Стратегыъ взаэмодыъ учител при управлынны навчальною дыяльныстю

— автократична поведінка. Індивід прагне влади, готовий за неї боротися. В основі такої поведінки  — невпевненість у своїй компетентності, необхідність доводити собі й усім свою здатність бути відповідальним. З аналогічних причин нерідко  відмовляються від влади;

— демократична поведінка. Особистість здатна приймати рішення, брати на себе відповідальність, нікому цього не доводячи.

   Відкритість є  потребою в налагодженні близьких  емоційних стосунків з іншими  людьми. Стратегії такої комунікативної  поведінки дорослої людини також залежать від набутого в дитинстві досвіду. Йдеться передусім про такі види стратегій:

— субперсональність. Спричинюють  її боязнь не сподобатися, бути відторгненим. Уникаючи відкритості, людина підтримує  поверхові стосунки з іншими, велика кількість контактів психологічно захищає її від надмірної, на її погляд, зближеності з будь-ким;

— над персональність. Найчастіше вона проявляється у намаганнях встановити близькі стосунки з якомога  більшою кількістю людей, що повинно  нейтралізувати її тривогу з приводу своєї відторгненості. Модель такої поведінки вибудовується на прагненні заслужити схвалення, привернути до себе увагу;

— персональність. Людина комфортно почуває себе як на рівні  поверхового спілкування, так і  в близьких стосунках.

   Основною при  цьому є проблема відчуття  своєї здатності любити і викликати  любов інших. Якщо індивід не  впевнений у своїй здатності  подобатися оточенню, його поведінка  у сфері налагодження взаємодії  буде екстремальною, проявляючись  як повне уникання близькості або надвідкритість [30].

     

2.2. Форми поведінки особистості.

Серед різноманітних  поведінкових форм у міжособистісній  взаємодії найбільшу увагу соціальних психологів привертають деструктивні форми взаємодії, конфліктна взаємодія, взаємодія на основі дружби і любові, альтруїстична поведінка у взаємодії.

   Деструктивні форми взаємодії. Такі контакти ускладнюють або руйнують взаємини, згубно позначаються на партнерах. Ними є маніпулятивне спілкування, агресивна взаємодія, авторитарний стиль спілкування. Навіть мовчання може бути деструктивним, особливо якщо воно приховує важливу інформацію чи використовується як засіб покарання партнера. Деструктивну взаємодію можуть спричинити особистісні риси людини (хитрість, схильність до наклепів, упередженість, стереотип мислення, мстивість, цинізм та ін.). Така людина не обов'язково переслідує якісь особисті вигоди, а діє, піддаючись неусвідомлюваним мотивам самоствердження, суперництва тощо.

   До феноменів,  які підсилюють деструктивну  взаємодію, належать агресія, упередження, обман, егоїзм.

   Агресія. Вона  завдає фізичної, матеріальної чи  моральної шкоди іншому, що супроводжується  сильними емоційними переживаннями  (гнів, досада, злорадство), експресивним  оформленням (жести погрози, ворожість,  нехтування, зневага).

   Агресія (лат. aggredi — нападати) — індивідуальна  чи групова форма деструктивних  дій чи поведінки особистості,  яка спрямована на використання  сили, нанесення фізичної або  психологічної шкоди людям і  суперечить нормам існування  у соціумі.

   Готовність суб'єкта до агресивної поведінки розглядається як відносно стійка риса особистості — агресивність, неконтрольований вияв якої деструктивно впливає на взаємодію [31].

   Агресивність  може реалізовуватись у різноманітних  формах — мстивість, ворожість, хамство, заздрощі, образи, сварки, погрози, нищівна критика. Все це збентежує, посилює напруженість співрозмовника, активізує у нього різні способи психологічного захисту. Навмисна агресія спричинює шкоду партнеру. Як правило, суб'єкт її заздалегідь усвідомлює наслідки свого вчинку, отримуючи потім задоволення від досягнення мети. Завдаючи болю, створюючи проблеми іншій особі, агресивна людина намагається підтримати свою високу самооцінку. Агресивна поведінка має ефект зараження. Якщо, наприклад, на зупинці транспорту у натовпі з'являється роздратована, обурена особа, у решти людей також підвищується тон розмови, з'являються погрозливі нотки.

