Педагогічні умови професійної підготовки вчителів початкових класів до екологічного виховання учнів (компаративний аспект)

У деяких країнах, зокрема в Німеччині, університети відповідають за теоретичну частину екологічної  підготовки майбутнього вчителя, а місцеві органи народної освіти і школи — за практичну. У Франції загальна й спеціальна підготовка вчителя до екологічного виховання учнів проходить в університеті, а професійно-педагогічна (теоретична й практична) — у спеціальних центрах. У Великобританії нині вибудовується нова модель, за якою університети здійснюють цілісну екологічно-теоретичну підготовку вчителів, а практична професійна підготовка повністю переноситься в школу. Таким чином, можна говорити про багато-варіантність взаємозв'язку університетів з іншими інституціями у справі підготовки вчителів до екологічного виховання учнів у західноевропейських навчальних закладах [43].

Терміни екологічної підготовки варіюються від курсів для вчителів профтехосвіти, технічних і комерційних шкіл (у більшості країн) до навчання, яке здійснюється протягом п'яти — семи років (Франція, Німеччина, Іспанія). Навчальні програми теж мають різну організацію та структуру, особливо в країнах з децентралізованою системою управління освітою, де вузи самостійно складають навчальні плани й програми навіть у межах одного й того самого вищого навчального закладу.

Професійна  підготовка сучасного вчителя передбачає порівняльний аналіз різноманітних дослідницьких підходів, які накопиченні в світовому просторі. В сучасних умовах європейської інтеграції Велика Британія грає одну з провідних ролей, оскільки вона є країною з вагомим історичним досвідом у галузі освіти.

Серед нових явищ, що з’явилися  в системі педагогічної підготовки Великої Британії (Англія, Уельс), слід назвати створення нових програм  підготовки вчителів для початкової школи: 4-річний курс на одержання ступення баклавра педагогіки (Bed primary) та однорічний курс, що веде до одерждіня післявипускного свідотства з педагогіки (PGCE primary). Розглянемо ці програми детальніше [29].

Метою чотирирічного курсу  навчання є забезпечення студентів  знаннями та вміннями вчителя, а також  формування у них педагогічних здібностей. Навчальний курс складається з 9 предметів (образотворчого мистецтва, англійської мови та літератури, географії, математики, фізичного виховання, природничих наук, технічного моделювання, професійного навчання). Природничі науки, зокрема екологія, є обов’язковою для вивчення студентами дисципліною.

Однорічний курс на одержання  свідоцтва для початкової школи (PGCE primary) складається з 38 навчальних тижнів. Програму створено для студентів, які вже мають ступінь бакалавра.

Програма базується на трьох компонентах: курс з вивчення предметів шкільної програми, професійний цикл, робота в школі.

Природничі  науки є обов’язковими для  цього курсу. Всього на їх вивчення  відведено 150 годин, з яких 14 годин  складають лекції, 46 годин – семінари, 50 годин – робота в школі, 40 годин – самостійна робота [72,73].

Порівняльний аналіз змісту екологічної системи освіти та методики підготовки майбутніх учителів до екологічного виховання учнів у Великій  Британії та Україні зроблений дослідницею  Т. Кучай [29] дає можливість констатувати, що загальна кількість дисциплін екологічного спрямування при підготовці фахівців з вищою освітою за напрямом підготовки “Педагогічна  освіта” у різних ВНЗ варіює від 5 до 7; загальна кількість годин, передбачена на викладання цих дисциплін, значно відрізняється. Якщо в університетах Великої Британії їх обсяг становить 1000 – 1800 годин, то в українських ВНЗ – 648 годин (рис. 2). Отже, на вивчення екологічних дисциплін при 4-річному терміні навчання в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького передбачено 13%, в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини - 12%, а у навчальних закладах Великої Британії при 3-річному терміні навчання – відповідно: у Глазго - 35%, Лідському - 21%, Роемптонському - 19%.

 У вивченні дисциплін екологічного спрямування в Лідському університеті на самостійну роботу студентів планується 945 годин з 1100 (85,9 %), а в Черкаському – 408 із 648 (62,9 %), що на 23 % менше. Виявлено, що в британських університетах значно більшу кількість годин відведено на наукову роботу (у Глазго – 600 годин, Лідському – 200, Черкаському – 81, Уманському – 54).

