Шпаргалка по "Международному праву"

    Застосування  колізійного права є визнаним у всіх державах світу й застосовування іноземного права, коли вона підлягає застосуванню розглядається як недоброзичливий акт, що тягне за собою певні ускладнення. 

    За  європейським правом існують п’ять  підстав, за якими держава може формулювати застереження щодо публічного правопорядку у державному законодавстві:

· встановлення публічного порядку;

· безпека держави;

· життя та здоров’я людей;

· норми, які захищають здоров’я населення шляхом уникнення епідемій й масових захворювань;

· добрые нравы. 

    Кожна держава може вибирати підстави, які  будуть встановлені у законодавстві цієї держави.

5. Обхід закону у  міжнародному приватному  праві

    Право, яке підлягає застосуванню, може визначатися  зацікавленими особами штучно для того, щоб уникнути використання незручної матеріальної норми. Наприклад, для того, щоб уникнути великого оподаткування в одній державі, юридична особа фіксується на Кіпрі (в офшорній зоні). 

    Але перш за все треба визначити факт обходу закону, що можна зробити трьома обставинами:

· суд має відповісти на питання – чи вилучено правовідносину з іноземним елементом з-під дії правопорядку, в якому б воно нормально застосовувалось і чи переадресована вона іншому правопорядку;

· якщо вищесказане мало місце, суд повинен з’ясувати чи є нове підпорядкування більш вигіднішим для когось із сторін;

· чи здійснене все це більш штучно чи ні. 

    Слід  зауважити, що нині існує мало засобів  боротьби з таким явищем (вони мало що дають). Наприклад, за угорським законодавством іноземний закон не застосовується до іноземного елементу, створеному штучно або удавано з метою обходу норми права, яка передбачає інше. У таких випадках ця інша норма і застосовується.

    В Німеччині за Законом “Про міжнародне приватне право” (1986) зазначено: “що принцип автономії волі не повинен застосовуватись, якщо він суперечить положенням німецького права, що регулюють фактичний склад імперативно”.

    Найкращім у боротьбі з обходом закону є  законодавство Франції, де міститься  наступна норма – якщо суд визнає три вищезгадані елементи, тоді відповідна угода буде вважатися нікчемною й все конфісковується на користь держави.

    Отже, загальний дозвіл на застосування у  державі “А” законодавства держави  “У” не буде реалізовуватись у випадках тлумачення, зворотного відсилання, застереження щодо публічного права.

Тема  № 5. Субєкти міжнародного приватного права

 

1. Поняття режиму у міжнародному приватному праві  та його види.
2. Фізичні особи як суб’єкти міжнародного приватного права.
3. Юридичні особи як субєкти міжнародного приватного права.
4. Специфічні види юридичних осіб у міжнародному приватному праві.

1. Поняття режиму  у міжнародному  приватному праві  та його види

    Правовий  статус іноземних фізичних і юридичних  осіб у державі перебування називається  правовим режимом. У МПрП є три види правового режиму для іноземців: 

    1. Національний режим – іноземці  у державі перебування отримують  такий самий обсяг цивільних прав і обовязків, що й громадяни цієї держави. У 1883 році прийнята Паризька конвенція про охорону приватної власності, де цей вид режиму був уперше введений. Національний режим щодо юридичних осіб регулюється Законом “Про режим іноземного інвестування” (19 березня 1996), у статті 7 якого зазначається: “для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за виключеннями, передбаченими законодавством й міжнародними договорами України;

    Стаття 26 Конституції: “іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами й свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом”. Цією статтею встановлюється розподіл іноземців, які перебувають на території України на дві категорії: законно перебуваючі на території України й інші (ніде інше такий поділ іноземців не застосовується). 

    2. Режим найбільшого сприяння означає, що обсяг прав для представника відповідної держави у державі перебування повинен бути не меншим, а обсяг обов’язків не більшим тих, що вже реально надані у цій державі іноземним фізичним або юридичним особам, які порівняно з іншими іноземцями в цій же державі, знаходились до надання цього статусу, у випадку, що розглядався, в найсприятливіших умовах. (ЗУ про ЗЕД). 

    3. Спеціальний режим – для фізичних осіб спеціальний режим передбачає ті обмеження, які застосовуються щодо цих осіб порівняно з іншими (негативний момент). Для юридичних осіб негативний аспект спеціального режиму зберігається лише інколи (пільговий режим). Обмеження прав іде через обмеження дії національного режиму.

    Стаття 7 ЗУ про режим іноземного інвестування встановлює, що для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти за участю іноземного капіталу, що реалізуються згідно з державними програмами розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери й територій, може бути встановлений пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. 

