Психологічні засади девіантної поведінки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

ВСТУП...........................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

1. Поведінкова норма, патологія, девіація..........................................6
2. Девіантна поведінка як психологічна категорія.........................12

1.3. Чинники девіантної поведінки........................................................25

РОЗДІЛ 2. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ПІДЛІТКІВ

1. Характеристики підліткового періоду...........................................38
2. Психологічні особливості особистості підлітків з девіантною поведінкою..................................................................................................50

2.2.1. Нервовість..........................................................................................54

2.2.2. Агресивність......................................................................................57

2.2.3. Акцентуації характеру......................................................................59

Розділ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПІДЛІТКІВ З ДЕВІАНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

1. Організація та процедура дослідження..........................................62
2. Результати дослідження та їх аналіз...............................................65

ВИСНОВКИ...............................................................................................73

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................74

ДОДАТКИ...................................................................................................77

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В останні роки спостерігаються негативні тенденції у підлітковому та молодіжному середовищі: жорстокість, зріст злочинів, що кояться неповнолітніми, зловживання алкоголем, наркотиками, іншими токсичними речовинами, надто раннє статеве життя тощо. Криміналізація підліткового світу супроводжується також незвичним для дорослих явищем – бродяжництвом дітей і підлітків. Перетворення визначеної частини підростаючого покоління в справжніх маргіналів погрожує суспільству страшним по силі та руйнівним по наслідках соціальним вибухом.

Поняття девіантної поведінки як поведінки, що відхиляється від загальновизнаної у суспільстві норми, є поняттям соціально-психологічним, тому що воно позначає відхилення у взаємовідносинах, прийнятих у суспільстві. Такі автори, як А. Г. Амбрумова і Л. Я. Жезлова визначають девіантну поведінку як небажане чи небезпечне для суспільства відхилення поведінки від прийнятих соціальних норм.

Підлітки з девіантною поведінкою вкрай обтяжують клімат навчальної або виховної групи через підвищену збудливість, агресивність, конфліктність і негативізм. Вони змушують педагогів витрачати велику частину часу і нервової енергії, нерідко на шкоду іншим дітям. Більш того, діти з психопатичними рисами поводження є постійним джерелом психотравматизації однолітків з нормальним і особливо невротичним поводженням. У підлітковому віці такі діти легко входять у неформальні групи підлітків, прагнучи зайняти в них лідерські позиції, утягують інших в асоціальні дії і вчинки, нав'язуючи їм тверде виконання несанкцйонованих групових норм і стандартів поводження. Спостерігаються в такій групі підлітків і аномалії в навчанні. Вчаться вони вкрай нерівно, відстають від однолітків.

Психологи, педагоги, соціологи, лікарі вже давно відмічають, що у підлітків, які схильні проявляти агресивні чи асоціальні тенденції, вживати алкоголь чи наркотики тощо, виявляються специфічні особистісні особливості. По літературним даним, можна бачити спроби класифікувати психологічні особливості підлітків з девіантною поведінкою, виявити чинники останньої. Серед науковців, які присвятили свої праці цій проблемі, можна назвати такі імена, як К.Леонгард (виділення основних типів акцентуацій характеру, дослідження проявів акцентуацій характеру в поведінці); А. Є. Лічко (дослідження акцентуацій характеру і психопатій у підлітків, виділення основних типів особистості підлітків з порушеними формами поведінки; створення психодіагностичного інструменту для виявлення патохарактерологічних особливостей підлітків); Л. А. Калініна (експертиза підлітків з девіантними формами поведінки, дослідження особливостей особистості підлітків з виділеними формами поведінки); Е. Г. Ейдеміллєр та В. В. Юстицький (сімейна психотерапія та психокорекція підлітків з акцентуаціями характеру і порушеними формами поведінки): А. Г. Амбрумова (дослідження такої форми девіантної поведінки, як суіцідальна поведінка) та інші.

Таким чином, у зв’язку з актуальністю вивчення психологічних особливостей підлітків з порушеними формами поведінки, ми вважаємо важливим впровадження диференційного підходу до психокорекції та психотерапії девіантної поведінки підлітків на основі типології їх психологічних особливостей.

Мета дослідження: вивчення психологічних особливостей підлітків з девіантною поведінкою.

