Педагогічні умови професійної підготовки вчителів початкових класів до екологічного виховання учнів (компаративний аспект)

У Данії у вищих навчальних закладах не введено спеціального курсу з охорони природи, але його зміст та питання екології є у рамках курсів усіх основних навчальних дисциплін. Вивчення теорії поєднується з проведенням екскурсій. Важливу роль в екологічній освіті населення тут відіграють музеї, де влаштовуються заняття як для учнів так і для вчителів.

У Фінляндії питанню  охорони природи приділяється велика увага з 30-х років ХХ століття. Ще тоді у цій країні були засновані  перші національні парки й заповідники, а у школах введено курс з охорони навколишнього середовища. Тепер екологічна освіта в Фінляндії здійснюється на всіх рівнях. Особливу увагу зосереджено на естетичних цілях сприйняття й охорони природи, на розвитку відповідальності за навколишнє середовище, рідний край, батьківщину.

Давні традиції екологічної  освіти існують у Голландії. З 1919 року в країні працює спеціальна служба дитячих та шкільних садових ділянок. Заняття побудовані таким чином, щоб діти пізнавали природу на основі особистого досвіду. Такі знання є більш міцними, ніж завчені теоретично; вони складають основу усвідомлення взаємозв'язків між окремими складовими довкілля.

Об’єднане Королівство  Великої Британії прагне досягти  значних успіхів у галузі освітиі  підготовки кадрів для того, щоб відповідати світовим стандартам» [5, с.23].

Починаючи з 90–х років ХХ століття підготовка вчителів у Великій Британії здійснюється, в основному, у навчальних закладах двох типів: в університетах  на факультетах педагогіки (однорічний курс на одержання випускного свідоцтва з педагогіки (Postgraduate Certificate of Education – PGCE) і в коледжах, які надають вищу педагогічну освіту (4–річний курс на одержання ступеня бакалавра (Bachelor of Education – BEd)) .

Реформа педагогічної освіти стимулювала  пошук альтернативних шляхів підготовки вчителя. Заснований у 1994 році Відкритий університет готує біля тисячі студентів на рік, використовуючи систему часткової зайнятості та дистанційне навчання.

В університеті Хаддерсфільдо (Великобританія) вже більше 20 років існує програма з екології людини. Основна її мета - навчити студентів міждисциплінарному підходу в дослідженнях. Програма починається з викладання початкових класів і географії, на основі яких вивчаються фундаментальні, прикладні та гуманітарні науки (особливо соціологія). В процесі навчання розкриваються особливості міждисциплінарного і холістичного підходів. По закінченню курсу студенти починають професійну діяльність.

Заслуговує уваги програма екології людини Міжнародного центру екології людини. В його складі Паризький університет Рене Декарта (Франція), Женевський, Тулузький, Марсельський, Вільний Фламандський (Бельгія), університет Падуї (Італія) та ін. Основна мета Міжнародного центру ― підготовка фахівців з проблем взаємовідносин людини з природою. У європейських країнах, зокрема Великобританії, з 60-х років формувалася позиція екологічної освіти як освіти всіх вікових груп населення. Тут у 1989 р. прийнята національна програма, яка сприяє реалізації екологічної підготовки на різних рівнях навчання [34, с. 4].

Англійська система  освіти дає змогу вчителям самостійно складати навчальні плани та програми, що сприяє кращому використанню місцевих ресурсів і дає можливість навчати  відповідно до регіональних умов і  проблем. У середніх школах Великобританії (діти віком від 12 до 17 років) вивчаються як загальноосвітні предмети, так і окремі предмети з охорони довкілля, складені на основі вивчення умов навколишнього середовища та його проблем – місцевих, національних, регіональних і глобальних. Широкого застосування набули міжпредметні курси, зокрема „уроки охорони природи”, „гуманітарні уроки” тощо.

Великого значення в  Англії надають створенню живих  куточків, влаштуванню шкільних метеорологічних  станцій, екскурсіям у парки, на ферми, заповідники, музеї, організації зелених посадок.

Найстаріший у Великобританії польовий навчальний центр Флатфорд Мілл розташований у Колчестері, який славиться своїми ландшафтами. У цьому центрі розроблені численні програми: від елементарних екскурсій до глибоких спеціалізованих програм з початкових класів, геології, екології [37, с. 48].

Велику увагу проблемам  екологічної освіти приділяють у  Німеччині, де цими проблемами займається Федеративно-земельна комісія з  питань планування освіти, а також  міністерства освіти і культури. У країні накопичено значний досвід зі створення центрів екологічної освіти населення, вдосконалення законодавчих і адміністративних основ для її ефективного здійснення. Екологічною освітою охоплені школи, середні та вищі заклади професійної підготовки кадрів. Суттєву роль у розв’язанні проблем навколишнього середовища відіграють засоби масової інформації, громадські організації, партії. Створена Національним парком екологічна програма „Баварський ліс” яка дає змогу ознайомлювати і вивчати особливо чуттєві зони лісових екосистем і небезпеку, що їм загрожує. Студенти займаються науково-дослідною роботою, при цьому вони поділяються на чотири пошукові групи: дві з них займаються вивченням фауни і флори національного парку, інші – проблемами відмирання та охорони природи [49].