    Держави надають правові режими на підставі міжнародних договорів або на підставі принципу взаємності, при чому взаємність презюмується – вважається що вона існує допоки не доведено протилежне. Взаємність буває:

    Матеріальна взаємність – надання іноземним громадянам і юридичним особам того ж самого обсягу прав, яким вони користуються у своїй державі (державі-походження). Майже не застосовується.

    Формальна взаємність – надання іноземним громадянам і юридичним особам обсягу прав, якими користуються громадяни і юридичні особи держави-перебування.

    Позитивна – права іноземцям надаються  без обмежень.

    Негативна – держава вводить обмеження  для іноземців з іншої конкретної держави. Громадянину України турецькі власті відмовили у праві купити земельну ділянгку у Туреччині, оскільки турки в Україні не можуть купити земельої ділянки.

2. Фізичні особи як суб’єкти міжнародного приватного права

 

     Субєктами більшості цивільно-правовихвідносин з іноземним елементом є фізичні особи. У МПрП виділяють наступні категорії фізичних осіб: іноземні громадяни, апатриди, біпатриди, біженці. Правовий статус біпатридів, апатридів і біженців має серйозну специфіку, і в МП оцінюється як усклалнений статус, міжнародно-правова патологія.

     У багатьох правових системах існує щкрема галузь –«право іноземців» (Франція, Іспанія). У Франції за закономПаскуа  виділяються такі категорії іноземних  громадян: туристи, студенти, сезонні  робітники, комерсантів – звичайних  резидентів, осіб-резидентів і привілейованих іноземців (громадян ЄС).

     В Україні правовий статус іноземців  визначається ЗУ “Про правовий статус іноземців” (4 лютого 1994).

1) іноземі громадяни

2) особи без громадянства – особи, які громадянства такого не мають (до них застосовується національний режим);

3) біпатриди

Особи зазаначених трьох категорій  у свою чергу поділяються на:

• тих, які постійно проживають на території України (отримують медичну допомогу на рівні громадян України);
• тих, які є тимчасово прибулими на території України (медичну допомогу отримують на рівні громадян України, але за умови оплати).

4) біженець; 

     Залежно від належності іноземця до тієї чи іншої категорій визначається і  його правовий статус. Правовий статус фізичної особи визначається через його правоздатність і дієздатність. Основна особливість цивільно-правового положення іноземних громадян те, що вони підпорядковуються двом правопорядкам – свого громадянства і держави перебування. Основою для визначення їх правового статусу є загальні стандарти прав людини.

     Стаття 17. Цивільна правоздатність фізичної особи

     1. Виникнення  і припинення цивільної  правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.

     2. Іноземці  та  особи  без   громадянства   мають   цивільну правоздатність  в  Україні  нарівні  з  громадянами України,  крім випадків,  передбачених  законом   або   міжнародними   договорами України.

     Стаття 18. Цивільна дієздатність фізичної особи

     1. Цивільна   дієздатність  фізичної  особи  визначається  її особистим  законом.  Цивільна  дієздатність  фізичної  особи  щодо правочинів та зобов'язань,  що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави  місця  вчинення  правочинів або виникнення зобов'язань у зв'язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом.

     2. Підстави  та  правові  наслідки  визнання  фізичної  особи недієздатною  або  обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи. 

. КОЛІЗІЙНІ  НОРМИ ЩОДО ПРАВОВОГО СТАТУСУ ФІЗИЧНИХ ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ визначені у Розділі II ЗУ про МПрП:

     Стаття 16. Особистий закон фізичної особи

     1. Особистим законом фізичної  особи вважається право держави,

громадянином  якої вона є.

     2. Якщо  фізична особа є громадянином  двох або більше держав,

її особистим законом вважається право тієї з держав,  з якою особа

має  найбільш  тісний зв'язок,  зокрема,  має місце проживання або

займається  основною діяльністю.

     3. Особистим законом особи без  громадянства вважається  право

держави,  у  якій  ця  особа  має  місце  проживання,  а  за  його

відсутності - місце перебування. 

    Проблема  біженців є великою проблемою у міжнародному праві, оскільки у світі налічується більше 20 млн. Біженців, і їх число постійно зростає. У 1950 році почав функціонувати відділ Верховного комісара у справах біженців. У 1951 році прийнята Конвенція ООН про статус біженців. В 1968 році – спеціальний Протокол до цієї Конвенції. Україна стала їх учасником на підставі Закону від 10.01.2002

    біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і, перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Біженець має право на судовий захист.

    Біженець  має два види особливих прав:

• право на притулок
• на соціальний захист: за Конвенцією у державі перебування біженцю має обов’язково надаватися місце роботи й якщо держава не в змозі забезпечити це, то вона повинна взяти цього біженця на утримання (сплачувати матеріальне відшкодування).