Аналізу головних теоретичних положень щодо конфліктів та їх подолання у шкільному колективі

Фази  реалізації конфлікту Фази реалізації конфлікту відбивають параметри  його інтенсивності. 
Прийнято виділяти кілька таких фаз: 
1) Початкова фаза; 
2) Фаза підйому конфлікту; 
3) Пік конфлікту; 
4) Фаза спаду (зниження) конфлікту. 
Фази конфлікту можуть повторюватися циклічно (див. мал. 10) 
 

1 цикл           2 цикл            3 цикл  t

 
 Рис. 10. Фази конфлікту. Фазам  спаду передують фази подьема. 
 
Існує взаємозв'язок фаз і етапів конфлікту [14. С.30]. Зразкове співвідношення фаз і етапів зображено в таблиці 1.  
 
Таблиця 1.

1.5. Сутність поняття  „соціально-психологічний конфлікт” 
 

     Конфлікт - це відкрите протистояння між учасниками взаємодії, яке виникає внаслідок  взаємовиключних інтересів і  позицій. В 60-х роках XX ст. на стику соціальної психології, соціології і психології особистості виникла спеціальна галузь знань - конфліктологія, яка орієнтується на соціальну практику, на здійснення допомоги людям у розв’язанні конфліктів, які виникають [10, с. 624].

     Соціально-психологічний  конфлікт - це особливий вид міжособистісної  взаємодії, в основі якої лежить об’єктивна суперечність цілей, інтересів і думок учасників. На психологічному рівні ця суперечність виявляється в сильних негативних переживаннях учасників щодо ситуації, опонентів і самих себе.

     В цьому визначенні є три важливих моменти для розуміння суті соціально-психологічного конфлікту. По перше, конфлікт може розгортатись в різних системах соціальних відносин. По-друге, не все те, що масова свідомість називає конфліктом - чвари, суперечки, нерозуміння, розходження - є соціально-психологічним конфліктом, бо останній побудовано саме на сумісних, протилежно спрямованих тенденціях. По-третє, не кожна об’єктивна суперечність перетворюється на конфлікт. Вона має пройти певний шлях від власне суперечки до конфлікту як психологічної реальності, важливою складовою якої є переживання учасників. За своїм знаком вони здебільшого є негативними [ 11, с, 240].

     Суперечність, яка лежить в основі соціально-психологічного конфлікту, породжує так звану "об’єктивну конфліктну ситуацію". Об’єктивна ситуація має свою структуру, яка графічно може бути зображена так.

     Два основних структурних компоненти - це сторона конфлікту і його об’єкт. Сторони конфлікту представлено конкретними Людьми і їх цілями, які є сторона конфлікту близькими в рамках однієї сторони і знаходяться в суперечності з цілями опонентів - тих, хто складає іншу сторону. Учасників конфліктів може бути дуже багато, а сторін - не менше двох. Кожна сторона

займає  в конфлікті певну позицію. Позиція  в даному випадку - це більш-менш точна і адекватна реальності відповідь учасників на питання причин участі у конфлікті. Внутрішня позиція - це сукупність мотивів, реальних інтересів, цінностей, що спонукають людину або групу брати участь у конфлікті. Внутрішня позиція може не усвідомлюватись учасниками, частіше вони пред’являють собі і спостерігачам зовнішню позицію. Вона являє собою мотивацію, яка звучить соціально і сприймається особистісно [12, с.128].

     Об’єкт  соціально-психологічного конфлікту - це реальний або ідеальний предмет, заволодіти яким прагнуть всі учасники даної взаємодії. Об’єкт має властивості, які перетворюють його в епіцентр розбіжностей. Він неподільний і, на думку опонентів, може належати тільки одній стороні весь, цілком. Він також має різну міру доступності для учасників. Кожен намагається засобами, що є у його розпорядженні, зробити об’єкт більш доступним до себе і менш доступним для іншого. Взаємодія, в основі якої знаходиться така структура, має багато шансів перетворитись на психологічний конфлікт, якщо об’єктивна суперечність пройде стадії ідентифікації і формування суб’єктивного образу конфліктної ситуації.

     В даному випадку під ідентифікацією розуміється знаходження осіб, що перешкоджають досягненню цілі. Людина, яка включена в конфлікт, може до якогось часу не усвідомлювати його. Однак в якийсь момент її кроки у досягненні певної мети стають неможливими, в результаті чого виникає стан фрустрації. Причину цього явища людина може приписати кому і чому завгодно: собі, обставинам, іншим людям. У випадку, якщо причину своїх невдач у досягненні потрібного об’єкта людина припише іншим людям, виникає ідентифікація, яка далі веде до конфлікту.

