненості  у своїх силах, витримки, наполегливості) сприяє шкільне навчання, яке вимагає  від учнів усвідомлення й виконання  обов'язкових завдань, підпорядкування  їм активності, довільного регулювання  поведінки, уміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам'ятовувати, узгоджувати свої потреби з вимогами вчителя. Ефективність цього процесу  залежить від використання учителем прийомів переконання, зауваження, заохочення та інших засобів впливу на дитину. Зловживання негативними оцінками, нотаціями, покараннями спричиняє  погіршення ставлення учнів до навчальних обов'язків, зниження активності, виникнення лінощів та інших негативних рис.

   З'являється  усвідомлення обов'язків, розуміння  того, що невиконання правил поведінки  шкодить інтересам колективу  й кожного учня.

   Дітям властиві наслідування й підвищене  навіювання, що як позитивно, так і  негативно впливають на засвоєння  норм і правил поведінки. У зв'язку з недостатнім розвитком самосвідомості, малим життєвим досвідом діти можуть наслідувати небажані форми поведінки: грубість, недисциплінованість тощо. В інших випадках, коли вони беруть за взірець поведінку улюбленого вчителя, авторитетних для них дорослих, наслідування і підвищене навіювання полегшує засвоєння норм і правил поведінки. У цей період зростає роль особистого прикладу дорослих, передусім учителя.

   Стосунки  між дітьми в класі формуються за допомогою вчителя, який завжди вказує на деяких учнів як на взірець, водночас звертає увагу й на хиби в поведінці  інших. Більшість дітей відтворює  у своєму ставленні до однокласників  ставлення вчителя, не усвідомлюючи критеріїв, якими він послуговується при їх оцінюванні.

   Починає формуватися громадська думка стосовно учнів, які успішно навчаються і  є дисциплінованими, з'являються  спроби оцінити вчинки ровесників. У класному колективі виникають  об'єднання, які переростають у стійкі шкільні й позашкільні мікроколективи. Важливо тримати їх у полі зору, знати, що саме об'єднує їх учасників  та знаходити способи для коригування  їх діяльності.

Підлітковий вік

   Підлітковий вік охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного  віку і водночас відрізняється від  нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства  до юності в фізичному, психічному і  соціальному аспектах.

   Анатомо-фізіологічні особливості. Підлітковий вік —  період складних анатомо-фізіологічних  змін в організмі людини. Фізичний розвиток підлітків характеризується великою інтенсивністю, нерівномірністю  та ускладненнями, пов'язаними зі статевим дозріванням. У ньому виділяють  три стадії: стадію, що передує статевому  дозріванню, стадію статевого дозрівання і стадію статевої зрілості.

   На  першій стадії розвитку активізується  діяльність щитовидної залози та гіпофізу. Це сприяє посиленню процесів обміну в організмі, а також збудженню  нервової системи, яка стає чутливішою до подразнень, особливо до тих, що виникають  у самому організмі. Кожне хвилювання різко відображається на роботі серця  та серцево-судинної системи, у розвитку яких спостерігаються диспропорції. Мускулатура серця і його об'єм збільшуються вдвічі, а діаметр судин  залишається малим. Маса тіла збільшується на цей час у 1,5 раза. Отже, серце  через порівняно вузькі судини не може постачати потрібну кількість  крові до різних ділянок організму, зокрема до мозку. Нервовий апарат, що регулює серцеву діяльність підлітків, не завжди справляється зі своєю функцією, ця недостатність викликає порушення  серцевої діяльності (неправильний ритм, блідість, посиніння губ тощо). Недостатній  розвиток кровоносної та м'язової систем сприяє тому, що дитина швидко втомлюється, не може переносити надмірних фізичних навантажень. Тому при їх дозуванні  необхідно враховувати особливості  фізичного розвитку підлітка.

   Скелетна  система міцнішає, проте вона ще не така, як у дорослих. Окостеніння  хребта, грудної клітки, таза ще не закінчилося, тому за несприятливих умов можливі  їх викривлення. Неправильна поза під  час сидіння за партою або за столом призводить до порушення дихання  й кровообігу, зокрема нормального  припливу крові до мозку. А це може позначатися на розумовій діяльності, працездатності підлітка.

   Організм  його потребує багато кисню, проте легені розвинені ще недостатньо. Тому дихає  він частіше, але неглибоко. Важливо  привчати його правильно дихати, керувати своїм дихальним апаратом.

   Головний  мозок підлітків за вагою наближається до ваги мозку дорослої людини. Розвиваються специфічно людські ділянки мозку (лобні, частково скроневі й тім'яні), відбувається внутріклітинне вдосконалення  кори головного мозку, збагачуються асоціаційні зв'язки між різними  його ділянками. Досконалішими стають гальмівні процеси, розвивається друга  сигнальна система, посилено формуються нові динамічні стереотипи, які стають основою навичок, звичок, рис характеру. Інтенсивний розвиток вищої нервової діяльності виявляється в розумовій  активності дітей, у зростанні контрольної  діяльності кори великих півкуль  стосовно підкіркових процесів. Але  у вищій нервовій діяльності спостерігаються і деякі суперечності, що проявляються у поведінці підлітків, підвищеній збуджуваності, нестійкості настрою. Іноді помічається метушливість, крикливість, нестриманість, безконтрольність дій.

   В останні десятиліття XX ст. фізичний розвиток підлітків помітно прискорився. Це явище називають акселерацією (лат. acceleration — прискорення). Вона виявляється  в тому, що характерні для підліткового віку анатомофізіологічні зміни  в організмі виникають раніше, ніж у попередніх десятиліттях. Дослідники вважають, що акселерацію треба розуміти не лише як прискорення росту й  статевого дозрівання, а як зміну  темпу розвитку організму, що позначається і на темпі психічного розвитку. Існують різні гіпотези щодо виникнення явища акселерації:

   1. Геліогенна теорія: вплив сонячного  випромінювання на дітей, які  останнім часом стали більше  перебувати на сонці, завдяки  чому стимулюється їхній розвиток.

   2. Теорія гетерозії: вплив на  розвиток дитини міжнаціональних  шлюбів, що призводить до значних  змін, і як наслідок — акселерація.

   3. Теорія урбанізації: розвиток  міст і переселення до них  сільського населення, що призводить  до прискорення статевого розвитку, інтелектуалізації, а це в свою  чергу прискорює ріст і визрівання  організму.