Становлення та розвиток податкової системи України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

1. Становлення та розвиток податкової системи України.…..….........….3
2. Патентування окремих видів підприємницької діяльності ..................8
3. Список використаної літератури............................................................11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Становлення  та розвиток податкової системи  України

Податкова система - це сукупність урегульованих правовими нормами податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів, що стягуються з юридичних і фізичних осіб на території певної держави, а також форми та методи побудови такої системи.

Правовою основою податкової системи нашої держави є Закони України «Про державну податкову службу в Україні» та «Про систему оподаткування», ухвалені відповідно 04.12.90 р. і 25.06.91 р. Ці закони регламентують принципи побудови та призначення системи оподаткування, види податків і зборів, порядок їх зарахування до бюджетів і державних цільових фондів, визначають платників податків, їхні права, обов'язки та відповідальність за порушення податкового законодавства, систему органів державної податкової служби, їхні завдання, функції, права та обов'язки. Крім цих законів існує ще багато нормативних та інструктивних документів з питань нарахування та сплати конкретних податків, зборів та обов'язкових платежів податкового характеру.

Формування податкової системи  України сягає своїм корінням ще у систему мобілізації доходів  бюджету колишнього СРСР. Це і зрозуміло, адже побудована тоді могутня податкова система СРСР проіснувала досить довго. Україна тоді була часткою тієї великої загальносоюзної системи податків. Безперечно, з виходом України із СРСР треба було перебудовувати все на рівень незалежності, суверенітету. Головним об"єктом цієї перебудови стала податкова система тепер вже незалежної держави, тому що податки складають головну частину доходів бюджету, його фінансову базу, на підставі якої починає функіонувати будь-яка країна.

Для того, щоб повною мірою  прослідкувати розвиток податкової системи України, треба починати з часів планової економіки, з проведеної податкової реформи 1930-1932 рр. Цією реформою була встановлена так звана двоканальна система вилучення чистого доходу суспільства в державний бюджет. Один канал становив податок з обороту, другий –відрахування від прибутку.

За допомогою податку  з обороту і відрахувань від  прибутку держава централізувала його чистий доход в бюджеті. Але необхідно  відмітити, що термін "податок з  обороту" не відповідав суті даного платежу. Якщо виходити з того, що весь чистий доход відображає прибуток підприємств, то йдеться про два види відрахувань від нього в бюджет: фіксовані в цінах відрахування ( податок з обороту) і регулюючі відрахування від прибутку, бо вони встановлювалися як різниця між прибутком і затратами підприємства. Як податок з обороту, так і відрахування від прибутку виконували тільки фіскальну функцію - централізацїї чистого доходу.

Новий етап розвитку системи  платежів підприємств у бюджет розпочався після господарської реформи 1965р. Суть цієї реформи полягала в заміні відрахувань від прибутку трьома платежами:

• платою за основні виробничі фонди;
• фіксованими (рентними) платежами;
• вільним залишком прибутку.

Головною метою цієї проведеної заміни було надання платежам із прибутку не тільки фіскальних, а й регулюючих функцій, тобто використовувати  їх як фінансові інструменти впливу на різні сторони діяльності підприємства. Насправді, цю ідею реалізувати не вдалося, тому що у підсумку все ж таки звелося до фіскального призначення платежів і вони не стали діючими регуляторами діяльності підприємств.

В 1987 р. набув завершення нормативний метод розподілу  прибутку. Але нова система платежів за формою відрізнялась від попередньої, а за змістом була більш ніж схожа. Вона включала платежі за ресурси і відрахування від прибутку (доходу) на нормативній основі. До складу платежів за ресурси увійшли: плата за фонди (дещо змінені і доповнені методика і нормативи), платежі за трудові і природні ресурси. Платежі за природні ресурси так і не були введені, а платежі за трудові ресурси сплачувались на протязі 1988-1990років.

