Шпаргалка по "Международному приватному праву"

         В Україні судова та арбітражна  практика не визнається джерелом  права, в т. ч. міжнародного приватного. Проте тлумачення правових норм із допомогою судової практики має місце і в зазначеній галузі права. 

18. Питання про доктрину  та „автономію  волі” як джерела  МПрП. 

         Іноді джерелом МПрП вважають  доктрину. Проте у більшості правових  систем вона не є джерелом МПр й усіх інших галузей права. Можна вказувати на її допоміжне значення в розвитку й удосконаленні права, в правозастосувальному процесі, особливо, коли мова йде про встановлення змісту норм іноземного права.

        Закон lex voluntatis означає принцип автономії волі сторін. Сторони можуть самостійно визначати, який правопорядок вони будуть застосовувати до відносин між ними. Але воля сторін відносно фактичного застосування матеріального права вибраного правопорядку не може бути змінена пізніше при виникненні суперечки. Якщо воля сторін прямо не визначена, то суд повинен визначити ту волю, яку сторони мали на увазі, підписуючи даний договір.

         Lex voluntatis також означає автономію  волі сторін щодо вибору арбітражу  на будь якій стадії судового процесу. Це так зване “арбітражне застереження”.

         Останнім часом в кодифікаційних  актах європейських країн з  питань МПрП прицип Іex voluntatis застосовується  до спадкових і шлюбних контрактів, а іноді навіть до деліктних  правовідносин.

Цивільний кодекс Квебеку встановив правило, що у відносинах сторін може застосовуватись  правопорядок, більше вигідній стороні, яка постраждала.

         З Іex voluntatis пов’язана певна уніфікація  в МПрП. В 1955 році була прийнята  Гаазька конвенція. За цим м/н прав. актом сторонам надавалось необмежене право вибору правопорядку. 

19. Внутрішнє законодавство  як джерело МПрП. 

Термін внутрішнє  законодавство вживається у широкому розумінні, мається на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти. Належність норм внутрішнього законодавства до джерел МПрП залежить від змісту предмета цієї галузі права у конкретній правовій системі.

Для МПрП України  значення мають деякі норми Конституції. Україна гарантує захист своїх громадян за кордоном. Конституції іноземних держав можуть мати інші норми для регулювання приватно-правових відносин з іноземним елементом.

Закони і нормативно-правові  акти поділяються а:

1) повністю регулюють  відносини цієї галузі права  або

2) певна частина  норм яких регулюють ці відносини.

         1) належать: Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, про форму зовнішньоекономічних договорів.

В державах „сім”ї континентального права” практикують  прийняття законів МПрП, які діють  і сьогодні.

До нової кодифікації  МПрП „закон про МПрП Венесуели 1998р” – чи не найуспішніший акт 20ст.

Закони з МПрП є комплексними актами, бо містять  систему матеріально правових і  колізійних норм, регулюють: кваліфікацію, зворотнє відсилання тощо. Але переважно  норми цих законів регламентують  правовий статус фіз.. чи юридичної особи, право власності, шлюбно-сімейні, трудові відносини. Але є й інші нормативні акти, спеціально прийняті для регулювання відносин з іноземним елементом, вони доповнюють закони чи замінюють їх. Приймаються інвестиційні закони та кодекси (праове положення змішаних підпр.).

У державах сім”ї  загального права нормативних актів, щодо регулювання відносин у МПрП мало. 9закони про імунітет) але приймаються  частіше.

         2) другу групу законодавства становлять  юридичні акти, у яких тільки окремі норми чи спеціальні розділи регламентують правовідносини з іноземним елементом України: колізійні норми, які містяться в останніх розділах кодифікованих актів: Правоздатність окремих громадян та осіб без громадянства”. 
 

22. Міжнародний договір як джерело МПП.

23. Види міжнародних  договорів.  

        Практика регулювання правовідносин  у договірній формі важлива  для держав, оскільки норми міжнародних  угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного права. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.

         Зазначені угоди можна класифікувати  за різними критеріями, зокрема за:

·      предметом регулювання (зовнішньоекономічні, шлюбно-сімейні відносини, з авторського права тощо);

·      видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально-правові, змішані);

• кількістю учасників (дво- та багатосторонні);
• суб'єктами, які створюють їх, чи під егідою яких вони укладаються (держави, їх союзи, міжнародні організації, наприклад, Співдружність Незалежних Держав, Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я (далі — відповідно СНД, МОП тощо);
• ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві держав (потребують трансформації в національне законодавство або ж "самовиконувані", тобто такі, що потребують тільки національної норми-відсилання).

         У будь-якій державі більшість  норм міжнародного договору застосовують до правовідносин унаслідок трансформації, тобто перетворення їх у норми внутрідержавного права. Форми здійснення трансформації передбачаються національним законодавством держав. До них належать, зокрема, ратифікація, прийняття актів про застосування міжнародного договору, видання іншого національного нормативного акта. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

21. Закони про МПрП  та інші нормативні  акти зарубіжних  країн.

        

         Однією з головних умов застосування  іноземного права є дотримання публічного порядку країни, де це право підлягає застосуванню. При цьому застереження про публічний порядок можна поділити на дві категорії: одні вимагають, щоб саме застосовуване іноземне право було суголосним з вимогами публічного порядку (наприклад, у Туреччини), інші приписують не застосовувати іноземне право, якщо наслідки такого застосування суперечили б основам оrdrе рublіс (наприклад, у Швейцарії). На мій  погляд, останній підхід є доцільнішим, оскільки навіть у випадку несумісності іноземної норми з місцевим порядком, наслідки її застосування можуть і не порушувати оrdrе рublіс. Це, зокрема, залежить від того, в якій країні підлягатиме виконанню відповідне судове рішення. В цьому зв'язку закон Угорщини містить логічну норму (ч. 2 ст. 7), яка говорить, що не слід не застосовувати іноземний закон лише тому, що суспільно-економічна система іноземної держави відрізняється від угорської.

