Вікові періоди розвитку особистості

   Слово дорослого починає регулювати поведінку  дітей уже наприкінці першого  року їх життя. Діти в цей час розуміють  до 10—20 слів. Вони можуть виконувати завчені  рухи при їх називанні, виконувати прості доручення — вибирати предмети за вказівкою, припиняти дію з ними під впливом заборони «не можна!». На кінець першого року життя діти вимовляють перші слова: «мама», «тато», «на», «дай» тощо. Спілкування з  дитиною на цій стадії розвитку її мовлення ще досить ускладнене і доступне лише близьким їй людям. Але це вже  мовне спілкування, що відкриває  можливості дитини для засвоєння  людського досвіду, нових перспектив її виховання.

   Протягом  першого півріччя відбувається сенсорний  розвиток, а починаючи з другого  — прискорюється розвиток рухів (моторики) дитини. Приблизно на п'ятому  місяці виникають зорово-тактильно (на дотик)-кінестетичні (стосується положення  і руху тіла) відчуття, що складають  основу початкового орієнтування дитини у просторі. Відбувається і диференціація  кінестетичних відчуттів у долонях  і пальцях, що зумовлює розрізнення  функцій пальців у акті хапання. Важливим для підвищення практичних і пізнавальних можливостей є  розподіл функцій між правою і  лівою руками.

   На  шостому місяці дитина здатна до сидіння, що вимагає від неї значного напруження, потрібного для підтримання рівноваги  тіла. Поза сидіння — важливий здобуток у розвитку статики дитини. Саме у цій позі починає формуватися  характерне для людини вертикальне  положення хребта, пов'язане з  функціонуванням внутрішніх органів. Сидіння значно розширює можливості дитини отримувати враження від навколишнього  світу, контакту з дорослими.

   За  нормальних умов розвитку восьми-десятимісячна  дитина вже може стояти самостійно, за щось тримаючись, пересуватись, а  на кінець року робити перші кроки. У формуванні статики дітей виявляються  індивідуальні особливості, зумовлені, як їх фізичним станом, так і особливостями виховних впливів. У цій фазі життя дитина виявляє невеликий набір вроджених емоцій.

Емоції — елементарні переживання, що виникають у людини під впливом загального стану організму.

   До  емоцій належать переживання задоволення  і незадоволення, страху і гніву. На основі вроджених емоційних реакцій  формуються умовні емоційні реакції: позитивна  реакція на матір, усмішка, пожвавлення, коли дитина чує голос або бачить людину, яка піклується про неї. Емоції значною мірою виявляються у  мимовільному наслідуванні. На усмішку  маля відповідає усмішкою, плач інших  дітей викликає у нього плач. З 7—8 місяців емоції дитини стають різноманітнішими, а їх вияви частіше стають засобом  спілкування. Виникають емоційно-рухові умовні реакції на вигляд предметів, передусім іграшок, формується емоційне ставлення до них. У збагаченні емоцій дитини важливими є слова дорослих, пов'язані із цікавими чи приємними  для неї діями. Наприкінці першого  року виразно виявляються й індивідуальні  відмінності в емоційній сфері  немовлят, зумовлені особливостями  їх життя.

Ранній  дитячий вік

   Ранній  дитячий вік (від одного до трьох  років) — період істотних змін в  анатомо-фізіологічному, психічному розвитку, спілкуванні з дорослими.

   Анатомо-фізіологічні особливості. Розвиток дитини характеризується подальшим інтенсивним фізичним ростом організму, хоч темп його уповільнюється. За перший рік життя дитина виростає на 20—25 см, за другий — на 10—12, за третій — лише на 7 см. До трьох років  зріст її сягає 80—90 см, вага становить 14,8—15 кг. Змінюється співвідношення між  величиною голови, тулуба та кінцівок. До двох років прорізуються всі 20 молочних зубів. Ритмічніше функціонує серце. До третього року життя вага мозку дитини досягає 1000 г, що становить 2/3 ваги мозку  дорослої людини. Розвиваються нервові  механізми, енергійно відбувається мієлінізація нервових шляхів у півкулях мозку. Концентрованішими стають процеси  збудження й гальмування. Підвищується працездатність нервової системи, що виявляється  і в збільшенні часу неспання.

   Розвиток  психіки і пізнавальної діяльності. Цей період характеризується значним  розвитком психічних процесів і  пізнавальної діяльності дитини.

Психіка — здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок, інших суб'єктивних образів об'єктивного світу. 
 
Психічні процеси — різні форми єдиного, цілісного відображення суб'єктом об'єктивної дійсності (відчуття, сприймання, пам'ять, уява, уявлення, мислення, увага, почуття, воля).

