Проблема повышения ефективности производства зерна

     Аналіз  свідчить, що в останні роки на світовому  зерновому ринку пріоритетного  значення набуває український ячмінь, насамперед на технічні цілі. Це зумовлюється високими його якісними характеристиками біологічного і хімічного складу щодо використання як сировини для пивоварної промисловості. На іноземному продовольчому ринку зростає попит на зерно високоякісної ярої пшениці, передусім вирощеної у степових регіонах України. Проте, незважаючи на високу цінність цієї культури для виготовлення особливих кондитерських виробів та ряду національних видів виробництва макаронної продукції в окремих країнах Європейського континенту, обсяги валових зборів ярої пшениці через невисоку врожайність залишаються поки що незначними.

     У нинішніх умовах ринкової економіки  назріла потреба у створенні селекційними установами високопродуктивних сортів, розроблення системи технологічного забезпечення одержання 40—45 ц зерна ярої пшениці, розширення її посівних площ, насамперед у зоні Степу.

     Практика  переконливо довела, що озимі форми ячменю забезпечують вищу урожайність порівняно з ярими, що вказує на доцільність розширення площ озимих сортів цієї культури. Разом з тим розширення посівних площ озимого ячменю має важливе організаційно-технологічне значення у виробництві зерна, скорочуючи обсяги весняних польових робіт за рахунок проведення технологічних операцій в осінній період. Слід зауважити, що нинішні сорти озимого ячменю характеризуються дещо пониженою зимостійкістю, а це призводить в окремі роки до вимерзання частини посівів, що свідчить про необхідність здійснення селекційної роботи в напрямі підвищення зимостійкості сортового складу озимого ячменю.

     Отже, вищу врожайність кукурудзи одержують  у лісостеповій зоні, що свідчить про  доцільність розширення її посівів  у регіонах з більшою сумою атмосферних опадів.

     Аналіз  розвитку зернового виробництва  в Україні вказує на необхідність удосконалення регіонального розміщення зернових культур з визначенням їх пріоритетності в ринкових умовах. Це потребує здійснення адаптивної інтенсифікації розвитку певних видів зернових культур, найбільш повно пристосованих до відповідних регіональних природноекономічних умов. Так, виробництво ячменю в Україні доцільно зосереджувати в південно-західних регіонах, для вирощування якого є сприятливі грунтові умови, забезпечено необхідний температурний і водний режим. Розміщення виробництва ярої пшениці і кукурудзи доцільне в зоні Лісостепу та Північного Степу.

     Розвиток  зернового виробництва нині потребує постійного здійснення його інтенсифікації, адаптації до регіональних грунтово-кліматичних і соціально-економічних умов з урахуванням ситуаційних змін на внутрішньодержавному і міждержавному продовольчих ринках.

     Основними чинниками адаптивної інтенсифікації виробництва певних зернових культур є система сівозмін з обґрунтованим застосуванням системи удобрення полів і підживлення посівів, впровадження високопродуктивних сортів із застосуванням відповідних методів розвитку насінництва, прогресивних прийомів обробітку ґрунту, заходів щодо захисту рослин від хвороб, шкідників і бур'янів.

     Особливого  значення в нинішніх умовах набуває  система застосування добрив з урахуванням регіональних ґрунтово-кліматичних умов.

     Разом з тим слід відмітити, що за обмежених  можливостей інвестиційних коштів важливо обґрунтовано вибрати галузі й види зернових культур, у розвиток яких раціонально здійснювати капітальні вкладення. Як підкреслено вище, адаптивну інтенсифікацію слід зосередити в регіонах на культури, які мають вищий попит на аграрному ринку.

     Практика  підтверджує, що Україна на зовнішньому зерновому ринку може й надалі посідати гідне місце. Це ще раз вказує на доцільність інтенсифікації розвитку зернового виробництва.

      Проблеми  розвитку зернового господарства України  були розглянуті на загальних зборах Української академії аграрних наук. На думку академіка М.В. Зубця [16], зниження обсягів виробництва зерна вийшло за межі припустимого, і для України в обсягах виробництва зерна в Європі скоротилося в  1996 році до 11%, проти 17% у 80-і роки.