Завдання дослідження:

• Аналіз теоретичного матеріалу з теми девіантної поведінки як категорії.
• Проаналызувати теоретичні підходи до вивчення вікових особливостей підлітків та чинників їх девіантної поведінки.
• Провести емпіричне дослідження та виявити особливості девіантної поведінки підлітків у таких психологічних характеристиках, як рівень нейротизму, агресивності та акцентуації характеру.

Об’єкт дослідження – девіантна поведінка підлітків.

Предмет – психологічні особливості девіантної поведінки підлітків.

Гіпотеза дослідження: має місце статистично значущі відмінності між підлітками з нормальною та девіантною поведінкою у таких психологічних характеристиках, як рівень нейротизму, рівень агресивності та акцентуації характеру, а саме припущення про те, що підлітки, які проявляють девіантну поведінку мають більш високий рівень цих характеристик.

Методи дослідження: теоретичний аналіз психологічнох, психолого-педагогічних теоретичних матеріалів; методи опитування (бесіда, анкетування), тестування; статистичні методи обробки отриманих даних.

Методики дослідження:

1. Опитувальник рівня агресивності Басса-Даркі.

2. Тест для оцінки екстраверсії-інтроверсії та нейротизму (Г. Айзенк).

3. Методика діагностики акцентуацій характеру (Опитувальник К. Леонгарда - Г. Шмішека).

Згідно з метою та завданнями роботи була обрана наступна структура роботи: вступ, де показано актуальність урахування, сформульована проблема, мета, гіпотеза та завдання дослідження; три розділи, в першому з яких розглядаються сутність та форми девіантної поведінки, в другому – розглядаються вікові аспекти підліткового періоду та безпосередньо психологічні особливості підлітків з девіантною поведінкою, в третьому розділі проводиться емпіричне дослідження особливостей підлітків з девіантною поведінкою та математична обробка отриманих даних; основні результати роботи представлені у висновках; наприкінці роботи приведений список літератури та додатки.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

 

1.1. Поведінкова норма, патологія, девіація

 

Норма – це явище групової свідомості у вигляді поділюваних групою уявлень і найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють і, відображаючи, формують його. Виділяють такі норми:

1) правові;

2) моральні;

3) естетичні.

Правові норми оформлені у вигляді зводу законів і мають на увазі покарання при їх порушенні, моральні та естетичні норми не регламентовані настільки строго, і при їх недотриманні можливо лише громадський осуд.У першому випадку можна говорити про те, що людина чинить «не по закону», у другому – «не по-людськи». Окремо в рамках кожної з перерахованих вище суспільних норм описують норми сексуальної поведінки. Це обумовлено підвищеною значимістю сексуального і статеворольової поведінки людини, а також частотою девіацій і перверсій саме в цій інтимній сфері життєдіяльності також моральних та етичних норм – традицій і стереотипів поведінки, прийнятих в його мікросоціальному середовищі.

Девіантною поведінкою вважається така поведінка, при якій спостерігаються відхилення хоча б від однієї з громадських норм.

Поведінкова патологія передбачає наявність у людини таких ознак, як: 1) схильність до дезадаптації; 2) тотальність; 3) стабільність.

Під схильністю до дезадаптації розуміється існування патернів поведінки, які не сприяють повноцінній адаптації людини в суспільстві, у вигляді конфліктності, незадоволеності взаємодіями з оточуючими людьми, протистояння чи протиборства реальності, соціально-психологічної ізоляції. Поряд з дезадаптацією, спрямованої зовні (міжособистісна дезадаптація), існує внутришньоособистісна дезадаптація, при якій поведінка людини відображає незадоволеність собою, неприйняття себе як цілісної і значущою особистості. Ознака тотальності вказує на те, що патологічні поведінкові стереотипи сприяють дезадаптації в більшості ситуацій, в яких опиняється людина. Стабільність відображає тривалість прояви дезадаптивних якостей поведінки, а не їх миттєвість і ситуативну обумовленість. Поведінкова (психічна) патологія може бути обумовлена ​​психопатологічними проявами (симптомами і синдромами), а також базуватися на патології характеру, сформованої в процесі соціалізації.

Широка область наукового знання охоплює аномальну, ненормативну, девіантну поведінку людини. Суттєвим параметром такої поведінки виступає відхилення в ту чи іншу сторону з різною інтенсивністю і в силу різноманітних причин від поведінки, яка визнається нормальною і такою, яка не відхиляється. 

Девіантну поведінку людини можна визначити як систему вчинків чи окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві нормам і проявляються в незбалансованості психічних процесів, неадаптивности, порушенні процесу самоактуалізації та ухиленні від морального і естетичного контролю над власною поведінкою.

