Лекции по "Менеджменту"

    Від правильності оцінки залежить використання даних, акумульованих бухгалтерським обліком для характеристики ресурсів підприємства, оцінки величини витрат на виготовлення продукції і ведення господарської діяльності взагалі, визначення фінансових результатів, а також для управління різного рівня структурними підрозділами підприємства і підприємством в цілому.

    Без оцінки об’єктів і  фактів господарських  дій за допомогою грошового вимірника здійснювати бухгалтерський облік було б дуже важко. З цього приводу професор Сопко В. В. зазначає, що оцінка  фактів господарських дій у вартісному виразі є основним складником методу бухгалтерського обліку.

    У бухгалтерському обліку застосовуються різні за своїми властивостями і функціональним призначенням оцінки. Без оцінки неможливе здійснення операцій купівлі-продажу, інвестування капіталу, визначення часток засновників у статутному капіталі тощо. В обліку одночасно застосовуються декілька видів оцінок.

    Оцінка  – доволі об’ємний  показник, котрий залежить від місця і потреб її застосування. В економіці користуються значним переліком різного роду оцінок. Перш за все дамо визначення оцінки в загальному розумінні цього  слова.

    Поряд з цими видами оцінок, у практиці використовуються оцінки економічні, що вирішують завдання  конкретного спостереження і мають  калькуляційний характер, оцінки експертні,  страхові, статистичні, адміністративні тощо.

    В основі доволі широкого переліку оцінок лежать різні завдання і різний механізм оцінювання.

    З точки зору бухгалтерського обліку оцінка повинна базуватись на єдиних вимогах, спроможних забезпечити достовірність  оцінки об’єктів предмета  обліку за допомогою методики збудованої на реальності, єдності та цілеспрямованості оцінки.

    У процесі господарської діяльності підприємств відбуваються факти, процеси  і операції, котрі за складністю і структурою формування тривалі  в часі і тому не піддаються оціненню у момент їх здійснення. Це, наприклад, оцінка собівартості основних засобів, матеріальних запасів, нематеріальних активів, оцінка витрат заготівельної і збутової діяльності та ін. Обчислення у грошовому виразі собівартості придбаних запасів, виконаних робіт, продукції тощо є не чимсь іншим, як калькуляцією, що в перекладі з латинської мови означає підрахування.

    У вищевикладеному матеріалі акцентувалась  увага на тому, що без використання прийомів  оцінки здійснити бухгалтерський облік практично неможливо. Калькуляція  – теж один із своєрідних прийомів оцінки що забезпечує повноту процесу оцінки у бухгалтерському обліку. Тобто калькуляція – не лише технічний прийом щодо визначення собівартості продукції, а й оцінка результатів будь-яких процесів,  що відбуваються на підприємстві.

    Калькуляція – не тільки визначення собівартості продукції, це одночасно сукупність облікових процедур, котрі забезпечують її достовірними даними. До переліку таких процедур належать організація аналітичного обліку витрат на виробництво, збирання і розподіл витрат та інші. Калькуляція тісно пов’язана з акумуляцією витрат на виробництво

    З цього приводу професор Пушкар М.С. зазначає, що... “Калькуляція – це система науково обґрунтованих прийомів визначення собівартості всієї продукції і її окремих видів, визначення ефективності технології виробництва, роботи окремих структурних підрозділів підприємства та апарату управління».  Калькулювання, пише професор Швець В. Г., – це: по-перше, сукупність прийомів аналітичного обліку витрат на виробництво й розрахункових процедур визначення собівартості продукту;

    по-друге – це групування, розмежування і розподіл витрат між об’єктами калькуляції, обчислення їх фактичної собівартості з метою контролю за результатами праці, прийняття управлінських рішень щодо підвищення ефективності виробництва.

    В економічній літературі, особливо коли йдеться про висвітлення питань оцінки і калькуляції у системі бухгалтерського обліку, паралельно вживаються поняття калькуляції і калькулювання. На нашу думку, для тих, хто лише розпочав освоєння азів економічних наук, в тому числі  бухгалтерського обліку не зайвим буде додатково нагадати, що слід розуміти під калькуляцією, а що під калькулюванням. 

