Вікові періоди розвитку особистості

Вікові  періоди розвитку особистості

   Вікова  періодизація є умовним поділом  цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є  обов'язковим і передбачуваним. Оскільки не можна молодшого школяра повернути  до дошкільного рівня розвитку, але  можна передбачити, яким він стане  у підлітковому віці.

Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.

   У межах періоду відбуваються кількісні  та якісні зміни психіки, що дає змогу  виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний  і стадійний характер. У межах  стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку — фази (наприклад, у періоді раннього дитинства  виділяється стадія немовляти, а  в межах цієї стадії — фаза новонародженості).

   Визначення  періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для створення  оптимальної системи навчання й  виховання, використання в повному  обсязі можливостей дитини на кожному  віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки — психічні й соціальні зміни  на певному етапі життя дитини.

   Важливе значення має розуміння зв'язку між  періодами і стадіями розвитку, оскільки набуті знання і навички на попередній стадії переходять у наступну і використовуються в нових, складніших взаємовідносинах особистості із суспільним середовищем.

   Здавна  педагоги і психологи намагалися вирішити проблему визначення вікових  періодів розвитку особистості. Зокрема, грецький філософ Арістотель (IV ст. до н.е.) зробив першу спробу визначити  основні етапи розвитку людської психіки, вбачаючи в них повторення етапів родової еволюції органічного  світу. Він розглядав цей процес як матеріалізацію природних можливостей, які згодом перетворюються на реальність і поєднують людину із зовнішнім  світом. Арістотель розділив розвиток дитини на три періоди (по сім років  кожен) назвавши їх відповідно: рослинний, тваринний, розумний.

   Під впливом суспільних вимог до навчання й виховання молодого покоління  визначний чеський педагог Ян-Амос Коменський (1592—1670) обґрунтував принцип  «природовідповідності» процесу навчання, обстоював потребу вивчати природу  дітей і молоді, їх вікові особливості, зважати на них під час визначення змісту і методів шкільного навчання. Своє розуміння вікових особливостей психічного розвитку дітей він застосував під час вироблення теорії навчання. Його вікова періодизація складається  з чотирьох етапів (по шість років  кожен): дитинство, отроцтво, юність, змужнілість. В основі її — особливості розвитку і виховання дітей відповідно до періодів шкільного навчання.

   На  сучасному етапі розвитку педагогіки існують різні підходи до визначення вікової періодизації: за психолого-педагогічними  критеріями, що враховують характерні для кожного віку рівень розвитку, зміст і форми навчання й виховання, основну діяльність, відповідний  їй рівень свідомості й самосвідомості особистості. Природною основою  вікових особливостей розвитку є  анатомо-фізіологічне дозрівання організму, його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції.

   Цілком  обґрунтованою вважається вікова періодизація В. Крутецького: новонароджений (до 10 днів); немовля (до року); ранній дитячий вік (1—3 роки); переддошкільний період (3—5 років); дошкільний (5—6(7) років); молодший шкільний (6(7)—11); підлітковий (11—15 років); вік старшокласників (15—18 років). Перехід  від попереднього періоду до наступного часто має кризовий характер.

Вікова  криза — нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.

   Кризи проявляються в негативних симптомах  поведінки, фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження навчальної працездатності, маючи не тільки негативне, а й  позитивне значення у розвитку особистості. У дитячому віці виділяють: кризу  першого року життя, кризу трьох  років, кризу 6—7 років, підліткову кризу (10—11 років).

   Внаслідок багатьох причин розвиток дошкільнят, дітей шкільного віку відбувається по-різному, тому особистість кожної дитини поряд із загальними, типовими для певного віку має також  індивідуальні риси. Здебільшого  від них залежить ефективність виховних впливів. Тому вихователеві та педагогові важливо знати риси, якості кожної дитини на певному етапі розвитку. Знаючи причини появи у дитини нових рис або якостей, педагог  ефективніше вирішуватиме конкретні  виховні завдання.

   Психологи з'ясували, що для розвитку психічних  процесів дитини найсприятливішими  є певні вікові періоди — сензитивні (підвищеної чутливості) періоди розвитку. Якщо такий період минув або ще не настав, виховні впливи, здійснювані  без урахування цього, будуть неефективними, а то й шкідливими для дитини.

   Отже, глибокі знання загальних закономірностей  психічного розвитку дитини, чинників, що сприяють формуванню її особистості  на різних вікових етапах, дають  змогу вихователеві оптимізувати навчально-виховний процес.