„Екологічна освіта” у Нідерландах розглядається в комплексі „природознавство та екологічна освіта”, хоча сама ідея екологічної освіти підтримується.

Управління сучасною системою освіти Франції характеризується високим ступенем централізації (у порівнянні з іншими країни Європейського Союзу) і водночас більшим розмаїттям навчальних закладів післяшкільної освіти. В управлінні освітою, крім Міносвіти, беруть участь професійні асоціації, а також об’єднання викладачів різних рівнів і ступенів освіти. Про це свідчить велика кількість науково-професійних академій, виведення всієї наукової та дослідницької роботи за межі систем вищої освіти.

Наукові дослідження  з методик викладання екології проводяться  спеціалізованими закладами: Коледж де Франс (заснований у 1530 р.), Паризька обсерваторія (заснована в 1672 р.), Практична вища школа (1868 р.), Національний центр наукових досліджень (1936 р.) та іншими.

Особливістю французької системи  вищої освіти є високий ступінь  диверсифікації й ієрархії навчальних закладів. Крім приналежності (приватний або державний), навчальні заклади розподілені за типами підготовки та прикріплені до відповідних сфер соціальної активності [19]. Зовнішня ієрархія поділяє навчальні заклади на:

- університети та їхні відділення, що дають вищу освіту в царині гуманітарних наук мистецтві, юриспруденції, природничих наук;

- спеціалізовані навчальні заклади,  які дають спеціальну підготовку  в галузі  іноземних мов, комунікації,  фізичного виховання тощо;

- Grandes Ecoles - професійні недержавні або державні вищі школи, з суворими правилами прийому, які дають вищу професійну освіту.

Університети є державними навчальними закладами; вони вважаються найбільш демократичною формою отримання  освіти, яка дає загальнонаукову або загальногуманітарну підготовку. Це дозволяє потім тримати професійну освіту у вищих школах. Університети об’єднують програми різного типу: одно-, дворічні програми природничонаукової підготовки (після яких можна продовжувати навчання в університеті або вступати до Grandes Ecoles); повні програми з семирічним циклом навчання. Кожен додатковий рік навчання після отримання загальноуніверситетського диплому завершується присвоєнням диплому певного типу. Вищі професійні школи (Grandes Ecoles) є навчальними закладами "тривалого циклу". Вони приймають студентів за результатами іспитів після закінчення спеціальних підготовчих курсів або після завершення загальноуніверситетського циклу. Одним із типів професійної школи є школи для підготовки шкільних учителів. Слід зазначити, що у Франції підготовка викладачів супроводжується низкою серйозних тестів та іспитів на професійну зрілість, тільки після цього присвоюється кваліфікація вчителя;

Важливим параметром освітньої системи Франції є  спосіб забезпечення балансу елітарності та масовості за рахунок існування системи раннього вибору типу освіти. Ранній вибір спеціальності та професійної кар’єри дозволяє навчальним закладам зберігати високі вимоги та забезпечувати спадковість курсів на різних етапах навчання.

Франція характеризується різноманіттям підходів до підготовки учителів. Підготовка учителів здійснюється через учбові плани і програми, які відрізняє концептуальний плюралізм в плані цілей, змісту, методів і форм навчання, а також тривалістю термінів здобуття педагогічної освіти, що дають ступінь бакалавра, магістра з можливістю викладати в одному з типів шкіл. Висунені підготовки учителів, що реалізовуються через програми мети, дозволяють визначити компетентності випускників університетів, ретельно розробляти і планувати програми на усіх рівнях освіти, аналізувати і упорядкувати співвідношення між окремими дисциплінами і курсами, а також забезпечити дотримання строгої відповідності між цілями і методами навчання майбутніх учителів. Курс підготовки учителів складається із загальноосвітньої, спеціальної (що має на меті дати знання в певній галузі науки) і психолого-педагогической програм(Л.Сове) та ін.). Ці програми є обов'язковими для майбутніх учителів. Виникає питання, що ж важливіше для учителя: серйозна педагогічна підготовка або глибокі знання по предмету. Курси педагогіки і психології є методологічною базою, на якій будується світогляд фахівця, система його особових пріоритетів і уся його діяльність в школі. Підвищення статусу учителя визначило нову тенденцію до переходу на університетську освіту як єдиний тип підготовки учителів, при якому програма підготовки педагогів складається з трьох обов'язкових компонентів: загальноосвітня, спеціальна, психолого-педагогическая. Усі три програми є обов'язковими, хоча їх співвідношення в різних університетах неоднаково. У більшості французьких ВНЗ програма підготовки майбутніх учителів до екологічного виховання школярів складається з трьох частин:

- вивчення фундаментальних наукових дисциплін;

- вивчення програм і методів навчання і виховання;

- безпосередня практика. 

