Податкова система України становлення, розвиток та вдоскрналення

 

Для того, щоб побачити різноманітність  і розрив між ставками прибуткового податку з громадян в різних країнах, порівняємо системи оподаткування. Справа в тому, що в багатьох країнах  застосовується система прогресивних ставок прибуткового податку з абсолютно  несхожими характеристиками прогресії, з різними базовими максимильними  ставками податку. Традиційно вважається, що прибутковий податок формує не дуже великий вплив, у порівнянні, наприклад, з податком на прибуток, на розміщення виробництва, заощадження  тих чи інших інвестицій. Однак, коли в Європі формується зараз єдиний ринок робочої сили і зняті  майже всі перешкоди для переливу капіталу, зростає важливість відмінності  в податкових системах, а особливо в максимальних ставках прибуткового податку з громадян.

 

Особливо важливий вплив  цей податок може здійснювати  на розміщення штаб-квартир корпорацій, а також науково-дослідних центрів, виробництв, використовуючих висококваліфіковану  робочу силу. Дані про ставки, строки сплати цього податку по деяких країнах  надані в таблиці додатку 16.

 

Надто цікавим з позиції  єдиного європейського ринку  є оподаткування доходу, отриманого за кордоном. Існують два основних принципи оподаткування стосовно доходу, отриманого за кордоном:

 

¨ територіальний принцип (використовується у Франції), коли оподаткування доходу здійснюється за різними ставками в  залежності від джерела доходів (у чистому вигляді цей принцип  являє собою оподаткування доходу, отриманого тільки із джерел, які знаходяться в середині країни, в той час, як доходи, які отримані за кордоном, звільняються від оподаткування);

 

¨ резидентний принцип  заключається в тому, що ставка податку  не залежить від джерела отриманого доходу. Цей принцип застосовується майже всіма країнами і безперечно виникає ситуація, коли один і той  же доход оподатковується спочатку в країні виникнення, а потім в  країні отримувача доходу. Для того, щоб недопустити подвійного оподаткування  в більшості країн - членів ЄС податки, сплачені за кордоном, зараховуються  при розрахунках в середині країни.

 

Особливий вид податків, що застосовується в деяких країнах- членах ЄС - податок на приріст капіталу. В більшості країн цей податок  стягується не в момент цього приросту, а в момент його реалізації (наприклад, після продажу акцій). В Бельгії  і Франції цей податок стягується по ставці, нижче ставки податку  на прибуток. В Німеччені, Голандії, Італії податок з громадян на приріст  капіталу при довгострокових вкладеннях взагалі не стягується. Специфічною  формою приросту капіталу є отримання  прибутку (збитку) при зміні валютного  курсу. Такі доходи оподатковуються  за ставко податку на прибуток, але  в деяких країнах такий податок  не використовується. Так, в Великобританії зміна доходу в результаті зміни  валютного курсу не вважається фінансовим результатом.

 

Окремо слід зупинитися на такому важливому елементі фіскальної І політики європейських держав, як податок на додану вартість. З середини 70-х х років він став невід'ємною  часткою оподаткування країн - членів Європейського Союзу. В теперішній час цей податок можна назвати  одним з прикладів гармонізації податкової політики цих країн. Влітку 1991 року практично всі країни - члени  ЄС (за винятком Великобританії) погодились з необхідністю встановити мінімальну нормативну ставку ПДВ в розмірі 15%. Раніше рекомендована ставка ПДВ визначалася в інтервалі 9-19% (низька -4-9%). Однак, не дивлячись на досягнення принципової згоди щодо розміру ставок податку на додану вартість, говорити про гармонізацію ще рано. Так, якщо в Іспанії нормальна ставка ПДВ - 15%, в Німеччені - 14% (низька 6,5%), то у Франції діє ставка 18,6% (крім того, існують ще ставки 5,5; 27,8 та 33,33%), в Данії навіть 25%.

 

Спробуємо ретельніше зупинитися на питанні щодо ПДВ в деяких країнах  Європи.

 

В Голандії існують дві  ставки ПДВ: загальна - 17,5% та 6% - для  продовольчих товарів і медикаментів. Щодо товарів, які визначені для  експорту то вони звільняються від  ПДВ. В Голандії цей податок повинен  сплачуватись на кожній стадії виробництва  і розподілу товарів та послуг. Завдяки зменшенню на попердніх  стадіях, ПДВ не має накопичувального ефекту. Кожний, хто підлягає оподаткуванню, відповідає за сплату ПДВ з обороту, за мінусом ПДВ, який він сплатив  по видатках та інвестиціях. При від'ємному сальдо податок повертається. Декілька типів операцій виключаються із оподаткування  ПДВ: перекази і орендна плата  на нерухомість; послуги надані закладами  освіти; соціально-культурні послуги; більшість послуг, які надають  банки; страхові послуги; некомерційна діяльність організацій суспільного  теле-радіомовлення; послуги пошти, телефона, телеграфа.