      Академік  Зубець М.В. вважає, що головною причиною скорочення виробництва зерна є низький рівень матеріально – технічного оснащення, погане забезпечення горюче – мастильними матеріалами, скорочення застосування добрив і засобів захисту рослин, а це приводить до затягування термінів проведення технологічних операцій. У 80-і роки в сільському господарстві України при виробництві зерна велика увага приділялася застосуванню інтенсивних технологій, що і сприяло зростанню виробництва зерна.

      В умовах перехідного періоду до ринкових відносин, коли створилися несприятливі економічні умови, що виражаються в кризовому стані економіки України, застосування інтенсивних технологій не може  бути забезпечене в цілому ряді сільськогосподарських підприємств. У цьому зв'язку необхідний помірний середній рівень інтенсивності виробництва для сільськогосподарських підприємств зі слабкою матеріальною базою і високий рівень інтенсивності в господарствах, що задовольняють вимогам цієї технології.

      Тому, необхідно в кожнім конкретному  господарстві обґрунтування і розробка застосування раціональної технології вирощування сільськогосподарських культур, що забезпечить одержання найбільшої кількості конкурентноздатної продукції і найвищого прибутку з одиниці площі.

     О.О. Ковбасюк [21] зробив наступні висновки на основі результатів аналізу основних тенденцій сучасного розвитку вітчизняного зернопродуктового підкомплесу.

     1.   Виробництво зерна в  Україні   постійно  нарощується,  що створює додаткові можливості для збільшення доходів сільськогосподарських товаровиробників і завантаження потужностей вітчизняних зернопереробних підприємств. Зростає частка виробництва зерна у господарствах населення, що частково пом'якшує наслідки неврожайних років.

     2.  Зернова галузь має значні  резерви для нарощування обсягів  виробництва, оскільки навіть у кращі з останніх років параметри поступаються вже досягнутим раніше. Найперспективнішим тут є підвищення врожайності зернових культур за рахунок збільшення удобрення посівів.

     3.  В Україні поки що не впроваджено  ефективну дію механізмів, що  зменшують коливання цін реалізації зерна в межах маркетингового року і забезпечують стабільно високі доходи сільськогосподарських товаровиробників. Рівень рентабельності виробництва зерна знижується, що може призвести до суттєвого скорочення посівних площ зернових і втрати досягнутих позицій України на світовому ринку.

     4.  Сільськогосподарські підприємства  використовують переважно малопрозорі  й менш вигідні канали реалізації ("комерційним структурам"), віддають перевагу зберіганню зерна на власних потужностях. Внаслідок цього значну частину зерна реалізують на експорт або використовують безпосередньо у сільськогосподарському виробництві без промислової переробки, тоді як вітчизняні переробні підприємства не можуть завантажити свої потужності.

     5.  Потенціал промислової сфери підкомплексу поки що використовується недостатньо, рівень досягнутих у ній прибутків не дає змоги суттєво розширити її можливості. Проте показники підприємств цієї сфери останніми роками стабільно поліпшуються, що свідчить про її значні перспективи.

     6.  Одним із найперспективніших  шляхів поліпшення ситуації у  зернопродуктовому підкомплексі  є  посилення  взаємодії усіх  його  учасників,   зокрема,  сільськогосподарських товаровиробників  і зернопереробних  підприємств.  Це дасть  можливість суттєво збільшити обсяги виробництва кінцевого продукту та додану вартість, що створюється у цьому підкомплексі.

      Рішенню економічних проблем розвитку зернового  виробництва присвячені багаторічні  публікації, такі як фундаментальні монографії М.Г. Лобаса [20] "Інтенсифікація зернового господарства України в умовах становлення ринкових відносин" – 1991 р., "Розвиток зернового господарства України" – 1997 р., у яких обґрунтовані теоретичні і практичні основи інтенсифікації технологій вирощування зернових культур, структур сільськогосподарського виробництва, у тому числі зернових не тільки України, а і країн СНД, видання нового покоління сортів і гібридів, поліпшення насінництва, упровадження нових технологій вирощування зернових. При цьому важливе значення має обґрунтування системи машин, створення їхніх комплексів, що повинні забезпечувати економію енергії і матеріальних ресурсів. С. М. Чмирь [46] вважає, що істотний внесок у підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва забезпечують інтенсивні ресурсозбережуючі технології, успішне освоєння яких дозволяє при тих же витратах одержувати більш високі і стабільні врожаї зернових культур.

