Психологічні засади девіантної поведінки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Психологічні особливості підлітків з девіантною поведінкою

 

Підлітки з девіантною поведінкою часто виявляють цілий ряд властивостей, які свідчать про значні емоційних порушеннях. Для девіантних підлітків характерні такі особливості емоційно-вольової сфери, як підвищена тривожність, дефектність цілісної системи, особливо в області цілей і сенсу життя. Вони, як правило, імпульсивні, дратівливі, запальні, агресивні, конфліктні, що ускладнює їх спілкування з оточуючими і створює значні складності при їх вихованні.

Для повноцінного існування підліток потребує постійного опорі його прагненням до задоволення власних потреб. Такий опір забезпечує феномен актуального самопочуття і створює можливості для розвитку. З іншого боку, подолання опору задоволенню тієї чи тієї потреби завжди викликає напругу, що за відсутності відповідного емоційно-вольового ресурсу призводить до деструктивних ефектів: конфліктів, стресу, агресія, девіацій.

Підліткові девіації відрізняються високою особистісної включеністю, заниженою критикою до скоєного вчинку і можливістю рецидиву.

Ускладнення психічного розвитку в  підлітковому віці урізноманітнює прояви середовищної дезадаптації і, відповідно, форми компенсаторної поведінки дитини.

Загалом, як зауважує І.С. Кон, підлітковий  вік являє собою групу ризику в контексті девіантної поведінки  через [11]:

• труднощі перехідного періоду, починаючи з психогормональних процесів і завершуючи перебудовою Я-концепції, що зумовлюють переживання підлітком тривоги, емоційну напруженість, нестійкість, неврівноваженість тощо;

• граничність і невизначеність становища підлітка (уже не дитина, ще недорослий); розходження між об’єктивним положенням учня 
і його прагненням вважати себе дорослим на тлі недостатніх навичок спілкування, засобів взаємодії зі світом дорослих на партнерських засадах; почуття “дорослості” як протиріччя між орієнтацією на самостійність і відсутністю відповідного життєвого досвіду;

• суперечності, зумовлені перебудовою механізмів соціального контролю: дитячі форми контролю, що ґрунтуються на дотриманні зовнішніх норм і слухняності, вже не діють, а дорослі засоби контролю, що передбачають свідому дисципліну і самоконтроль, ще не склалися; ці чинники проявляються на тлі посилення орієнтації на однолітків і зростання залежності поведінки від групових норм.

Наведені чинники фатально не зумовлюють девіантну поведінку особистості. Разом з тим за несприятливих умов попереднього етапу розвитку вони можуть стати підґрунтям для виникнення різноманітних поведінкових девіацій. При цьому слід урахувати, що для підлітка значущими стають, насамперед, стосунки з однолітками, в очах яких він бажає ствердити себе. Якщо це не вдається, підліток може шукати інші кола спілкування, часто з асоціальною спрямованістю.

Л. Міщик та 3. Білоусова називають  такі типові риси «важкого 
підлітка» [18]:

• відставання в інтелектуальній сфері, нерозвиненість чи особлива вибірковість сприйняття й оцінки довкілля, недосконалі розумові 
процеси, нерозвинуте мовлення;

• негативні риси характеру, безвідповідальність, лінь, шкідливі звички, часто байдужість, жорстокість до інших людей, тварин, природи тощо;

• підвищена конфліктність у стосунках з товаришами по навчанню, батьками, вчителями;

• підвищений інтерес до заборонених, не відповідних віку, розваг на тлі відсутності інтересу до соціально корисних видів діяльності;

• афективність, відсутність бажання і вмінь стримувати себе в момент сильного збудження;

• активізація механізмів психологічного захисту, що впливають на трактування підлітком поведінки як нормальної, формування нечесності, агресивності;

• вибір негативних способів самоствердження через девіантну поведінку тощо.

При цьому форми девіантної поведінки підлітка мають властиві 
для його віку особливості. Так, зокрема, алкоголізація підлітка відбувається через прагнення зменшити характерний для нього стан тривоги і водночас – позбавитися надмірного самоконтролю і сором’язливості. Важливу роль відіграють також прагнення до експериментування і особливо – норми підліткової субкультури, за якими алкоголь традиційно вважається однією з ознак мужності і дорослості, а також негативний приклад батьків. Наркотизація підлітка, як і пияцтво, пов’язана з психічним експериментуванням, пошуком нових, незвичайних відчуттів і переживань, цікавістю, наслідуванням старшим, впливом групи однолітків, а іноді й обманом з боку поширювачів наркотичних речовин, коли першу дозу нав’язують під виглядом певного напою чи сигарети, що зрештою невідворотно веде до звикання та кримінальної поведінки.

