Зелений туризм

1)• Рекреаційний потенціал сільського зеленого туризму — це сукупність природних, етнокультурних, розселенських та суспільно-демографічних ресурсів, а також 

наявної господарської і комунікаційної інфраструктури території, що служать  чи можуть служити передумовами розвитку сільського зеленого туризму. Рекреаційний потенціал території — це багатоаспектне поняття, що охоплює весь комплекс життєдіяльності суспільства. При його визначенні необхідно враховувати економічний, екологічний і соціальний аспекти. Частина з них відноситься до туристичних ресурсів території, інша — до факторів, що впливають на розвиток сільського зеленого туризму в регіоні. 

Рекреаційний  потенціал території складається  з трьох складових: 

—ресурсної; 

—інфраструктурної; 

—іміджевої  та соціально-політичної. 

Кількісно агрорекреаційний потенціал території  вимірюється як співвідношення між  фактичною і максимально можливою чисельністю туристів, здатних відпочивати  на цій території у визначений проміжок часу з урахуванням місткості  та пропускного потенціалу наявних рекреаційних ресурсів та інфраструктури. 

• Пропускний потенціал сільського зеленого туризму  — це те максимальне гостьове навантаження, яке може витримати той чи інший  агротуристичний об'єкт (оселя, село, район) без істотних витрат для місцевих екоресурсів, негативного впливу на враження від поїздки і без виникнення соціально-економічних проблем у місцевого населення. 

Пропускний  потенціал можна поділити на три  основні види: 

1. Екологічний  пропускний потенціал — це  граничний рівень відвідуваності об'єкта чи місцевості, перевищення якого веде до неприйнятних незворотних екологічних наслідків у результаті дій (чи природних процесів 

життєдіяльності) самих туристів, або внаслідок  функціонування інфраструктури, яка  обслуговує сільський туризм. 

2. Туристичний  соціальний пропускний потенціал  — це рівень відвідуваності (одночасної  кількості туристів) села чи екоагрорекреаційної  місцевості, перевищення якого психологічно  погіршує враження від поїздки. 

3. Місцевий  соціальний пропускний потенціал — це рівень відвідуваності (одночасної кількості туристів) села чи сільської місцевості, перевищення якого має, як правило, негативні наслідки для місцевої культури і погіршення взаємин місцевого населення з туристами. 

Таким чином, пропускний потенціал обмежує розумний допустимий рівень використання ресурсного потенціалу території з позиції збереження, підтримки і відновлення природних властивостей екоагрорекреаційної місцевості.

Агрорекреаційні ресурси (ресурси сільського зеленого туризму) — це об'єкти та явища природного й антропогенного походження, які можна використовувати з метою відпочинку, оздоровлення і туризму у сільській місцевості кількісно обмеженого контингенту людей у фіксований час з допомогою наявних матеріальних можливостей. О. Бейдик наголошує, що рекреаційні ресурси безпосередньо впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районних центрів, їх спеціалізацію та економічну ефективність. 

2)У сільському зеленому туризмі саме рекреаційні ресурси є фундаментом успішного процесу розвитку екоагротуристичного бізнесу. Туристичні ресурси виступають передумовою виробництва конкурентного туристичного продукту. 

Туристичні  ресурси, кількісно обмежені й якісно диференційовані, відповідно, виступають як економічне 

благо, як товар, що вимагає значних витрат на відтворення. 

Наявні  в регіоні туристичні ресурси  фіксуються в спеціальному кадастрі. Кадастр туристичних ресурсів —  це узагальнена споживча (вартісна або бальна) оцінка туристичних ресурсів певної території. 

Усі рекреаційно-туристичні ресурси поділяють на чотири складові: природні, історико-етнокультурні, соціально-економічні та інформаційні ресурси. 

Природні  агро рекреаційні ресурси — це навколишнє середовище з мережею  сільських поселень, наявними природними об'єктами (річки, ставки, ліси), що мають рекреаційні властивості, та ареалами малозмінених людиною природних екосистем. 

Історико-етнокультурні  агрорекреаційні ресурси — це об'єкти та явища матеріальної і  духовної культури життєдіяльності  етносу на території його історичного розвитку. До цього виду ресурсів належать пам'ятки історії (фортеці, вали тощо), матеріальної етнокультури (традиційне бойківське, гуцульське житло, млини, колиби, продукція народних ремесел (ліжники, кераміка, різьба по дереву, вироби з лози тощо)), сакральної архітектури (монастирі, церкви, каплиці, старожитні пам'ятні хрести тощо), духовної етнокультури (побутові та культові обряди й народні традиції ("водіння Кози", "Купала")). 

