Шпаргалка по "Международному праву"

Відповідно  до ч.4 ст.16 ЗУ про МПрП Особистим законом біженця вважається право держави, у якій

він має  місце перебування.

3. Юридичні особи у міжнародному приватному праві

    Юридична  особа якимсь чином прив’язана до території певної держави. З цього випливає дві групи питань:

· вирішення проблеми особистого статусу юридичної особи – відповідає на питання про те чи відноситься дана організація чи фірма до юридичних осіб; який обсяг її правосуб’єктності; який порядок здійснення угод передбачено органами цієї юридичної особи; у який порядок виникає, реалізується й припиняє своє існування дана юридична особа; яке правове положення представницьких філій даної юридичної особи; яким чином визначається доля ліквідаційного залишку юридичної особи після припинення її діяльності. Отже, правове становище юридичної особи визначає її особистий статус;

· вирішення питання національності цієї юридичної особи – головним питанням є питання розрізнення своїх й чужих юридичних осіб (пов’язана з перевагами у оподаткуванні, правами щодо здійснення валютних операцій, умовами надання ліцензії). 

    В українському законодавстві питання  про національність юридичної особи  вирішується за різними критеріями:

· місце знаходження юридичної особи;

· місце створення юридичної особи. 

    В 1956 році прийнята Женевська конвенція про визнання прав юридичної особи за іноземними кампаніями й установами. В цій Конвенції закріплена спроба поєднання цих двох критеріїв (стаття 1 – національність юридичної особи визначається за законом держави, де вона зареєстрована і, де згідно з її Статутом міститься її управління). Але цю Конвенцію підписало лише декілька держав й вона не вступила в силу.

    У статті 26 Цивільного кодексу України записано: “Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації даного виду, – із моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації”.

    15 грудня 1997 року прийняте Положення про державний реєстр суб’єктів господарської діяльності. Стаття 3 Закону України “Про режим іноземного інвестування” (19 березня 1996) говорить: “іноземні юридичні особи можуть створювати в Україні підприємства, що повністю належать їм, філії та інші відокремлені підрозділи, а також придбати у власність діючі підприємства цілком. Участь іноземного капіталу у спільних підприємствах призводить до виникнення українських юридичних осіб”.

4. Специфічні категорії юридичних осіб у міжнародному приватному праві

    З великої кількості юридичних  осіб найчастіше виділяють три головних категорії:

· акціонерні товариства – є основною організаційно-правовою формою утворення. Майже в усіх державах світу вони є юридичними особами. Проте головне питання, яке виникає полягає у визначені національності цієї юридичної особи (перед першою світовою війною дві організації Великобританії й Німеччині підписали угоду про співробітництво у сфері машинобудування. З початком війни фірми зіткнулися із проблемою поставок запчастин для машин, частина яких виготовлялася в Німеччині, а інша у Великобританії. В 1916 році ці компанії створюють акціонерне товариство закритого типу, 99% акцій якого знаходились у Німеччині, а 1% у Великобританії. У результаті кампанія була зареєстрована як компанія її величності). У державах світу питання про акціонерні товариства є об’єктом спеціального правового регулювання (Франція – Закон “Про торгові товариства” (1966), у Великобританії – Закон “Про акціонерні кампанії” (1985) й окремі закони у кожному штаті США);

· транснаціональні корпорації існують трьох типів:

\ національні товариства, кампанії й трести, які мають за кордоном чисельні філії – монополії, які є національними за капіталом, але міжнародними за сферою діяльності (компанія SONY має японський капітал, а діє у всьому світі);

\ міжнародні корпорації як за капіталом, так і за характером діяльності (англійсько-голландський концерн);

\ картелі, синдикати й корпорації, які не є юридичними особами.

    Загальною тенденцією розвитку ТНК є поглиблення невідповідності між економічною сутністю й юридичною формою: економічна єдність оформляється юридичною множинністю (щоб отримати статус національної юридичної особи). Спільне підприємство є специфічною юридичною особою (АВТОЗАЗ-ДЭУ).

· держави – треба відповісти на питання чи повинна держава користуватися своїм імунітетом, а саме:

\ судовим імунітетом – полягає у непідсудності однієї держави судом іншої держави. Позов до іноземної держави не може бути заявлено. У випадку, якщо його вже заявлено, то він не повинен бути розглянутий. З судовому імунітету є певні виключення:

v речові позови щодо особистої нерухомої власності на території держави перебування, якщо лише власність не використовується від імені акредитуючої держави для цілей представництва;

v позови щодо спадщини, в яких дипломатичний агент виступає як фізична особа;

v позови щодо будь-якої професійної або комерційної діяльності дипломатичного агента у державі перебування, що виконується за межами його офіційних функцій.