 

В Італії з січня 1973 року введений податок на додану вартість, який замінив раніше існуючий податок  з обороту, і є зараз основним серед непрямих податків. З точки  зору оподаткованої бази додана вартість складається з різниці між  виручкою, отриманою від продажу  товарів та послуг за визначений період, та сумою сплаченою постачальникам сировини і включеної в собівартість вироблених товарів та послуг. ПДВ  є пропорціним податком, хоча і з диференційованими відсотковими ставками. Існують чотири ставки ПДВ: мінімальна - 4% (для товарів першої необхідності), а також ставки 9 і 13%, і найбільш поширена - 19%. Вивезення товарів на еспорт, міжнародні послуги і пов'язані з ними операції не оподатковуються ПДВ в силу того, що вони не вважаються здійсненими на території країни. Тому міжнародні операції по обміну продукцією оподатковуються в країніпризначення. Але на всі операції повинні бути виписані рахунки фактури і вони повинні бути зареєстровані у встановленому порядку. Обов'язки платника полягають в тому, що він повинен стати на облік в бюро обліку ПДВ відповідно до місця проживання (місцезнаходження суб'єкта господарювання). На протязі ЗО днів з моменту початку підприємницької діяльності суб'єкт повинен заявити про це - він повинен заповнити відповідний документ в бюро обліку ПДВ де йому буде наданий реєстраційний номер фірми. Щодо юридичних осіб, то цей реєстраційний номер представляє собою також і податковий код. Про будь-які зміни стосовно елементів, вказаних в декларації про початок підприємницької діяльності, повідомляється в бюро обліку ПДВ не пізніше ЗО днів з моменту їх виникнення. Та ж процедура здійснюється при припиненні діяльності підприємством. В податкових органах є підрозділи, які займаються й питаннями повернення зайво сплачених сум ПДВ.

 

В Польщі податок з обороту  замінявся на ПДВ повільно. ПДВ  спочатку вводився обмежено, а потім  повністю у зв'язку з введенням  в дію закону у 1993 році. Базова ставка податку з обороту була 20% на суму обсягу обороту по цінах підприємств  плюс податкове зобов'язання, а по імпорту на суму митної вартості товару плюс мито. На більшість матеріальних і нематеріальних послуг і деякі  види продукції (товари із продовольчої сировини, деякі дитячі товари, будматеріали) податок становив 5%. Оборот незначної  кількості товарів оподатковувався  за іншими ставками. ПДВ в Польщі - це загальний податок на вартість, додану обробкою, по ньому мало пільг та звільнень. Податок сплачують юридичні особи, організації без прав юридичної особи та фізичні особи по своїй підприємницькій діяльності. Окремі види продукції та послуг (твариництво, сільгосппродукція низького ступеню обробки, деякі об'єкти будівництва) звіль нені від податку. Його базова ставка - 22%, пільгова (деякі дитячі товари, будматеріали, товари та послуги для сільського господарства) - 7%. Нульова ставка діє на експортний продаж, товари низького ступеню обробки, некомерційні послуги: охорона здоров'я, продаж товарів дрібним бізнесом з оборотом до 600 млн. злотих на рік. Звільнені від податку заходи щодо охорони праці, електро і теплова енергія, вугілля.

 

Окремо необхідно зупинитись на податку на прибуток корпорацій. В останній час загальноєвропейським стандартом оподаткування прибутку корпорацій є так звана залікова система. Вважається, що вона здатна збільшити  інвестиції та підвищити їх якість, так як при цій системі оподаткування, корпораціям більш корисно сплачувати, а акціонерам отримувати дивіденти  в порівнянні з "закритим" отримуванням доходу у вигляді зростання вартості акцій в результаті інвестування отриманого прибутку. Тоді отриманий  у вигляді дивідентів доход акціонери  зможуть використовувати на придбання  акцій більш ефективних компаній, що призведе до переливу капітала в  найбільш ефективні сектори економіки.

 

У Великобританії існує авансовий  податок на доходи корпорацій. Він  був введений для створення безперешкодних платежів до бюджету. Розмір даного податку  визначається рівнем виплат по дивідентах. Але авансовий податок не є  при цьому ще одним податком на дивіденти, його сплата здійснюється як аванс платежу, який враховується при  фактичній сплаті податку. У випадку, коли розмір авансового податку перевищує  розмір податку на прибуток, передплати поданому податку можуть враховуватись  для погашення заборгованості за попередніми чи майбутніми платежами податку на прибуток.

 

У Франції податок на прибуток корпорацій складає 42%. При розрахунку прибутку, що підлягає оподаткуванню, дивіденти, які сплачують акціонерам, з прибутку не відшкодовуються, а  виплачуються після оподаткування, В Німеччині з компаній стягується податок на дивіденти у розмірі 25% від суми. Він був введений з  тим, щоб зробити меньш можливим ухилення від оподаткування з  боку акціонерів.

 

Оподаткування залишається  однією з головних проблем так  званої "гармонізації" єдиного  європейського ринку. Офіційна політика ЄС в сфері оподаткування, щє починаючи  з Римського договору, полягає  в тому, щоб в деякому ступені  уніфікувати податкові системи  країн - членів ЄС як з точки зору методики й механізму стягнення  податків, так і з точки зору розміру ставок оподаткування.