   Основою розвитку психічних процесів у дитини є її власна активність, що виявляється  в спілкуванні з дорослими, маніпулюванні  предметами, самостійному пересуванні  та ін. Рухаючись самостійно, дитина знайомиться з новими предметами, виявляє їх якості, створює їх цілісні  образи. Тобто дії зумовлюють розвиток відчуття й сприймання.

Відчуття — психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ, станів організму під безпосереднім впливом подразників на відповідні органи чуття. 
 
Сприймання — психічний процес відображення предметів і явищ дійсності за безпосередньої їх дії на органи відчуття, що супроводжується розумінням цілісності відображуваного.

   Особливо  інтенсивно розвивається в дитини зорова чутливість, а також дотикова і  кінестетична чутливість рук. Виникають  різноманітні міжаналізаторні зв'язки, найважливішими з яких є координація  рухів рук та очей. Швидко розвивається й слух у дітей, які уже розрізняють музичні тони, різні звуки, голоси людей і тварин. Розширюються можливості сенсорного (чуттєвого) виховання, що забезпечує їх перцептивну, моторну й мовну активність, зумовлює розвиток фонематичного й музикального слуху.

   Сприймання  предметів стає цілісним. Дворічні діти при виборі однакових предметів  часто орієнтуються передусім на їх форму, потім на розміри (величину), а дещо згодом і на колір. Розвиток сприймання предметів у цьому  віці значною мірою залежить від  використання в роботі з дітьми дидактичних  ігор, завдань (геометричних вкладок, матрьошок, пірамідок), які дають можливість співвідносити предмети із зразками, здійснювати вибір за кольором, формою і величиною.

   На  початку третього року життя дитина вже орієнтується в найближчому  просторовому оточенні — у знайомій кімна'ті, дворі, розрізняє напрями  «вперед» і «назад», «догори» і «донизу», помічає зміни в розташуванні предметів. У неї виникають перші  орієнтації і в часовій послідовності  подій, але дитині ще важко розрізняти значення слів «сьогодні», «завтра», «вчора».

   Увага в ранньому дитинстві розвивається від мимовільної її форми до перших виявів довільної (дія за вказівкою, долання труднощів).

Увага — форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості й зосередженості на певних об'єктах з одночасним абстрагуванням від інших.

   Обсяг уваги ще дуже малий, її легко відволікає кожний новий, яскравіший об'єкт. Ця особливість  дає змогу дорослим легко відвертати увагу дитини від недозволеної для  неї речі, від небажаної дії. Наприкінці третього року слово може викликати  увагу і спрямувати її, що створює  умови для проведення коротких занять у групах дітей.

   У ранньому дитинстві відбуваються значні зрушення в пам'яті.

Пам'ять — закріплення, збереження в мозку того, що відбувалося у минулому досвіді людини.

   Будучи  одним із феноменів розумової  діяльності людини, вона фіксує набутий  дитиною сенсорний (чуттєвий), моторний, емоційний досвід. Зазнають перших змін основні процеси пам'яті (запам'ятовування, зберігання і відтворення інформації). Значно впливає на процеси запам'ятовування мовлення, відкриваючи можливість групувати  численні елементи досвіду, позначати  їх словом, міцніше закріплювати й  оперативніше відтворювати. Це означає, що до народження, в утробному періоді  розвитку, дитина ще не має пам'яті, живучи пам'яттю матері. З моменту  сприйняття нею звуків, світла, смаку, запаху з'являється пам'ять.

   Завдяки пам'яті кожне покоління передає  свої знання і досвід наступному.

   Пам'ять  розвивається в образному, руховому, словесному й емоційному її видах. Образна  пам'ять — пам'ять на уявлення, картини природи й життя, звуки, запахи, смаки. Моторна пам'ять —  запам'ятовування, збереження й відтворення  рухів, їх величин, амплітуди, швидкості, темпу, послідовності. Емоційна пам'ять  — пам'ять на почуття.

   Загалом процеси пам'яті на ранньому етапі  мають мимовільний характер.

Мимовільна  пам'ять — запам'ятовування та відтворення, які не мають спеціальної мети щось запам'ятати чи пригадати.

   Дитина  мимоволі запам'ятовує життєво значуще, емоційне, яскраве. Вона легше сприймає образний матеріал, ніж словесний, не підкріплений малюнком. Розуміння дитиною  слова й особливо оволодіння активним мовленням робить можливими й  перші вияви довільності в  роботі пам'яті.

   У поведінці дитини, в її діях з  предметами, іграшками, у перших спробах  малювати виявляються образи її уяви, хоча в ранньому віці не легко їх відокремити від образів пам'яті.

Уява — психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин через використання наявних у людини знань в новій комбінації.