   Поняття “агресія”  використовується в різних значеннях.  Теорія інстинктів і потягів  (У. Мак-Дугалл, 3. Фрейд) тлумачить її як природну внутрішню властивість людини, форму поведінки, що визначається вродженими інстинктами і потягами. Згідно з цією теорією агресивна енергія періодично накопичується в індивіда, потребуючи вивільнення або трансформації. 3. Фрейд у межах психоаналітичного підходу доводив, що поряд з інстинктом життя (Ерос) існує інстинкт смерті (Танатос). Тому, щоб уникнути саморуйнації, людина повинна позбутися пов'язаної з ним деструктивної енергії. На його думку, агресивна поведінка спрямовує у певне русло деструктивну енергію, знижуючи напруження. Нині теорію агресії як інстинкту не вважають актуальною.

   Фрустраційні  теорії агресії (Д. Доллард,  Л. Берковіц та ін.) розглядають  агресію як наслідок фрустрації (лат. frustratio — обман) — перешкоди  цілеспрямованій дії людини. Теоретичне ядро цієї теорії вибудовується на таких положеннях:

— агресія є суттєвою, але не єдиною відповіддю індивіда на фрустрацію;

— регулюють агресивну  поведінку культура, звичаї, виховання;

— агресивна енергія  не виробляється автоматично як внутрішній процес, вона є наслідком події, що відбувалася в навколишньому середовищі, поразки в досягненні мети;

— агресія пов'язана  з покаранням: в одних випадках воно може посилити, а в інших  — послабити чи взагалі не вплинути на її прояв.

   Досліджуючи причини  цього феномену, Л. Берковіц обґрунтував  поняття “відповідні умови середовища (сигнали), що викликають агресію”, яке є проміжним між поняттями  “фрустрація” та “агресія”.  Фрустрація, на його погляд, не  завжди і не відразу спричинює  агресію, вона пробуджує у людини стан емоційної активації (гнів), який готує агресивну поведінку. Ця поведінка проявляється лише в наповненій агресивними сигнальними стимулами ситуації. Отже, джерелами акту агресії є гнів індивіда та зовнішні сигнали [32].

  Згідно з теорією соціального научіння (А. Бандура та ін.) агресії, як й інших форм поведінки, набувають у результаті індивідуального досвіду взаємодії. Людина вдається до агресії не тільки тому, що це може бути корисним, вона переймає її як модель поведінки, спостерігаючи за іншими людьми. Зрозуміти і дослідити агресію можна, підійшовши до неї не з точки зору фрустраційних умов і покарань, а з погляду заохочувальних її наслідків. Агресивної поведінки можна навчитися шляхом моделювання, перебуваючи під впливом середовища. Це положення А. Бандура підтвердив таким експериментом: проглядаючи фільм, діти спостерігали агресивну і неагресивну поведінку дорослого щодо певних іграшок. Кожна модель поведінки мала два варіанти наслідків: покарання і винагородження. Різні групи дітей спостерігали одну з чотирьох моделей поведінки дорослого: агресію, що винагороджувалася; агресію, що каралася; неагресивну поведінку, яка винагороджувалася; неагресивну поведінку, що каралася.

   На підставі  аналізу результатів експерименту було зроблено такі висновки:

— діти, котрі спостерігали агресивну модель, були у своїх  вчинках агресивніші, ніж їх однолітки, які спостерігали за протилежною  моделлю поведінки дорослого;

— діти, котрі спостерігали агресію, що винагороджувалася, проявляли її частіше, ніж діти, які спостерігали агресію, що каралася;

— агресія дорослого, що каралася, відтворювалася дітьми в  іграх з подібними іграшками.

   Ці дослідження  дали змогу з'ясувати причини  соціальної агресії, що стало  передумовою науково вивіреної  профілактики цього явища, формування неагресивної моделі поведінки.

   У міжособистісній  взаємодії важливо врахувати  чинники, що провокують соціальну агресію. Польові і лабораторні експерименти засвідчили зв'язок між переглядом телепередач, які показують агресивні дії і сцени насилля, з агресивною поведінкою. Зокрема, тестування індивідів віком 8, а потім 18 років виявило, що відносно висока агресивність вісімнадцятилітніх індивідів співвідносилася з частим переглядом фільмів зі сценами насилля у восьмирічному віці. Серед інших чинників, які провокують агресивну поведінку, виокремлюють такі:

— норма відплати (вендети, кровні війни та ін.). У деяких культурах  агресія, ворожість щодо іншого є  нормою;

— ефект зброї. Якщо у  людини є зброя, вона шукатиме можливостей її використати, тобто наявність зброї підвищує схильність до агресивної дії;

— страх покарання. Небезпека  бути покараним знижує агресивність, проте на рецидивістів загроза покарання  менше впливає;

— самоствердження. Вдаючись до агресивних вчинків, приниження іншого, людина стверджується сама.