Таким чином, в університетах  Великої Британії, на відміну від  університетів України, на дисципліни екологічного спрямування відводиться значно більший обсяг академічного часу.

Результати аналізу  змісту навчальних планів з напрямів підготовки “Педагогічна освіта”, що були проведені дослідниками Кучай та Марченко з урахуванням досвіду Великої Британії щодо екологічної системи освіти переконують у необхідності впровадження в навчально-виховний процес ВНЗ України таких імперативів: збільшення кількості навчального часу на екологічні дисципліни, професійне та практичне спрямування всіх екологічних курсів, здійснення екологізації навчального процесу через упровадження екологічних дефініцій у зміст окремих дисциплін, забезпечення екологічною освітою громадян України упродовж усього життя. Це може слугувати матеріалом для вдосконалення процесу підготовки майбутніх учителів до здійснення екологічного виховання учнів, молоді, громадян України.

Система освіти в Україні  має централізований характер, ВНЗ України поділяються за ступенем акредитації, коли найвищим вважається 4-й, що дає навчальному закладу статус національного.

Слід зазначити, що в Україні все більше студентів навчальних закладів беруть активну участь у міжнародних освітніх програмах; сама ж освітня система наближається до міжнародних стандартів, зберігаючи водночас пріоритетні риси вітчизняної освіти: фундаментальність отримуваних знань, диференційований підхід до студентів, високий рівень вимог до студентів, що забезпечує незмінно високий рівень знань.

Отже, можемо сказати, що з отриманням незалежності вища школа України  стала справді національною. Було запроваджено багатоступеневу систему підготовки кадрів (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, маґістр).

У Англії, для одержання диплома  бакалавра освіти треба пройти чотирирічну  базову підготовку вчителя, яка передбачає паралельне вивчення всіх означених  компонентів цілісної підготовки.

У скандинавських країнах  переважно в галузі підготовки вчителів початкової школи вивчення складових навчальної програми здійснюється не тільки одночасно, а й у взаємозв'язку одна з одною загалом на професійно доцільних темах та через інтеграцію теорії з практикою. Найпоширенішою в Західній Європі є система, яка передбачає вивчення загальних і спеціальних дисциплін на першому етапі навчання, а вивчення дисциплін психолого-педагогічного циклу й навчальну практику – на другому, завершальному етапі.

Збільшенню кількості  структурних модифікацій підготовки вчителів сприяє поширення в країнах  Західної Європи модульного навчальння та введення циклічної структури навчальних планів. Суть принципу циклічності полягає в розподілі курсів навчання на досить самостійні періоди, протягом яких студент оволодіває певною сумою знань та вмінь з майбутнього фаху. Йдучи шляхом індивідуалізації та диференціації підготовки вчителів, у деяких країнах студентам дають право самим визначати черговість навчальних модулів, через що спостерігається велика кількість індивідуальних навчальних планів.

Принципові відмінності  існують між так званими однофазною та двофазною системами базової  підготовки вчителів. За першої учитель, успішно завершивши базову підготовку, може одразу посісти педагогічну посаду. За другої – теоретична підготовка майбутніх учителів зосереджується у вищому навчальному закладі (перша фаза), а практична (друга фаза) – переноситься в школу й спеціальні регіональні центри. На другій фазі практична робота в школі поєднується з навчанням на спеціальних курсах, де засвоюються методики викладання спеціальних дисциплін і питання психолого-педагогічної підготовки. Статус повноправного вчителя надається лише після успішного завершення другої фази навчання, написання диплома та складання державного іспиту.

Дуже різниться організація  управління й контролю системи педагогічної освіти різних країн: від автономії (Німеччина) до контролю державними національними службами (Агентство педагогічної освіти в Англії) та прямих інструкцій уряду й міністра національної освіти (Франція).

Зв'язки навчальних закладів, які готують учителів, зі школами  різні за ступенем інтенсивності. Якщо практична підготовка вчителів початкової школи здійснюється у тісному контакті зі школами або безпосередньо на їх базі, то університетські програми традиційно характеризуються автономністю й відокремленістю від школи.

Особливе значення   має   екологічна   освіта  для  студентів педагогічних вищих навчальних закладів,  майбутніх  вихователів  і вчителів,  які  поряд  із  загальним  високим  рівнем  екологічної культури мають опанувати методику екологічної виховної роботи.