         Застереження про публічний порядок  у тій чи іншій формі містять  усі закони про міжнародне приватне право. Серед інших умов незастосування іноземного права вказується на зворотне відсилання, застосування lех fоrі на прохання сторін або lех voluntatis, якщо це дозволяє закон, неможливість встановлення змісту іноземного права. Ст. 6 закону Румунії передбачає застосування іноземного права на умові взаємності, а ст. 8 вказує на необхідність дотримання публічного порядку й забороняє шахрайський обхід закону.

         В першу чергу слід згадати  Закон про міжнародне приватне  право Австрії 1978 р. Цей законодавчий акт характеризується тим, що має досить детальну систему колізійних норм з питань, пов’язаних з регулюванням договірних відносин. Він вперше ввів таке поняття “найбільш тісного правового зв’язку”. Нерідко в праві використовують таке явище, як “обійти закон”. Мова не йде про порушення закону, а про створення можливості обійти діючої норми права задля отримання вигоди.

         Справа в тому, що для настання  цивільно-правової відповідальності  необхідно наявність порушення,  наявність спричиненої шкоди, зв’язок між цією особою та спричиненою шкодою, а також про відношення людини до цієї шкоди.

Уявімо, що є колізійна норма, яка говорить, що якщо заподіяна шкода при виконанні  договору, то необхідно застосовувати  право країни місця укладання угоди.

         Угорщина. Закон 1979 р. Фактично  регулює колізії в усіх сферах  – від особистого приватного  стану людини і закінчуючи  процесуальними нормами.

         Китай. В 1985 р. був прийнятий  Закон про міжнародні господарські  договори. В 1986 р. був прийнятий документ “Загальні положення цивільного права Китаю”.

         Сьогодні у цій країні виникають  дуже складні колізії у зв’язку  з тим, що до Китаю приєднаний  Гонконг, де ведеться найбільш  активний бізнес у Південно-Східній  Азії. Спочатку було домовлено, що там залишатиметься незмінна система (і не вводитиметься китайська планова система). Тому в Китаї виникають колізії всередині держави. Тому, укладаючи угоди з китайськими контрагентами, слід брати до уваги його місцезнаходження.

         Польща. Ще в 1965 р. в Польщі був прийнятий Закон про міжнародне приватне право. Найбільша його особливість – цей закон при вирішенні всіх особисто-правових відносин людей (питання авторського права, шлюбно-сімейні відносини) використовує принцип громадянства особи, що ставить питання особисто-правового статусу (тобто сюжди не відносяться майнові відносини).

         Чехословаччина. Закон про міжнародне  право і процес 1963 р. Цей закон  повністю діє в Чехії та  з невеликими змінами і корективами  – у Словаччині. Головною його ознакою є те, що він регулює не лише колізійні питання, але й процесуальні.

         Югославія. У 1982 р. був прийнятий  закон про вирішення колізій  між законами і нормами іноземного  права. Цей закон складається  з 309 детальний статей. Цей закон  діє в Сербії, Чорногорії, Словенії, та з невеликими змінами – в Хорватії.

         Взагалі в МПрП існує проблема  визнання і виконання іноземного  судового рішення. Уявімо, таку  ситуацію. Сім’я проживала на  території України. Мати з дітьми  залишилася в Україні, а батько поїхав на заробітки до Чехії. Батько попрацювавши 3 місяці, вирішив одружитися другий раз і там залишився. Суд в Чехії виніс рішення про стягнення з нього аліментів. Однак чоловік гроші не перераховує. Якби рішення було прийняте на Україні, то існують способи його впровадження примусово. Але у Франції, де цей чоловік зараз знаходиться, немає правових способів це зробити.

         Головна заслуга закону Югославії  в тому, що детально розписано,  як повинні визнаватися і виконуватись  іноземні рішення на території Югославії і навпаки.

         1986 р. в Німеччині був прийнятий  закон “Про нове регулювання  міжнародного приватного права”. До цього часу в Німеччині  діяв вводний закон до BGB (1896 р.). Справа в тому, що німецька  правова система досить довго дотримувалася принципу нерівності між чоловіками і жінками в сфері особистих відносин. І зараз відбувається реформа цього принципу.

         Закон про міжнародне приватне  право Швейцарії (1987 р.). Цей закон  врахував основні правові засади  континентальної і англо-американської систем права. 
 

26. Звичай як джерело  МПрП. Торгові звичаї. 

         Звичай — це правило, яке  склалося давно, систематично  застосовується, хоч і не вимагає  своєї фіксації у певній правовій формі. Звичаї поділяються на міжнародні й торговельні.

         Міжнародні звичаї засновані  на послідовному й тривалому  застосуванні певних правил. Обумовлені  суверенітетом і рівністю держав, міжнародні звичаї стають обов'язковими для них. Тому в міжнародному приватному праві застосовується принцип: "рівний над рівним не має юрисдикції"; заборонено дискримінацію іноземних громадян тощо.

         Якщо міжнародний звичай не  грунтується на засадах суверенітету й незалежності держав, але спрямований на регулювання окремих питань, наприклад, колізій між законами, то він обов'язковий для держави тільки в таких випадках: по-перше, якщо такий звичай застосовується у практиці держави; по-друге, якщо держава прямо визнала його в законі чи дипломатичному акті. Тобто, міжнародний звичай повинен бути визнаний державою у певній формі.