   Дослідники вважають, що мовчки стримувати агресію  так само неефективно, як і  зривати гнів на інших. Потрібно  заохочувати і розвивати в  собі кооперативність і неагресивну  поведінку. Особистість стає менш  агресивною, частіше вдається до неагресивних дій, якщо її агресивну поведінку ігнорувати.

   Упередження. Зазвичай  людина не усвідомлює чи не  хоче усвідомлювати свого упередженого  ставлення до партнера і розглядає  його як наслідок об'єктивної  оцінки конкретних фактів або вчинків.

   Упередження —  установка, що перешкоджає адекватному  сприйманню повідомлення чи дії.

   Нерідко упередження  використовується індивідом для  виправдання своїх дій стосовно  іншого індивіда. Упереджена людина  може свідомо засуджувати іншу  чи негативно до неї ставитися. Упередження і дискримінація взаємопов'язані: дискримінація підтримує упереджене ставлення, а упередження схвалює дискримінацію. Соціальним джерелом упереджень є міжособистісна взаємодія. Наприклад, основою упереджень в управлінській взаємодії є думки керівників, що їх колеги, підлеглі безвідповідальніші й лінивіші, ніж ті є насправді. Упереджена установка сильніша в осіб з невисоким соціальним статусом або чиє становище різко погіршилося. Боротися з упередженнями важко, вони не піддаються простим засобам профілактики. З метою протидії їм психологи радять орієнтуватися на ситуації співробітництва, зрівняння статусу; пропагувати соціокультурні моделі міжстатевої і міжрасової гармонії та ін.

   Обман, неправда, егоїзм є особистісними рисами людини, що породжують деструктивну взаємодію, і формами такої взаємодії. Вони зумовлюють поведінку індивіда, спрямовану на отримання особистісної вигоди за рахунок інтересів інших осіб.

   Обман. У взаємодії  він проявляється як намагання  приховати правду, переслідуючи корисні наміри.

   Обман — свідоме  намагання людини створити у  партнера хибне, неправдиве, удаване  уявлення про предмет обговорення.

   Як і неправда, обман може бути еквівалентом  омани, допускати і не допускати  безпосередні перекручення істини. Психологи вважають, що обман, неправду не варто ототожнювати з брехнею з таких причин (В. Знаков):

— брехня є комунікативним явищем, використовуваним для встановлення добрих взаємин із партнером;

— брехня є не стільки  засобом навмисне перекрученого відображення дійсності, викривлення істини, скільки способом встановлення контакту з людиною;

— у брехні немає наміру обманути слухача, тобто вигадуючи, індивід не розраховує на те, що йому повірять;

— брехня не має на меті отримати вигоду, принизити співрозмовника, тобто вона відносно безкорисна;

— брехня приносить задоволення  і насолоду від процесу придумування й інтерпретації вигадок;

— брехня може виконувати захисну функцію, позбавляючи людину тривоги і дискомфорту, а також  функцію самозвеличення.

  Психологічна природа брехні, тобто необхідність, можливість і намагання особи збрехати полягає не лише в соціальних причинах, що спонукають індивіда удаватися до маніпуляції, а й у його особистісних особливостях.

   Суттєвий раціональний сенс  містить афоризм, що напівправда є небезпечнішою за обман, бо його легше розпізнати, ніж напівправду. У міжособистісній взаємодії люди нерідко вдаються до ошукування з метою маніпулятивного впливу, намагаючись бути в центрі уваги. Обман та неправда образливі, рано чи пізно вони спричинюють руйнацію взаємин.

   Егоїзм. Часто він є основою  деструктивного спілкування. У  міжособистісних взаєминах егоїстична  людина висуває на передній  план свої інтереси, мету взаємодії  на шкоду інтересам співрозмовника.

      Егоїзм (франц. egoisme, від лат. ego — я) — ціннісна орієнтація суб'єкта, яка зумовлює домінування в його взаємодії з іншими особистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів партнера по спілкуванню.

   Егоїзм не є нейтрально  індиферентною особистісною властивістю,  він має наступальний, агресивний, мстивий і винахідливий характер. Егоїстичні люди не здатні до конструктивної взаємодії, оскільки наділені особистісними рисами, котрі перетворюють міжособистісні контакти на деструктивні відносини, що супроводжуються приниженнями, стражданнями, ускладненнями. Руйнацію стосунків спричинюють такі характерологічні особливості егоїстів: