Стратегыъ взаэмодыъ учител при управлынны навчальною дыяльныстю

ВСТУП

 

Актуальність теми. Загальна проблема, що досліджується у курсовій роботі, лежить у площині завдань нової освітньої філософії: спрямування навчально-виховного процесу на формування духовного світу особистості, утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття потенційних можливостей та здібностей учнів. Як зазначено в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, пріоритетним стає особистісно-орієнтований підхід, який забезпечує найсприятливіші умови для розвитку й самореалізації особистості, що передбачає наявність педагогічної взаємодії, суб'єкт-суб'єктних відносин, діалогічного спілкування.

Сенсом спільної діяльності або взаємодії в навчальному  процесі є співробітництво його учасників. У процесі співробітництва  відбувається перебудова рольових відносин педагога й учнів у рівноправні. Ідея співробітництва, діалогу, партнерства у взаємовідносинах суб'єктів навчальної діяльності - одна з основних у педагогіці останніх років. Проте її реалізація в практичній діяльності відбувається з великими труднощами. Педагоги, як правило, не вміють перебудувати свою діяльність. Це пов'язано у першу чергу з тим, що педагог не знає механізмів суб'єкт-суб'єктної взаємодії з учнями на основі діалогу, не завжди розуміє, що поглиблення змісту спільної діяльності, якість і ефективність освіти досягається не інтенсифікацією заходів, які проводяться, а перш за все розвитком творчого характеру спілкування, підвищенням його культури. Таким чином, тема курсової роботи вважається актуальної на сучасному етапі розвитку психологогічної освіти в Україні.

Мета курсової роботи - розкрити сутність міжособистісної взаємодії і ознаки вибору оптимальної стратегії спілкування.

Об’єкт дослідження – міжособистісна взаємодія суб’єктів навчально-виховного процесу.

Предмет дослідження – шляхи побудови ефективної міжособистісної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу.

Завдання:

-  провести літературний  огляд з питання міжособистісної взаємодії та спілкування;

-  розглянути способи, стилі психолого-педагогічної взаємодії та можливі реакції особистості при різних способах взаємодії;

-  зробити висновки.

Методи: теоретичний, аналітичний, описовий, порівняльний, історичний, пошуковий.

 

 

РОЗДІЛ 1

ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

 

1.1 Поняття  педагогічної взаємодії. Термін «педагогічна взаємодія» як поняття в науковій літературі трактується неоднозначно. У філософії взаємодія розглядається як категорія, що відображає процеси впливу різних об’єктів один на одного, їх взаємообумовленість, взаємоперехід, зміну стану (О.О. Бодальов, Л.П. Буєва, Б.Ф. Ломов, Б.Д. Паригін) [3, С.31-32].

В психології термін «міжособистісна  взаємодія» розуміється як сукупність зв’язків і взаємовпливів людей, що відбуваються в процесі спільної діяльності. В.А. Кан-Калік і Н.Д. Нікандров, вивчаючи соціально-психологічну взаємодію, розглядають її як механізм спілкування і ототожнюють її з процесом співтворчості. Вони вважають, що педагогічне спілкування - це соціально-психологічна взаємодія, в процесі якої відбувається ефект взаємозараження. Його основою є педагогічне співпереживання, емоційна спільність переживання педагога і дитини [11, С.36].

У педагогічній практиці та педагогічній літературі попередніх років вживається поняття «навчально-виховний процес». В основному терміни  «навчально-виховний процес» і «педагогічний процес» тотожні. Однак, поняття «навчально-виховний процес не відображає, як показали дослідження П.Ф. Каптерева, А.П. Пінкевича, Ю.К. Бабанського, М.М. [9, С.71].

 Скаткіна та інших  педагогів, усієї складності процесу  і, найперше, його найважливіших рис — цілісності та спільності. Головна ж суть педагогічного процесу — єдність навчання, виховання та розвитку на основі цілісності й спільності [11, С.39].

Суперечності є неодмінною умовою педагогічного процесу. Як же вирішити їх? Педагог не може і не повинен йти шляхом «зняття» протилежностей. Такі спроби, як переконує життя, залишаються безрезультативними. Сьогодні збільшився обсяг знань людства про закони розвитку природи і суспільства. В основу еволюційних теорій покладена концепція додатковості видатного датського фізика Нільса Бора. Домінуючим у цій концепції є принцип компліментарності (втішне зауваження на чиюсь адресу, похвала), відповідно до якого протилежності зникають не шляхом зняття, а за рахунок поєднання, взаємодоповнення, компромісу [16, С.44].

Тому педагог повинен  уміти розпізнавати особливості  й основні причини протилежностей, знаходити компроміс, поєднувати інтереси, будувати партнерство з вихованцем. Лише за умов взаємоповаги, бажання  та уміння вірити одне одному взаємодія педагога і вихованця стає досяжною. Це є найбільш надійним «соціальним клеєм» (А.С. Макаренко), людською основою педагогічного процесу, якщо він прагне бути людським.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

 

2.1 Актуальні шляхи міжособистісної взаємодії.

Неодмінною особливістю  соціальних відносин є міжособистісний  соціально-психологічний аспект. Міжособистісні відносини визначають тип взаємодії (суперництво, співробітництво), ступінь його вираження (більш або менш успішне, ефективне співробітництво). На їх формування впливають умови життєдіяльності людини, емоційна забарвленість. Емоції спонукають до дії, відіграють важливу роль у таких взаєминах, як дружба, любов, шлюб. За допомогою емоцій (переляк, сміх та ін.) людина може впливати на партнера по взаємодії, відповідно змінюючи його реакцію на предмет обговорення.

      Взаємодія  — взаємозалежний обмін діями,  організація людьми взаємних  дій, спрямованих на реалізацію  спільної діяльності.

      Види взаємодії. Традиційно види взаємодії поділяють на дві групи:

   1. Співробітництво.  Воно передбачає такі дії, які  сприяють організації спільної  діяльності, забезпечують її успішність, узгодженість, ефективність. Цей вид  взаємодії позначають також поняттями  “кооперація”, “згода”, “ пристосування ”, “ асоціація ” [29].

   2. Суперництво.  Цю групу утворюють дії, які  певною мірою розхитують спільну  діяльність, створюють перепони  на шляху до порозуміння. їх  позначають також поняттями “конкуренція”,  “конфлікт”, “опозиція”, “дисоціація”.

   Ця класифікація в основі має дихотомічний поділ видів взаємодій. Інша — кількісний аспект, тобто орієнтується на кількість суб'єктів, які беруть участь у взаємодії. Згідно з нею розрізняють взаємодію між групами, між особистістю та групою, між двома особистостями (діада).

   Основні наукові  погляди на взаємодію та її  структуру. Широкий спектр особливостей  взаємодії як соціально-психологічного  феномену, різноманітні форми її  перебігу в різних соціальних  середовищах, впливу на особистість,  неоднакові гносеологічні засади вчених, котрі досліджували цю проблематику, викристалізовувалися у відповідних теоретичних конструкціях. Однією з найвідоміших серед них була теорія соціальної дії (М. Вебер, Т. Парсонс та ін.), яка в різних варіантах описувала індивідуальний акт дії, а також компоненти взаємодії: люди, зв'язок між ними, вплив один на одного (див. ДОДАТОК А). Головне своє завдання вона вбачала в пошуку домінуючих чинників мотивації дій. Широкий контекст людської діяльності, на думку її прихильників, є результатом одиничних дій (елементарних актів), які і утворюють системи дій. Елементами акту (одиничної дії) є діяч (той, хто здійснює діяння); інший (той, на кого спрямоване діяння); норми, згідно з якими організовується взаємодія; цінності, яких дотримується кожний з учасників; ситуація, в якій здійснюється дія.

   Американські  соціальні психологи Дж. Тібо  і Г. Келлі обґрунтували модель діадичної взаємодії (взаємодія в діаді), сутність якої зводиться до таких положень:

— будь-які міжособистісні взаємини є взаємодією, реальним обміном поведінковими реакціями в межах певної ситуації;

— взаємодія з більшою  вірогідністю продовжуватиметься і  позитивно оцінюватиметься учасниками, якщо вони матимуть вигоди з неї;

— для з'ясування наявності  чи відсутності вигоди кожен учасник  оцінює взаємодію з точки зору знаку і величини результату, який є сумою винагород і втрат внаслідок обміну діями;

— взаємодія продовжуватиметься, якщо винагороди її учасників перевищуватимуть втрати;

— процес отримання вигоди учасника ускладнюється можливістю учасників впливати один на одного, тобто контролювати винагороди і втрати.

   Подальші дослідження  в межах цієї теорії стосувалися  типів контролю і особливостей  соціальної поведінки учасників  взаємодії.

