Передумови розвитку туризму в Європі

 

МІНІСТЕРСТВО  КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

 

з предмету: туристичне країнознавство

на тему:

 

 

 

Передумови розвитку туризму в Європі

 

 

 

 

 

Виконала:студентка 2 курсу

Група Т-41

Вітковська Віра

Перевірила:

 к.п.н. Устименко Л. М.

 

Київ 2012

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..3

 

1. Історико-політичні передумови розвитку туризму в Європі...................4    

            

2. Природно-географічні передумови розвитку туризму в   

     Європейських країнах…………………………………………………………10

 

Висновки………………………………………………………………………..16

Література……………………………………………………………………...17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Країни Європи (без країн колишнього СРСР) займають площу, що дорівнює 487 млн. га, однак на ній розміщуються більше 30 держав з населенням майже 500 млн. чоловік. Європейські країни досить неоднорідні за своїми природними умовами, за величиною та обсягом природно-ресурсного потенціалу. Більшість країн Європи порівняно невеликі за розмірами. І  лише дві країни (Франці та Іспанія) мають площу більшу 500 кв.км.

Розміщення Європи на фізичній карті  світу визначається багатьма рисами. Серед гір Європи переважають  середньовисотні та не являють собою  перешкоди для налагодження економічних  та інших, втому числі, туристичних, зв’язків.

Економіко-географічне положення  країн Європи визначається двома  головними рисами.  
По-перше, сусідським положенням цих країн по відношенню одна до одної. При порівняно невеликих розмірах території, малій її ”глибині” та добрій транспортній прохідності (до речі, ці два фактори мають неабияке значення для розвитку туризму), ці країни або безпосередньо межують, або розділені невеликими відстанями. До того ж їх кордони проходять переважно по таких природних рубежах, які не створюють значних перешкод для транспортних зв’язків.

По-друге, приморським положенням більшості європейських країн, багато з яких розташовані на островах та на півостровах, близько від великих  морських шляхів з Європи до Азії, Африки, Австралії та Америки.

Цікавим є той факт, що в Європі майже не має міст, які були б  віддалені від моря більш ніж  на 600 км., середня ж віддаленість складає 300 км. Таке розміщення країн  та міст Європи є фактором, що позитивно  впливає на розвиток та туризму в  даному регіоні. Всю історію Великобританія, Нідерланди, Данія, Норвегія, Ісландія, Португалія, Іспанія, Італія, Греція пов’язані  з морем.

 

Історико-політичні  передумови розвитку туризму в Європі

Детальне вивчення тенденцій, що склалися в туристичній діяльності дає можливість виділити такі основні  групи факторів, що впливають на характер та динаміку розвитку туристичного обміну:  
1) історико - політичні;  
2) природно - географічні;  
3) демографічні;  
4) соціально - економічні.

В даному розділі розглянемо групу історико-політичних факторів, що впливають на розвиток туризму в Європі.

Початок сучасного туризму  датується 40 – ми роками ХІХ століття, коли англійський підприємець Томас  Кук організував всередині країни декілька екскурсій та подорожей. До наших днів дійшов опис першої туристичної подорожі 570 членів товариства тверезості з Лейстера в Лафборо, організованої Томасом Куком. Цій події в світі сприяв промисловий переворот та пов’язані з ним зростання мобільності населення та поява масового транспортного засобу ― залізних доріг. В 1854 р. в Англії видається перший довідник по готелям, призначений для туристів та мандрівників. В ньому було вказано 8 тисяч готелів.

Пізніше, в 1855 році Т. Куком була організована й перша зарубіжна подорож в Париж на першу Всесвітню промислову виставку ― тільки з Йоркшира ним було організоване перевезення 165 тис. відвідувачів. Вже через рік ― з 1956 року ― він починає організовувати постійні подорожі англійців в інші країни Європи, а з 1868 р. ― в США. Поступово в різних країнах утворюються туристичні компанії, що займаються організацією екскурсій та подорожей у всі частини світу. 
Досягнення в сфері транспорту на початку ХХ століття відбилися й на розвитку туризму. Для подорожей та екскурсій почали використовувати пароплави, залізні дороги а пізніше ― автомобільний транспорт. Швидкість, комфортність пересування постійно зростали.