Процес  глобалізації — явище об'єктивне  і незворотне — рік за роком  веде до витіснення традиційної культури, що у багатьох випадках нежиттєздатна  і зникає під натиском масової  культури. Тому етнокультурна розмаїтість  Карпатського регіону нині є однією з найважливіших умов стійкості суспільного розвитку цього самобутнього куточка Європи. 

Соціально-економічні агрорекреаційні ресурси — це історично сформована система сільського розселення, типи і розміри поселень, традиції народної забудови, традиції аграрної культури місцевого населення, соціальний клімат на селі, ставлення автохтонів до приїжджих тощо. 

Природне  середовище України наклало відбиток на характер заселення поліської, лісостепової, степової та гірської частини нашої  країни, матеріальну культуру поселень у цілому і на садибу зокрема. Поєднання природних чинників зумовило характер господарських занять сільського населення окремих історико-географічних країв України, а вони, звичайно ж, вплинули на форму сільських поселень, забудову дворів тощо. 

Інформаційні агрорекреаційні ресурси — це інформація про сільську територію, її історію, культуру, природу і людей, яку турист отримує в офісі оператора сільського туризму (турфірми) чи збирає самостійно для того, щоб прийняти рішення й вибрати якийсь один з пропонованих варіантів відпочинку у сільській місцевості. 

Саме  наявність, якість подання та вичерпність  інформації про об'єкти сільського зеленого туризму регіону визначає, чи приїдуть сюди туристи та чи матимуть бажання скористатися послугами  сектора сільського туризму.

3)Територіальна  організація сільського зеленого  туризму — це система

просторового  взаєморозташування сільських населених  пунктів, що надають

агро-рекреаційні  послуги, по відношенню один до одного, а також щодо

міст-центрів  генерування споживачів агротуристичних послуг, сформованої

транспортної  інфраструктури території та об'єктів  природної й

етнокультурної  спадщини регіону. 

Мережа  сільського розселення України історично  представлена кількома

типами  поселень — селами, хуторами, слободами, станціями, лісництвами.

Проміжною формою між сільським поселенням і містом є селище міського

типу.

Кожен типологічний підхід, представлений  на рис. 1.2, враховує основні

елементи  мережі розселення, а саме: територію  й історію формування села,

його  населення в комплексі з сучасними економічними функціями поселень,

планування  їх забудови. Типологія поселень за розташуванням на

місцевості  передбачає їхнє групування щодо селитебної території,

представленої головними компонентами природи  або її складовими: рельєфу,

річкової  сітки, озер, боліт, лісових масивів  тощо. Окремо можна виділити

підтипи топографічного розташування, особливо у гірських районах —

прирічкове, схилове і гребеневе.

Таксономічну  структуру територіальної організації  сільського зеленого

туризму формують такі види пунктів:

агрорекреаційні пункти — це окремі сільські населенні  пункти та окремо

розташовані агрорекреаційні заклади (екоагрокотеджі, фермерські садиби),

які пропонують на ринок власний агротуристичний  продукт; 

агрорекреаційний  центр — це сільський населений пункт, розташований у

місцевості  з цінними курортно-рекреаційними  ресурсами, в якому

сформувалася  мережа агроосель й агропансіонів, що пропонують 

різноманітний агротуристичний продукт, сегментований  за ціною, якістю та

спектром  надання послуг; 

агрорекреаційний  вузол — це сукупність агрорекреаційних пунктів,

згрупованих довкола курортно-туристичного центру в межах певної

компактної  території. У Карпатському регіоні  такими найвідомішими

агро-рекреаційними  вузлами є Славський на Львівщині, Яремчанський на

Івано-Франківщині, Вижницький на Буковині, Свалявський  на Закарпатті; 

агрорекреаційний  район — це однорідна в природно-етнокультурному  плані

територія з історично сформованою мережею  сільських поселень, більшість

з яких спеціалізується на наданні послуг сільського зеленого туризму; 

агрорекреаційний  регіон — це велика

природно-етнокультурно-адміністративна  територіальна одиниця, до якої

можуть  входити від однієї до кількох  адміністративних областей, що

характеризуються  подібністю рис природно-ландшафтної будови,

історико-культурного  і соціально-економічного розвитку, традицій

агрокультури, визначеними інфраструктурними  зв'язками та іншими

факторами. 

Агрорекреаційні центри та райони якісно відрізняються  колоритом

організації дозвілля у селі. Скажімо, етнографічну мозаїку Карпатського

реґіону утворюють самобутні Косівщина, Яремчанщина, Покуття, Сколівщина,

Турківщина, Рахівщина тощо. Введення до складу турпродукту етнокультурно

орієнтованих  ігрових і розважальних програм  отримало назву "анімація

туризму".