   Розгляд взаємодії  з позицій концепції символічного інтеракціонізму пов'язаний з ім'ям американського соціального психолога Дж.-Г. Міда. Взаємодія в ній розглядається як вихідний пункт будь-якого соціально-психологічного аналізу. Вирішальну роль вона відіграє у становленні людського “Я”, але не тому, що люди є сукупністю простих реакцій на думки інших, а тому, що в ситуаціях взаємодії формується особистість, усвідомлює себе, діючи разом з іншими. Моделлю таких ситуацій є гра, в якій індивід обирає для себе так званого значущого іншого й орієнтується на те, як він ним сприймається. Головна ідея концепції символічного інтеракціонізму полягає в таких положеннях: особистість формується у взаємодії з іншими людьми; механізмом цього процесу є контроль дій особистості, що має у своїй основі уявлення оточення про людину. Згідно з цією концепцією суспільство — це сукупність індивідів, котрі взаємодіють один з одним у значущих соціальних ситуаціях. Спрощено цей зв'язок можна розглядати за такою схемою: “Я — соціальна ситуація — символічна інтерпретація ситуації — інша людина” [34].

   Структурний опис  взаємодії представлений і в  трансакційному аналізі Е. Берна,  який розглядав її через динаміку  міжособистісних позицій партнерів,  позначивши їх як Дитина, Дорослий, Батько. їх взаємодія є ефективною, якщо трансакції збігаються (мають “додатковий” характер), тобто коли, наприклад, комунікатор звертається до реципієнта як Дорослий і той відповідає в такій самий позиції. Показником ефективності є також адекватне розуміння ситуації й адекватний стиль дії в ній.

   За твердженнями Г. Андреєвої, взаємодія як організація спільної діяльності людей сприяє розкриттю смислу їх конкретних дій. Інтерактивний аспект спілкування полягає в обміні не тільки знаннями, ідеями, а й діями, які допомагають партнерам здійснювати спільну діяльність. Взаємодія фіксує обмін інформацією, організацію спільних дій, тобто комунікація організовується у процесі спільної діяльності, з її приводу. Розрив спілкування (його аспекта) з діяльністю відмежовує ці процеси від широкого соціального фону, на якому вони відбуваються. Тобто втрачається змістовий чинник спілкування. Єдиною умовою “вловлення” цього змістового моменту є взаємодія як форма організації конкретної діяльності людей.

   Зв'язок взаємодії  і спільної діяльності. Зміст  взаємодії, її смислове навантаження розкривається як на рівні окремих контактів і дій, так і в контексті спільної діяльності, яка реалізується за однією з трьох моделей:

   1) спільно-індивідуальна  (кожен учасник здійснює свою  частину спільної справи незалежно  від інших);

   2) спільно-послідовна (спільне завдання послідовно виконує кожен учасник);

   3) спільно-взаємопов'язана  (одночасна взаємодія кожного  учасника з усіма іншими).

   Компонентами  взаємодії як процесу є фізичний (спільний рух у просторі, спільні  дії) і духовний контакти. Тобто організації спільної діяльності властиві такі основні складові, що характеризують взаємодію як процес: індивіди, які діють (актанти), спільні дії, інформаційні зв'язки, взаємовплив, взаємини, взаєморозуміння. Взаємодія у спільній діяльності реалізується у формі організації цієї діяльності, тобто спрямованих на загальний предмет праці спільних дій. Саме вони зумовлюють необхідність використання основних структурних складових діяльності (цілей, мотивів та ін.).

   Потреба у взаємодії.  Людина за своєю природою налаштована на міжособистісну взаємодію, до якої її спонукають потреби в приєднанні, контролі та відкритості (В. Шутц).

   Приєднання трактується  як бажання бути залученим  до товариства, виокремленим серед  інших, перебувати в центрі  взаємодії. Залежно від набутого в дитинстві досвіду приєднання доросла людина в ситуації взаємодії може демонструвати одну з декількох моделей поведінки.

— субсоціальність. Людина уникає контактів, оскільки не здатна ризикувати, боїться бути ігнорованою. Уникнення може набувати різних форм: відмова від участі у соціальних контактах, формальна соціальна поведінка, імітація спілкування;

— над соціальність. Людина шукає товариства (оскільки не терпить  самотності), використовуючи такі форми  взаємодії, як нав'язування контакту, привернення до себе уваги, демонстрація своєї влади;

— соціальність. її характеризують здатність до контактів з іншими людьми, а також добре самопочуття  поза товариством.

   Контроль реалізується  як намагання контролювати інших,  бути чи не бути контрольованим. Навиків встановлення контролю також набувають у дитинстві, в дорослому віці він втілюється в одній із таких моделей поведінки людини:

— поведінка, що передбачає відмову. Індивід займає позицію  підлеглого, яка захищає його і  від влади, і від відповідальності;