Говорячи про історико–політичні передумови розвитку туризму в Європі, перш за все слід звертати увагу на наступні фактори: 
― внутрішньополітичну стабільності (нестабільності) країн Європи та політичну ситуацію в цілому у даному регіоні; 
― наявність міждержавних та міжурядових угод по співробітництву в сфері економіки, торгівлі, науково-технічних та культурних взаємозв’язків, туризму та обмінів; 
― наявність або відсутність військових конфліктів в країнах або в регіоні. 
Так, вкрай негативно на розвиток ринку туристичних послуг вплинула Перша світова війна 1914 - 1918 рр. Можна з впевненістю сказати, що в той період туризм припинив свою діяльність. Однак слід відмітити, що військові потреби призвели до вдосконалення як залізничного, так і автомобільного транспорту, крім того, для перевезення людей почала використовуватися і авіація.

Закінчення Першої світової війни стало початком нового етапу  в розвитку туризму в Європі. Перш за все, це пов’язане із зростанням ролі США в світі та активізації  американського капіталу в Європі. Приток американців в західноєвропейські країни в той час значно збільшується та перевищує кількість англійських  туристів. Якщо до війни більша частина  туристів прямувала до Італії та Швейцарії, то після її закінчення практично  всі країни Європи були залучені до сфери туризму.

Серйозним фактором, що вплинув  на розвиток туризму в Європі у 20 – 30 роки, був бурхливий розвиток нових видів транспорту ― автомобільного та авіаційного.

Так, наприклад, лише в Англії з 1926 по 1938 роки кількість приватних  автомобілів зросло з 638 тис майже  до 2 млрд., а кількість автобусів  ― з 40 до 53 тис. Наприкінці 30-х років  щорічно біля 10 тис. англійських  туристів здійснювали по європейському  континенту автобусні туристичні подорожі.

У 1924 році в Англії з чотирьох невеликих авіаційних компаній утворюється  “Імпіріел Ейрвейз”, яка через 2 роки перевезла 16 тис пасажирів, у 1932 р. ― 48,2 тис., у 1935 ― 200 тис., у 1938 ― 222 тис.  
Однак цей же період характеризується низкою факторів, які доволі негативно вплинули на міжнародний туризм та досить сильно затримали його розвиток. Це, перш за все, світова економічна криза 1929 – 1933 рр. До 1932 року кількість іноземних туристів, що перебували в Англії, скоротилася до рівня початку 20-х років.  
Другою важливою причиною, яка пригальмувала темпи зростання іноземного туризму 30- ті роки, стало загострення політичного становища в Європі, пов’язане з приходом до влади в Німеччині нацистської партії Гітлера та підготовкою Німеччини до війни. У зв’язку з цим слід сказати про доволі специфічну особливість іноземного туризму як масової форми спілкування людей. При загостренні політичної обстановки іноземний туризм привертає увагу різних спецслужб в якості каналу для збору інформації, а також для проведення політичної та підривної роботи.  
Так, під час громадянської війни в Іспанії у 7 Управлінні міністерства пропаганди нацистської Німеччини був створений спеціальний відділ туризму, головним завданням якого була відправка в Іспанію німецьких солдат під видом туристів. Починаючи з 1936 року тисячі таких “туристів” стали приїжджати у всі сусідні з Німеччиною країни. Можна з впевненістю сказати, що вся ця діяльність була складовою агресії гітлерівської Німеччини в Європі.  
Друга світова війна різко скоротила обсяги міжнародного туризму в Європі. До того ж багато міст Європи були зруйновані. Необхідно було відновлювати зруйновані готелі, бази, дороги, електростанції, вокзали тощо. В перші повоєнні роки бракувало грошових коштів, паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, кваліфікованих кадрів тощо.  
Слід відмітити, й такий важливий фактор як різке загострення зовнішньополітичного стану в Європі та в світі у другій половині 40 – х років. Це було викликане прагненням СРСР до розширення сфери впливу в Європі та Азії та призвело до конфронтації з країнами Заходу, розколу Європи, “холодній війні”, гонки озброєнь. Для багатьох людей зовнішній світ став здаватися джерелом підвищеної небезпеки.  
Тільки через кілька років після закінчення Другої світової війни міжнародний туризм в Європі почав відновлюватися. Довоєнний рівень був досягне ний лише в кінці 40 – х років.  
П’ятидесяті роки були охарактеризовані підйомом міжнародного туризму. Починають будуватися велика кількість готелів. Особливістю розвитку туризму характеризується перетворенням масового конвеєрного туризму в масовий диференційований туризм. Вперше пропонуються пекідж-тури.  
У 1950 році біля 20 % населення країн Західної Європи могли подорожувати по країні і лише 1% виїжджали за кордон.

