Поняття соціальної відповідальності

Суперечки про роль бізнесу в суспільстві породили чисельні аргументи за і проти  соціальної відповідальності.

Аргументи на користь  соціальної відповідальності:

1. Сприятливі для  бізнесу довгострокові перспективи.

Підприємства, соціальні  дії яких поліпшують життя місцевого  населення і ліквідують необхідність державного регулювання, можуть мати власний  інтерес через вигоди, що забезпечуються участю в житті суспільства.

2. Зміна потреб  і надій широкої публіки.

Наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні  соціальних проблем.

Моральні зобов'язання бути соціально відповідальними. Аргументи  проти соціальної відповідальності:

1. Порушення принципу  максимуму прибутку.

2. Витрати на  соціальні потреби.

3. Недостатній рівень  звітності широкій публіці.

4. Нестача вміння  вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити  соціальні потреби, непрофесіоналізм.

5. Застосування  соціальної відповідальності тільки  з рекламною метою.

Підприємці та менеджери  повинні вибирати такий варіант  соціальної відповідальності, який забезпечував би переваги та сприяв усуненню чи послабленню  недоліків.

Найбільшою перешкодою в розробці програм в рамках соціальної відповідальності керівники називають  вимоги рядових працівників і  менеджерів із збільшення доходів на акцію в поквартальному обчисленні. Намагання підвищити прибуток і  доходи змушує керуючих відмовитися  від передачі частини своїх ресурсів на програми, зумовлені соціальною відповідальністю.

Організації повинні  спрямувати частину своїх ресурсів і зусиль на користь місцевих товариств, в яких функціонує підприємство, його підрозділи та суспільство в цілому.

Для успішного управління організація повинна вміти пристосовуватися і відгукуватися на проблеми, які  виникають в соціальному середовищі, щоб зробити це середовище більш  сприятливим для організації. Витрати  на соціальну відповідальність виправдані кращим відношенням суспільства  до фірми. Це повинно вести до підвищення лояльності споживачів до виробників продукції, зниження рівня регулюючого  втручання держави та загального покращання стану суспільства.

Важливо також підкреслити, що не слід думати, нібито на соціально  відповідальну поведінку здатні тільки великі організації. Організація  по прибиранню сміття або підприємство, яке торгує піцою і яке стало  спонсором спортивної команди, і  маленьке оброблювальне підприємство, яке дозволяє школярам екскурсії  для ознайомлення з його роботою, -- всі вони є соціально відповідальними.

Не викликає сумніву, що прибуток важливий для виживання  підприємств. Якщо підприємство нездатне вести справу прибутково, то питання  соціальної відповідальності стає академічним. Але організації завжди повинні  вести свої справи у відповідності  до суспільних очікувань

Одже як би там  не було, організації повинні вести  свої справи відповідно до суспільних очікувань. Інакше кажучи, соціальне  зобов'язання для підприємства означає  щось більше, ніж просто філантропічну  діяльність. Мається на увазі, що організація  діє відповідально і в злагоді  з турботами і сподіваннями широкої  публіки. Ця точка зору відображена  в наступному вислові Едуарда  Дж. Харнеса, глави фірми «Проктер енд Гембл»:

«Керівництво компанії зобов'язане використовувати весь свій талант, щоб віддавати найвищі  пріоритети прибутку, розвитку. Однак  йому потрібно також мати достатньо  широкі погляди, щоб в інтересах  своєї компанії усвідомити важливість виконання компанією будь-якого  розумного очікування, що сформувався  по відношенню до неї всередині місцевої громади та різних зацікавлених верств суспільства. Відкрите визнання пріоритетів  і соціально відповідальна поведінка  забезпечують компанії досягнення важливих вторинних цілей. Прибутковість  і розвиток йдуть пліч-о-пліч з  чесним ставленням до працівників, споживачам всіх рівнів та місцевій громаді ».

3. СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРАКТ

Історія замовчує коли і в яких суспільствах вперше виник суспільний договір. Однак  уже давньогрецький софіст Протагор, вказував, що ніхто не є абсолютно  самодостатнім, і що люди пов'язані  один з одним взаємним співробітництвом.

Багато століть  потому, такі філософи як Жан-Жак Руссо  та Томас Гоббс, які дотримувалися  в цьому питанні протилежних  позицій, прийшли до схожих висновків. Заради миру, виживання та отримання  ресурсів, кожній людині необхідно  віддати частину своїх прав і  взяти на себе певні зобов'язання по відношенню до інших людей - так  з'являється «соціальний контракт»  або ж «суспільний договір».