     Ідентифікація може бути істинною і помилковою. В  першому випадку людина справедливо  приписала іншій особі причину  фрустрації. Ця людина дійсно є її опонентом і претендує на той самий об’єкт. У випадку помилкової ідентифікації опонент вибирається неправильно. Якщо в цьому випадку опонент втягується в конфліктні відносини, то виникає так званий помилковий конфлікт, який розв’язувати дуже важко, бо він немає ніякої об’єктивної основи, крім

емоційного  неприйняття [13, с. 560].

     Наступний крок у перетворенні об’єктивної  суперечливості в психологічний  конфлікт - це формування в опонентів образу конфліктної ситуації. Суб’єктивний образ конфліктної ситуації включає уявлення про себе в конфлікті (цілі, цінності, можливості), про опонентів, про ситуацію, в рамках якої розгортається конфліктна взаємодія. Оскільки в суб’єктивних образах конфлікту відбувається трансформація об’єктивної ситуації конфлікту, можливі викривлення останньої. Дослідники виділяють декілька напрямів викривлення об’єктивної конфліктної ситуації в її суб’єктивному образі.

     Схематизація, спрощення реального конфлікту. Внаслідок того, що конфліктні стосунки надмірно експресивні, вимагають від  людини багато психічних сил, і на аналіз багатоманітних аспектів взаємовідносин їх не вистачає, виникає неусвідомлена тенденція до суб’єктивного звужування відносин. Людина виділяє і концентрується на одній із ліній відносин, тій, де їй простіше за все розгорнути конфлікт.

     Викривлення і зменшення перспективи розвитку взаємодії, яка сприймається. У свідомості учасників конфліктні відношення немовби завершують, втрачають своє майбутнє. Небезпека такого викривлення в тім, що опоненти, здійснюючи свої дії стосовно один одного, не прораховують, ігнорують їх наслідки, що призводить до ескалації проблеми.

     Поляризація оцінок і суджень. У відношенні до власної поведінки і намірів  партнера починають діяти чорно-білі категоричні судження.

     Комунікативні викривлення. В комунікації опонентів спрацьовують різноманітні бар’єри, які фільтрують інформацію, надають словам вигаданого смислу.

     Атрибутивні викривлення. Виявляються у приписуванні собі та іншому мотивів, особистісних властивостей, намірів, в спрощенні відносин. В процесі розвитку конфлікту часто гіперболізуються недоліки і негативні риси особистості опонента, свій же образ наділяється позитивними рисами.

     В теоретичній моделі, розробленій  Л.А.Петровською [14], соціально-психологічний конфлікт проходить чотири стадії розвитку: виникнення

об’єктивної конфліктної ситуації, інциденту, конфліктних  дій, завершення.

     На  першій стадії конфлікт як психологічна реальність ще не представлений, однак  уже існує його зародок. Люди, почавши діяти й усвідомивши неефективність дій, почнуть пояснювати для себе цю фрустрацію. Інциденти і є формами фрустрацій. Це різні події, які демонструють учасникам взаємодії існування певної проблеми. Суть проблеми може бути ще не з’ясованою, але з’являється напруга, суперечки. Саме на цій стадії виникає істинна або помилкова ідентифікація і починає формуватись образ конфлікту.

     Стадія  конфліктних дій є центральною. На цій стадії відносини опонентів  бурхливо розвиваються, що веде до зміни  практично всіх структурних компонентів конфліктної ситуації. Об’єкт конфлікту має тенденцію до. розростання, до нього втягується все більше учасників. Будучи драматичною і напруженою, третя стадія не може тягнутись дуже довго, і конфлікт переходить на стадію завершення [ 15, с. 13, 14]

    Як  би не намагався керівник створити нормальний соціально-психологічний  клімат у колективі, завжди можуть виникнути  ситуації, які негативно впливають  на людей і викликають у них  стресовий стан. Надмірний стрес  може виявитись руйнівним фактором для індивідуума і в цілому для організації.

