Стратегыъ взаэмодыъ учител при управлынны навчальною дыяльныстю

 • результат дуже  важливий для людини, отож вона  робить велику ставку на власне  розв'язання проблеми, шо виникла;

 • особа має  достатній авторитет для прийняття  рішення, та є очевидним, що запропоноване нею рішення — найкраще;

 • рішення необхідно  прийняти швидко, й людина має  достатню владу для цього;

 • особа відчуває, що в  неї немає іншого вибору й  що їй нічого втрачати;

 • людина перебуває в критичній  ситуації, яка вимагає миттєвого реагування;

 • особа не може зізнатися  людям, що перебуває в безвихідному  становиші, тимчасом як хтось  повинен повести їх за собою;

 • людина має прийняти  нестандартне рішення, в неї  обмаль часу, але достатньо повноважень  для цього кроку.

 • Уникання, ухиляння або  втеча. Названу стратегічну дію  можна використовувати тоді, коли  зачеплена проблема, яка є не  дуже важливою для людини, коли  вона не хоче витрачати сили  на її розв'язання або коли  відчуває, шо перебуває в безнадійному  становищі. Цю стратегію також рекомендують у тих випадках, якщо індивід відчуває себе неправим і передчуває правоту іншої людини або коли ця людина має більшу владу. Стиль уникання може стати придатним у спілкуванні з «важкою» людиною й коли немає серйозних підстав далі контактувати з нею. Його можна застосовувати також, якщо людина прагне прийняти рішення, але не знає, як вчинити. Зазвичай така стратегія спілкування може мати місце в тих випадках, коли конфлікт не є значним, або коли він не стосується принципових аспектів діяльності. До цієї стратегічної дії можна вдаватися також у тих випадках, коли особа відчуває, шо для розв'язання конкретної проблеми вона не володіє достатньою інформацією [30].

 У психологічній літературі  описуються найтиповіші ситуації, за яких рекомендується застосовувати стратегію уникання:

 • напруженість занадто велика, і людина відчуває необхідність  послаблення загострення;

 • вихід не дуже важливий  для особи, і вона вважає  рішення настільки тривіальним,  що не бажає витрачати на  нього силу;

 • у людини важкий день, а розв'язання цієї проблеми може завдати додаткових неприємностей;

 • індивід знає, що не може  або навіть не хоче розв'язати  конфлікт на свою користь;

 • людина хоче виграти  час, можливо, для того, щоб  отримати додаткову інформацію  чи*заручитися чиєюсь підтримкою;

 • ситуація дуже складна,  і особа відчуває, що залагодження  конфлікту обійдеться для неї  занадто дорого;

 • у людини мало влади  для розв'язання проблеми бажаним  для неї способом;

 • індивід відчуває, що в  інших більше шансів розв'язати цю проблему;

 • спроба розв'язати проблему  є небезпечною, оскільки висвітлювання  й відкрите обговорення конфлікту  може лише погіршити ситуацію.

S Пристосування або  стратегія згладжування суперечностей.  Людина може використати цю  стратегію, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої особи й не дуже суттєвий для неї. Цей тип поведінки є корисним також і в тих ситуаціях, коли людина не може взяти гору, оскільки інша особа має більшу владу; таким чином індивід іде на поступки й погоджується з тим, чого хоче опонент.

 Названу стратегію  необхідно використовувати й  тоді, коли людина відчуває, що, трохи  поступившись, вона мало втрачає.  Можна також вдатися до цієї  стратегії, якщо на даний момент потрібно пом'якшити ситуацію, а надалі індивід повернеться до цього питання й зможе відстояти свою думку чи позицію. Практика залагодження конфліктів засвідчує, що стратегія пристосування дещо нагадує стратегію уникання, оскільки її можна використати для отримання відстрочки в розв'язанні проблеми. Однак основна відмінність полягає в тому, що особа діє разом з іншою людиною; вона погоджується робити те, чого хоче інший індивід. Коли ж застосовується стратегія уникання, людина не робить нічого для задоволення інтересів іншої особи: вона лише відштовхує від себе проблему. Є чимало випадків, коли, поступаючись, погоджуючись або жертвуючи своїми інтересами на користь іншої людини, особа може пом'якшити конфліктну ситуацію й відновити гармонію. Людина може також використати цей період затишшя, щоб виграти час і потім домогтися остаточного бажаного для неї рішення. Практика спілкування пропонує найхарактерніші ситуації, в яких рекомендується використовувати стратегію пристосування:

 • людину особливо не хвилює те, що сталося;

 • особа прагне  зберегти мир і добрі стосунки  з іншими людьми;

 • індивід відчуває, що важливіше збереїти з ким-небудь  приязні стосунки, ніж захищати  свої інтереси;

 • людина розуміє,  що результат значно важливіший  для іншої людини, ніж для неї;

 • людина розуміє,  що правда не на її боці;

 • в особи мало  влади або шансів перемогти;

 • індивід вважає, що інша людина матиме з  цієї ситуації корисний урок, якщо він піде назустріч її  бажанням.

