Податкова система України становлення, розвиток та вдоскрналення

 

Платник повинен завчасно бути проінформований про підготовку, ведення в дію чи зміну податкового  законодавства.

 

У питаннях зручностей терміну  та способів утримання податків справи у нас порівняно непогані.

 

Щодо останього принципу, так А. Сміт мав на увазі два  таких моменти:

 

1) податок може вимагати  від платника більшу кількість  грошей, ніж та, що продиктована  потребами казни, через занадто  роздутий штат чиновників-збирачів;

 

2) високий рівень оподаткування  може спричинити обмеження виробництва  і зайнятості у ньому, що  потребує додаткових витрат для  забезпечення засобами існування  значної частини населення. 

 

Звертаючись до засад управління податками, визначенних свого часу А. Смітом можна зауважити, що ці принципи не завжди ефективно працюють у відчизняній  системі оподаткування. Так, варто  пригадати еволюцію податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств, часті зміни розмірів ставок мита та акцизів, досить високі тарифи відрахувань  у державні цільові фонди соціального  спрямування, відсутність стимулюючого впливу при справлянні прибуткового податку з громадян тощо. Не можна  назвати простими і доступними для  розуміння законодавчі акти щодо цих податків у тому вигляді, в  якому вони існують сьогодні. Розрахунки цих податків стали заплутаними  і незручними як для платників, так  і для контролюючих органів.

 

Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також  працівників податкових служб, які  контролюють правильність нарахування  і сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих термінів, положень, визначених у законах і  підзаконних актах.

 

Одним із недоліків податкової системи України, на який є багато нарікань із боку платників податків, - це досить часті перевірки їхньої діяльності працівниками податкових органів  та інших державних структур.

 

Таким чином, можна констатувати, що вУкраїні розроблено законодавчу  базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні  органи, які контролюють виконання  законодавства суб’єктами господарювання, але сказати, що податкова система  є ефективною і досягає свого  фунціонального призначення, не можна.

 

Надмірне підвищення норми  оподаткування призводить ддо збільшення доходів тіньової економіки і  згортання легального бізнесу, а  також до скорочення податкової бази. Тому важливе місце у здіійсненні  оптимальної податкової політики відводиться  принципу фіскальної достатності, який полягає в здійсненні податкової політики, нелбхідної для забеспечення такої величини податкових надходжень, яка оптимально бажана з огляду на проголошену економічну доктрину.

 

Рівень податкової ставки повинен враховувати можливості платника податку, тобто рівень його доходів. Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, для  них мають бути встановлені диференційовані  податкові ставки. Платежі кожного  до бюджету мають бути пропорційні  його доходам, і винятки для окремих  осіб недопустимі. Порушення цього  принципу призведе до того, що додаткове  податкове навантаження ляже на законослухняних  платників податків або на тих, хто  має можливості ухилятися від  оподаткування.

 

У прцесі реформування системи  оподаткування в україні важливою проблемою є не лише рівень податкового  тягаря, а й оптимальне поєднання  прямих і непрямих податків. Слід зазначити, що в останні роки у вітчизняній  системі оподаткування спостерігається  тенденція до збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн. Непрямі податки хоч і  зручніші для фіскальних органів  з позиції їх стягнення, однак  їх сплата лягає тягарем на плечі  кінцевого споживача. Тому переваження  справедливих прямих податків дасть змогу уникнути таких негативних наслідків, як зубожіння більшості населення, подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з дешевою продукцією іноземних фірм,тощо.

 

У процесі реформування системи  оподаткування в Україні необхідно  докорінно змінити ставлення  до місцевих податків і зборів,суттєво  підняти їх значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів. Найсутевішими вадами місцевого  оподаткування, на нашу думку, є незначна фіскальна роль податків і зборів та відсутність прав у органів  місцевого самоврядування запроваджувати на своїй території власні податки  і збори. Річ у тім, що на місцях завжди є свої особливі об’єкти  оподаткування, які можуть відчутно наповнити місцеві бюджети, а  отже, дати змогу спрямувати додаткові  кошти на розв’язання економічних  і соціальних проблем регіонів.

