Шпаргалка по "Международному приватному праву"

         Застосування імунітету вважається  загальновизнаним у сучасній міжнародно-правовій практиці Проте нині немає єдності в розумінні обсягу та сфери застосування цього Принципу. Тому доктрині та практиці різних правових систем відомі дві теорії розуміння імунітету держави: імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого).

         Відповідно до теорії абсолютного  імунітету держави імунітет заснований на імперативному принципі сучасного міжнародного публічного права — суверенній рівності держав. Держава завжди є єдиним суб'єктом, хоча вияв її право-суб'єктносгі може бути різним. Тому, як суб'єкт міжнародного приватного права, держава не втрачає властивості суверена (владної особи), а продовжує діяти у цій сфері як суверен, користуючись абсолютним імунітетом.

         Згідно з цією теорією має  місце достатньо широке тлумачення та застосування імунітету, яке полягає в тому, що заявлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави може бути допущено тільки зі згоди компетентної держави.

         У більшості держав набула  поширення теорія функціонального (обмеженого) імунітету. Відповідно до неї держава, діючи як суверен, завжди користується імунітетом. Якщо ж держава діє як приватна особа, скажімо, в зовнішньоторговельних операціях, то в цих випадках вона імунітетом не володіє. Не застосовується імунітет щодо контрактів, які повинні бути виконані в країні суду, що розглядає справу; щодо виконання угод комерційного, фінансового, професійного характеру. Імунітет не визнається, якщо держава має комерційну установу в державі суду, який розглядає справу.

         Проте імунітет зберігатиметься,  якщо правовідносинам з участю  держави буде притаманна хоча б одна з умов:

1) другою стороною у спорі є також держава;

2) сторони  у письмовій формі спеціально  домовилися про визнання імунітету; 

3) некомерційний  договір було укладено на території  іноземної держави, і він підпорядковується  нормам її адміністративного права. 

59. теорія „функціонального  імунітету” 

         Імунітет держави у широкому  застосуванні - це принцип, згідно  з яким до держави або її  органів не може бути заявлений  позов в іноземному суді без  її згоди.

         У МПрП під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет грунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном.

         Застосування імунітету вважається загальновизнаним у сучасній міжнародно-правовій практиці Проте нині немає єдності в розумінні обсягу та сфери застосування цього Принципу. Тому доктрині та практиці різних правових систем відомі дві теорії розуміння імунітету держави: імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого).

         У більшості держав набула  поширення теорія функціонального (обмеженого) імунітету. Відповідно до неї держава, діючи як суверен, завжди користується імунітетом. Якщо ж держава діє як приватна особа, скажімо, в зовнішньоторговельних операціях, то в цих випадках вона імунітетом не володіє.

                  Не застосовується імунітет щодо контрактів, які повинні бути виконані в країні суду, що розглядає справу; щодо виконання угод комерційного, фінансового, професійного характеру. Імунітет не визнається, якщо держава має комерційну установу в державі суду, який розглядає справу.

         Проте імунітет зберігатиметься,  якщо правовідносинам з участю  держави буде притаманна хоча  б одна з умов:

1) другою стороною у спорі є також держава;

2) сторони  у письмовій формі спеціально  домовилися про визнання імунітету; 

3) некомерційний  договір було укладено на території  іноземної держави, і він підпорядковується  нормам її адміністративного  права. 

60. Представництво в МПрП. 

         Представництво — це структурно  відокремлена частина юридичної  особи. Представництво діє за  межами розміщення юридичної  особи (засновника), що його створила, і від її імені.

         Угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.

    Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо).

         Представник не може укладати  угоди від імені особи, яку  він представляє, ні у відношенні  себе особисто, ні у відношенні  другої особи, представником якої він одночасно є.

         Не допускається укладення через  представника угоди, яка за  своїм характером може бути  укладена лише особисто, а так  само інших угод, зазначених у  законі.  

61. Закон, що застосовується  до форми та  строку дії довіреності.

Форма і строк дії довіреності визначаються за законом країни, де була видана довіреність. Однак довіреність не може бути визнано недійсною внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам радянського закону.

Якщо видано відповідно до вимог українського законодавства, то вона не може бути визнана недійсною, навіть якщо не відповідає вимогам про форму за законом місця її видачі. Тобто, якщо особа випише доручення в Англії, і таке доручення не буде відповідати вимогам про форму по англійському закон , а буде складена відповідно до розпоряджень українського закону, то в суді вона НЕ може бути визнана недійсне на тій підставі , що не відповідає за формою вимогам закону місця її видачі.

62. Колізійні питання  права власності. 

         Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування й розпорядження майном.

         Визначальним  у формуванні колізійних  норм стосовно питань права  власності майже у всіх державах  є поділ майна на рухоме  й нерухоме. Від цього залежить визначення змісту права власності, форма й умови переходу права власності на це майно.