S Співробітництво. Розглядається  як найпродуктивніша стратегія в конфліктній ситуації, адже воно спрямоване на пошук рішення, котре б задовольняло інтереси всіх сторін. Дотримуючись цієї позиції, людина бере активну участь у залагодженні конфлікту й захищає свої інтереси, але прагне при цьому співпрацювати з іншою людиною. Порівняно з іншими підходами до конфлікту цей тип вимагає тривалішої роботи, оскільки особа спочатку «викладає на стіл» потреби, турботи та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Як-Шо ж у людини є час, а розв'язання проблеми для неї має важливе значення, то ця стратегія — вдалий спосіб вироблення взасмовигідного рішення. Вона є особливо ефективною, коли сторони мають різні приховані потреби, різні стратегічні цілі й плани на майбутнє, що є безпосереднім джерелом конфлікту. При цьому важливою умовою є відмова сторін від сильного протистояння й перехід до спільного розв'язання проблеми, шо здійснюється, як правило, шляхом переговорів. Стратегію співробітництва рекомендується використовувати в таких ситуаціях:

 • розв'язання проблеми дуже важливе для обох сторін і ніхто не хоче цілком від нього усунутися;

 • в одної сторони  тісні, тривалі й взаємозалежні  стосунки з іншою стороною;

 • у сторін є  час попрацювати над виниклою  проблемою (це добрий підхід  до розв'язання конфліктів на основі перспективних планів);

 • сторони обізнані  з проблемою, а бажання обох  сторін відомі;

 • сторони мають  намір винести на обговорення  деякі ідеї і попрацювати над*виробленням  рішення;

 • обидва опоненти  спроможні викласти суть своїх  інтересів і вислухати один одного;

 • обидві, втягнуті  в конфлікт сторони, мають однакову  владу або не помічають різниці  в становищі для того, щоб на  рівних шукати шляхи розв'язання  проблеми [32].

 Вважається, шо стратегія  співробітництва у спілкуванні  є найважчою з-поміж інших типів, позаяк вимагає певних зусиль (обидві сторони мають витратити на це час, повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати один одного, а потім виробити альтернативні варіанти розв'язання проблеми). Проте вона допомагає знайти рішення, яке найбільше задовольняє обидві сторони в складних і важливих конфліктних ситуаціях. За такого типу спілкування проблема розв'язується за принципом: «Я хочу виграти й хочу, щоб ви виграли також». Така стратегія найбільш успішна в розв'язанні проблеми і для її застосування варто зробити такі кроки:

 • встановити, яка  потреба криється за бажаннями  іншої сторони;

 • дізнатися, в  чому ваші розбіжності можуть  компенсувати одна одну;

 • розробити нові  варіанти рішень, які найбільше  зможуть задовольнити потреби кожного;

 • показати, шо  опоненти є партнерами, а не  суперниками.

 Компроміс як стратегія  спілкування і тип поведінки людини. Характеризується тим, що проблема врегульовується шляхом взаємних поступок: одна із сторін поступається чимось, інша теж чимось поступається, і в результаті можна дійти спільного розв'язання. Ця стратегія є найефективнішою в тих випадках, коли обидві сторони хочуть і прагнуть одного й того самого, але знають при цьому, що одночасно це є для них нездійсненним. У психологічній літературі наводяться типові випадки, в яких стратегія компромісу є найефективнішою:

 • обидві сторони  наділені однаковою владою й  мають інтереси, що виключають  одні одних;

 • особа хоче  дійти рішення швидко, оскільки  в неї немає часу, або тому, що це найбільш економний і ефективний шлях;

 • людину може  влаштовувати тимчасове рішення;

 • особа спроможна  скористатися короткочасною вигодою;

 • інші підходи  до розв'язання проблеми виявилися  неефективними;

 • задоволення  власного бажання є для людини  вельми суттєвим, і вона може дещо змінити початкову мету;

 • компроміс дасть  змогу індивідові зберегти взаємини, і він воліє отримати хоча  б що-небудь, аніж втратити все.

 Жодну з виокремлених  вище стратегій конфліктного  спілкування не можна назвати  однозначно поганою чи вдалою, адже кожна з них може забезпечити оптимальне розв'язання проблеми залежно від конкретної ситуації взаємодії. Водночас саме співробітництво найбільшою мірою відповідає сучасним уявленням про конструктивне ділове спілкування, яке грунтується на діалозі й визнанні партнера зі спілкування як цінності.