Соціальний контракт - це договір, що укладається між  замовником та виконавцем соціального  замовлення на підставі результатів  відкритого публічного конкурсу, в  якому регулюються відносини  замовника і виконавця шляхом визначення прав та обов'язків сторін.

«Суть ідеї суспільного  договору можна висловити просто: кожен з нас поміщає себе під  владу загальної волі, і група  розглядає кожного індивіда як частину  цілого». Книга Руссо «Соціальний  контракт, або принципи політичних прав» надихала революціонерів і  політичних реформаторів у Північній  Америці та Франції 18-го століття, а  потім і в усьому світі.

Соціальний контракт змінювався вже неодноразово, навіть протягом невеликого, з точки зору історії, строку існування незалежної України, і ми будемо проходити через  це знову і знову. Однак одним  удосконаленням правового поля проблем, що постали перед країною, не вирішити. Необхідна зміна характеру відносин між владою і народом, в тому числі, підвищення взаємної відповідальності влади і народу один перед одним.

Але хто сьогодні візьме на себе роль суворого, неупередженого і непідкупного арбітра в набридлому всім поєдинкові «Влада проти Народу»? Адже 13 років з дня прийняття  Конституції 1996 року «вдосконалення»  суспільного договору йшло у бік  укладення негласних домовленостей між владою і народом про те, що «трішки» порушувати Основний Закон нікому не забороняється.

І лише безплідні  намагання зупинити процес наростаючого заперечення прав і свобод громадян і вседозволеності влади показують, як далеко зайшла наша країна на шляху  до самознищення. Сьогодні зрозумілим є тільки одне, якщо ми справді хочемо зберегти країну, необхідно залишити всі спроби узаконити і видати за громадський договір партійні та корпоративні цінності і цілі. Минуле зависає на всіма нами важким тягарем, але Україна повинна, нарешті, повернутися  обличчям до майбутнього. Тому в новому суспільному договорі не повинно  бути того, що суперечить інтересам  суспільства, всього суспільства.

3.1 Формування соціального контракту

Особливістю процесу  впровадження соціального контрактування є організація конкурентного  середовища. Тобто, виграють тендер, який організовує місцева влада, найкращі постачальники. Саме з ними й укладається  такий контракт. І цей процес має  кілька етапів.

Перший етап - визначення місцевою владою потреби в певних послугах. Для цього міська влада  видає відповідний документ (наказ), де має бути вказано: вид послуг, цільова аудиторія, терміни надання  послуг, вимоги щодо статусу і кваліфікації, певного досвіду організації, яка  подається на тендер. У цьому наказі можуть бути певні обмеження щодо виду і статусу тих організацій, які будуть подаватися на тендер.

Постачальниками соціальних послуг можуть бути як бізнесові, так  і неприбуткові організації. З деяких причин болгарські муніципалітети надають  перевагу роботі саме з неприбутковими організаціями. Наприклад, торік організували кілька тендерів, які були відкриті лише для неприбуткових організацій. Тому в наказі можуть обмежити можливість участі тільки таких організацій. Це можуть бути фонди чи асоціації, метою  діяльності яких є задоволення суспільних потреб, а не отримання певного  доходу.

У наказі також  вказується термін, протягом якого  постачальники можуть подавати свої пропозиції, і остаточний термін - коли влада має оголосити результати для широкої громадськості. В  наказі (що дуже важливо) муніципалітети вказують бюджет і кількість послуг, розмір внеску (у відсотках), який може зробити сам постачальник. Адже муніципалітети найбільше цікавить ця частина внеску й те, як вона буде розподілена. Місто  теж дає свою частину коштів і  разом вони формують загальний бюджет, за який і надаються послуги.

Другий етап - призначення  мером міста комісії, яка буде оцінювати тендерні пропозиції. До її складу обов'язково входять представники регіонального відділення Агенції  соціальної допомоги. Можуть також  залучатися представники державних  структур (наприклад, департаменту охорони  здоров'я) та третього сектора. Всі інші члени комісії призначаються  мером.

Третій етап - оцінювання поданих пропозицій на основі законодавчо  визначених критеріїв (є тільки мінімальні критерії та вимоги). Місцева влада  може підвищити їх рівень, але, як показує  практика, цього не робить, оскільки немає практичного досвіду та стандартів, на яких базувалася б розробка таких критеріїв. Одже соціальний контракт, укладений між замовником та виконавцем соціального замовлення.

