Проблема повышения ефективности производства зерна

     Усі положення Указу повинні прискорити формування необхідної інфраструктури аграрного ринку, у тому числі аграрних бірж, оптових ринків, агроторгових будинків, ярмарків, що забезпечувала заготівлю і реалізацію продукції всіх секторів агропромислового виробництва і постачання їм необхідних матеріально-технічних ресурсів і сировини.

     Для рішення проблеми збільшення пропозиції сільськогосподарської продукції  на аграрному ринку, а значить  і продовольчих товарів на споживчому ринку велике значення має практична реалізація Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004р. №1877-ΙV. Для повноти його реалізації необхідно визначитися з видами й обсягами сільськогосподарської продукції, що гарантують продовольчу безпеку держави, з метою підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників і встановлення цін підтримки (заставних). Крім цього, необхідно створити державний інтервенційний фонд для забезпечення цінової стабільності на споживчому аграрному ринку. Говориться про здійснення за допомогою ресурсів даного фонду товарних інтервенцій у випадку, коли ціна на відповідний вид сільськогосподарської продукції початку стрімко збільшується, і її рівень підвищився в порівнянні із заставною ціною більше граничної риси, обумовленої Кабінетом Міністрів України.

     -   Указ Президента України "Про  невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва і розвитку ринку зерна" від 03.12.1999 р. ;

     -       Указ Президента України "Про  заходи  для прискорення розвитку аграрного ринку" від 8 серпня  2002 року.

      -       Закон України «Про зерно і ринок зерна в Україні» та Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні» від 31.05.2005 р.

      Академік  В.Ф. Сайко [43] у своїх публікаціях підкреслює в майбутньому роль озимої пшениці в зерновому виробництві. Частина зерна озимої пшениці може бути використана на корм худобі. Доцільність такого підходу він обґрунтовує посиланням на світову практику. Він говорить про місце кукурудзи, як зернової культури і великих можливостей цієї культури. Але на сучасному етапі розвитку економіки України держава не в змозі стимулювати її виробництво, тому що кукурудза досить енергоємна культура і її виробництво, як пише науково – дослідницький інститут землеробства, обмежується 6 – 8 млн. тонн по Україні.

      Друге місце по площі посівів і по валовим зборам приділяється ячменеві. Перевага цієї культури полягає в тому, що окупність добрив удвічі вище, ніж у кукурудзи, а також здатністю ячменя формувати врожай за рахунок вологи у верхніх шарах ґрунту, накопиченої в осінньо-зимовий період.

      А.А. Старожук і В.Є. Протасов вважають розподіл посівів кукурудзи помилковою позицією й одночасно кваліфікують як позитивні заходи для встановлення правильного співвідношення площ зернових культур відповідно до природних і економічних особливостей.

        Такої ж точки зору дотримує В.М. Круть [22], він пише про необхідність збільшення питомої ваги зернофуражних культур до 55-57%, а під продовольчі культури відвести відповідно 43-45% з дотриманням необхідного асортименту. Причому, під посіви озимої пшениці рекомендується відвести 5,5-6 млн. га, що створює можливість розміщення її по кращих попередниках.

      Проблеми  підвищення ефективності виробництва  зернових культур має первісне значення.

      Мацибора  В. І. [28] вважає, що економічна ефективність виробництва визначається відношенням отриманих результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. При підвищенні економічної ефективності забезпечується збільшення валової і товарної продукції зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі.

      Економічна  ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників, як врожайність, продуктивність праці, собівартість продукції, ціна реалізації 1 ц зерна, прибуток на 1 чоловіка, на 1 ц зерна і на 1 га посівній площі, рівень рентабельності виробництва зерна, рівень прибутковості.

    С.С.  Бакай [5] указує на те, що через обмежені можливості залучення все зростаючої кількості ресурсів для збільшення виробництва зерна, першочергове значення придбала проблема їхньої окупності. Звідси зростає вирішальна роль науково-технічних досягнень у зерновому виробництві і підвищенні ролі біологічного фактора за рахунок удосконалювання сортових і посівних можливостей насінь. Для забезпечення одержання запланованого валового збору зерна необхідно приділяти увагу вирощуванню озимих культур, особливо пшениці, відзначає М.І. Щур [57]. З огляду на недостатнє внесення добрив восени, найбільш ефективним є підгодівля навесні азотними добривами (20-30 кг/га) прикореневим способом, при якому одночасно розпушується ґрунт і знищуються бур'яни. Ефективні підгодівлі озимих азотними добривами у фазі виходу рослин у трубку - початок колосіння та налив зерна.

     Велике  значення має підвищення якості зерна. Так, В.Ф. Сайко [43] відзначає, що за рахунок високоякісного зерна насінь можна одержати 20-25% валового збору зерна.

      На  якість зерна звертає увагу М.Г. Лобас [23]. Він визначає цілий ряд показників, а саме хімічні, що вказують на зміст у зерні крохмалю, розчинних вуглеводів, білка, клейковини, жиру, клітковини, золи; фізичні, що відбивають натуру зерна - абсолютна вага, скловидність та інші хлібопекарські якості, що характеризують кількість і якість білкових речовин.

      Однією  з причин зниження товарності є погіршення якості зерна через відносний дефіцит доступного азоту. Є.М. Наумова [31] обумовлює це погіршенням складу попередників - зменшенням частки пар і багаторічних бобових трав. Б.К. Маркін [27] пише, що тільки при оптимальному співвідношенні між азотом і фосфором створюються сприятливі умови для одержання високоякісного врожаю. Крім цих мір автор пропонує впровадити систему керування якістю зерна.