Велике значення для  підвищення рівня вищої екологічної  освіти мають:  міжвузівські, регіональні  і міжнародні контакти викладачів і  студентів (слухачів);  участь фахівців Мінекоресурсів в розробці Державних  стандартів  екологічної освіти;  зв’язки з громадськими організаціями;  регулярний обмін досвідом,  стажування,  виконання спільних екологічних проектів, науково-дослідних програм і видання підручників та посібників;  термінова підготовка і  перепідготовка педагогічних кадрів вищих навчальних закладів у галузі екологічної освіти.

Аналіз процесу підготовки вчителів у країнах Західної Європи та в Україні дозволив виділити такі організаційно-педагогічні умови  цього процесу:

― реалізація принципів екологічного навання та виховання;

― розвиток дослідницької діяльності студентів у екологічній галузі;

― упровадження особистісно-оріентованих технологій в навчальний процес;

― здійснення екологізації навчального процесу;

― неперервність екологічної освіти та виховання майбутніх вчителів;

На основі наукових розробок з відбору (конструювання) змісту навчання та адекватних цьому змісту методів професійної підготовки майбутніх учителів до екологічного виховання перманентне переглядаються навчальні плани та програми базової педагогічної освіти. Проте вчені одностайно вважають, що загальною для всіх західних країн перешкодою в цій роботі є невизначеність мети та завдань професійної підготовки вчителів з урахуванням нових вимог до вчителя з боку суспільства, шкіл та учнів.

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ  ПРОЦЕСУ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ З УРАХУВАННЯМ ДОСВІДУ КРАЇН ЕВРОСОЮЗУ

2.1 Обґрунтування педагогічних умов підготовки майбутнього вчителя початкових класів з урахуванням досвіду екологічного виховання країн Євросоюзу

Одна із освітніх проблем вищої школи педагогічного профілю полягає, на наш погляд, не стільки у постійному реформуванні цієї галузі, а стільки у тому, що навчальна діяльність як цілеспрямований процес професійної підготовки, суттєво відрізняється від самої професійної діяльності як реалії життя. Британські педагоги використовують чотирьохкомпонентну структуру при конструюванні змісту екологічної освіти: знання, вміння, цінності і ставлення, діяльність. Ядро екологічної освіти, навколо якого об’єднуються всі аспекти змісту, згідно Національного навчального плану становлять загальнолюдські цінності: добро, справедливість, милосердя, людяність, любов і повага до всього живого, турботливе та відповідальне ставлення до природи тощо.

В дослідженні Н.М. Яковлєвої [70, с. 69] подається функціональний підхід до визначення педагогічних умов як сукупності заходів, здатних забезпечити досягнення вчителями професійно-творчого рівня діяльності. Під педагогічними умовами підготовки вчителя  ми розуміємо обставини, що сприяють побудові навчально-виховного процесу з урахуванням потреб, інтересів, можливостей вчителів, їхньої готовності до реалізації цієї діяльності. До групи педагогічних умов віднесені: цілепокладання, відбір відповідного змісту, вибір адекватних йому методів, форм і засобів навчання.

Система педагогічних умов підготовки вчителя  реалізується у  відповідності до дидактичних принципів, які, на думку науковців [4, 8, 35, 50, 51, 61, 63], являють собою ті орієнтири, що спрямовують педагогічну діяльність і навчальний процес у цілому, визначають шляхи досягнення педагогічних цілей з урахуванням закономірностей та умов протікання навчально-виховного процесу.

Ефективність екологічної  підготовки учнів забезпечує застосування британськими вчителями таких методів  та форм передачі та опанування знаннями, уміннями і навичками, як лекції, розповіді, пояснення, бесіди, демонстрації та ілюстрації, практичні і лабораторні роботи, семінари, тьюторські заняття, виробнича практика. Формуванню екологічної культури школярів сприяють екскурсії, екологічні стежки, літні табори, які передбачають безпосереднє спілкування з природою, що посилює виховний вплив на емоційну сферу особистості. Важливу роль в оптимізації екологічної підготовки учнів середніх шкіл відіграють сучасні педагогічні технології. Британські педагоги приділяють їх пошуку значну увагу. За останні десятиліття набули широкого застосування комплексні навчально-дослідницькі проекти, кейс-технології, дидактичні ігри, комп’ютерні ігри та моделювання.