         Щодо нерухомого майна законодавства,  судова практика, доктрина багатьох  держав свідчить, що право власності  регулюється законом місцезнаходження  речі. Таким вважається закон держави, на території якої знаходиться річ на момент виникнення факту, що викликає правові наслідки.

         Питання колізійного регулювання  правового статусу рухомого майна  є дещо складніше. У таких  випадках часто застосовують  прив'язку до закону місцезнаходження речі.  Крім цієї колізійної прив'язки можуть застосовуватися й інші, наприклад, особистий закон власника. Але переважно цей принцип застосовується як виняток або в окремих країнах (Аргентина, Бразилія).

         Загальновизнано, що коли річ певній державі правомірно перейшла у власність іншої особи за законами цієї держави, то в разі зміни місцезнаходження речі право власності на неї  зберігається за її власником.

         У законодавстві багатьох держав  колізійне регулювання права власності пов’язане з інститутом набувальної давності, зміст якого полягає в тому, що фізична чи юридична особа, яка хоч і не є власником майна, але добросовісно і для себе здійснює володіня цим майном, наче власним, упродовж тривалого строку, набуває право власності на це майно. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

63. Вирішення колізійних  питань власності  в Україні та  інших країнах. 

Визначальним  у формуванні колізійних норм щодо питань права власності майже  у всіх державах є розподіл майна  на рухоме і нерухоме. Від цього залежить визначення права власності, форма й умови переходу права власності на це майно.

Щодо  нерухомого майна зак-во, судова практика, доктрина багатьох держав свідчить, що право власності регулюється  законом місцезнаходження речі.

Питання колізійного регулювання прав статусу рухомого майна є трохи складніше. У таких випадках часто застосовують прив'язку до закону місцезнаходження речі. Крім цієї колізійної прив'язки можуть застосовуватися й інші , наприклад, особистий закон власника. Але переважно цей принцип застосовується як виключення або в окремих країнах (Аргентина, Бразилія).

Загальновизнано, що коли річ у визначеній державі  правомірно перейшла у власність  іншої особи за законами цієї держави, те у випадку зміни місцезнаходження речі право власності на неї зберігається за її власником. 

64. Правовий режим  власності укр.  держави, громадян  України та укр.  юридичних осіб  за кордоном. 

         Власність держави знаходиться  в особливому положенні, вона  користується імунітетом. Імунітет  власності тісно зв'язаний з імунітетом держави. У той самий час власність держави може розглядатися як самостійний вид майна. Тому, наприклад, майну іноземної держави в області оподатковування надається особливий режим. Це закріплено як у внутрішньому законодавстві держав, так і в різних міжнародних угодах.

         На власність іноземної держави  не поширюється дія принципу "закон  місцезнаходження речі", або, у  відношенні цієї власності повинні  робитися вилучення з загального  поширення на власність іноземних  осіб чинності закону країни місцезнаходження майна.

         Імунітет власності іноземної  держави знаходить вираження  й у тому, що органи іншої  держави не можуть входити  в розгляд питання про те, чи  належить власність іноземній  державі, коли вона знаходиться  в його владі, якщо іноземна держава заявляє, що майно належить йому.

78. Поняття, види  та особливості  зовнішньоторговельних  угод. 

Зовнішньоторговельні  угоди – це угоди, в яких хоч  одна із сторін є іноземним громадянином чи іноземним юр.лицем, змістом яких є операції щодо ввозу чи вивозу товарів за кордон чи підсобні операції, пов’язані з вивозом чи ввозом товарів. Заключення зовн.екон.дог. опосредует торгівельно-економ. співпраця різних країн. Такі угоди в більшості випадків є  підставою виникнення зобов”язань в зовнішньому обороті.

Види:

1) за  кількістю сторін

 -  односторонні (видача довіреності  іноз. особі на здійснення дій..)

 -  двосторонні (купівлі-продаажу, бартер)

 -  багатосторонні (договори о спільній  діяльності)

2) щодо  об”єкту

 - договір  міжнародної  купівлі-продажу

 договір підряду

 договір Мені

 договір лізингу

 страхування

 договір на представлення різних послуг.

Особливості:

• зоввн.ек. угоди можуть укладатися під умовою, невиконання якої може призвести до розірвання угоди;
• якщо договір підписується через біржу, аукціон українцем, то формув. Договорів визначають правилами аукціонів бірж;
• як розплата використовується іноземна валюта (у.о.)
• конфлікти щодо зовн.ек. угод можуть бути передані в арбітражний суд при торговій палаті України так і до арбітражу, який ств. сторони ad hoc.
• Можуть бути як на основі вільного вибору контрагенту, так і при угоді в спеціальних між правительств угодах
• В правовому регулюванні значну роль відіграють міжнародні договори регіонального і універсального характеру та міжнародний звичай.

 

79. Суб’єкти зов.торг. угод. Загальні положення договірного права стосовно зовн.торг. угод.