 Загалом усі перелічені  стратегії спілкування представлені  в так званому чистому варіанті, в реальному житті поведінка  людей більш різноманітна й  комбінована. Однак володіння  знаннями про стратегії спілкування дасть змогу будь-якій людині у процесі взаємодії з іншими зрозуміти, чому співрозмовник діє так чи інакше, чому його іноді «починає заносити» або «заклинює» і що потрібно зробити, щоб його «перемкнути», спрямувати в необхідному напрямкові. Багато що залежить також від виду ділових стосунків і типу діяльності. Приміром, аналізуючи роль і місце діалогічної та монологічної стратегій спілкування в навчально-виховній сфері, відповідь на запитання про перевагу тієї чи іншої варто пов'язувати із характеристиками основних педагогічних цілей, перша група яких стосується впливу на становлення спрямованості особистості (тут перевага надається діалогічним впливам), а друга — передбачає озброєння особистості необхідними засобами реалізації її спрямованості (тут превалюють монологічні впливи). Натомість і у сфері формування знань та вмінь вкрай необхідні діалогічні впливи, адже далеко не всі твердження, залучені до змісту навчання, є незаперечними істинами. А за допомогою діалогічних стратегій спілкування знання та вміння змінюють свою форму і зміст залежно від передбачуваного контексту їх застосування; діалогічний підхід полегшує спілкування співрозмовника із широким інформаційним середовищем тошо [34].

 Стосовно тактики  спілкування, то під нею розуміють систему послідовних дій, яка сприяє реалізації обраної стратегії, досягненню бажаної мети. Відомо, що одну й ту саму стратегію спілкування можна втілити завдяки різним тактикам. Отож тактики спілкування різноманітні за своєю спрямованістю й залежать від психологічних особливостей конкретних суб'єктів взаємодії, їхньої системи цінностей, установок, соціальної ситуації спілкування, соціокультурного та етнопсихологічного контексту комунікативного процесу тощо. Тактики, обрані в одній ситуації спілкування, можуть виявитися зовсім неефективними в іншій. Кількість тактик спілкування, що використовуються в ході спільної взаємодії, може бути суттєво збільшена, якщо суб'єкти діяльності розуміють, які важливі соціальні наслідки мають міжособистісні контакти членів групи. Звичайно, знання залежності між особистісними властивостями суб'єктів взаємодії, соціокультурним контекстом спілкування й видом стратегії спілкування, яка зазвичай визначає тактику, дасть змогу учасникам комунікативного процесу певною мірою прогнозувати характер міжособистісного впливу [33].

 

РОЗДІЛ 3

КОМПЛЕКС ПСИХОДІАГНОСТИЧНИХ МЕТОДИК ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ КЕРІВНИКА ШКОЛИ ДО ВЗАЄМОДІЇ  В УМОВАХ КОНФЛІКТУ 

 

 

Професійно-управлінська діяльність сучасного керівника  школи наповнена розмаїттям прихованих або явних протиріч, ігнорування яких стає причиною конфліктів. Управління педагогічними кадрами за таких умов загострює вимоги щодо компетентності керівника середньої освіти розв'язувати конфліктні ситуації. Це викликає необхідність осмислення психологічних особливостей міжособистісної професійно-управлінської взаємодії в умовах конфлікту. Мова йде про принципово новий підхід до підготовки керівників, здатних діяти в економічних і соціальних умовах сьогодення, про визначення психологічних умов формування оптимального рівня психологічної готовності фахівця до взаємодії в умовах конфлікту, яка дозволить йому розглядати конфлікт як один із засобів розвитку як кожної окремої особистості, так і організації в цілому, як своєрідний каталізатор формування професіоналізму.

На жаль, сучасний керівник школи не готовий сприйняти  конфлікт як виявлення соціальної динаміки в професійно-управлінській взаємодії. Вивчення на курсах підвищення кваліфікації у групах керівників шкіл реального стану щодо рівня сприйняття та застосування стратегій урегулювання конфліктів у професійно-управлінській взаємодії змушує констатувати той факт, що керівники шкіл розглядають конфлікт як небажане явище шкільного життя й не вміють їх вирішувати. Проблема полягає в тому, що більшість керівників (81 % опитаних) сприймають конфлікт як загрозу, як руйнівний фактор у професійно-управлінській взаємодії. Щодо застосування керівниками шкіл стратегій урегулювання конфліктів, то опитування показало, що у більшості керівників (79%) наявний «конфліктофобічний синдром» (острах конфлікту), що обумовлює їх прагнення уникнути конфлікту. Деякі керівники шкіл (21%) не вміють передбачити конфліктну ситуацію, а постійна загроза виникнення конфліктів у педагогічному процесі стає причиною виникнення синдрому «професійного вигорання» [35].

 

3.1. Методики для діагностики когнітивного компоненту психологічної готовності керівника школи до взаємодії в умовах конфлікту.

Когнітивний компонент психологічної готовності керівника школи до взаємодії в умовах конфлікту - це сукупність конфліктологічних знань фахівця, які визначають ефективність управління конфліктними процесами у професійно-управлінській взаємодії керівника школи. Показником виявлення когнітивного компоненту психологічної готовності фахівця до взаємодії в умовах конфлікту виступає конфліктологічна грамотність, яка включає методологічні, філософські, психологічні, педагогічні та культурологічні знання про конфлікт і стратегії його врегулювання.