      М.Г. Лобас [23] підкреслює необхідність науково – обґрунтованого чергування зернових культур у сівозмінах. Збільшення питомої ваги в сівозмінах однієї культури або групи культур, близьких по біологічних особливостях, понад оптимальні параметри веде до значного зниження їхньої врожайності.

      Для підвищення ефективності зернового  виробництва необхідно виявити фактори, що сприяють ефективному удосконалюванню галузевої структури, і оцінити їхнє значення в конкретних виробничих умовах, обґрунтувати на перспективу нормативи виходу зернової продукції при відповідних витратах. Такий підхід до виробництва зернових культур знизить сукупні енерговитрати, підвищить надійність системи ресурсного забезпечення, що дасть можливість створити ринок зернового господарства.

        С. М. Чмирь [53] вважає, що сівозміна відіграє важливу роль у виробництві рослинницької продукції. Застосування високоврожайних сортів, прогресивних способів обробки ґрунту, внесення добрив та інші агротехнічні заходи значно підвищують родючість ґрунту, забезпечують приріст врожайності сільськогосподарських культур. Теоретичною основою розробки і застосування сівозмін служить необхідністю зміни, організаційно-технологічна і біологічна сутність якої полягає в періодичній зміні культур у полях сівозміни.

        Доведено, що врожайність більшості сільськогосподарських культур при вирощуванні їх у сівозмінах у півтора і навіть у два рази вище, ніж при тривалих незмінних посівах. Про ролі сівозмін у підвищенні врожайності озимої пшениці довів у польових дослідженнях С. А. Воробйов.

      Владикіна І.І. та Лєнточкіна Л.А. [11] вказують на те, що проведення комбінованої обробітки ґрунту (поєднання дискування, відвальної оранки, плоскорізної та чизельної обробіток) замість щорічної відвальної оранки, поліпшує агрофізичні й агрохімічні властивості ґрунту, знижуючи витрати на її обробіток, підвищуючи середню продуктивність сівозміни, в тому числі врожайність та зміст клейковини в зерні пшениці.

      Одержання високого врожаю зерна озимих стандартної  якості можливо тільки при розміщенні їх після гарних попередників, де до посіву може нагромадитися достатня кількість вологи і живильних речовин. Це допоможе одержати своєчасні, повні і дружні сходи, нормально розкущитись рослинам восени і формувати високий врожай.

     Різні сорти озимої пшениці мають специфічну реакцію на умови вирощування і на попередників, що також відіграє важливу роль у підвищенні врожайності і якості зерна. Внесок сорту в досягнутий рівень врожайності, як свідчать дані вітчизняних і закордонних дослідників, складає 30-40%.

     З факторів, що роблять вплив на якість зерна, основними вважаються спадкоємні особливості сорту, тому при вирощуванні пшениці в конкретних умовах необхідний правильний вибір його як носія необхідних властивостей з урахуванням зони районування. У той же час необхідно вказувати сортову приналежність культури з місцем розміщення її в сівозміні, тому що кожен попередник створює різний рівень ефективної родючості ґрунту і впливає на врожай і якість продукції. 

        У монографії Худолій Л.М. [51] "Економічний механізм формування і функціонування ринку зерна в Україні" розглянуті теоретичні і практичні основи формування ринків зерна і зернопродуктів, економічних механізмів їхнього функціонування. Проаналізовано  сучасний стан розвитку зернового ринку і місце України у світовому ринку зерна. Зроблено оцінку ефективності механізму державного і нецінового регулювання вітчизняних ринків, запропоновані економічні механізми функціонування ринків продовольчого зерна і насінництва на перспективу, що сприяє динамічному розвиткові виробництва зерна в країні.  

       Тому з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики був видано Указ Президента від  3 грудня 1999р. «Про негайні заходи по прискоренню реформування аграрного сектора економіки» . Цей Указ визначає реформування колективних сільськогосподарських підприємств на підставах приватної власності на землю і майно; підтримку розвитку підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств; забезпечення видачі у встановленому порядку державних актів на право приватної власності на землю всім бажаючим власникам сертифікатів на право на земельний пай; участь на конкурсних підставах сільськогосподарських підприємств, заснованих на приватній власності, у виконанні державних програм, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджетних засобів.