    Складовою судового імунітету є імунітет від юрисдикції держави перебування – судова юрисдикція не застосовується у таких випадках: за відповідною угодою агент держави прямо заявив, що він діє саме як агент держави, коли шкода спричинена третій стороні, внаслідок випадку, що мав місце при виконані службових обов’язків.

\ імунітетом від попереднього забезпечення – забороняється без відповідного дозволу держави застосовувати будь-які примусові заходи щодо майна держави;

\ імунітетом від виконання судових рішень – неможливо без згоди відповідної держави виконати вже винесене проти неї судове рішення. 

    Державні  господарчі організації є юридичними особами й цими імунітетами не користуються. Для того щоб держава  могла підпорядковуватися іноземному законодавству, необхідна її згода на це, яка повинна бути прямо висловлена компетентними представниками у формі, яка передбачена національним законодавством (у Великобританії ця згода засвідчується у суді).

    За  гарантійною угодою між Україною й Єксімбанком США, яка була ратифікована Україною 4 липня 1995 року, Україна надала дозвіл на розгляд спорів за цією угодою у будь-якому суді будь-якого штату США.

    Стаття 425 Цивільно-процесуального кодексу України: “Позови до іноземних держав. Дипломатичний імунітет. Пред’явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову й звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави”.

    У західній доктрині набула широкого поширення  доктрина функціонального (обмеженого) імунітету – держава, здійснюючи комерційну діяльність, відмовляється в силу цього, за вимогами, що з неї випливають, від імунітету. Ця доктрина знайшла своє закріплення у Законі “Про імунітет іноземних держав у США” (1976), у Великобританії – законом 1978, у Сінгапурі – 1979, у Канаді, Австрії, Палестині, ПАР – 1981.

    Обмеження імунітету держави є не лише тенденцією національного законодавства. Вона також прослідковується і на універсальному рівні. Так, наприклад, у Брюссельській конвенції про уніфікацію деяких правил щодо імунітету від держави перебування морських суден (1926), за якою морські судна, що належать державі або експлуатуються нею, а також вантажі, що перевозяться на таких суднах стосовно частини вимог щодо операцій на цих суднах й вантажів, що ними перевозяться підпорядковуються тому ж режиму власності, якому підпорядковуються відповідні приватні судна й їхні вантажі. Ця конвенція набула чинності у 1937 році (Україна не є її учасником). 

    На  регіональному рівні прийнята Європейська конвенція про державний суверенітет (16 травня 1972). Цю Конвенцію підписали Австрія, Бельгія й Кіпр. За Конвенцією імунітет держави не визнається у таких випадках:

· коли іноземна держава до цього відмовилась від імунітету;

· коли сама держава заявила позов;

· коли спір виник у зв’язку із трудовим контрактом;

· унаслідок спору, пов’язаного з нерухомістю;

· у зв’язку з вимогами про відшкодування збитків;

· коли спір стосується питань, пов’язаних з охороною промислової власності;

· коли здійснюється діяльність “de jure diktionis” – коли відповідне агентство створюється в одній державі, а здійснює свою діяльність в іншій. 

    Імунітет  посадових осіб не анулюється. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ.

       Право власності у міжнародному приватному праві 

    Тема 6. Специфіка правового  регулювання майнових прав у міцжнародному приватному праві 

1. Загальне уявлення про речові права.

2. Колізійні питання права власності.

3. Деякі зауваження щодо власності колишнього СРСР за кордоном.

1. Загальне уявлення  про речові права

    Існують такі категорії речових прав:

· право власності;

· право настройки;

· право залогу;

· право оренди;

· найом (жилого приміщення);

· інші права. 

    Майже у всіх державах речове право регулюється  у Цивільних кодексах (крім Великобританії). Особливістю речового права є  те, що воно є абсолютним правом. 

    У міжнародному приватному праві абсолютність права власності розглядається  як сума двох складових:

· права слідування – основується на юридичній фікції, за якою право слідує за річчю й яке є ніби прив’язаним до цієї речі, поки не доведене протилежне;

· права переваги – розгляд віндикаційного позову (позов на право власності щодо конкретної речі) у суді пересуває на другий план інші справи. 

    Згідно  із сучасними уявленнями речі класифікують за такими обставинами:

· за об’єктом:

\ річ як матеріальне благо;

\ річ як продукт духовної творчості;

\ річ як особисті немайнові права;

\ річ як дії суб’єктів;

\ річ як результати таких дій.

· за обігом:

\ речі вільного обігу;

\ речі обмеженого обігу (зброя, земля, ліки);

\ речі, вилучені з обігу (наркотики).

· а також:

\ рухомі й нерухомі речі;

\ подільні й неподільні;

\ головні й приналежності.

2. Колізійні питання  права власності