Податкова система України. Її сутність та ознаки

Вступ

Загальновідомо, що податкова система  держави та бюджетно-податкова політика відіграють важливу роль у забезпеченні економічного зростання країни. Економічна  ситуація в країні певною мірою залежить від стану податкової системи, тому що податки є головним джерелом мобілізації коштів до бюджетів всіх рівнів для фінансування суспільних потреб.

Сучасний стан економіки України визначається складними процесами, які ставлять конкретні вимоги до створення та розвитку  дієвої  податкової системи держави. У зв`язку з цим, важлива роль відводиться  фахівцям, практична діяльність яких неразривно пов`язана з податковим  та бюджетним законодавством, а також формуванням ефективної  національної податкової системи. Тому, невід`ємною складовою подальшого розвитку української податкової системи є підвищення професіоналізму фіхівців податкової сфери.

Перехід до ринкових відносин в Україні обумовив проведення істотних реформ в економіці та філософії господарювання, що змінило роль і місце держави в економічних відносинах, способи та методи впливу держави на підприємства й, у першу чергу, в системі оподаткування.

Чинна система оподаткування в Україні створює значне податкове навантаження на підприємців. У податкових ставках та пільгах має місце нестабільність. Значна кількість податкових пільг зумовила необгрунтований перерозподіл ВВП, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Таким чином основний тягар податкового навантаження припадає на меншу частину (близько 30%) рентабельних підприємств, які працюють у легальному секторі економіки, внаслідок чого податковий тиск на них значно зростає. Тим самим створюються потужні стимули подальшої натуралізації економічних відносин (бартер, толінг) та збільшення обсягів тіньового сектору. Специфіка економічного стану країни (висока зношеність основних фондів, застарілі технології, важке фінансове становище більшості підприємств, зубожіння населення та криза неплатежів) вимагає при організації процесів оподаткування оцінювати реакцію суб'єктів господарювання на ті чи інші податкові дії на мікроекономічному рівні.

Таким чином, проблема прямого оподаткування підприємств, яке безпосередньо залежить від доходів підприємств, а отже здатне стимулювати їх діяльність, чи навпаки змушувати шукати методів ухилення від сплати податків у наш час є актуальною.

Отже, предметом дослідження виступають відносини, що складаються між юридичними особами і державою з приводу оподаткування доходів і майна.

Метою данної роботи є дослідженя механізму справляння прямих податків з підприємств, їх впливу на фінансово-господарську діяльність і розробка пропозицій щодо вдосконалення оподаткування прибутку і майна.

Система оподаткування України за роки незалежності реально відчула на собі необхідність такої трансформації розуміння податку. Адже ні державний примус, ні система контролю за справлянням податків не змогла завадити розвиткові “тіньового” сектору економіки й стрімкого його зростання за останні п'ять років. Звісна річ, що запропоновані у Податковому кодексі зміни щодо зменшення податкового тягаря за рахунок зниження податкових ставок та розширення бази оподаткування дещо сприятимуть виходу національної економіки з “тіні”, однак неабияке значення для бюджету України має формування податкової свідомості та податкової культури громадян. Лише двостороння взаємодія держави і суб'єктів господарювання здатна підвести економіку країни до рівня високорозвинених держав.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Податкова система України. Її сутність та ознаки

Податки – безумовні платежі, що стягуються з платників податків -юридичних та фізичних осіб до відповідного бюджету держави для фінансування діяльності органів державної влади на засадах обов`язковості, законодавчої закріпленості, нецільового характеру та індивідуальної безоплатності, забезпечені державним примусом і не мають характеру покарання

Оподаткування — законодавчо врегульований процес встановлення та утримання податків у країні, визначення їхніх розмірів і ставок, відповідних об'єктів та кола юридичних і фізичних осіб, що підлягають оподаткуванню, а також порядок сплати податків. (табл. 1.1)

Таблиця 1.1

 

 

Прогресивне оподаткування — побудоване на принципі збільшення податкових ставок залежно від зростання доходу, що оподатковується.

Опосередковане оподаткування — належить до найпоширенішої форми оподаткування у ряді країн (Великобританія, США та ін.), за якою податок стягується у вигляді надбавок до цін на товари, роботи й послуги.

Пропорційне оподаткування — нарахування і сплата податку з доходу здійснюється однаковими частинами, незалежно від розміру доходів платника.

Пряме оподаткування — полягає в обчисленні та сплаті податків, що їх безпосередньо накладають на майно і доходи платників (юридичних і фізичних осіб), на відміну від оподаткування опосередкованого.

Важливим елементом оподаткування є його об'єкт — вид і обсяг доходу, майно та його вартість, природні об'єкти, окремі види діяльності, грошова виручка та ін., тобто все, що обкладається податками. Об'єкт оподаткування має відповідну одиницю виміру, що використовується для кількісного вираження податкової бази. Наприклад, при податковому обкладенні землі використовуються такі одиниці виміру: акр, гектар, сотка, квадратний метр; при встановленні акцизу на бензин, спирт, нафту тощо — тонна, літр, галон, барель; при оподаткуванні прибутку (доходу) — національна грошова одиниця.