Перші стадії раннього дитинства

   Претанальна (дородова) стадія та її фази. Розвиток людини розпочинається ще до її народження і проходить такі етапи: зародження (утворення зі статевих клітин зародка), розвиток в організмі матері, народження дитини.

   В організмі матері створюється оптимальні умови для розвитку зародка, які  відповідають його фізіологічним особливостям, і в яких він найкраще захищений  від температурних коливань, травм  та впливу хвороботворних мікробів. Зародок  із самого початку існування взаємодіє  з організмом матері. У його розвитку реалізується спадково закріплена і  передана в генах батьків програма побудови людського організму, систем його органів та їх функцій.

   Період  від запліднення яйцеклітини  до народження дитини триває дев'ять  місяців (280 днів). Розвиток дитячого організму  протягом цього часу проходить дві  фази: ембріональну (перші три місяці) та фетальну (від трьох місяців  до народження). В ембріональній  фазі людський зародок у стислі строки проходить скорочено основні  стадії еволюції живих організмів —  від одноклітинних істот до приматів. У фетальній стадії він стає плодом, набуваючи виразних людських рис  у будові тіла, нервової системи. Швидко розвивається головний мозок. У його корі, утворення якої починається  вже на восьмому тижні, після чотирьох місяців посилюється ріст зовнішнього  її шару. Внутрішній шар росте повільніше, внаслідок цього утворюються  борозни й звивини. Формуються інші шари головного мозку, утворюються  механізми безумовних рефлекторних актів.

Рефлекс — закономірна реакція організму на зміни зовнішнього чи внутрішнього середовища, здійснювана через центральну нервову систему у відповідь на подразнення рецепторів. 
 
Безумовний рефлекс — природжений рефлекс, стереотипна реакція організму на біологічно значимі впливи зовнішнього чи внутрішнього середовища.

   Протягом  претанального періоду всі життєві  потреби дитячого організму забезпечує мати. Її організм здійснює зв'язок плоду  із зовнішнім середовищем. Вже на цьому етапі розвитку дитячого організму  виявляються різні рефлекторні  акти і «спонтанні» рухи плода, зачатки  тактильної, температурної, больової, вестибулярної, звукової, вібраційної, смакової, нюхової чутливості. При  повторенні одного й того ж подразника реакція плода згасає. Це свідчить про їх рефлекторну природу, про  виникнення явищ внутрішнього гальмування  у корі головного мозку плода. Експериментально доведено можливість утворення умовних рефлексів у плода та в недоношених дітей. Це означає, що в останні місяці свого утробного існування плід може не тільки реагувати на різні зміни середовища, а й переживати перші відчуття.

   Стадія  немовляти, фаза новонародженості. У  позаутробному житті дитини, а  саме у першій стадії немовляти (від  народження до року) виділяють коротку, але надзвичайно важливу фазу новонародженості (триває до чотирьох тижнів). Починається вона з акту народження — радикальної зміни  способу життя дитини, перевірки  її готовності до позаутробного існування, пристосування до нових умов. Відокремившись фізично від матері, немовля починає  дихати легенями, отримуючи кисень з повітря, а не з крові матері, ззовні приймати їжу, перетравлювати її і виділяти непотрібні організму  речовини. Протягом перших тижнів життя  організм певною мірою адаптується  до нового (сухішого, холоднішого, світлішого, різноманітно озвученого) середовища, в якому безупинно відбуваються зміни, часом різкі й несподівані.

   Новонароджена дитина має своєрідні анатомо-фізіологічні ознаки: вагу, довжину тіла, розвиток м'язів і кісток, нервової системи. Так, 70 % її тіла становить вода, вага —  приблизно 3—3,5 кг, довжина тіла — 48—50 см. М'язи, зв'язки, кістки ще дуже слабкі, нервові механізми не сформовані. Проте нервова система дитини морфологічно (за зовнішнім виглядом, будовою) вже складена. Вага головного  мозку становить приблизно 372—400 г. У корі великих півкуль є  основні борозни й звивини, така сама кількість нервових клітин, що й у мозку дорослої людини. Проте  більшість нервових провідних шляхів ще не покриті мієліновою оболонкою (жироподібною речовиною), наслідком  чого є дифузний (розсіяний) характер усіх реакцій дитини. Нервові клітини  головного мозку малої дитини мають ще невеликий потенціал  працездатності, швидко втомлюються. Тому в перші тижні життя дитина майже увесь час спить. Активність її виявляється у вроджених чуттєвих і рухових реакціях.