Розвитку туризму у 50 – 60 рр. сприяє декілька факторів, а саме: 
― зміни політичної міжнародної ситуації; 
― країни Західної Європи знаходяться в процесі економічного зростання, отже, зростають доходи населення; 
― збільшується кількість робочого часу у людини.

Необхідність розвитку через  міжнародні туристичні зв’язки відносин між державами в політичних та економічних, соціальних та культурних аспектах ще в 20 – х роках ХХ століття висунула питання про узгодження в цьому напрямку спільних дій  між національними туристичними та транспортними організаціями  різних країн. Так, у 1925 році був створений  Міжнародний конгрес офіційних  асоціацій пропаганди туризму (МКОАПТ), в 1927 р. ― Міжнародний конгрес  офіційних туристичних організацій (МКТО), а в 1930 р. ― Міжнародний  союз організацій пропагування туризму (МСОПТ). 
До цього часу міжнародний туризм, постійно розвиваючись та вдосконалюючись, вже зумів практично перейти від індивідуальних форм до організованих. Це вимагало формування більш досконалої організаційної структури для керівництва туризмом. В результаті, в 1947 р. всі три організації були реформовані, а на їх базі в Парижі створений Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (МСОТО). Це була міжнародна спеціалізована організація. Її дійсними членами були як урядові, так і неурядові, але визнані їх урядами в якості офіційних національних туристичних організацій 116 країн. 
Період з 1961 по 1970 роки супроводжувався подальшим розвитком туристичного бізнесу, про що свідчить постійне збільшення кількості іноземних туристів.  
Такій бурхливій активізації туристичних відносин сприяла зміна політичної ситуації, а саме: деяке послаблення міжнародної напруженості та конфронтації в “холодній війні”.  
Зростання ролі та значення туризму у зовнішньополітичній та зовнішньоекономічній діяльності багатьох держав призвело до того, що Організація Об’єднаних Націй та її спеціалізовані органи почали більше уваги приділяти цій сфері міжнародного співробітництва.  
Так, у 1963 р. в Римі була проведена 1 Конференція ООН з туризму та подорожей. На ній було розглянуто широке коло проблем, що стосувалися туризму та розроблені рекомендації, що сприяли прискореному розвитку цієї форми спілкування людей.  
Важливим результатом діяльності Римської конференції було прийняття офіційного визначення таких понять як “тимчасовий відвідувач”, “турист”, “екскурсант”, що необхідно, зокрема, для забезпечення певної уніфікації та аналізу статистичного обліку туризму. Увага в роботі конференції була приділена й питанням, які пов’язані зі спрощенням прикордонних, митних та інших процедур. 
Були розглянуті й такі питання, як загальні напрямки розвитку туризму, формування для задоволення зростаючих потреб відповідної матеріальної бази, системи підготовки кваліфікованих кадрів, а також допомога країнам, що розвиваються, в створенні індустрії туризму. 
У Відповідності з рекомендаціями Римської конференції в 1968 році в Берні Економічна і соціальна Рада ООН провела спеціальний регіональний семінар ООН з проблем туризму в країнах, що розвиваються.  
Питання міжнародного туризму входять також в сферу діяльності конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД). Так, на ІІІ сесії ЮНКТАД, яка відбулася у 1972 році, була прийнята резолюція “Розвиток туризму”, в якій знайшло відображення питання про загальні принципи статистики міжнародного туристичного обміну.  
Крім того, слід відмітити, що всі діючі в межах ООН регіональні економічні комісії ООН (ЕК ООН), також приділяють значну увагу проблемам, пов’язаним з розвитком туризму. 
У 1969 році, згідно резолюції Генеральної асамблеї ОООН неурядова організація МСОТО була реорганізована в міжурядову Всесвітню туристичну організацію (ВТО). Цей факт є свідоцтвом визнання не лише економічного, але й політичного значення міжнародного туризму.  
Юридичне утворення ВТО було оформлене шляхом прийняття 28 вересня 1970 року резолюції надзвичайної сесії генеральної асамблеї МСОТО про погодження проекту Статуту Всесвітньої туристичної організації, який набув чинності 2 січня 1975 року після його ратифікації 51 країною.  
ВТО ― міжнародна організація спеціальної компетенції у відповідності зі ст. 1 свого Статуту відноситься до категорії організації міжурядового характеру. 
Головна мета ВТО полягає у стимулюванні розвитку туризму з тим, щоб внести вклад в економічний розвиток, міжнародне порозуміння, мир, прогрес та загальну повагу і дотримання прав людини та основних свобод для всіх без поділу на расу, стать, мову та релігію. Статут ВТО закріпив цілі, задачі, характер, організаційну структуру та функції нової організації. Він є відкритим та передбачає три категорії учасників: дійсні члени, асоційовані члени та приєднані члени.  
Статус дійсного члена доступний для всіх суверенних держав. Статус асоційованого члена надається територіям, що не є відповідальними за здійснення своїх зовнішніх зв’язків. Статус приєднаного члену надається міжнародним організаціям: як міжурядовим, так і неурядовим, що мають спеціальні інтереси в туризмі, а також комерційним організаціям, асоціаціям, діяльність яких пов’язана з цілями, передбаченими ВТО. Статут ВТО встановлює, що його керівними органами є Генеральна асамблея, Виконавча рада та Секретаріат.  
Генеральна асамблея ― найвищий орган ВТО, що складається з делегатів, які представляють дійсних членів. Характер роботи Генеральної асамблеї сесійний: чергові сесії скликаються раз на два роки, а надзвичайні ― коли цього вимагають обставини. Компетенція асамблеї доволі широка.  
Вона правомочна:  
1) вирішувати питання про прийняття нових членів в організацію, припинення членства та вихід будь-кого з організації; затверджувати фінансові правила та регламент;  
2) визначати загальний напрямок діяльності;  
3) підготовлювати та рекомендувати висновки міжнародних угод з будь-якого питання, що входить до компетенції ВТО тощо.