    Стрес — це явище, з яким людина стикається постійно. Незначні стресові ситуації нешкідливі для людини. Більш шкідливий надмірний стрес, який характеризується надмірним психологічним чи фізіологічним напруженням. Психологічні прояви стресу включають роздратованість, втрату апетиту, депресію і понижений інтерес до міжособових відносин. Фізіологічні прояви стресу — це виразки, мігрень, гіпертонія, біль у серці, астма, артрит.

    Стрес може бути викликаний факторами пов'язаними з працею і діяльністю організації або подіями в особистому житті індивідума.

    Організаційні фактори. Найбільш поширеною і зрозумілою причиною стресу в організаціях є перевантаження або надмірно мала завантаженість по роботі.

    Другою причиною є конфлікт ролей, який виникає, коли до працівника висуваються суперечливі вимоги або при порушенні принципу єдиноначальності (одержання підлеглим розпоряджень, що суперечать один одному).

    Третій  фактор — невизначеність ролей, тобто  ситуація, коли працівник не розуміє, чого від нього хочуть.

    Четвертий фактор — нецікава робота. Крім цих  факторів, стрес може виникнути внаслідок незадовільних фізичних умов праці, наприклад, відхилень у температурі приміщення, поганого освітлення чи надмірного-

    шуму.

    Особисті  фактори. Праця становить основний аспект життя більшості людей, однак тільки нею не обмежується життєдіяльність .людини. Причина багатьох стресових ситуацій часто буває поза роботою —в сім'ї чи в більш широкому соціальному середовищі. До таких причин належать: смерть близьких, розлучення а дружиною (чоловіком), хвороба чи серйозне тілесне ушкодження, укладення шлюбу, звільнення з роботи.

    Уникнути  стресового стану можна, додержуючи наступних рекомендацій. Необхідно розробити систему пріоритетів у роботі, оцінивши всі види робіт, таким чином: «повинен зробити сьогодні», «зробити не пізніше цього тижня», «зробити тоді, коли буде час». Потрібно вміти сказати «ні», коли досягаєте межі, за якою вже ви не можете взяти на себе більше роботи. Необхідно також щодня знаходити час для відпочинку.

    Менеджер, орієнтований на досягнення високої  продуктивності і низького рівня стресу в підлеглих, повинен створити для цього певні передумови. До їх числа відносять: вибір обсягів і типів робіт для підлеглих відповідно до їхніх потреб, нахилів та здібностей; надання підлеглим   прав на   відмову   від   виконання   будь-яко-то завдання,   якщо  у них  для   цього є підстави;  чітке

    визначення  зон повноважень, відповідальності і виробничих очікувань для співробітників та системи винагород за ефективну працю; використання стилю лідерства у взаємовідносинах з підлеглими.  
 

     1.6. Психологічні стратегії і принципи дозволу конфліктів 
 
Психологічні стратегії і принципи дозволу конфліктів спрямовані на керування конфліктами, що виникають у будь-якій організаційній структурі керування. Мистецтво керування і рівень кваліфікації керівника виявляються й у процесі дозволу конфліктів.

     Для фахівця керування дуже важливо  при дозволі конфліктів оптимально використовувати наявний у нього адміністративний ресурс і свої особистісні можливості керівника. Однак для нього найбільш кращим і іноді ефективним способом дозволу конфлита є механізм уладного впливу - використання функціональних обов'язків. В особистих же відносинах керівника з підлеглими залишається багато суб'єктивних моментів взаємодії і впливу, тому цей шлях дозволу конфліктів є складним, а іноді молоэффективным. Влада при цьому використовується не як засіб врегулювання і погашення конфлікту, а як спосіб досягнення бажаного.

     При дозволі конфлікту і конфліктної  ситуації необхідно, насамперед, чітко  представляти схему конфліктної  взаємодії, що реалізується в таких параметрах конфлікту як:

- предметна  сторона конфлікту, зв'язана з  конкретною зоною протиріч, що  існують між учасниками конфліктної ситуації. Відповідно, їхні дії будуть орієнтовані на досягнення результату, бажаного для кожної зі сторін; 
- соціальна сторона конфлікту, зв'язана з характером відносин учасників конфліктної ситуації і їхніх емоційних установок відносно один одного; 
- емоційна сторона конфлікту - саме з нею зв'язується ірраціональне відношення учасників конфлікту до ситуації і друг до друга. Тому конфликтанты можуть часто домагатися свого не приймаючи в увагу негативну реакцію партнера на свої чи дії навпроти, платити дуже високу "ціну", зберігаючи відносини на прийнятному їм рівні.