  Традиційно у Франції педагоги навчалися фундаментально одному або двом предметам психолого-педагогического циклу, інші предмети цього ж циклу проходяться на рівні ознайомлення. Курси з методик навчання предметам віддалялися від теоретичних фундаментальних курсів. Згідно з дослідженнями Н. Померанцевої вивчення фундаментальних дисциплін займає біля 40% часу [42].

Навчання майбутніх  учителів гуманістичним і демократичним  принципам, що реалізовується через  плани і програми коллежей і університетів, базується на постулатах, висунених Л. Сове та ін. Вони зводяться до наступних положень:

- учитель поважає індивідуальні  відмінності і високо цінує  особливості кожної людини. Він  планує свій урок з урахуванням  особливостей класу, можливостей дітей і готовий підтримати і оцінити думку своїх учнів і колег;

• учитель не приховує своїх поглядів на процес викладання, висловлює думку про роль освіти в суспільстві і демонструє на практиці цінність цих поглядів.
• учитель розуміє принципи демократії і планує свій урок так, щоб сформувати у учнів систему цінностей громадян демократичного суспільство.

Для досягнення мети екологічного виховання  майбутніх учителів була розроблена Д. Ройєм таксономія принципових  знань майбутніх учителів з області знань, умінь, навичок та оцінки [42] (Додаток Б).

  Учбові плани і програми педагогічних ВНЗ Франції охоплюють досить широке коло проблем і знаходять шляхи їх реалізації вже в стінах учбового закладу. Головною проблемою є відбір змісту учбових дисциплін у рамках загальної, спеціальної і психолого-педагогической підготовки фахівця, причому психолого-педагогическому навчанню відводиться найважливіша роль в плані формування поглядів і цінностей, з якими майбутній учитель прийде в школу. Учбовий матеріал, пропонований студентам, має бути особисто значимий і осмислений, що навчить майбутнього учителя робити вибір в умовах суперечливої практики і дасть йому можливість самореалізації.

  Проведений аналіз програми з підготовки майбутніх учителів до екологічного виховання школярів показав, що в її основі лежить міждисциплінарний підхід. З точки зору екологічного виховання і виховання у функціональному полі культури, провідне місце займає регулятивна і гуманістична функції.

  В ході дослідження виділяємо наступні методичні прийоми і засоби узагальнення учбового матеріалу на основі між предметних зв’язків, які практикуються фахівцями французьких педагогічних закладів при підготовці студентів:

1) взаємне узгодження  робочих програм різних дисциплін  за часом проходження і логіці викладу учбового матеріалу;

2) дотримання спадкоємності  у викладанні шкільних предметів  і дисциплін у вищих навчальних  закладах;

3) використання уніфікованих  форм і методів (деконтекстуалізація  і контекстуалізація) при вивченні  різних дисциплін;

4) рішення завдань і виконання практичних завдань між предметного змісту;

5) складання перспективного  і поточного планів, вивчення  матеріалу з використанням підручників  різних дисциплін;

6) використання прийомів  порівняння властивостей, методів,  понять, ідей і об’єктів вивчення різних наук;

7) складання переліку  міжпредметних понять взаємозв’язаних  дисциплін;

8) активне повторення  пройденого матеріалу, пов’язання  його з тим, що вивчається, включення  нового матеріалу у структуру  колишніх знань;

9) відбір змісту міжпредметних зв’язків з урахуванням майбутньої спеціалізації випускника [42].

  Ідеї з досвіду роботи французьких колег є цінними для нашого дослідження і можуть бути використані в період підготовки програми навчання студентів, майбутніх учителів, як до професійної викладацької діяльності, так і до екологічного виховання школярів. Розробка збалансованої учбової програми дає студентам представлення і знання про загальну наукову спадщину, знайомить з широким діапазоном проблем, пов’язаних з нашим загальним існуванням, сприяє підготовці до майбутнього на основі знання нинішньої і минулих ситуацій.

  Для чіткішого представлення характеру професійної педагогічної підготовки учителів до екологічного виховання школярів розглянемо форми і методи організації учбово-виховного процесу в педагогічних навчальних закладах Франції.

  Нині очевидно, що основна форма навчання в університетах – лекція, не є найефективнішим засобом підготовки студента до професійної діяльності учителя з екологічного виховання. Про це свідчать  дослідження,   що проводяться  французькими  фахівцями

Ж. Байла,  Демотье, Ж. Венсан та інші [42].

  У основу класифікації основних методів підготовки учителів до екологічного виховання школярів французькі дослідники закладають різні підстави (Див. таблицю 1.1).

Таб. 1.1.

Класифікація методів  екологічного виховання

Методи екологічного виховання
За способом передачі інформації (Лежандр)	За способом екосоціальної винахідливості (Сове)	За способом впливу на учня (Терер, Вілмарт)
- аналогії, - вивчення випадків, -  інтегрованої освіти, - критичного  шляху,  та ін.	- відображеної думки, - деконтекстуалізація, - контекстуалізація, - дослідницькі дії, - вивільнення та ін.	- директивний, - тренера, - спостерігача, - оточення, - етапності та ін.