Суїцидальна поведінка підлітка часто  є криком про допомогу в разі 
негараздів у взаємодії підлітків з оточенням, неможливістю самостійно розв’язати проблеми (недарма суїцидальні спроби підлітки найчастіше здійснюють вдома, ввечері чи вдень, коли хтось може втрутитися).

Така поведінка також може бути пов’язана з властивими підлітковому віку особистісними розладами, насамперед, із синдромом відчуження, який виникає  в разі неможливості встановити емоційно значущі конструктивні стосунки із середовищем. У цьому випадку, щоби пом’якшити психотравмуючу ситуацію, особистість утворює між цим середовищем психологічну дистанцію, сприймаючи його як стороннє, емоційно незначуще (хоч насправді це не так).

Відчуження як засіб зменшення  емоційної значущості травмуючих 
зв’язків із середовищем може бути спрямоване як на оточуючих, так і на власне Я. У першому випадку виникає дереалізація, коли зовнішній світ сприймається як чужий, несправжній. У другому випадку відбувається деперсонаїізація, коли зникає відчуття реальності власного Я, втрачає сенс будь-яка діяльність, з’являється апатія тощо. До особистісних розладів відносять також дисморфофобію – страх зміни власного тіла – від простої стурбованості зовнішністю до одержимості дійсними чи уявними дефектами, а також дисморфоманію – маячіння через фізичний недолік. При цьому, як зауважує І. Кон, існують труднощі у розпізнанні підліткової психопатології, адже девіантна поведінка в більшості випадків лише підкреслює риси, що характерні для цього віку, особливо акцентуйовані, які виявляються в так 
званому “слабкому місці” або місці «найменшого опору» підлітка 
[11; 14]. Так, підліткам з нестійкою акцентуацією притаманна навіюваність, посилена схильність до наслідування, тому вони потребують постійного контролю, вимогливості, перебування у сприятливому середовищі, де прикладом для наслідування є позитивні лідери. Підліткам з гіпертимною акцентуацією постійний контроль витримати дуже важко, їх бурхливу енергію слід спрямовувати в конструктивне русло, намагатися зацікавити новими творчими завданнями, які вони вирішуватимуть самостійно. Для істероїдних підлітків «слабким місцем» є сильна потреба перебувати у центрі уваги оточуючих [ 14; 16].

Бродяжництво підлітків часто є наслідком несприятливих умов виховання в сім’ї, часто гіперопіки і авторитарного тиску, іноді діти втікають з дому через прагнення дистанціюватися від власної соціально неблагополучної сім’ї, особливо за наявності відповідних “вуличних” традицій у спільноті однолітків. Протиправна і злочинна поведінка підлітків часто пов’язана з їх недостатньо розвинутими правовою свідомістю, мотивоутворюючими структурами особистості, емотивністю поведінки, імпульсивністю і конформізмом тощо [11;18].

2.2.1. Нервовість

Кожний педагог у будь-якій навчальній або виховній групі може вказати так званих нервових підлітків, підлітків з ослабленою психікою. Для них характерні боязкість, тривожність, нерішучість, а також почуття провини, пасивність (залежність), конфліктність у середовищі однолітків, підвищені збудливість і розгальмування, сензитивність. Звертає на себе увагу велика збудливість і конфліктність підлітків з неповних родин, розгальмування і нестійкість настрою, прагнення виділитися, безпричинна упертість і негативізм, несамостійність [19].

Прояви нервовості у підлітків украй різноманітні, тому А.І.Захаров систематизує їх у кілька основних видів:

- при резидуальній церебральній органічній недостатності (нервовість, викликана дією ранніх патогенних факторів на мозок, у тому числі при вагітності, безпосередньо при пологах і в перші 2 роки життя);

- психопатії; виникнення психопатій детерміноване не зовнішніми (екзогенними) факторами, а внутрішніми (ендогенними), генетичними психічними неполадками;

- патохарактерологічний розвиток, що підсилюється негативним звертанням з дітьми, несприятливим мікросередовищем, що придавлює волю дитини вихованням, або ж вихованням попустительским, непослідовність й імпульсивність у відношеннях з дитиною;

- невропатія як уроджена нервовість або нервове ослаблення, що при сприятливих умовах поступово з віком зменшується;

- власне неврози, що нерідко протікають на тлі невропатії і тих або інших неполадок у соматичній і фізичній сфері організму. Головне, що відрізняє неврози від інших видів нервовості, це роль, що визначає, у їхньому походженні психогенних факторів - психічних травм, переживань і напруг, з якими не може справитися дитина і які, подібно стресу, приводять до хворобливого розладу нейрорегуляторних і адаптаційних функцій організму. Функціональний характер нервово-психічних розладів при неврозах, їхня психологічна обумовленість і поширеність вимагають особливої уваги з боку педагогів;

- невротичні реакції у відповідь на дію тих або інших психотравмуючих факторів, що не приводять до виражених психічних розладів і носять зворотний характер. До них можна віднести підвищену збудливість, примхливість або загальмованість, переживання неповноцінності в зв'язку з наявністю того або іншого захворювання або фізичного дефекту, загострену емоційну реакцію на оцінку і думку оточуючих і т.д.