Генеральна асамблея створила шість регіональних комісії для: Європи, Африки, Америки, Південної  Азії, Близького Сходу, Східної Азії та району Тихого океану, а також  міжнародний вищий навчальний центр  з туризму (СІЄСТ) в Мексиці. Комісії  мають широку сферу діяльності та щорічно виконують значний обсяг  роботи, втілюючи в життя технічні рекомендації Асамблеї у відповідних  регіонах. Строк повноважень членів ради ― чотири роки.  
     80 – м рокам передував період туристичного підйому. За 30 років кількість міжнародних туристичних зв’язків в Європі збільшилась в11 раз. 
Однак слід замітити, що розвиток туризму в Європейському регіоні в той період знаходився на рівні середньосвітових показників, тоді як в країнах Близького Сходу зростання обсягів міжнародного туристичного обміну пер висило середньостатистичні показники більш ніж в три рази, в країнах Південної Азії ― більш ніж в 5 разів, в Східній Азії ― більш ніж в 10 разів. 
У 80 – ті роки країни Європи залишилися на лідуючих позиціях як за показниками приймання туристів, так і за показниками відправки своїх громадян за кордон.  
Такому стану речей сприяли зміни в політичній ситуації в країнах колишнього соціалістичного табору вплинули на активізацію процесів тимчасової міграції населення. 
       У 1988 – 1989 роках в радянській політиці відбулися значні зміни. Всередині країни влада вирішила поступово відмовитися від попередньої радянської ідеології. В результаті зникли традиційний поділ Європи та протистояння із Заходом. Також послідовно СРСР відмовився від попередніх положень своєї зовнішньої політики. Першим з таких положень була незмінність ситуації у Східній Європі. Тепер тут почалися бурхливі зміни. У 1989 році у східноєвропейських країнах розпочалася хвиля революцій, що відтіснила від влади комуністичні партії. СРСР не тільки не перешкоджав таким змінам, але й навіть сприяв їм.  
       У листопаді 1989 року припинила своє існування Берлінська стіна ― символ поділу Європи. Закінченням цього процесу став розпуск Варшавської угоди, що відбувся 1 липня 19991 року. До цього часу радянські війська вже лишили Угорщину та Чехословаччину, а Східна Німеччина, об’єднавшись із ФРН, вступила в НАТО.  
     Поступово відпала ідея військового протистояння із Заходом, а, отже, й ідея рівності в озброєнні. В результаті в 1987 році вперше в історії країни Сходу і Заходу почали скорочення озброєння. З приходом до влади М.С. Горбачова, яким було проголошено новий зовнішньополітичний курс країни, спрямований, перш за все, на скорочення ядерного та звичайного озброєння, “холодна війна” скінчилася.  
      До кінця 1991 року остаточно розпалися всі ті міждержавні структури, які раніше були втіленням так званої соціалістичної співдружності. Встановлення ліберально – демократичних режимів в Албанії, Болгарії, Угорщині, Румунії, Чехословаччині, а також об’єднання НДР та ФРН змінили ситуацію в Європі, відкрили смугу перегрупування в міждержавних відносинах та змін орієнтацій цих країн. Серед пріоритетів і зовнішній політиці ці держави обрали курс на самоствердження в системі міжнародних відносин та на приєднання в тій чи іншій формі до європейської співдружності. Демократичні революції у Східній Європі мали своїм результатом не лише кардинальні зміни в країнах східноєвропейського регіону, але й визначили нову розстановку сил в Європі, нову структуру економічних та політичних відносин між великими державами.  
21 грудня 1991 року в Алма – Ата відбулася зустріч голів 11 держав окрім Грузії та Прибалтики, яка оголосила про утворення СНГ та про припинення існування СРСР. Всі республіки увійшли до складу ООН, а Росія замінила СРСР в Раді Безпеки ООН.  