 

Як свідчить практика, неможливо  побудувати ефективну податкову  систему, не сформувавши платника податку  як елемент податкової системи, як суспільний інститут. Для цього потрібно проводити  всебічну організаційну і просвітницьку  роботу з платниками податків, урегулювати  і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами контролю за їх сплатою, а також враховувати  соціально-культурні й психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при прийнятті рішень у  галузі оподаткування.

 

Сплата податків має носити обов’язковий характер. Система штрафів  і санкцій, громадська думка у  країні мають бути сформовані таким  чином, щоб несплата або несвоєчасна  сплата податків були менш вигідні  платникові, ніж вчасне і чесне  виконання зобов’язань перед  бюджетом.

 

В умовах економічної нестабільності, існування різного роду механізмів, приховування прибутків та ухилення від сплати податків удосконалення  системи оподаткування в Україні  та підвищення її ефективності повинно  йти шляхом пошуку найбільш надійних та стабільних джерел сплати податків. Поряд з цим, виходячи з вимог  податкової реформи, одним з пріоритетних її напрямів має стати реальне  полегшення податкового тиску на економіку за допомогою розширення переліку об’єктів оподаткування.

 

На нинішньому вирішальному етапі реформ, коли основним мотивом  економічної політики стає безпосередня орієнтація держави на зростання  добробуту народу, на пожвавлення  підприємництва, на посилення ринкових регуляторів у стимулюванні відродження  національної економіки, назріла гостра необхідність невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженного, стабільного та раціонального  податкового законодавства. Все  це й обумовлює необхідність реформування податкової системи та створення  і прийняття єдиного всеохоплюючого податкового закону – Податкового  кодексу України.

 

 

Розділ 4. Небезпечні та шкідливі фактори умов праці співробітників

 

органів Державної податкової служби

 

4.1.Система управління  охороною праці в органах ДПС  України 

 

У сучасних ринкових умовах господарювання діяльність у галузі охорони праці в Україні передбачає багаторівневу систему управління охороною праці (СУОП), функціональними  ланками якої є відповідні структури  державної законодавчої та виконавчої влади різних рівнів, управлінські структури організацій та установ, трудові колективи, професійні спілки. Ефективне функціонування цієї системи можливе за наявності прямих та зворотних зв'язків між її окремими ланками, чіткого виконання повноважень, які стосуються питань з охорони праці в межах кожної ланки системи.

 

Кінцевою метою функціонування системи управління охоронною праці  є підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів  і засобів, спрямованих на забезпечення безпеки, збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці. При цьому  кожна ланка системи здійснює підготовку, прийняття та реалізацію цих рішень відповідно до свого рівня  та функціональних обов'язків у системі  управління охороною праці. З погляду  вирішуваних питань усі ланки  системи управління охороною праці  можна поділити на дві групи: ланки, які забезпечують вирішення законодавчо-нормативних, соціально-економічних та інших  загальних питань охорони праці; ланки, у функціональні обов'язки яких входить . забезпечення безпеки  праці в умовах конкретної галузі.

 

До першої групи ланок  системи управління охороною праці  входять органи державної законодавчої ініціативи й органи державного управління охороною праці, в тому числі: Верховна Рада України; Кабінет Міністрів  України; Державний департамент  з нагляду за охороною праці; Міністерства, в тому числі і Державна податкова  адміністрація України; інші центральні органи виконавчої влади; місцеві державні адміністрації; місцеві ради.

 

Верховна Рада України  і своєї ініціативи, взаємодіючи  із структурами державної виконавчої влади, визначає державну політику в  галузі охорони праці, вирішує питання  удосконалення законодавчої бази з  охорони праці, питання соціального  напряму, які тісно пов'язані зі станом умов праці.

