Стиль управління і ефективність його застосування працівниками апарату управління підприємства» ДП ДГ «Христинівське»

      МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

      Уманський державний аграрний університет 
 
 

      Кафедра менеджменту 

      і маркетингу 
 
 
 

      Курсова робота

      з менеджменту організацій:

      «Стиль управління і ефективність його застосування працівниками апарату управління підприємства» 
 
 
 
 

 

Умань

2007

 

План 
 

    Вступ

    Розділ I. Особливості застосування стилів управління

1.1  Особливості  та сутність підходів до лідерства  в менеджменті

1.2  Сутність основних типів стилю управління

Розділ II. Психологія діяльності керівника та стиль управління

2.1  Коротка  організаційно-економічна характеристика  підприємства

2.2  Соціально-психологічні  методи та стиль управління

2.3  Особливості  стилю управління окремих керівників підприємства

2.4  Організація  особистої роботи, використання  вільного часу працівниками апарату  управління

Розділ ІІІ. Основні шляхи удосконалення  стилю управління

3.1  Здійснення  принципу єдиноначальності, розвитку  ділових та зміцнення авторитету керівника

3.2  Організація  спілкування керівника з підлеглими  та мотивація їх до продуктивної  праці

3.3  Службова  етика в управлінні трудовими  колективами

3.4  Удосконалення  стилю управління працівниками  апарату управління

Висновки і  пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

 

Вступ 

    В умовах розбудови України дедалі більшого значення набувають проблеми управління. Назріла об’єктивна необхідність створити управлінський механізм, де б  існувала реальна можливість  обмеження стихійних чинників розвитку.  Тож осмислення управлінських проблем, що виникають у процесі будівництва такого механізму, - одне з найважливіших завдань науки управління.

    Сьогодні  в Україні створення системи  і зміна методів управління пов’язані  з безперервним науковим пошуком оптимального розв’язання складних економічних та соціально-політичних проблем, радикального оновлення всіх ланок управління, стилю роботи управлінського корпусу країни.

      Тому особливо гостро стоїть  задача організації управління  підприємствами – створення цілком нових систем управління або внесення прогресивних змін у побудову і порядок функціонування діючих. Організація управління здійснюється шляхом організаційного проектування, реорганізації або ліквідації одних діючих систем і створення інших, здатних самостійно і високоефективно досягати цілей в умовах ринкових відносин.

    Перехід від адміністративно-командних до організаційно-економічних методів  управління потребує від керівників усіх рівнів не просто виконання своїх  функцій як виду діяльності по керівництву людьми, а досягнення поданих цілей, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей.

    Метою курсової роботи є вивчення стилів управління працівниками апарату управління підприємства, їх вплив на ефективність діяльності господарства. Ці питання буде розглянуто на прикладі ДП ДГ «Христинівське» Христинівського району Черкаської області.

    Об’єктом  дослідження є сукупність управлінських  процесів у досліджуваному підприємстві. Предметом дослідження визначено  особливості застосування та основні шляхи удосконалення стилів управління  у ДП ДГ «Христинівське».

 

    Розділ I. Особливості застосування стилів управління 

    1.1  Особливості та  сутність підходів  до лідерства в  менеджменті  

          Організації, які  достигають успіху, відрізняються від  протилежних їм головним чином тим, що мають більш динамічне та ефективне керівництво. Під керівництвом, з точки зору власника, розуміється чи то індивід (керівник), чи то група (керівний склад), або процес, який володіє індивідуальними особливостями способу управління організацією. До слів керівник, керівництво часто відносять такі поняття і явища як лідер та лідерство. В деяких випадках ці слова є синонімами, але це не зовсім так. Спробуємо розібратися в природі виникнення лідерства та дати більш чітке визначення цього поняття.

          Природа лідерства  може бути краще зрозуміла, якщо порівняти  її власно з управлінням. Бути менеджером і бути лідером в організації  – це не одне й те ж. Менеджер в  своєму впливі на роботу підлеглих  і побудові стосунків з ними перш за все використовує і покладається на посадову основу влади. Лідерство ж, як специфічний тип стосунків управління, базується більш на процесі соціального діяння, а точніше взаємодії в організації. Цей процес є набагато складним, який потребує високого рівня взаємозалежності її учасників. На відміну від власно управління лідерство передбачає наявність в організації послідовників, а не підлеглих. Відповідно відносини “начальник - підлеглий ”, притаманні традиційному погляду на управління, заміняються відносинами “лідер – послідовник ”.

          Не зважаючи на те, що керівництво – суттєвий компонент  ефективного управління, ефективні  лідери не завжди є одночасно і  ефективними управлінцями. Про ефективність лідера можливо судити по тому, в  якій мірі він чи вона впливають  на інших. Іноді ефективне лідерство може і заважати формальній організації.

      Наприклад, впливовий неформальний  лідер може зробити так, що  трудовий колектив почне обмежувати  випуск продукції чи виробляти  товари та послуги низької  якості. Якщо взяти за інший  приклад директора заводу, то за посадою він є менеджером. Посада відкриває йому дорогу до лідерства. Процес впливу на людей з позиції посади, яку він займає, називається формальним лідерством. Однак, в своєму впливі на людей директор не може покладатися тільки на посаду, яку він займає. Наглядно це становиться очевидним, коли виясняється, що один із заступників, який має менш формальної влади, користується більшим успіхом в управлінні стресовими й конфліктними ситуаціями, а також при вирішенні життєво важливих для підприємства проблем. Бути менеджером ще не означає  автоматично вважатися лідером в організації, тому що лідерству в значній мірі притаманна неформальна основа. Можна займати першу посаду, але не бути в ній лідером. Тому можна сказати, що нове управлінське мислення потребує, щоб керівництво людьми здійснювали не формальні начальники, а лідери, які користуються в колективі неформальним авторитетом.