Треба відмітити, що все таки принципи, які були встановлені у 1930-1932 рр. щодо розподілу прибутку, продовжували діяти і в той час. Держава продовжувала утримувати права на одержання прибутку підприємств, залишаючи їм стільки, скільки сама вважала за потрібне.

Як аналіз всіх цих проведених реформ можна сказати, що за 1930-1990 рр. принципових змін в побудові системи  розподілу прибутку не відбувалося. Цей процес характеризувався заміною  одних платежів на інші, а головна  суть системи не змінювалась. А суть полягала в тому, що держава контролювала прибутки підприємств і організацій, так як переважна більшість їх була її власністю. Тому держава розподіляла прибуток на свій смак, як по господарству в цілому, так і по окремому підприемству. В часи планової" економіки мобілізація доходів бюджету була неподатковою, тому що все одно, весь доход належав державі. Тому навіть не можна характеризувати це як стягнення державою платежів, скоріше це було надання коштів підприємствам.

Перехід економіки України  до ринкових відносин потребував радикально нових методів регулювання чистого прибутку. Нові фінансові інструменти в ролі яких виступають податки, здатні перебудувати стару систему на більш ефективну.

Перехід до податкових взаємовідносин підприємств з бюджетом почався ще в колишньому СРСР в 1991 році. Після проголошення суверенітету і незалежності Україна розробила і прийняла в 1991 році власний Закон "Про систему оподаткування". Треба сказати, що він фактично продублював попередній союзний, однак, разом з тим, це перший крок у створенні податкової системи суверенної" України.

В цьому Законі був наданий  перелік податків, що входили до податкової системи України. Деякі  види податків були ліквідовані (податок  з обороту, на експорт і імпорт).

У 1994 році був прийнятий  новий Закон "Про систему оподаткування" з урахуванням змін та доповнень. До нього були включені платежі і  податки, які існують на території  України із розподілом їх на загальнодержавні та місцеві. Як можна реально оцінити діючу податкову систему? Встановлені податки і платежі лише за назвою відповідають світовим стандартам, а щодо змісту, то основа податкової системи все ж таки - доходи підприємств.

Наступний етап в формуванні податкової системи настав у 1996 році, коли відбувалась важлива зміна  в структурі органів податкової системи -утворення Державної Податкової Адміністрації та місцевих податкових інспекцій. Ці нововведення - не просто заміна назви, утворення ДПА являє собою новий і перший крок українського керівництва по притягненню в сферу оподаткування тіньового капіталу, котрий набув погрожуючих розмірів. До сих пір, в країні не існувало єдиної системи, контролюючої доходи всіх юридичних і фізичних осіб, - почала вона функціонувати з 01.01.97 р. В обов"язки місцевих податкових інспекцій включений аналіз економічної діяльності підлеглих підприємств, для чого створені відповідні відділи.

Таким чином, утворення служби економічного аналізу в рамках податкової адміністрації дасть змогу удосконалити і покращити податковий контроль. А втім, розробка й прийняття податкового законодавства знаходиться в компетенції Кабінету Міністрів і Верховної Ради. За Програмою діяльності Кабінету Міністрів України заходи, розроблені з метою впорядкування процедури стягнення податків та зборів були визначені такі:

1. Завершити розробку й прийняття Податкового Кодексу України як єдиного нормативного акту, регулюючого всі питання податкових відносин, в тому числі права, обов"язки та відповідальність їх учасників, взаємовідносини держави та платників податків;
2. Внесення змін в законодавство про ПДВ, які передбачають введення механізму гарантованої компенсації із бюджета сум, перевищуючих суми ПДВ, які сплатили підприємства.
3. Утворення багаторівневої телекомунікаційної сіті для накопичення та обміну інформацією в Державному реєстрі фізичних із базою даних юридичних осіб про отримані доходи, стан сплати податків та інших обов"язкових платежів.