 

Кабінет Міністрів України  забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці, виходячи зі стану охорони праці у державі  організовує розробку загальнодержавних  програм щодо поліпшення цього стану  затверджує ці програми та контролює  їх виконання, визначає функції органів  державної виконавчої влади щодо вирішення питань охорони праці  та нагляду за охороною праці.

 

Для вирішення цих питань при Кабінеті Міністрів України  функціонує Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр  України.

 

Державний департамент з  нагляду за охороною праці України  здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику у цій галузі, розробляє за участю відповідних  органів державні програми в галузі охорони праці, координує роботу державних органів та об'єднань підприємств  з питань безпеки праці, опрацьовує і переглядає спільно з компетентними  органами систему показників та обліку умов безпеки праці, здійснює міжнародне співробітництво з питань охорони  праці та нагляд за охороною праці  в державі тощо.

 

Рішення Державного департаменту з нагляду за охороною праці України, що належить до його компетенції, обов'язкові для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, місцевими радами та організаціями.

 

Міністерства, державні комітети, інші об'єднання, створені за галузевим  принципом, зокрема й Державна податкова  адміністрація України як ланка  управління охороною праці, визначає науково-технічну політику своєї галузі що до питань охорони праці, розробляє і забезпечує реалізацію комплексних заходів що до поліпшення безпеки праці, здійснює методичне керівництво діяльністю підрозділів галузі з охорони праці, співпрацює з галузевими профспілками щодо вирішення питань безпеки праці, організовує у встановленому порядку навчання та перевірку знань правил і норм охорони праці працівниками своєї галузі,

 

створює внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці. Для  забезпечення виконання викладених вище функцій в апаратах міністерств  та прирівняних до них об'єднаннях у Державній податковій адміністрації  України створюється служба з  охорони праці.

 

Управлінські рішення  з питань охорони праці, що приймаються  керуючою частиною ДПА України, є  обов'язковими для виконання ' всіма  структурними підрозділами Державної  податкової адміністрації України, а також підпорядкованими їй ДПА  АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

 

У свою чергу, опрацювавши  управлінські рішення керуючої частини  ДПА України з питань охорони  праці, керуюча частина ДПА в  АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі  приймає свої управлінські рішення  стосовно питань з охорони праці  у підпорядкованих їм ДПІ районів  і міст. Така система дозволяє охопити  усі структурні підрозділи, які є  складовою частиною ДПС України.

 

Служба охорони праці  виконує такі функції:

 

- створює ефективну, цілісну  систему управління охороною  праці, сприяє удосконаленню діяльності  у цьому напрямі кожного структурного  підрозділу і кожної посадової  особи; 

 

- проводить оперативно-методичне  керівництво роботою з охорони  праці; 

 

- готує для розгляду  на засіданнях колегії, нарадах,  семінарах найважливіші питання  з охорони праці; 

 

- організовує облік, аналіз  нещасних випадків, професійних  та загальних захворювань, а  також шкоди від цих подій; 

 

- організовує розробку  перспективних та поточних планів  роботи щодо створення безпечних  та нешкідливих умов праці; 

 

- організовує підвищення  кваліфікації і перевірку знань  посадових осіб з питань охорони  праці; 

 

- розглядає листи та  скарги співробітників з питань  охорони й праці; 

 

- контролює дотримання  чинного законодавства та інших  нормативних актів, посадових  інструкцій з питань охорони  праці працівниками ДПС України;  відповідність нормативним актам  про охорону праці обладнання, транспортних засобів, що експлуатуються  в підрозділах ДПС України; 

 

своєчасне проведення навчання та інструктажів працюючих з питань безпеки праці:

 

- бере участь у спеціальних  розслідуваннях нещасних випадків,

 

міжнародному співробітництві  з питань поліпшення умов і безпеки  праці.

 

Ця служба виконує ще значну кількість функцій з управління охороною праці, а також наділена рядом повноважень та прав, передбачених Типовим положенням про службу охорони  праці.