       Для міжнародної обстановки початку 90- х років характеризувалися загостренням національних конфліктів в Югославії, Чехословаччини, СРСР. Відбувся розподіл Югославії та ряду держав. Деякі з них вступили в боротьбу між собою з різноманітною мотивацією: релігійною, національною.  
Ще одним визначальним моментом, який і зараз відіграє значну роль в розвитку туристичного ринку Європи, було об’єднання деяких країн західної Європи під егідою Шенгенських угод.  
Шенгенська угода (договір) про поетапну відміну контролю на спільних кордонах було підписано 14 червня 1985 року Німеччиною, Францією та країнами Бенілюксу. Пізніше ця угода була доповнена підписанням 19 червня 1990 року другої угоди, яка отримала назву Конвенція по виконанню Шенгенської угоди. Положення Конвенції стали застосовуватися першою групою країн, а також Іспанією та Португалією 26 березня 1995 року. Інші країни також підписали Конвенцію, однак це не означало, що вони негайно будуть її виконувати. Серед цих країн були Італія. Греція, Австрія та країни скандинавського паспортного союзу (Данія, Фінляндія, Швеція, Ісландія та Норвегія).  
        До 1999 року “Шенгенський рух” не був частиною процесу розвитку ЄС, а був паралельним рухом, однак у 1999 році країни – члени Європейського Союзу прийняли рішення, що Шенгенські правила повинні бути прийняті ЄС, оскільки майже всі країни – члени ЄС стали також членами Шенгенського союзу.  
З 25 березня 2001 року, коли 5 скандинавських країн увійшли в Шенгенські зону, Конвенція почала виконуватися країнами скандинавського паспортного союзу. Це означає, що всі країни Євросоюзу, за виключенням Великобританії та Ірландії, а також дві країни, які не є членами ЄС, Норвегія та Ісландія, ліквідують всі форми паспортного контролю на своїх спільних кордонах. Оскільки країни Шенгену мають спільний зовнішній кордон, вони проводять єдину політику по відношенню до вузду на їх територію громадян третіх країн.  
По-перше, всі вони видають візу єдиного зразка на строк до трьох місяців протягом шестимісячного періоду. По-друге, ЄС (за виключенням Великобританії та Ірландії) погодив єдиний перелік країн, громадяни яких повинні мати візу при в’їзді в Шенгенські зону. Таких країн біля 130. По-третє, ЄС погодив список тих країн, громадянам яких не потрібно мати візу для в’їзду на територію Шенгенської зони. По-четверте, віза, видана однією з країн Шен гену, дає право проїзду по всій території Шенгену, хоча вибірковий паспортно - візовий контроль можливий й при перетині внутрішніх кордонів.  
Таким чином, підсумовуючи все викладене вище, можна зробити висновок про подвійний вплив історико-політичних факторів на розвиток туризму в Європі: 
З одного боку, розвиткові туризму в Європі сприяло ряд факторів історико – політичного характеру: розвиток різноманітних видів транспорту, утворення ВТО, розпад країн колишнього соціалістичного табору та підписання Шенгенської угоди рядом Європейських країн тощо. Зазначені події призвели до розширення можливостей для розвитку туризму в Європі внаслідок більшої відкритості кордонів, зменшення перепон для їх перетину, ліквідації так званої “залізної завіси”, розроблення європейськими країнами єдиної політики у сфері туризму. 
        В той же час ряд подій таких як: Перша та Друга світові війни, загострення протиріч між СРСР та США, гонка озброєнь та “холодна війна”, відсутність внутрішньополітичної стабільності в окремих країнах у 90- х роках ХХ століття (Югославія, Чехословаччина, Росія тощо) стримували розвиток туризму в Європі. Однак в цілому ситуація в Європі сприяє розвитку туризму.