    Калькуляція – це система науково обґрунтованих прийомів визначення собівартості всієї продукції і її окремих видів, визначення ефективності технології виробництва, роботи окремих структурних підрозділів підприємства та апарату управління».  Калькулювання, пише професор Швець В. Г., – це: по-перше, сукупність прийомів аналітичного обліку витрат на виробництво й розрахункових процедур визначення собівартості продукту;

    по-друге – це групування, розмежування і розподіл витрат між об’єктами калькуляції, обчислення їх фактичної собівартості з метою контролю за результатами праці, прийняття управлінських рішень щодо підвищення ефективності виробництва.

    Витрати виробництва є основним складником ціни на продукцію  підприємства, вони визначають її собівартість.

    Калькуляція, про яку ми вели мову вище, складається  на основі даних про витрати на виробництво, які, крім того, є об’єктами  калькулювання собівартості виробленої продукції.

    Найчастіше  у практиці діючих підприємств витрати  класифікують за статтями калькуляції  та економічними елементами.

    Відповідно  до п. 21 Положення (стандарту) бухгалтерського  обліку 16 “Витрати”, витрати операцiйної дiяльностi групуються за такими економiчними елементами: матерiальнi затрати; витрати на оплату працi; вiдрахування на соцiальнi заходи; амортизацiя; iншi операцiйнi витрати. Що ж стосується статей калькуляції, то у п.11 цього положення йдетьсяпро те, що перелiк i склад статей калькулювання виробничої собiвартостi продукцiї (робiт, послуг) установлюються пiдприємством.

    Користуючись  запропонованим П(С)БО 16 переліком витрат за елементами, а також характерним  переліком найуживаніших у практиці  діяльності  підприємств статей калькуляції,  розглянемо їх групування  за допомогою рис.  6.4.1.

    Аналізуючи напрямки групування витрат за допомогою рисунку бачимо, що на підприємствах, затрати на виготовлення продукції нагромаджуються у розрізі статей калькуляції, які в залежності від технологічних особливостей, запитів і потреб в інформації необхідній для управління виробничим процесом і підприємством в цілому, можуть мати більш широку і детальнішу номенклатуру.

    Методи калькулювання собівартості продукції  – це методи обчислення собівартості продукції, робіт чи послуг залежно від їх видів, складності, характеру організації виробництва та інших чинників. Основними методами калькулювання собівартості продукції є:

· нормативний – метод, котрий застосовують на підприємствах обробних галузей промисловості при масовому серійному виробництві складної різнорідної продукції. Основою цього методу є облік витрат згідно з чинними нормами та облік відхилень від цих норм, а також облік зміни норм. Використання цього методу  сприяє впровадженню прогресивних норм витрат і пошукові резервів зниження собівартості продукції;

· попередільний – метод, котрий використовують на підприємствах з однорідною сировиною, що перетворюється на готову продукцію в умовах безперервного технологічного циклу, кожен з процесів якого є окремим самостійним переділом (фазою) виробництва. У такому випадку витрати на виробництво продукції обліковують по цехах (переділах) та за окремими статтями витрат. Перелік переділів, за якими здійснюють калькулювання, визначає саме підприємство;

· позамовний – метод, що його застосовують, коли виробляють  (при індивідуальному чи малосерійному виробництві). При цьому методі на кожне замовлення заводять картку аналітичного обліку витрат, де показують усі види витрат згідно з чинною номенклатурою. 
 
 
 

3.4.   Рахунки – інструмент групування фактів за окремими об’єктами обліку

    Одним з призначень бухгалтерського обліку є отримання інформації про використання підприємством ресурсів, про формування собівартості продукції, про фінансові результати від продажу продукції. Для управління господарською діяльністю така інформація має певну цінність. Одночасно постає запитання: як, яким чином цю інформацію можна отримати і при необхідності акумулювати? Нагромаджувати різного роду інформацію можна за допомогою різних методів. У бухгалтерському ж обліку для цього використовують рахунки.