Підлітки з психопатичною і психопатоподібною поведінкою вкрай обтяжують клімат навчальної або виховної групи через підвищену збудливість, агресивність, конфліктність і негативізм. Вони змушують педагогів витрачати велику частину часу і нервової енергії, нерідко на шкоду іншим дітям. Більш того, діти з психопатичними рисами поводження є постійним джерелом психотравматизації однолітків з нормальним і особливо невротичним поводженням. У підлітковому віці такі діти легко входять у неформальні групи підлітків, прагнучи зайняти в них лідерські позиції, утягують інших в асоціальні дії і вчинки, нав'язуючи їм тверде виконання несанкцйонованих групових норм і стандартів поводження.

Невроз у дітей і підлітків – це психогенне захворювання особистості, що формується, тобто таке захворювання, що торкається значимих аспектів формування особистості, систему її відносин, у першу чергу, це взаємини в родині і потім вже відносини з однолітками й іншими дорослими. Для неврозу характерна наявність гострих або хронічних психічних травм. Безпосередньою причиною неврозів є психогенії – емоційно загострені, істотні для особистості переживання, з якими вона не може справитися через вікову незрілість психіки, інтенсивності психотравмуючого впливу або нерозв'язних обставин. У більшості випадків цими обставинами будуть відношення батьків як найбільш значимих осіб і сама психологічна атмосфера родини, відносини з однолітками, з особами протилежної статі і т.д [8].

Мотивацією (як рушійною силою) внутрішніх конфліктів при неврозах є пошук, нерідко драматичний, рішення особистих проблем, насамперед самовизначення, самоконтроль, самовираження, утвердження, визнання і розуміння себе серед оточуючих. Практично завжди невроз супроводжується порушеннями адаптації до реальних обставин життя, мікросередовища, що вільно або мимоволі створює тло для використання особистістю алкоголю й інших наркотиків як засобів рішення особистісних проблем.

Підлітки у віці від 10-14 років і вище хочуть бути незалежними від вищестоящих - батьків і вчителів. Хоча підлітки усе ще гостро потребують емоційної підтримки з боку дорослих, але їм також потрібний і простір для формування нового образу "Я", Підлітки 13 - 14 років часто позбавлені достатнього нагляду й уваги з боку дорослих і багато часу проводять зі старшими хлопцями в підліткових і юнацьких групах. Вони доросліють фізично, часто, завдяки процесу акселерації, виглядять як дорослі і хочуть поводитися як дорослі. У той же час більшість з них залишається психологічно, інтелектуально і морально незрілими.

Значне зрушення від орієнтації на оцінку до орієнтації на самооцінку відбувається в підлітковому віці. У підлітка з'являється потреба зробити предметом свідомості якості соєю власної особистості. І мотиваційне значення самооцінки вже настільки велике, що при розбіжності між вимогами, що випливають із самооцінки й оцінкою з боку інших, переважаючим мотивом поводження виявляється самооцінка [20]. «Зберігання» самооцінки викликає, в свою чергу, емоційну напругу, нервовість та агресивність.

 

 

 

 

 

 

 

2.2.2. Агресивність

В агресивності є свої позитивні і негативні тенденції. Наприклад, вона може виявлятися в ініціативності й активності або ж у ворожості, неслухняності й опору. Агресивність може розвити ініціативність або ж зробити підлітка настирним, недовірливим і боязким [53].

Головною задачею практики є розвиток позитивних сторін агресивності і попередження негативних. Агресивне поводження виявляється вже в ранньому віці, випробовуючи батьківське терпіння і створюючи напругу у взаєминах з однолітками.

Найбільш гостро встає проблема агресивного поводження в підлітковому віці, коли відбувається перехід на новий рівень розвитку особистості; серед підлітків підсилюється негативізм, демонстративне щодо дорослих поводження, стають більш частими випадки жорстокості й агресивності. Разом з тим потрібно сказати, що агресія підлітків безпосередньо не зв'язана з порушенням прийнятих норм і відокремлюється від асоціального поводження.

Дослідження причин і форм агресивного поводження підлітків є необхідною умовою профілактики насильства, алкоголізму і наркоманії, розробки і проведення психолого-педагогічних методів корекції форм агресії.