      І. Я. Петренко [35] відносить проблему вивчення і поліпшення якості зерна на розгляд службою маркетингу. Він указує, що сучасна стратегія підприємництва полягає в розумінні того, що якість - єдина і найефективніша властивість задоволення вимог споживача, сприяє росту продуктивності праці, виграє ціновою конкурентноздатністю на ринках зерна.

      П.Т. Саблук [42] затверджує, що для того, щоб зерновий ринок став цивілізованим, він повинний і може поступово розвиватися і функціонувати на основі визначених принципів, що у сукупності утворять правила ринкової гри. Ці принципи можна сформулювати так: підтримка достатньої місткості ринку; державне регулювання ринку, включаючи ціноутворення; воля дій ринку, включаючи ціноутворення; воля чинностей закону попиту та пропозицій; конкуренція і захист від монополізму, дотримання прийнятих зобов'язань і чесності учасників ринку.

      В.І. Бойко [9] відзначає, що в зерновому виробництві намітилася тенденція різкого зниження рівня рентабельності, маси одержуваного прибутку і значної диференціації доходів по областях і господарствам від реалізації зерна. Маса прибутку залежить від структури посівів, кількості проданої продукції, собівартості і ціни реалізації. Такий стан у зерновому господарстві він вважає катастрофічним і відкинутим до рівня 60-х років, а з ним і сільське господарство в цілому.

      У стратегічному плані Україна  втратила потенційні позиції на зовнішньому ринку зерна і можливості самофінансування галузі за рахунок експорту. Необхідні ефективні заходи для відновлення зернового виробництва.

      Проблеми  підвищення ефективності зв'язані зі стійкістю виробництва зерна. Часто повторювані посухи приводять до значних коливань врожайності зернових культур і валових зборів зерна.

     Тому проблемам стійкості виробництва зерна і зниженню коливання врожайності зернових культур приділяється велика увага.

      Стійкість врожайності тісно зв'язана з  її циклічністю. Учені Луганського національного  аграрного університету І.Д. Соколов, Є.А. Фірсов, O.K. Борисенко, Ю.Ф. Наумов сформулювали методологічні основи дослідження циклічності сільськогосподарського виробництва: наявність циклічності в динаміці врожайності зернових культур, визначення протікання циклу в двофазному характері. Вони відзначають визначальну роль космічних факторів у формуванні циклічності в мінливості врожайності; можливість довгострокового прогнозування врожайності на основі виявленої циклічності.

        Цим саме створюється можливість  реформування коливань врожайності шляхом застосування цілої системи заходів щодо зм'якшення негативних впливів зовнішнього середовища, прогнозувати цикли і коливання виробництва зерна і намітити кон'юнктуру змін на ринку зерна з метою правильного поводження на цьому ринку. Величезне значення для врожаю якісного зерна має підбор районованого сорту.

      У кожному регіоні є служба, що може рекомендувати потрібний сорт. Сорту озимої пшениці вітчизняної селекції можуть забезпечити врожай 100 ц/га і більш, районовані сорти ячменя та інших зернових культур також дають 80 – 100 ц/га. Кожен сорт має свою агротехніку. У сільськогосподарському виробництві технологія вирощування тієї або іншої культури має велику кількість факторів, який необхідно враховувати.

      В умовах ринкових відносин  інтенсифікація зернового виробництва повинна здійснюватися не тільки за рахунок кількості нарощування ресурсів, але насамперед на основі їх більш раціонального використання. Цими проблемами займаються основні виробники зерна, різні суспільства і товариства, фермерські господарства, приватні підприємства.

     Згідно  з Указом Президента України "Про  державну підтримку малого підприємництва" суб'єктами малого підприємництва є зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середня облікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1000000 грн. Це стосується і об’єкта дослідження цієї дипломної роботи – МПП «Фірма «Максим».

        Сьогодні ж підприємницьку діяльність в Україні регламентують більше 30 законів, 20 постанов Кабінету Міністрів. Основний з них – Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 року №698-XII.      

Висновки  до розділу 1

     Аналіз  розвитку зернового виробництва  в Україні вказує на необхідність удосконалення регіонального розміщення зернових культур з визначенням їх пріоритетності в ринкових умовах. Це потребує здійснення адаптивної інтенсифікації розвитку певних видів зернових культур, найбільш повно пристосованих до відповідних регіональних природноекономічних умов.

     Основними чинниками адаптивної інтенсифікації виробництва певних зернових культур є система сівозмін з обґрунтованим застосуванням системи удобрення полів і підживлення посівів, впровадження високопродуктивних сортів із застосуванням відповідних методів розвитку насінництва, прогресивних прийомів обробітку ґрунту, заходів щодо захисту рослин від хвороб, шкідників і бур'янів.

     Істотний  внесок у підвищення економічної  ефективності виробництва продукції рослинництва забезпечують інтенсивні ресурсозбережуючі технології, успішне освоєння яких дозволяє при тих же витратах одержувати більш високі і стабільні врожаї зернових культур.

     До  основних законів та нормативних  актів, які спрямовані на рішення проблеми збільшення пропозиції сільськогосподарської продукції на аграрному ринку, що насамперед стосується зерна, належать:

     -     Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва і розвитку ринку зерна" від 03.12.1999 р. ;

     -      Указ Президента України "Про  заходи  для прискорення розвитку аграрного ринку" від 8 серпня  2002 року;

      -    Закон України «Про  зерно і ринок зерна в Україні» та Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про зерно і ринок зерна в Україні» від 31.05.2005 р.;

     -        Закон України «Про державну  підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004р. №1877-ΙV.

     Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕК- ТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА

     2.1. Організаційно – економічна характеристика господарства