Процес формування соціального контракту має 3 етапи:

1)визначення місцевою  владою потреби в певних послугах

2)призначення мером  міста комісії, яка буде оцінювати  тендерні пропозиції.

3)оцінювання поданих  пропозицій на основі законодавчо  визначених критеріїв.

4. ЕТИКА МЕНЕДЖМЕНТУ

менеджмент етика  соціальний відповідальність

4.1 Визначення етики менеджменту та види етичних підходів

Етика -- це набір  моральних принципів і цінностей, які керують поведінкою людини чи групи людей і визначають позитивні  і негативні оцінки їхніх думок  і дій. Етика менеджменту зв'язана  з внутрішніми цінностями, а вони у свою чергу є частиною корпоративної  культури і впливають на прийняті рішення, визначають їхню соціальну  допустимість у рамках зовнішнього  середовища.

Відповідно етичною  поведінкою є сукупність вчинків, дій  людей, які відповідають нормам моралі, свідомості, порядку,що сформувалися в  суспільстві, або до яких воно прямує. У процесі підприємницької та управлінської діяльності спостерігаються  випадки відхилення від суспільних норм, тобто неетичної поведінки,вона може бути зумовлена різними чинниками:

1. конкурентною  боротьбою

2. прагненням великих  прибутків

3. невмілим стимулюванням  керівників за етичну поведінку

4. недооцінкою етичних  норм у суспільстві

5. намаганням досягнути  мети та реалізувати місію  організації будь-якою ціною

6. неетичною поведінкою  партнерів

7. конфліктними, стресовими  ситуаціями в організації

8. невдалим підбором  та невмілим застосуванням стилів  керівництва

9. занадто складною  системою розроблення та прийняття  рішень в організації…

Для забезпечення етичної поведінки сучасний менеджмент пропонує такі заходи:

ь запровадження  етичних норм, які відображають систему  загальних цінностей, суспільних уподобань, правил поведінки працівників організації.

ь Створення комітетів  з етики

ь Застосування механізмів стимулювання , які б протидіяли неетичній поведінці та вчинкам

ь Здійснення соціальних ревізій для з'ясування впливу соціальних факторів на організацію

ь Організацію навчання етичної поведінки керівників і  усього персоналу

ь Постійне інформування працівників про випадки високо етичної поведінки

ь Проведення нарад, конференцій, симпозіумів, тощо з проблем  етичної поведінки

Сформовані норми  моральності є результатом тривалого  за часом процесу становлення  взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна  існувати, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Зіштовхуючись із проблемою етичного вибору, менеджери, як правило, опираються на нормативній  точці зору , тобто визначених нормах і цінностях, у відповідності  з якими і приймаються рішення. У нормативній етиці виділяють  декілька підходів до опису систем цінностей і відповідно прийняттю  етично складних рішень, що можуть бути застосовані в практиці менеджменту: утилітарний підхід, індивідуалістичний підхід, морально-правовий підхід, концепція  справедливості.

Утилітаристський  підхід. Основні принципи утилітаристського  підходу говорять, що відповідна нормам моралі поведінка приносить найбільшу  користь найбільшому числу людей. Приймаючий рішення індивід повинний розглянути вплив кожного його варіанта на всі зацікавлені сторони і  вибрати варіант, що приносить задоволення  найбільшому числу людей.

Індивідуалістичний  підхід: припускає, що морально прийнятними  є дії людини, які йдуть їй на користь у довгостроковій перспективі. Головною рушійною силою вважається самоконтроль, а всі зовнішні сили, що його обмежують, повинні припинятися. Кожна людина вибирає для себе найбільш вигідне в довгостроковій перспективі рішення, на основі чого і судить про якість своїх рішень. Індивідуалізм зводиться до поведінки, вигідній іншим людям, тобто дії  людини починають відповідати бажаним  для суспільства нормам. Одна з  особливостей цього підходу в  тому, що він допускає (якщо такі необхідні) дії індивіда, спрямовані на придбання  особистих короткострокових вигод, узагалі ж не відповідним суспільним нормам.

Морально правовий підхід. Морально-правовий підхід стверджує, що людина споконвічно наділена фундаментальними правами і волями, що не можуть бути порушені чи обмежені рішеннями інших  людей. У процесі ухвалення рішення  можуть бути враховані наступні моральні права:

1. Право на волю  згоди

2. Право на приватне  життя

3. Право на волю  совісті