Таблиця

Види податкiв :

 

 

В міру розвитку продуктивних сил відбувався і поступовий розвиток податків. Реальні податки ставали усе більш невигідними як із фіскальної, так і політико-економічної точки зору. Тому що, по-перше, реальними податками оподатковувалася власність: земля, будинки, промисли, позичковий капітал. Платниками реальних податків були власники, що складали нечисленний клас. Робітничий клас, що не мав ніякої власності, крім своїх робочих рук, не був охоплений прямими податками. Тому назріла необхідність введення особистих податків, що можна було б поширити і на найману робочу силу. По-друге, обкладання реальними податками базувалося на дуже приблизній оцінці прибутку. Зовнішні ознаки, що використовувалися для оцінки прибутку, не поспівали за швидким розвитком продуктивних сил і товарно-грошових відносин.

А фінансові потреби держави, що ростуть, з одного боку, і економічний ріст, з іншого, потребували точного підрахунку оподатковуваного прибутку. По-третє, фінансові й інші державні органи витрачали багато часу і засобів для упорядкування кадастрів, що вело до збільшення витрат по податках, а оцінка прибутку швидко застарівала. У той же час із розвитком товарно-грошових відносин удосконалювалося облік і звітність, а з ними з'являлася можливість упорядкування самими платниками податків документа про отримані за рік прибутки, що створило пряму можливість переходу до особистого оподаткування прибутків.

Таким чином, розвиток продуктивних сил, прогрес науки і техніки дали можливість державі перейти від податків на “речі” до більш удосконаленого обкладання особистого доходу і майна. Як уже відзначалося, особисті податки - це форма прямого оподаткування, при якій податком оподатковується дохід платника податків.

 Особисті податки стягаються  як із фізичних, так і з юридичних  осіб. Джерелами особистих податків  служать доходи , прибуток, дивіденди, відсотки й інші види доходів.Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються встановленими законами України порядку, становить систему оподаткування.

Система оподаткування - це нормативно визначені платники податків, їхні обов'язки та права, об'єкти оподаткування, види податків; зборів і платежів, а також порядок їх стягнення. (таблиця 1.2)

 

Таблиця 1.2

Структурно-логічна схема елементів податкової системи України

 

 

 

 

 

 

 

Поєднання в єдиній системі оподаткування різноманітних за об'єктами оподаткування й методами обчислення податків дозволяє державі реалізувати на практиці основні функції податків.

Таблиця 1.3

 

 

 

 Фіскальна функція - є  найважливішою, оскільки згідно  з цією функцією податки виконують  своє головне призначення - наповнення  доходної частини бюджету, доходів  держави для задоволення потреб  суспільства. Основна ознака цієї  функції - її стабільність, що дозволяє  формувати надходження податків  до бюджету на постійній, стабільній  засаді.

Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.Кожний вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого податку характеризується його приналежністю до певної групи у відповідності з існуючою класифікацією податків.Класифікація податків проводиться за кількома ознаками (схема 2): за формою оподаткування, за економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють.

Таблиця 1.4

Структурно – логічна схема класифікації податків :

 

За формою оподаткування податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі (Таблиця 1.4) Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх, розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання й майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.Загальнодержавні податки установлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві податки установлюються місцевими радами народних депутатів, їхня особливість полягає в тому, що на відміну від інших податків, чинним законодавством визначаються тільки види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, платників та порядок обчислення. Конкретні ж види податків для кожної місцевості, їхні ставки, порядок сплати встановлюють і визначають органи місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів.

Податки повинні бути основним інструментом держави для:

1) регулювання економіки;

2) стимулювання науково-технічного прогресу;

3) формування доходів бюджету;

4) обмеження росту цін та інфляції, тощо.

Зрозуміло, що податки є однією з найважливіших фінансових категорій. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. Саме виникнення держави спричинило появу платежів і внесків до державної скарбниці для фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Спочатку ці внески провадились у натуральній формі, а з розвитком товарно-грошових відносин відбувся поступовий перехід до грошової форми оподаткування.

Суб’єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов’язкових платежів є юридичні або фізичні особи, міжнародні об’єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов’язкові платежі.

Важливе значення має питання про способи побудови податкових ставок. У залежності від співвідношення, що встановлюється між ставкою податку і доходу, оподатковування можна підрозділити на:

1) Рівне оподатковування – це метод оподатковування, при якому рівна сума податку встановлюється для кожного платника податків. Подібний метод характерний в основному для цільових податків.

2) Прогресивне оподатковування – метод оподатковування, при якому ставка податку зростає при росту розмірів об'єкта оподатковування.

3) Пропорційне оподатковування – метод оподатковування, при якому встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об'єкта оподатковування. З ростом бази оподатковування сума податку зростає пропорційно їй при єдиному відсотку податкової ставки.

4) Регресивне оподатковування – метод, при якому ставка оподатковування зменшується при росту податкової бази. У даному випадку вага податкових вилучень назад пропорційна збільшенню оподатковуваного об'єкта.

5) Змішане оподатковування – припускає сполучення окремих елементів вищевказаних методів оподатковування. 
Податкова система припускає дії, що забезпечують сплату податків, до них відносяться способи сплати податків.

 

Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб’єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов’язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу. 
3. Об`єкт оподаткування – юридично обумовлений факт або подія, після настання яких у суб’єкта виникає обов’язок сплатити податок; з економічної точки зору об’єктом оподаткування можуть виступати доход, прибуток, майно, грошовий капітал або розмір споживання.