   Основним  пізнавальним органом дитини є рот. Але більш сформованими та енергійними  є пов'язані з харчуванням рухи (ссання, ковтання, випльовування, мімічні  рухи). Тому важливе значення має  природне годування дитини, яке позитивно  впливає на її фізичний, психічний  розвиток. Крім харчових рефлексів  дитині потрібні також рухи грудної  клітини та діафрагми, що забезпечують нормальне дихання.

   У новонародженої дитини є чимало рухів, що мають захисне значення: активно  захисні рухи (розширення і звуження зіниць, кліпання, зажмурювання, чхання, кашель, випльовування тощо), пасивно  захисні реакції (насторожування, завмирання тощо), рефлекси чіпляння.

   У перші дні після народження найбільше  значення в життєдіяльності дитини мають аналізатори (тактильні, смакові, нюхові, температурні, вестибулярні) і  відповідні їм форми чутливості. На звукові подразники новонароджені  реагують легким тремтінням повік, незначною  зміною пульсу та дихання. Звуки людського  голосу викликають більш жваву реакцію. Дещо пізніше починає функціонувати  зоровий аналізатор. З появою зорового і слухового зосередження помітно  збільшується час неспання дитини, який заповнюється своєрідною активністю, що стає джерелом нових вражень; виникає  елементарна пізнавальна активність, пов'язана з потребою в нових  враженнях.

   Наприкінці  першого місяця дитина вперше ніби «визнає» матір: пильно й осмислено  дивиться в її очі, неквапно й широко їй усміхається. У маляти з'являється  весела міміка, блиск оченят, воно глибоко  дихає, простягає ручки, перебирає  ніжками. Тривалість такого емоційно-мімічного  стану стає довшою, він переноситься й на інших людей, які звертаються  до дитини. Це — потреба в людині, у спілкуванні з нею.

   Друга фаза розвитку немовляти. Під впливом  природних і нових потреб, що виникають  на їх основі (у враженнях, спілкуванні  з дорослими), у дитини швидко розвиваються форми активності й функції, які  їх задовольняють. Цьому сприяють: фізичний ріст; розвиток нервової, сенсорної, моторної систем; поява перших форм спілкування  з дорослими.

   До  кінця першого року життя немовля  росте швидко: його зріст становить 70—75 см, а вага — 9—10 кг. Прорізуються молочні зуби. Інтенсивно розвивається нервова система. Вага мозку однорічної дитини досягає в середньому 850—900 г. Швидко розвиваються аналізатори, зокрема  центральні їх мозкові частини; у  корі великих півкуль головного  мозку відбуваються процеси аналізу  і синтезу зовнішніх сигналів. Протягом першого півріччя життя  аналізаторні функції швидко вдосконалюються, про що свідчить чіткіше диференціювання  різноманітних сигналів. У дев'ять  місяців діти розрізняють основні  кольори, форми тіл (куб, куля, циліндр, конус).

   З'являються  перші форми спілкування дитини з дорослими. Протягом першого півріччя дитина починає розрізняти серед  інших об'єктів людину. Вже з  трьох місяців вона пізнає матір, зосереджує увагу на інших людях, фіксує їх зором і слухом, у чотири-п'ять  — розрізняє близьких та чужих  людей; у вісім-дев'ять — при  спілкуванні з дорослими виникають  і перші ігри. Згодом дитина починає  гратися сама, надаючи перевагу грі  з дорослими.

   Диференціюються і функції різних форм домовного  спілкування. Якщо спочатку дитина кричить  від болю, голоду, реагуючи на дискомфортну ситуацію, то з часом її крик стає звертанням, засобом впливу на інших, у ньому з'являються різні модуляції (гнів, радість, нетерплячість, скарга, переляк). Збагачуються звукові інтонації  та арсенал виразних рухів дитини, виникає зв'язок між ними і певними  реакціями на них дорослих.

   Постійно  взаємодіючи з дорослими, дитина починає реагувати на їх мову, розуміти слова. Поступово у процес спілкування  дитини з дорослими залучаються  і мовні засоби, спочатку у формі  розуміння їх мовлення. Важливе значення у підготовці мовлення має з трьох  місяців гуління («а-а-а», «е-е-е» тощо) — мимовільна неусвідомлена гра  звуками, стимулом до якого спершу є  голос, поява дорослого. Після шести—семи місяців виникає лепетання —  багаторазове повторювання (часом по 20—30 разів поспіль) складів (ба-ба-ба, ма-ма-ма тощо). Після дев'ятого місяця дитина починає відповідати дорослому  звуками, повторюючи ті, які чує від  нього.