   На  другому і третьому році життя  дитини активізується її репродуктивна (відтворювальна) уява. У перших іграх, в яких ще немає ні сюжету, ні ролі, уява виявляється в перенесенні  дитиною відомої їй дії в нову ігрову ситуацію (годує ляльку, вкладає  її спати, умиває, одягає тощо).

   У предметних практичних діях зароджується мислення дитини, яка може мислити  тільки про ті предмети, які бачить, з якими щось робить. Вона ще не здатна спочатку думати, а потім робити. Її мислення здійснюється в наочній  ситуації практичними діями, тому і  називається наочно-дійовим. Намагаючись  переборювати різні перешкоди в  досягненні наочно сприйманої й бажаної  мети, дитина вдається до практичного  аналізу (розламує іграшку, з'ясовуючи, що в ній пищить), до практичного  синтезу (складає будиночок з  кубиків). Переміщуючи предмети в  просторі, розподіляючи на частини  і групуючи в певну цілісність, дитина здобуває нові знання про властивості  предметів, їх просторові, кількісні  відношення, причинні зв'язки. Вона вчиться  мислити, відкривати для себе властивості  об'єктів не просто на власному досвіді, а в процесі практичного і  мовного спілкування з дорослими.

   Перші узагальнення в ранньому мисленні здійснюються на основі окремих, найпомітніших ознак, а часом і зовсім несуттєвих. Запитання  до дорослих («Це що?», «Хто це?» тощо) свідчать про зростаюче прагнення  дитини пізнати навколишнє середовище. Серйозне ставлення дорослих до запитань дитини підтримує її допитливість, спрямовує увагу на непомічені нею  особливості об'єктів, стає важливим фактором розвитку мислення.

   Спілкування з дорослими. Воно є необхідною умовою забезпечення життя, розвитку й діяльності дитини. Нові фізичні та психічні якості, сформовані протягом першого року життя, і подальший розвиток дитини викликають якісні зміни у її взєминах з дорослими. Вони виявляються у самостійності  дитини, яка невпинно росте. Оволодіваючи у спільній діяльності з дорослими  і під їх опікою предметними діями, способами пересування, дитина починає  згодом виконувати їх вже без участі чи прямої допомоги дорослих (знаходити  іграшку, гратися нею тощо). За таких  обставин керувати поведінкою дитини стає складніше, бо доводиться зважати  і на можливу внутрішню стимуляцію.

   Якщо  дорослі не враховують цих якісних  змін у психіці дитини, в її стосунках  з оточенням, прагненнях, виникають  конфлікти, які спричиняють зриви  в її поведінці, перші прояви неслухняності, примхи. За таких умов виникає описана  у психологічних працях «криза першого  року», що є результатом невідповідності  між новими прагненнями і можливостями дитини та застарілими формами її взаємодії з дорослими. Якщо дорослі  враховують все це, надають дитині більшої самостійності у межах  її можливостей, кризи вдається уникнути.

   Від одного до трьох років настає стадія сензитивності (особливої чутливості) дитини до мовних впливів. Пасивний словник  дитини швидко поповнюється. До двох років  вона розуміє всі слова, що стосуються її оточення.

   Якщо  дорослі мало розмовляють з дитиною, не стимулюють її до засвоєння й  активного використання слів або  ж довго говорять нарочито дитячою  мовою, розвиток мовлення дитини гальмується.

   Важливим  досягненням дитини є оволодіння нею слуханням мовлення, зокрема  вказівок щодо її дій та розповідей дорослих. На другому-третьому році життя  діти охоче слухають оповідання, казки, вірші, які вперше виводять їх за межі безпосереднього спілкування з  дорослими, дають їм відомості про  те, чого вони ще не бачили. Це збагачує дітей пізнавальною інформацією, знайомить  їх з моральними ситуаціями й оцінками, що сприяють початковому моральному вихованню.

   Наприкінці  другого року життя удосконалюється  граматична структура мовлення дитини: з'являються складніші речення, морфологічні елементи множини, теперішній і минулий  час дієслів, родовий, давальний, знахідний  відмінки.

   Мовні надбання дітей стимулюють позитивні  зрушення у їх психічному розвитку, позначаються на всіх психічних процесах (відчуттях, сприйманні, мисленні, пам'яті). Наприкінці раннього дитячого віку мовлення починає виконувати у житті дитини не тільки комунікативну функцію, а  й деякі інші — планування дій, інструктування самої себе. Воно виявляє  себе і як засіб усвідомлення власних  можливостей, саморегуляції поведінки, певної її самостійності. Недоліки в  розвитку мовлення позначаються на подальшій  поведінці дитини: формуються неповноцінні взаємини між нею та іншими дітьми, дорослими. Це призводить до пасивності, нерішучості, безініціативності, несамостійності  дитини.