Теоретичні основи формування залученого капіталу

       РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЗАЛУЧЕНОГО КАПІТАЛУ 

1. Економічна сутність, склад та джерела залучених коштів

 

       Однією  з ключових категорій фінансів підприємств  є капітал. Саме з його формуванням і використанням безпосередньо пов’язана фінансова діяльність суб’єктів господарювання. Тому розгляд основ фінансової діяльності підприємств слід розпочати з дослідження економічної сутності цієї категорії.

       Капітал ─ це економічна   категорія, яка відома давно, але отримала новий зміст в умовах    ринкових відносин. Як головна   економічна база створення  і     розвитку    підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів    у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його активів [ 15].

       Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити його основні класифікаційні ознаки (табл. у додатку А) [14].

       Незважаючи  на значний перелік розглянутих класифікаційних ознак, вони все-таки не відображають всіх видів капіталу підприємства, які використовуються в науковій термінології та практиці.

       Значна  частина дослідників вважають, що капітал – це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їх власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить дохід. 
Д. Рікардо – як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці. Дж. С. Мілль – як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя та матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час виробничого процесу. Названі підходи до визначення капіталу дещо односторонні, пов'язують цю категорію з сукупністю речових факторів виробництва. Вони звертають увагу на речову форму капіталу, хоч навіть з цього боку не врахована така частина капіталу, як грошовий капітал, який ніяк не можна ототожнити із засобами виробництва і який призначається для придбання факторів виробництва,забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу.

       Під загальним поняттям “капітал підприємства” розуміють різні його характеристики (табл. 1.1). 

Таблиця 1.1

       Характеристика капіталу підприємства

Продовження таблиці 1.1

 

       Отже, капітал ─ це загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формі, які авансовані у формування активів підприємства.

       У процесі виробничого використання функціонування капіталу підприємства характеризується постійним кругообігом. У процесі кругообігу капітал підприємства проходить три стадії (рис.1.1). 
 
 

       

     1-а стадія                                                                       2-а стадія 

 

 

3-а стадія 

       Рис. 1.1 Характер руху капіталу підприємства у процесі його кругообігу 

       На  першій стадії капітал у грошовій формі інвестується в операційні активи (оборотні та поза оборотні), перетворюючись у виробничу форму.

       На  другій стадії виробничий капітал у  процесі виробництва продукції перетворюється в товарну форму, включаючи і форму виробничих послуг.

       На  третій стадії товарний капітал, у міру реалізації виробничих товарів і  послуг, перетворюється в грошовий капітал.

       Середня тривалість обороту капіталу підприємства характеризується терміном його обороту в днях (місяцях, роках).

       Розглянуті  класифікація та особливості функціонування капіталу підприємства дозволяють більш цілеспрямовано керувати ефективністю його використання.

       Основною  метою формування капіталу підприємства є задоволення потреби у придбанні необхідних активів і оптимізації його структури з позицій забезпечення умов ефективного його використання.

       Таким чином, з урахуванням цієї мети процес формування капіталу підприємства базується на основі таких принципів:

     – врахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства;

     – забезпечення відповідності обсягу капіталу, який залучається, до обсягу активів підприємства, що формуються;

     – забезпечення оптимальності структури  капіталу з позицій ефективного      його функціонування;

     – забезпечення мінімізації затрат щодо формування капіталу з різних джерел;

     – забезпечення високоефективного використання капіталу у процесі господарської діяльності.

     Формування  залучених коштів може здійснюватись  за рахунок:

     – фінансового кредиту;

     – комерційного кредиту;

     – лізингу;

     – облігацій;

     – факторингу.

       Фінансовий  кредит ─ це позичковий капітал, який надається банком-

резидентом  або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами i нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, у позичку юридичній або фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент [12, 239].

       Основним  різновидом фінансових кредитів є банківський кредит, який надається суб’єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з цих умов є: забезпеченість, повернення, строковість, платність і цільова спрямованість.

       З погляду підприємств (у контексті фінансової звітності) позичковий ка-

пітал (зобов’язання) поділяється на довгостроковий і короткостроковий.

       Під довгостроковими кредитами банків розуміються зобов’язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні погашатися протягом терміну, що перевищує один рік з дати складання балансу, а також пролонговані короткострокові кредити (позички), які перейшли до складу довгострокових.

       Довгострокові кредити залучаються підприємствами для фінансування довгострокових активів, зокрема основних засобів (їх придбання, реконструкція, модернізація), нового будівництва, інших видів необоротних активів, а також окремих видів оборотних активів, в яких кошти заморожуються на тривалий період.

       В економічно розвинутих країнах до довгострокових банківських кредитів вдаються, як правило, підприємства малого та середнього бізнесу. Крупні підприємства довгострокову потребу в капіталі задовольняють здебільшого шляхом емісії облігацій.

       Короткостроковими кредитами банків є зобов’язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні бути виконані протягом терміну, що не перевищує одного року з дати складання балансу, а також зобов’язання за кредитами (позичками), як довгостроковими, так i короткостроковими, термін погашення яких минув на дату складання балансу.

       Короткострокові банківські кредити залучаються  здебільшого для фінансування оборотних активів підприємства, зокрема на покриття тимчасового дефіциту платіжних засобів, придбання товарів, виробничих запасів тощо.

       За  економічної кризи більшість підприємств України неспроможна власними коштами здійснювати технічне   оновлення виробництва. Відтак виникає об'єктивна   необхідність розвитку лізингового бізнесу, що уможливлює   залучення  приватних інвестицій для фінансової підтримки  підприємств, особливо у сфері малого та середнього бізнесу.

         Термін "лізинг" походить від англійського дієслова "to lease", що означає "брати в оренду" [12].

       Будь-яка  лізингова  операція   має фінансовий (кредитний) характер. Власник    майна (лізингодавець)   надає користувачу (лізингоодержувачу) фінансову послугу: він купує   майно у власність і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача покриває його повну вартість та отримує певний прибуток у вигляді лізингової маржі.

       Лізингодавцями можуть бути:

• лізингові компанії;
• комерційні банки;
• філії, підрозділи підприємств-виробників обладнання;
• державні й місцеві органи (комітети з управління майном; відділи постачання).

       Лізингоодержувачі ─ це:

• юридичні особи, зайняті виробництвом тієї чи іншої продукції;
• фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю.

       Крім  основних учасників, у лізинговому  бізнесі беруть участь посередники, тобто особи, що репрезентують економічні інтереси як продавців, так і   

покупців  об'єктів лізингу. До таких належать:

• страхові компанії;
• брокерсько-дилерські фірми;
• сервісні центри з обслуговування машин та устаткування;
• інші посередники.