 

Ще в 1975 році країни ЄС домовились про перехід до залікової системи  оподаткування прибутку корпорацій зі ставками від 45% до 55%. В теперішній час рекомендований рівень податкових ставок від ЗО до 40%. Це означає, що цілому ряду країн (Німеччина, Франція та Греція) необхідно буде зменшити ставки оподаткування  прибутку корпорацій. З іншого боку, країни, що знаходяться в нижньому інтервалі (Люксембург, Іспанія, Голандія) не зможуть вже далі знижувати  ставку корпораційного податку.

 

Ті чи інші податки, безумовно, відіграють важливу роль в податкових системах країн - членів ЄС, але існує  також поняття контролю за дотриманням  податкового законодавства та стягнення  податків. Цікаво прослідкувати цей  процес на прикладі деяких країн Європи.

 

Податкова система вважається дієвою, якщо вона має добре налагоджену  юридичну систему, надійні юридичні рамки, на яких можна будувати економічну політику. Податкова система в  Швейцарії маосвої особливості, які відрізняють її від інших  країн. Насамперед, це - самостійність  кантонів (територіальних одиниць) у  відношенні до податків. Інша особливість -конкуренція серед кантонів, бо кожен з них самостійно визначає податкові ставки, діючі на його території. Якщо податкові ставки будуть збільшені, тоді відповідно кантон отримає  більше грошових коштів, але з іншого боку, завдяки високим ставкам  його населення може просто переїхати  в більш "дешевий" кантон. Ось  така конкуренція між податковими  системами різних кантонів і є  ефективним засобом зниження податкових ставок на території усієї Швейцарії.

 

Важливою особливістю  податкової системи Швейцарії є  узагальнене тлумачення податкових законів. Тут діють універсальні положення, які дають податковим працівникам можливість самостійно тлумачити податкові закони. Економічні думки по цьому питанню приймаються  в першу чергу (попереду юридичних  наприклад). Будь-які юридичні конструкції - це улюблений засіб в Швейцарії - стають другорядними, якщо з'являються  економічні тлумачення.

 

Що стосується конфліктних  ситуацій, то діють різні судові рівні. Перший - на рівні общин. Якщо питання не вдається вирішити на цьому  рівні, рішення приймає кантональний суд. При відсутності згоди питання  обговорюється в федерельному суді. На цьому рівні може бути розглянуте будь-яке питання.

 

Контролем за виконанням законів  і дотриманням податкової дисципліни в Польщі займаються спеціальні органи податкових служб. У складі міністерства фінансів поряд з іншими функціональними  відділами діють департаменти "Податків і зборів", "Головний інспекторат фінансового контролю", "Адміністративно-бюджетне бюро". Кожне з 49 воєводств має свою фінансову палату, а більшість і свої фінансові управління.

 

Фінансові управління ведуть реєстри платників податків, приймають  податки та збори, контролюють правильність їх розрахунку і своєчасність сплати, накладають санкції за порушення  податкового законодавства. Фінансові  палати ведуть контроль за діяльністю фінансових управлінь, перевіряють  річні фінансові звіти найбільш великих платників податків.

 

Працівники податкових служб  можуть мати широке допущення до фінансової інформації платників податків. Відмова  від надання такої інформації чи її перекручення карається великими штрафами (до 1,5 млн. злотих). До податкових інспекторів пред'являютья дуже високі вимоги щодо професіоналізму: обов'язкова вища економічна, юридична чи інша освіта за профілем контрольної роботи, стаж робо ти в податковому органі не менше 5 років, або практика в казначейському контролі не менше 3 років, здача кваліфікаційного іспиту перед комісією, яку назначає Генеральний інспектор казначейського контролю.

 

Перевірки, які проводяться  податковими органами в Італії, поділяються  на вибіркові, за жеребйовкою, за інших  причин.

 

Основні типи контролю, які  існують в Італії:

 

1. Аналітичний контроль - податкові управління вносять  корективи у вказані деклараційні  дані на базі бухгалтерських  записів, проводок. Його безперечною  умовою є правильне, точне ведення  бухгалтерського обліку. Ця форма  контролю потребує проведення  перевірки бухгалтерських записів  та всієї документації підприємства.

 

2. Індуктивний контроль  проводиться, якщо в декларації  не повністю вказані джерела  доходів, відсутній ряд бухгалтерських  записів, є сер'йозні порушення  правил бухгалтерського обліку.

 

3. Частковий контроль  проводиться безпосередньо по  реєстр платників. Прикладом часткового  контролю може бути практика  контролю на базі "майбутніх  можливих коефіцієнтів доходу".

 

4. Скорочений контроль  полягає в тому, що при наявності  у платника платоспроможності,  перевищуючу ту, яка знаходиться  в декларації про доходи, податкові  бюро взмозі уповноважено вносити  необхідні зміни у вказаний  сукупний доход.