Ці та інші напрямки є основними в розробці нового Податкового Кодексу України. Паралельно з цим в Україні постійно з’являються нові податки і збори, одним з якіх став Гербовий збір, введений в дію з 01.01.99 р. Справляється Гербовий збір з договорів, векселів та установчих документів, укладених з 01.01.99, а з 01.06.99 з митної вартості імпортованих товарів. Україна намагається дотримуватись практики цивілізованих держав. У Великобританії, наприклад, згідно з прийнятим 1891 року законом, який діє і до цього часу, гербовий збір стягується при оформленні особами цивільно-правових угод.

В Італії він сплачується  при отриманні будь-яких документів і реєстрів, гербовим збором обкладаються всі нотаріальні операції. У Китаї гербовий збір стягується при реєстрації або видачі документів. Існував гербовий збір і у колишньому СРСР.

Отже, проаналізувавши розвиток податкової системи України, можна  зробити висновок, що формування її продовжується і зараз, багато робиться для подальшого вдосконалення податкового законодавства.

2. Патентування окремих видів підприємницької діяльності

Деякі види підприємницької  діяльності вимагають отримання  торгового патенту - державного свідоцтва, що засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності або його відокремленого підрозділу займатися ними.

 Відповідно до ст. 1 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.1996 р. вимагають отримання торгового патенту:

• торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України;
• діяльність з надання побутових послуг;
• діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками);
• діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу. Торговий патент не засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність.

Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до ч. 4 ст. 2 цього Закону. Заявка на придбання торгового патенту повинна містити такі реквізити:

• найменування суб'єкта підприємницької діяльності;
• витяг з установчих документів щодо юридичної адреси суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, якщо патент придбавається для структурного (відокремленого) підрозділу, - довідка органу, який погодив місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу, із зазначенням цього місця;
• вид підприємницької діяльності, здійснення якої потребує придбання торгового патенту;
• найменування документа про повну або часткову сплату вартості торгового патенту.

Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту  не дозволяється.

За загальним правилом торговий патент видається суб'єктам підприємницької  діяльності за плату державними податковими  органами за місцезнаходженням цих  суб'єктів або місцезнаходженням  їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб'єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаходженням пункту продажу  товарів або пункту з надання  побутових послуг. У разі якщо здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, суб'єкт підприємницької діяльності отримує торговий патент за місцем реєстрації цих суб'єктів.

Суб'єкт підприємницької діяльності може зробити попередню оплату вартості торгового патенту за весь термін його дії. Крім того, суб'єкт підприємницької діяльності має право придбати торгові патенти на здійснення торговельної діяльності та діяльності з надання побутових послуг на наступні за поточним роки, але не більше ніж на три роки, сплативши повну вартість цих патентів під час їх одержання. При цьому суб'єкт підприємницької діяльності звільняється від обов'язків довнесення вартості торгового патенту у разі, якщо прийнятими після сплати повної вартості торгових патентів на наступні роки нормативно-правовими актами буде збільшена вартість торгового патенту. Якщо суб'єкт підприємницької діяльності достроково припинив діяльність, яка відповідно до цього Закону підлягає патентуванню, він до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про припинення такої діяльності відповідний державний податковий орган. При цьому торговий патент підлягає поверненню до державного податкового органу, що видав його, а суб'єкту підприємницької діяльності повертається надмірно сплачена сума вартості торгового патенту.

Порядок використання торгового патенту визначений у ст. 7 Закону України "Про патентування...". Торговий патент має бути відкритим та доступним для огляду. Він повинен бути розміщений:

• на фронтальній вітрині магазину, а в разі її відсутності - біля касового апарату;
• на фронтальній вітрині малої архітектурної форми;
• на табличці - для автомагазинів, розвозок та інших видів пересувної торговельної мережі, а також для лотків, прилавків та інших видів торгових точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності місцях;
• у пунктах обміну іноземної валюти;
• у приміщеннях для надання послуг у сфері грального бізнесу та надання побутових послуг.