      З вище зазначеного можна сказати,  що феномен лідерства грунтується на авторитеті керівника. Розрізняють формальний, особистий і повний авторитет керівника.

    Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, давати їм завдання, вимагати виконання їх, контролювати і стимулювати їхню працю.

    Особистий авторитет керівника визначається комплексом його особистих якостей як людини, таких як людяність, толерантність, етичність та ін.

    Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляється при поєднанні формального і особистого авторитету особи, яка обіймає керівну посаду.

    В ході вивчення проблеми лідерства вченими було запропоновано багато різних визначень даного поняття. В своїх визначеннях лідерства багато авторів намагались чітко сформулювати той особливий  компонент, який вносить сам  лідер. Наприклад, Катц і Кан розглядають лідерство як «елемент, який справляє вплив і проявляється незалежно від механічного виконання повсякденних доручень організації». Автор далі розвиває думку: “Лідерство – це здатність підняти людське бачення на рівень більш широкого кругозору, вивести діяльність людини на рівень більш високих стандартів, а також здатність сформувати людський індивід ”. Згідно з Дж. Террі, лідерство – це вплив на групи людей, який спонукає їх до досягнення спільної мети. Р. Танненбаум, І. Вешлер і Ф. Массарик визначали лідерство, як міжособова взаємодія, яке проявляється в конкретній ситуації за допомогою комунікаційного процесу і направлене на досягнення цілей.

    Узагальнюючи  різні визначення можна вивести  єдине, яке на мою думку буде відповідати  самої суті цього поняття. Лідерство – це тип управлінської взаємодії (в даному випадку між лідером і послідовниками), заснований на поєднанні різних джерел влади в залежності від конкретної ситуації та спрямований на спонукання людей для досягнення спільних цілей. Іншими словами лідерство – стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків в групі, які ведуть до наміченої мети. Звідси Лідер (від англ. Leader – провідник, керівник) – це:

• член групи, за яким вона визнає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях ;
• індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності і регулюванні взаємостосунків у групі.

    Лідерство – це не управління. Управління концентрує увагу на тому, щоб люди робили речі правильно, а лідерство – на тому, щоб люди робили правильні речі.

      Різниця між лідером і менеджером  проводиться по багатьом позиціям. Ефективний менеджер не обов‘язково  являється ефективним лідером,  і навпаки. Їх основні характеристики  находяться як би в різних  вимірах.

    Лідер також являється  керівником, але  характер його дій інший, ніж у  звичайного менеджера. Він не керує, не командує, а веде за собою інших. Можна бути першою особою в організації, але не являтися фактично лідером, бо той повинен бути не  затверджений наказом, а психологічно визнаний оточуючими як єдиний, хто здатний забезпечити задоволення їх потреб. Тому практично виділяють такі розбіжності між лідером і керівником:

• керівник звичайно признається офіційно, а лідер висувається стихійно;
• керівникові надаються законом певні права й обов‘язки, а лідер може їх не мати;
• керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які він може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані;
• керівник представляє свою групу в зовнішній сфері стосунків, а лідер у сфері своєї активності обмежений в основному внутрігруповими стосунками;
• керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі.

    Виходячи  із функціональних і психологічних  відмінностей між керівником і лідером, у групі можуть виникнути такі ситуації, які накладають свій відбиток на гармонізацію життя і діяльності групи.

    Лідер і керівник -  різні особи, які  не знаходять спільних точок взаємодії. Ця ситуація не сприятиме успішній діяльності групи і гармонізації міжособистісних стосунків.

    Лідер і керівник – різні особи, які  на основі  взаємоповаги і компромісів  знаходять точки взаємодії. Така група може працювати успішно, і  в ній пануватиме певний “дух”  змагання і суперництва.

    Лідер і керівник – одна і та сама особа, В цьому випадку група працюватиме як єдина команда, віддана своєму капітанові, тобто найефективніше з погляду діяльності і найбільш гармонійно з погляду людських стосунків.

          Відмінності між  статусом лідера і формального керівника  підрозділу впливають з особливостей ролі та функцій, виконуваних першим і другим. Керівник здійснює управління  на основі єдиноначального прийняття рішень і контролю за процесом праці підлеглих. Лідер право на прийняття рішень не узурпує за собою, а навпаки, надає кожному співробітнику. В результаті змінюється статус підлеглих. Якщо у керівника це певна група людей, якою він керує, виступаючи часто зовнішньою цілевстановлюючою силою, то у лідера колектив підрозділу перетворюється в команду, в якій її члени не відбувають повинність, а наповнені творчим поривом. Лідер є членом цієї команди, займаючи разом з тим особливе місце в ній. Він генерує ідеї, кристалізує власні задуми, відточуючи їх у контактах зі співробітниками, сприймає задуми членів команди як свої власні та допомагає у реалізації їх. Його основне завдання – не приймати рішення, а допомагати іншим членам команди в пошуку проблем, які потрібно вирішити, в формуванні цілей і завдань колективної діяльності. Відповідно і функція контролю за працею підлеглих замінюється на функцію її координації.