Виділяються такі підходи до оцінки поведінкової норми, патології і девіацій:

□ соціальний;

□ психологічний;

□ психіатричний;

□ етнокультурний;

□ вікової;

□ гендерний;

□ професійний.

Соціальний підхід базується на уявленні про суспільну небезпеку або безпеку поведінки людини. Відповідно до нього до девіантної слід відносити будь-яку поведінку, яка явно або потенційно є небезпечною для суспільства, що оточують людину людей. Наголос робиться на соціально схвалюваних стандартах поведінки, безконфліктності, конформізмі, підпорядкуванні особистих інтересів суспільним.

Психологічний підхід, на відміну від соціального, розглядає девіантну поведінку у зв'язку з внутрішньоособистісних конфліктів, деструкцією і саморуйнуванням особистості. Мається на увазі той факт, що суттю девіантної поведінки слід вважати блокування особистісного росту і навіть деградацію особистості, що є наслідком, а іноді і метою відхилення. Девиант, відповідно з даним підходом, свідомо чи несвідомо прагне зруйнувати власну самоцінність, позбавити себе унікальності, не дозволити собі реалізуватися.

У рамках психіатричного підходу девіантні форми поведінки розглядаються як преморбідні особливості особистості, що сприяють формуванню тих чи інших психічних розладів і захворювань. Під девіаціями найчастіше розуміються відхилення поведінки що не досягли патологічної вираженості в силу різних причин. Незважаючи на те що ці відхилення і не досягли психопатологічних якостей, вони все ж позначаються терміном «розлади».

Етнокультурний підхід має на увазі той факт, що девіації слід розглядати крізь призму традицій того чи іншого співтовариства. Вважається, що норми поведінки, прийняті в одній етнокультурній групі або соціо-культурному середовищі, можуть істотно відрізнятися від норм (традицій) інших груп. Внаслідок цього істотно визнається облік етнічних, національних, расових, конфесійних особливостей людини. 

Віковий підхід розглядає девіації поведінки з позиції вікових особливостей і норм. Поведінка, яка відповідає віковим шаблонам і традиціям, може бути визнана девіантною. Це можуть бути як кількісні (гротескні) відхилення, відставання (ретардация) або випередження (прискорення) вікових поведінкових норм, так і їхні якісні інверсії.

Гендерний підхід виходить з уявлення про традиційні статеві стереотипи поведінки, у чоловічому та жіночому стилі поведінки. Девіантною поведінкою в рамках даного підходу може вважатися гіперрольова поведінка і інверсія шаблонів тендерного стилю. Гендерним девиациями можуть бути і психосексуальні девіації у вигляді зміни сексуальних уподобань та орієнтації.

Професійний підхід в оцінці поведінкової норми та девіацій базується на уявленні про існування професійних і корпоративних стилів поведінки і традицій. Мається на увазі, що професійне співтовариство диктує своїм членам вироблення строго визначених патернів поведінки та реагування в тих чи інших ситуаціях. Невідповідність цим вимогам дозволяє відносити таку людину до девіантів.

Перераховані підходи до оцінки поведінкової норми, патології та девіацій безсумнівно доповнюють і збагачують діагностичний процес, дозволяючи здійснювати його з феноменологічних позицій і враховувати всі аспекти проблеми.

Феноменологічний підхід до оцінки поведінкової норми, патології та девіацій дозволяє враховувати всі відхилення від норми (не тільки соціально небезпечні або які сприяють саморуйнуванню особистості). Використовуючи його, можна діагностувати і нейтральні з точки зору суспільної моралі і права поведінкові відхилення (наприклад, аутистична поведінка), і навіть позитивно забарвлені девіації (наприклад, трудоголізм). Крім того, феноменологічна парадигма дозволяє вбачати за кожним з відхилень у поведінці механізмі психогенезу, що дозволяє надалі вибрати адекватну і ефективну тактику корекції поведінки. Так, трудоголізм як поведінкова девіація може бути розглянутий і витлумачений як адикція, сформована на базі прагнення до відходу від реальності шляхом фіксації уваги на строго певному виді діяльності, і як прояв психопатологічних особливостей, наприклад, в рамках маніакального синдрому. Лише феноменологічний підхід здатний неупереджено і об'єктивно підійти до аналізу відхилень і сприяти розумінню сутнісних мотивів поведінки людини.