    Бухгалтерський  рахунок – це таблиця, призначена для відображення стану, змін і наслідків змін у складі засобів підприємства та джерел їх формування спричинених господарськими фактами і процесами. Це означає, що в процесі господарської діяльності в складі засобів і джерел постійно відбуваються  перегрупування і зміни,що підлягають обов’язковій фіксації бухгалтерським обліком. Засоби у вигляді необоротних і оборотних активів надходять на склади, на рахунки в банках і потім витрачаються. Поряд з цим, нараховується заробітна плата, амортизаційні відрахування, визначаються прибутки, надходить готівка в касу, виплачується заробітна плата тощо. Для обліку руху кожного найменування чи групи найменувань засобів і джерел відкривають окремий рахунок з чітко сформульованою і загальноприйнятою назвою. Наприклад, для обліку виробничих запасів відкривають рахунок «Виробничі запаси», для обліку грошових коштів - рахунки «Каса» і «Рахунки в банках», для обліку процесів виробництва та реалізації продукції – рахунки «Виробництво», «Доходи від реалізації» і т.п.

    Рахунки бухгалтерського обліку потрібні ще й для того, щоб згрупувати на них за економічно однорідними ознаками об’єкти й отримати інформацію про суму надходжень чи витрачання коштів, збільшення чи зменшення зобов’язань за відповідний період і залишки на певну дату.

    Як  і на початку зародження бухгалтерського  обліку, так і  в сучасній бухгалтерії  для кожного об`єкта відкривається відповідний окремий рахунок. Рахунки відкриваються, наприклад, за  місцем зберігання грошей – “Каса”, “Рахунки в банках”, за назвами оборотних і необоротних активів і т. п.

    З точки зору технічного виконання, технічного аспекту  рахунки -це таблиці спеціальної форми, де реєструються факти господарської діяльності, підставою для реєстрації яких є належним чином складені відповідні документи.

    Схематично  рахунки  зображують  за такою  формою (рис 7.2.1)

    Зміни у складі засобів і джерел, про  які ми уже згадували вище, під впливом господарських операцій викликають їх  збільшення або зменшення, що їх прийнято відображати на рахунках бухгалтерського обліку окремо (роздільно). Тому, як видно з рисунка, рахунки поділяють на дві частини, з яких ліву прийнято називати умовним терміном, дебет, а праву – кредит. Ці терміни мають латинське походження і в перекладі означають: debet  „ він винен”, а credit – “він вірить”. Але, в бухгалтерському обліку вони використовуються як суто технічні позначки лівої і правої сторін рахунків. Розмежування рахунка на дві частини пояснюється  тим, що з господарськими засобами може статись два види змін – їх може бути більше або менше. Це властиво і джерелам. Таким чином, в одній частині рахунка фіксують факти  збільшення, в іншій – зменшення.

    На  підприємствах відкривають (ведуть) стільки рахунків, скільки є об’єктів обліку.

    На  початку місяця рахункам дають назву  і записують у них залишки  засобів чи джерел на початок (на професійній мові цей процес називають відкриттям рахунків). Протягом місяця відображають зміни в сторону збільшення чи зменшення по кожному конкретному рахунку, а в кінці місяця підраховують обороти, окремо по дебету і кредиту, після чого визначають залишок засобів і джерел на кінець місяця (цей процес називають закриттям рахунків). Опрацьований рахунок має такий вигляд:

    Як  видно  на схемі, рахунок поділяється  на дві частини: ліва “дебет” і  права “кредит”. Узагальнена інформація лівої (дебетової) частини рахунка  має назву дебетового обороту, а правої – кредитового обороту.

    Сальдо  означає залишок.

    Рахунки поділяються на  активні і пасивні.

    Активні – це рахунки, на яких облічується  наявність і рух  господарських засобів підприємства, а також виробничих і невиробничих витрат. Наприклад: «Основні  засоби», «Готова продукція», «Каса», «Рахунки в банках» і інші засоби, відображені в активі балансу за відповідними статтями.